Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №580/9003/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/9003/23 Суддя (судді) першої інстанції: Трофімова Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту - 08.07.2024) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 11.01.2018 до 13.09.2023;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 11.01.2018 до 13.09.2023 у сумі 602 312,84 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у день звільнення ОСОБА_1 зі служби (10 січня 2018 року) військова частина НОМЕР_1 не виплатила належних під час звільнення коштів. Остаточний розрахунок із позивачем військова частина НОМЕР_1 проведений 14 вересня 2023 року, тому ОСОБА_1 уважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позову, зазначив, що позивачу дійсно у день звільнення не виплачена індексація грошового забезпечення за 2015-2018 роки, що не є порушенням, оскільки виплата здійснена на підставі рішення суду, просив врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.05.2024 касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року в справі №580/9003/23 скасувано. Справу №580/9003/23 направлено на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 зазначив: під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати висновки, викладені у цій постанові щодо застосування статті 117 КЗпП України, та встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення відповідно до приписів статті 242 КАС України.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що наявні правові підстави для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Згідно з ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 10 січня 2018 року №10-ос ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас, 10 січня 2018 року виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

03.04.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, де просив виплатити індексацію грошового забезпечення.

15 травня 2020 року військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 за заявою грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки у сумі 10697,82 грн.

12 червня 2020 року військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 за заявою індексацію грошового забезпечення у сумі 3370,65 грн.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 грудня 2020 року у справі №580/2709/20 зобов`язав військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 10 січня 2018 року з урахуванням базового місяця індексації січня 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

15 квітня 2021 року на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі №580/2709/20 військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 74564,98 грн.

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 09 травня 2023 року в справі №580/4515/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року, зобов`язав військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення, передбачену статтею 10-1 та частиною третьою статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення за 2016-2017 роки, а також грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення.

14 вересня 2023 року на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року в справі №580/4515/22 військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 20857,23 грн.

ОСОБА_1 , вважаючи, що має право на виплату відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за період з 11 січня 2018 року по 13 вересня 2023 року включно), 22 вересня 2023 року звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час нарахування і виплати позивачу належних під час виключення зі списків особового складу роботодавця та всіх видів грошового забезпечення був відсутній спір про індексацію грошового забезпечення, тому підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України немає.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153, встановлено обов`язок провести повний розрахунок із військовослужбовцем на день його виключення із списків особового складу військової частини.

Подібне правило встановлено статтею 47 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача з військової служби), відповідно до якої власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За вимогами статті 116 КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обв`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання такого обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до передбаченої законом відповідальності.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульоване нормами спеціального законодавства, що передбачає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Зазначене питання унормоване КЗпП України, норми якого в цій ситуації є загальними та поширюється на правовідносини, які виникають у зв`язку з несвоєчасним розрахунком під час звільнення з військової служби.

Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19, які відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.

За приписами статті 117 КЗпП України ( в редакції на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01.01.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, частину першу статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Зазначене підтверджує обґрунтованість позову щодо наявності у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України за певний період, починаючи з дня звільнення.

В постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

За висловленою в цій постанові правовою позицією Великої Палати Верховного Суду якщо працівника звільнено з роботи до 19 липня 2022 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з дня звільнення по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.

Вирішуючи питання про можливість зменшення суми відшкодування за статтею 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, стаття 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року та після цієї дати передбачає можливість зменшення суми середньої заробітної плати за період несвоєчасного розрахунку при звільненні з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до матеріалів справи, грошове забезпечення позивача за два останні календарні місяці, що передують місяцю звільнення (10.01.2018) становить: за листопад 2017 року - 9309,20 грн, за грудень 2017 року - 9309,20 грн.

Середньоденне грошове забезпечення складає 305,22 грн (9309,20 грн + 9309,20 грн)/61 (кількість календарних днів у періоді).

Такий розрахунок, наведений позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі, відповідачем не оспорено в його двох відзивах, а лише зроблено посилання на відповідну судову практику та висловлено міркування про можливість зменшення розміру компенсаційного відшкодування.

Кількість днів, впродовж яких на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку, - календарні дні.

З моменту звільнення позивача 11.01.2018 до 18.07.2022 минуло 1650 календарні дні, за які середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 503613,00 грн (1650 календарних днів х 305,22 грн), а за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 56160,48 грн (184 календарних днів х 305,22 грн).

На переконання позивача, відповідно до наведеного в апеляційній скарзі розрахунку, загальний розмір належних йому виплат з урахуванням принципу пропорційності становить 540 003,80 грн.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення залежить від багатьох критеріїв.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Оцінюючи характер спірних правовідносин, причини тривалості затримки, поведінку сторін та ступінь вини відповідача, суд виходить із необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами звільненого військовослужбовця та державного органу, який здійснює фінансування в умовах воєнного стану та обмеженого бюджетного ресурсу.

Тому, враховуючи принцип співмірності та розумності, тривалість затримки остаточного розрахунку, співвідношення між сумою невиплачених у день звільнення коштів та розміром середньомісячного грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням, проведення повного розрахунку без необґрунтованих надмірних зволікань, колегія суддів дійшла висновку, що сума у розмірі 25000 грн є справедливою та достатньою компенсацією середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, яка відповідає принципам добросовісності, пропорційності та узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що оскільки відповідач виплатив належні позивачу суми лише після набрання законної сили судовими рішеннями, факт затримки розрахунку при звільненні є доведеним. Право на отримання спірних сум виникло під час служби. Судове рішення лише підтверджує факт порушення права, яке існувало на момент звільнення позивача з військової служби.

Те, що позивач два роки не вимагав в судовому порядку виплати спірних сум, не звільняє військову частину від обов`язку нарахувати її самостійно при звільненні. Зокрема, індексація є складовою грошового забезпечення. Обов`язок повного розрахунку лежить виключно на роботодавці (установі).

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок неправильного їх тлумачення та не врахував послідовну і сталу практику Верховного Суду з цього питання, то оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 11.01.2018 до 13.09.2023.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 11.01.2018 до 18.01.2023 у сумі 25000 (двадцять п`ять тисяч).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 06.10.2026.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

Судді: Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко