Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №400/11339/21 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11339/21

Перша інстанція: суддя Малих О.В.,

повний текст судового рішення

складено 16.03.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі № 400/11339/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.05.2021 № 400767-2407-1423, № 400768-2407-1423, № 400766-2407-1423,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.05.2021 № 400767-2407-1423, № 400768-2407-1423, № 400766-2407-1423.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року суд задовольнив частково позов ОСОБА_1 . Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 07.05.2021 № 400767-2407-1423 та № 400768-2407-1423. В решті позовних вимог – відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник Головного управління ДПС у Миколаївській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є укладений договір оренди, а не дата його державної реєстрації. З огляду на це апелянт вважає, що обов`язок зі сплати орендної плати виник у позивачки саме з 2019 року (з моменту укладення договору). Тому апелянт просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Позивачка надала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначила, що обов`язок зі сплати земельного податку виникає саме з дати державної реєстрації відповідного права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З огляду на це позивачка вказала на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, судами першої та апеляційної інстанцій установлено наступне.

02.05.2019 між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області (орендодавець) та позивачем (орендар) укладений договір оренди землі (Договір), за умовами якого орендодавець на підставі рішення № 22 ХХХХ сесії 8 скликання Коблівської сільської ради від 19.04.2019 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в оренду» надає, а орендар приймає земельну ділянку (кадастровий номер 4820982200:12:045:0025) в довгострокову оренду для обслуговування будівлі, яка розмішена за адресою: 57453, проспект Курортний, 51Е, с. Коблеве, Березанського району, Миколаївської області в межах території Коблівської сільської ради.

Згідно з п. 2.1 договору оренди землі, в оренду передається земельна ділянка площею 0.0144 га, яка розташована за адресою: 57453, проспект Курортний, 51Е, с. Коблеве Березанського району Миколаївської області в межах території Коблівської сільської ради.

Відповідно до п. 3.1 договору оренди землі, земельна ділянка надається в оренду на 15 (п`ятнадцять) років, починаючи з дати державної реєстрації цього Договору, що становить строк дії Договору.

Пунктом 4.3 договору оренди землі визначено розмір річної орендної плати за земельну ділянку, яка становить 8154,00 грн.

07.05.2021 Головним управлінням ДПС у Миколаївській області оформлені податкові повідомлення-рішення:

- № 400767-2407-1423, яким позивачці нараховано орендну плату з фізичних осіб за 2019 рік у розмірі 5 436, 00 грн;

- № 400768-2407-1423, яким позивачці нараховано орендну плату з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 8 154, 00 грн;

- № 400766-2407-1423, яким позивачці нараховано орендну плату з фізичних осіб за 2021 рік у розмірі 8 154, 00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивачка звернулась до ДПС України зі скаргою від 22.07.2021 року (вх. ДПС № 22036/6 від 27.07.2021).

Рішенням Державної податкової служби України за результатами розгляду скарги від 18.10.2021 № 23384/6/99-00-06-01-04-06 скаргу позивачки залишено без задоволення, а податкові повідомлення- рішення від 07.05.2021 № 400767-2407-1423, № 400/768-2407-1403 – без змін.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивачка оскаржила їх у судовому порядку.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що право оренди земельної ділянки, а відтак і обов`язок зі сплати орендної плати, виникли у позивачки саме з моменту державної реєстрації цього права. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 07.05.2021 № 400767-2407-1423 та № 400768-2407-1423, якими позивачці нараховано грошове зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2019 та 2020 роки відповідно, прийняті з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають скасуванню. Разом з тим, податкове повідомлення-рішення від 07.05.2021 № 400766-2407-1423, яким позивачці нараховано грошове зобов?язання з орендної плати з фізичних осіб за 2021 рік, скасуванню не підлягає, оскільки складено до 1 липня поточного (2021) року, як це передбачено п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, та вже після реєстрації договору оренди землі, з урахуванням положень самого договору, яким передбачено розмір орендної плати у сумі 8 154, 00 грн.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Виходячи зі змісту апеляційної скарги в частині доводів, а також виходячи з предмета спору у цій справі, одним з ключових питань є наявність/відсутність у позивачки обов`язку щодо сплати орендної плати за земельну ділянку до моменту реєстрації такого договору.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю – це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата для цілей розділу XII «Податок на майно» ПК України – обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Так, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Статтею 13 Закону України від 16 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) встановлено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до абзаців першого – п`ятого статті 15 Закону № 161-XIV істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є:

дата укладення та строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

При цьому за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами) (пункт 288.4 статті 288 ПК України).

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 Земельного кодексу України).

Слід зазначити, що орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди (абзац другий частини другої стаття 25 Закону № 161-XIV).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що обов`язок зі сплати орендної плати за земельну ділянку виникає у платника податку з моменту державної реєстрації права оренди такої земельної ділянки. З огляду на вказане, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачці грошових зобов`язань з орендної плати за період, що передував такій реєстрації (яка відбулась 11.02.2021), а саме за 2019 - 2020 роки.

Посилання апелянта на те, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є укладений договір оренди, колегія суддів вважає помилковим, адже виникнення обов`язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності пов`язано саме з моментом державної реєстрації права оренди. В свою чергу, укладення договору оренди землі є підставою для проведення державної реєстрації такого права, однак до моменту її здійснення право оренди не виникає.

Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Частиною першою статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі № 400/11339/21 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі № 400/11339/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.05.2021 № 400767-2407-1423, № 400768-2407-1423, № 400766-2407-1423 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

СуддіЮ.В. Осіпов В.О. Скрипченко