Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №420/30408/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/30408/25

Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.,

повний текст судового рішення

складено 16.03.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі № 420/30408/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (з урахуванням уточнень) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про:

визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області рішення № 156050029065 від 14.08.2025 щодо відмови зарахувати до страхового стажу померлого годувальника ОСОБА_2 періодів роботи з 01.01.2004 по 15.06.2006, з 26.12.2006 по 30.04.2021 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 31.07.2001 та відмову у призначені пенсії;

скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 156050029065 від 14.08.2025 про відмову у призначені пенсії;

зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу померлого годувальника ОСОБА_2 період роботи з 01.01.2004 по 15.06.2006, з 26.12.2006 по 30.04.2021 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 31.07.2001, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та призначити пенсію по втраті годувальника з моменту звернення, а саме з 07.08.2025.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року суд задовольнив частково позов ОСОБА_1 . Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 156050029065 від 14.08.2025. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по втраті годувальника від 07.08.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подав апеляційну скаргу. На обґрунтування вимог скарги апелянт вказав, що для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника померлий годувальник повинен мати 10 років страхового стажу. У той самий час страховий стаж померлого годувальника - ОСОБА_2 - становить 06 років 02 місяці 20 днів, чого недостатньо для призначення пенсії. До загального страхового стажу відповідачем не враховано періоди роботи померлого в Республіці Молдова з 01.01.2004 по 15.06.2006 та з 26.12.2006 по 30.04.2021 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 31.07.2001 та довідками про заробітну плату від 18.07.2025 № 132, оскільки відсутній акт перевірки органу Пенсійного фонду щодо відрахування пенсійних внесків. На підставі цього Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення від 14.08.2025 № 156050029065 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника через відсутність необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку. З огляду на наведене апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивачки. Тому апелянт просить скасувати рішення суду від 16.03.2026 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні позову.

Позивачкою до суду надано відзив на апеляційну скаргу, у якому ОСОБА_3 зазначила, що вона не має відповідати за неналежне виконання страхувальником своїх обов`язків щодо сплати страхових внесків, а тому вказані обставини не можуть мати негативних наслідків у сфері її пенсійного забезпечення. Тому вона просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 07.08.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про призначення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії у зв`язку з втратою годувальника, а саме померлого ОСОБА_2 .

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 156050029065 від 14.08.2025, яке розглянуло заяву за принципом екстериторіальності, позивачці відмовлено у призначені пенсії.

Підставою для прийняття вказаного рішення стало те, що до загального страхового стажу не враховано періоди роботи ОСОБА_2 в республіці Молдова з 01.01.2004 по 15.06.2006, з 26.12.2006 по 30.04.2021 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 31.07.2001 та довідок про заробітну плату № 132 від 18.07.2025, оскільки відсутній акт перевірки органу Пенсійного фонду щодо відрахування пенсійних внесків.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції вказав, що обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків покладено безпосередньо на страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за їх ненарахування та несплату також несе страхувальник. Позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання роботодавцем-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків чи подання звітності, як і за вчинення або невчинення органом Пенсійного фонду України дій щодо перевірки відрахування пенсійних платежів. Крім того, суд першої інстанції наголосив, що суд за загальним правилом не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності всіх передбачених законом підстав для призначення пенсії у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки зазначене не входить до предмета судової перевірки, виходить за межі заявлених позовних вимог і належить до дискреційних повноважень відповідача.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право осіб, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положенням ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Поряд з цим, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається зазначеним у частині другій цієї статті членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії у разі встановлення III групи інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та зазначеним у частині другій цієї статті членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Водночас щодо страхового стажу померлого годувальника колегія суддів зазначає, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності III групи, зокрема для осіб віком від 43 років до досягнення 45 років включно - 10 років.

Відповідно до ст. 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Своєю чергою, згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 20 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючих довідок підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.

Досліджуючи матеріали справи суд встановив, що записи у трудовій книжці померлого годувальника проведено у відповідності та з дотриманням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а також містить всю необхідну інформацію про характер виконуваної годувальником роботи. Отже, трудова книжка містить відповідні записи про роботу ОСОБА_2 .

Поряд з цим, за приписами ч. 6 ст. 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону № 1058-IV).

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Зокрема ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Як передбачено частиною 2 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст. 171).

Згідно з ч. 1 ст.16 Закону № 1058-IV застрахована особа має право, зокрема, отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі; вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

За змістом вищезазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що як обов`язок щодо нарахування та сплати страхового внеску, так і відповідальність за його ненарахування та несплату покладено безпосередньо на страхувальника (роботодавця). Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання роботодавцем-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків чи подання звітності, як і за вчинення або невчинення органом Пенсійного фонду України дій щодо перевірки відрахування пенсійних платежів.

Поряд з цим, Верховним Судом у справі № 620/3530/22 було сформовано наступний висновок: "… відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах Російської Федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки".

Аналогічний висновок є релевантним і в аспекті цієї справи, адже основним аргументом відповідача для відмови позивачці у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника є саме відсутність підтвердження сплати страхових внесків (актів перевірки) щодо періодів роботи померлого годувальника в Республіці Молдова, за наявності належним чином оформленої трудової книжки та довідок про заробітну плату.

Отже, неприйняття відповідачем до обчислення страхового стажу померлого годувальника періодів його роботи в Республіці Молдова з підстави відсутності актів перевірки щодо сплати страхових внесків є протиправним, оскільки факт здійснення ним трудової діяльності підтверджується належними та допустимими первинними документами - трудовою книжкою та довідками про заробітну плату. З огляду на це суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

При цьому колегія суддів зазначає, що підставою для відмови у призначенні пенсії у зв`язку з незарахуванням страхового стажу слугувала виключно відсутність акта перевірки органу Пенсійного фонду України щодо відрахування пенсійних внесків. Своєю чергою, суд за загальним правилом не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності всіх передбачених законом підстав для призначення пенсії у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки зазначене не входить до предмета судової перевірки, виходить за межі заявлених позовних вимог і є дискреційним повноваженням відповідача.

Враховуючи викладене та встановлені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом :

- визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 156050029065 від 14.08.2025;

- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по втраті годувальника від 07.08.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі № 420/30408/25 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі № 420/30408/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

СуддіЮ.В. Осіпов В.О. Скрипченко