Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №580/973/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/973/26 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Попової О.Г., суддів: Говоруна О.В., Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 02.09.2025 № 232950010261 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 22.09.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком, з урахуванням періодів трудової діяльності відповідно до трудової книжки від 16.08.1992 серії НОМЕР_1 , з 16.09.1992 до 16.03.1994, 22.03.1994 до 21.03.1998 період роботи в російській федерації та періоди здійснення підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування 01.02.1999 - 31.03.1999, 17.08.1994 - 17.09.1999, 01.12.1999 - 31.12.1999, 17.01.2000 - 17.02.2000, 30.03.2000 - 30.04.2000, та з 02.07.2000 - 31.09.2000, 01.01.2001 - 31.12.2003, 01.03.2005 - 31.05.2005, 01.03.2009.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області від 02.09.2025 № 232950010261 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву від 26.08.2025 ОСОБА_1 із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу не погодився із доводами апеляційної скарги, з огляду на відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції прийнятого з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в оскаржуваній частині, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.08.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою щодо призначення пенсії за віком, що за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 02.09.2025 № 232950010261 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. У вказаному рішенні відповідач зазначає, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 08 місяців 20 днів.

До страхового стажу позивача пенсійним органом не зараховано період трудової діяльності відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 :

- період роботи позивача в російській федерації з 16.09.1992 по 16.03.1994 та з 22.03.1994 по 21.03.1998;

- період здійснення підприємницької діяльності у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків з 01.03.2005 по 31.05.2005, з 01.01.2009 по 31.03.2009.

Вважаючи, вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-ІV).

Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону №1058-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Щодо трудового стажу позивача здобутого в період його роботи в російській федерації з 16.09.1992 по 16.03.1994 та з 22.03.1994 по 21.03.1998 колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пен сійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон № 1788-ХІІ.

Приписами статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.

Згідно з записами трудової книжки від 19.09.1992 серії НОМЕР_1 позивач працював (далі мова оригіналу): «коммерческим агентом в частной производственно-коммерческой фирме «Виолен» з 16.09.1992 по 16.03.1994» «з 22.03.1994 по 21.03.1998 робота в АООТ «Черепановскдержмаш».

Відповідно до основних положень Угоди, держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.

Згідно з вимог статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації від 14.01.1993 «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Слід зауважити, що наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Частиною другою статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, у спірному випадку періоди роботи позивача на території російської федерації у період 1992-1998 років були набуті під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, а тому підлягають врахуванню при визначенні права позивача на пенсійне забезпечення.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Апеляційний суд зазначає, що припинення участі російської федерації у зазначеній Угоді після виникнення спірних правовідносин не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих позивачем під час дії відповідного міжнародного договору.

Відтак, наведені відповідачем підстави незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території Російської Федерації є необґрунтованими, оскільки позивач працював на території Російської Федерації у період чинності міжнародних угод у сфері пенсійного забезпечення та мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу.

Щодо не зарахування періоду здійснення підприємницької діяльності позивача у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків з 01.03.2005 по 31.05.2005, з 01.01.2009 по 31.03.2009 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що період провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами сплату страхових внесків.

Належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме: до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 06.08.2024 у справі № 580/7175/21, який суд першої інстанції обґрунтовано врахував відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

У межах спірних правовідносин питання полягає у правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирської області № 232950010261 від 02.09.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком, а також наявності правових підстав для зарахування до його страхового стажу періоду провадження підприємницької діяльності з 01.03.2005 по 31.05.2005, з 01.01.2009 по 31.03.2009.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 1999 року здійснював підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування.

На підтвердження сплати страхових внесків позивачем надано торгівельні патенти з відповідними відомостями про сплату єдиного податку, а також квитанції за 2009 рік про сплату єдиного податку та лист Головного управління ДПС у Черкаській області.

Колегія суддів звертає увагу відповідача, що аналіз підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV свідчить, що законодавець прямо передбачив два альтернативні способи здійснення підприємницької діяльності, періоди якої підлягають зарахуванню до страхового стажу - із застосуванням спрощеної системи оподаткування або із застосуванням фіксованого податку.

Відтак, доводи пенсійного органу в оспорюваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирської області № 232950010261 від 02.09.2025 не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області від 02.09.2025 №232950010261 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку апеляційного суду, зі сторони державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

За унормуванням пункту 7 частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини другої статті 245 КАС України.

За приписами частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку при обранні способу захисту порушених прав позивача.

Відтак, колегія суддів приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у спосіб визначений позивачем.

У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справ, на думку колегії суддів оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у спосіб визначений позивачем.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, проте неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надав оцінки доводам позивача, викладеним в позові та невірно обрав спосіб захисту порушеного права, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині із зазначенням оцінки доводам позивача та підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , відповідно до цієї постанови при цьому вказавши належний спосіб захисту позивача.

Керуючись статтями 229, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 у справі №580/973/26 - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 у справі № 580/973/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови та змінити третій абзац його резолютивної частини викласти у такій редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності відповідно до його трудової книжки від 16.08.1992 серії НОМЕР_1 , з 16.09.1992 до 16.03.1994, 22.03.1994 до 21.03.1998 та періоди здійснення підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування 01.03.2005 по 31.05.2005, з 01.01.2009 по 31.03.2009 та призначити йому пенсію за віком з моменту звернення із заявою».

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Судді: О.В. Говорун

О.В. Чуприна