Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №522/15475/26-Е — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/15475/26-Е

Перша інстанція: суддя Чорнуха Ю.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

секретар – Божко А.К.,

за участю: позивачки - ОСОБА_1

представника позивачки – адвоката Соколова Д.С.,

представника відповідача – Саркісяна А.Р.,

перекладача – Нікішова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 18 серпня 2026 року у справі № 522/15475/26-Е за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення, –

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом , у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5101100100000968 від 06.08.2026 про примусове видворення громадянки Республіки Киргизстан та Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ).

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 06.08.2026 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення №5101100100000968 про примусове видворення громадянки російської федерації/Республіки Киргизстан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Зокрема, рішення прийнято з порушенням ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачка є громадянкою Російської Федерації та Республіка Киргизстан, країною громадянської належності є Республіка Киргизстан, Ошська область, місце народження – Киргизстан. У разі повернення до країни походження, а також до країни громадянської належності, Республіки Киргизстан та рф, у позивача існує ризик переслідувань, на підставі її політичних поглядів та релігійних переконань, оскільки вона є членом організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі». Доводи про відсутність засобів до існування, можливість вчинення злочинів є лише припущеннями відповідача, оскільки позивачка вже тривалий час зі своєю сім`єю проживає на території України, має чоловіка, трьох дітей, та немає підтвердження вчинення нею злочинів.

Одеський окружний адміністративний суд рішення від 02.04.2026 у справі № 420/12356/26 частково задовольнив позов ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.07.2025.

Зобов`язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 у порядку визначеному Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649. В решті вимог відмовив.

Рішення залишено без змін апеляційним судом.

З метою виконання рішення суду позивачка 06.08.2026 особисто з`явилась до Головного управління ДМС України в Одеській області. Однак, через 15 хвилин після отримання від позивача документів прибули співробітники управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії, після чого до неї було застосоване адміністративне затримання. Оскаржуване рішення не містить аргументів щодо проведення відповідачем оцінки ризиків під час його прийняття. При прийнятті оскаржуваного рішення проігноровано та не враховано наявність неповнолітніх дітей позивача на території України.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що співробітники 3 відділу ГВКР УСБУ в Одеській області разом з співробітниками ГУ ДМС в Одеській області 06.08.2026 за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 64 виявили особу, як називалася громадянкою російської федерації та Киргизької Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В результаті проведеної перевірки законності перебування в Україні встановлено, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) відомості щодо перетину кордону на вказані установчі дані відсутні. На момент виявлення у позивача відсутній діючий паспортний документ, що дає право на виїзд за межі України. ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) порушила законодавство про правовий статус іноземців – перевищила встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів та проживала на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. В силу вимог ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення до позивача не застосовується. ГУ ДМС в Одеській області 06.08.2026 стосовно громадянки російської федерації та Киргизської Республіки ОСОБА_1 прийнято рішення № 5101100100000968 про примусове видворення з України. Позивачка не надала доказів наявності легального заробітку в Україні та фінансової можливості забезпечувати своє існування в Україні. ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) не має жодної з обставин, на підставі яких відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вона не може бути видворена за межі території України. Оскаржуваним рішенням про примусове видворення не передбачено повернення позивача саме до Киргизської Республіки та російської федерації. Позивачка залишила територію вказаних країн добровільно. Обставина переслідування ОСОБА_1 перевірена Державною міграційною службою України та судами у справі № 380/4794/23.

Короткий зміст та мотиви рішення суду першої інстанції.

Приморський районний суд м.Одеси рішенням від 18 серпня 2026 року позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5101100100000968 від 06.08.2026 про примусове видворення з України громадянки Республіки Киргизстан та російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав рішення суду, яке набрало законної сили та яким відповідача зобов`язано прийняти рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та передчасно, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення про примусове видворення, прийняв оскаржуване рішення, що свідчить про його протиправність.

В оскаржуваному рішенні відсутні будь-які обґрунтування прийняття термінового рішення про примусове видворення позивача до того, як буде виконано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26 та не наведені обставини, які свідчать про наявність нагальної суспільної потреби у видворенні ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_1 є іноземкою, підданою РФ та Киргизької Республіки, яка проживає в Україні нелегально, порушує міграційне законодавство, а також не має діючого паспортного документа для виїзду з України, що є достатньою підставою для прийняття рішення про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця за межі України;

- поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що ОСОБА_1 не надала суду та міграційному органу свідоцтва про укладення шлюбу із ОСОБА_6 , встановленого українським законодавством зразка, чи зразка Киргизької Республіки, Російської Федерації або Республіки Узбекистан. Долучене свідоцтво про мусульманське укладання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 26.10.2022, не є належним доказом, оскільки таке свідоцтво не передбачене жодними нормативно-правовими документами як України так із вище перелічених країн;

- суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що обставини переслідувань нібито ОСОБА_1 через політичні та релігійні переконання проаналізовані не тільки Державною міграційною службою України, а також судами першої та апеляційної інстанцій по справі № 380/4794/23 та встановлено відсутність таких загроз;

- суд першої інстанції порушив вимоги ч. 1 ст. 271 КАС України та оголосив лише вступну та резолютивну частину оскаржуваного судового рішення. Суд першої інстанції повний текст оголосив лише 25.08.2026, а не 23.08.2025, що також є порушенням норм процесуального права;

- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву до позову.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Киргизської Республіик та російської федерації.

01.03.2024 позивачка та її діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримали довідку про звернення за захистом в Україні № 013196. Довідка видана ГУ ДМС у Львівській області, дійсна до 01.06.2024.

За наслідками розгляду зазначеної заяви, наказом ГУ ДМС у Львівській області від 21.11.2022 № 163 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За наслідками оскарження вказаного рішення у адміністративному та судовому порядку вказане рішення ДМС не було скасоване, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

21.07.2025 ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , особисто звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області не прийняло рішення про прийняття заяви позивача до розгляду або відмову у її прийнятті.

Одеський окружний адміністративний суду рішенням від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26 задовольнив позов ОСОБА_1 частково.

Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області , яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.07.2025.

Зобов`язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649. В решті вимог відмовлив.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 07.07.2026 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року залишив без змін.

06.08.2026 ОСОБА_1 прибула до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області з метою виконання вказаного рішення суду. Документи, які мала намір подати ОСОБА_1 не були прийняті, натомість її було запрошено до ГУ ДМС в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33, де складено протокол про адміністративне правопорушення, постанову про адміністративне правопорушення та затримано.

06.08.2026 головний спеціаліст Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Висчан Тетяна Олегівна склала щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення серія та номер ПР МОД 013233 за ч. 2 ст. 203 КУпАП, про те, що 06.08.2026 о 10:40 за адресою: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 64, співробітниками ГУ ДМС в Одеській області спільно з співробітниками 3 відділу ГВКР УСБУ в Одеській області виявлено та запрошено до ГУ ДМС в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33, громадянку росії ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила законодавство про правовий статус іноземців та ОБГ, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Місце скоєння правопорушення: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 64.

В цей же день, 06.08.2026, начальником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Погребняк Оленою Геннадіївною складено постанову про накладення адміністративного стягнення серія та номер ПН МОД 013324, якою відповідно до ч. 2 ст. 203 КУпАП накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100,00 гривень.

Також 06.08.2026 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення № 5101100100000968 про примусове видворення з України іноземця/особи без громадянства Киргизстан, російська федерація, ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким вирішено примусово видворити з України ОСОБА_1 / ОСОБА_2

06.08.2026 об 11 год. 15 хв. ОСОБА_1 була затримана у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП для з`ясування обставин правопорушення, про що складено протокол № МОД 000414 про адміністративне затримання за частиною 2 статті 263 КУпАП від 06.08.2026.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з ч. 1 ст.9 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Частина 1 статті 26 Закону №3773-VI встановлює, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч. 5ст. 26 Закону № 3773-VІ).

Відповідно до ч. 8 ст.26 Закону №3773-VI примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст.30 Закону №3773-VІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

На підставі частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Конституційний Суд України у рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначив: «Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід`ємним складовим елементом права кожного на судовий захист; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом; держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, перше речення абзацу восьмого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, Конституційний Суд України узагальнив, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на суд було б ілюзорним, якби юридична система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).»

Відповідно до п. 3.2. розділу ІІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 (надалі Правила № 649) у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.

Як підтверджується обставинами, з`ясованими судами першої та апеляційної інстанцій, що у матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026, та ухвалення відповідачем рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

Згідно ч. 8 ст.30 Закону № 3773-VI положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Як роз`яснено в п. 26 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», примусове видворення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав рішення суду, яке набрало законної сили та яким відповідача зобов`язано прийняти рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та передчасно, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення про примусове видворення, прийняв оскаржуване рішення, що свідчить про його протиправність.

На користь такого висновку суду свідчить і те, що відповідно до наданих до суду доказів разом із відзивом на апеляційну скаргу, 03 вересня 2026 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області прийнято Наказ № 176 “Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту” відносно ОСОБА_1 та її трьох неповнолітніх дітей» (копія Наказу додається).

В оскаржуваному рішенні також відсутні будь-які обґрунтування прийняття термінового рішення про примусове видворення позивача до того, як буде виконано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26 та не наведені обставини, які свідчать про наявність нагальної суспільної потреби у видворенні відповідача.

Отже, враховуючи те , що відносно ОСОБА_1 не прийняло рішення щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відсутність достатніх правих підстав для застосування до позивачки примусового видворення.

Щодо доводів про порушення статті 8 Конвенції

Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виснував, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення про примусове видворення, не надав оцінку доводам ОСОБА_1 щодо її перебування у релігійному шлюбі та наявності спільної дитини з ОСОБА_9 , який має статус особи яка потребує додаткового захисту.

Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції також врахував, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 420/1235/26 встановлено, що підставами для повторного звернення позивачки є її право на возз`єднання сім`ї із громадянином Узбекистану ОСОБА_10 , який визнаний особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, згідно рішення ДМС України № 11-23 від 15 лютого 2023 року, документований посвідченням особи, що потребує додаткового захисту СР 001004 та є чоловіком позивачки, згідно свідоцтва про релігійне укладання шлюбу, видане релігійною громадою Львова 26.10.2022 . Однак заяву не було прийнято, тому позивачка подала заяву з документами через канцелярію ГУ ДМС України в Одеській області. (…) Та обставина, що позивачка вже зверталась за захистом в Україні, не є перешкодою для повторного звернення у випадку виникнення нових обставин, якими в даному випадку є визнання ОСОБА_10 , з яким позивачкою укладений релігійний шлюб, особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, згідно рішення ДМС України № 11-23 від 15 лютого 2023 року, та встановлення батьківства останнього щодо доньки позивачки.

Натоміть доводи апелянта , що ОСОБА_1 не надала суду та міграційному органу свідоцтва про укладення шлюбу із ОСОБА_6 , встановленого українським законодавством зразка не впливають на правильність висновків суду першої інстанції по суті спору, враховучи наведені вище обставини щодо не розгляду заяви позивачки про визнання біженцем, або особо, яка потребує захисту.

Щодо доводів відповідача про відсутність у позивача діючих паспортних документів

Суд першої інстанції встановив, що 01.03.2024 позивачка та її діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримали довідку про звернення за захистом в Україні № 013196.

Довідка видана ГУ ДМС у Львівській області, дійсна до 01.06.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.

Відповідно до п. 3.2. розділу ІІІ Правил № 649 у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.

Згідно наданої позивачем копії розписки, виданої ГУ ДМС у Львівській області, останнє 01.12.2022 отримало від громадянки Республіки Киргизстан ОСОБА_1 такі документи: паспорт серії НОМЕР_1 – оригінал, паспорт серії НОМЕР_2 – оригінал. Відмітка про повернення документів у розписці відсутня.

В матеріалах справи міститься копія паспорта громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 , строк дії до 08.11.2027.

Із сукупності зазначених доказів вбачається, що оригінали документів, які посвідчують особу позивача, були передані Головному управлінню Державної міграційної служби України у Львівській області.

Докази повернення вказаних документів ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність доказів повернення позивачу паспортних документів, переданих нею 01.12.2022 ГУ ДМС у Львівській області, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для прийняття рішення про примусове видворення ОСОБА_1 , обґрунтовуючи його відсутністю у позивача паспортних документів, які до цього були передані до територіального органу Державної міграційної служби України.

Щодо доводів про переслідування позивачки у зв`язку з перебуванням у політичній партій Хізб ут-Тахрір

Вирішуючи справу суд першої інстанції висновував, що позивачка не надала жодних доказів, обґрунтованих пояснень та доводів, на підставі яких можливо було б встановити існування обставини її переслідування у зв`язку з перебуванням у вказаній політичній партії. Надані позивачем у судовому засіданні пояснення були занадто загальними та не містили будь-яких вказівок на наявність загрози життю або здоров`ю безпосередньо позивача.

Також суд першої інстанції зауважив, що Європейський суд з прав людини у справі «Хізб ут-Тахрір та інші проти Німеччини» («HIZB UT-TAHRIR and others against Germany» (заява № 31098/08)) надавши оцінку заявам, опублікованим заявником, визнав скаргу несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції у значенні статті 35 § 3 (a) та відхилив скаргу. При цьому Суд зазначив, що перший заявник намагається відхилити статтю 11 Конвенції від її справжньої мети, використовуючи це право для цілей, які явно суперечать цінностям Конвенції, зокрема відданості мирному врегулюванню міжнародних конфліктів та святості людського життя (неофіційний переклад).

Отже, суд першої інстанції ґрунтовно відхилив доводи позивачки в цій частині.

Окрім того, з приводу цього аспекту суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити , що Європейський суд з прав людини у справі KASYMAKHUNOV AND SAYBATALOV v. RUSSIA, App. 26261/05 and 26377/06, від 14 березня 2013 року постановив, що цілі, у тому числі і політичні, "Хізб ут-Тахрір" явно суперечать цінностям Конвенції ( див. пункти 106 -113 згаданого рішення).

Тобто, є ґрунтовними доводи суду першої інстанції, що елемент членства позивачки в партії "Хізб ут-Тахрір" не приймається з позиції як національного законодавства так і конвенційного переслідування.

З огляду на встановлені обставини справи та досліджені докази, оцінюючи підстави прийняття відповідачем 06.08.2026 рішення про примусове видворення позивачки, суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог ст. 129-1 Конституції України, ст. 26 та 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та є таким, що не відповідає принципу пропрційності, що свідчить про його протиправність та наявність підстав для скасування.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Доводи апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Водночас, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо порушення вимог ч. 1 ст. 271 КАС України, колегія суддів відхиляє, оскільки це не призвело до ухвалення незаконного рішення по суті позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 18 серпня 2026 року у справі № 522/15475/26-Е – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

СуддіГ.В. Семенюк А.Г. Федусик