Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №160/30458/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/30458/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Добродняк І.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року (суддя Озерянська С.І.) за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №160/30458/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення позивача на підставі пп. “г” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із сімейними обставинами (наявність II групи інвалідності у його батька ОСОБА_2 , який потребує постійного стороннього догляду);

зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача, на підставі пп. “г” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із сімейними обставинами (наявність II групи інвалідності у його батька ОСОБА_2 , який потребує постійного стороннього догляду).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту від 15.09.2025 року ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 15.09.2025 року ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Частково задовольняючи позов, суд встановив обставини, які свідчили про те, що ОСОБА_1 у встановленому порядку звернувся до відповідача із рапортом про звільнення зі служби, але такий рапорт не був розглянутий відповідачем.

З цих підстав, суд зазначив, що оскільки прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту є дискреційними повноваженнями відповідача, то належним способом захисту є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт від 15.09.2025 року ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г"

пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року набрало законної сили 13.03.2026.

20.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №160/30458/25.

У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначив, що станом на момент подачі заяви судове рішення відповідачем не виконано, жодних дій, спрямованих на його фактичне виконання та розгляд рапорту не вжито. З цих підстав просив встановити судовий контроль за виконанням рішення та зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання рішення суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року в задоволенні заяви про встановлення судового контроля за виконанням рішення відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення суду Військовою частиною було розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби та листом від 28.08.2026 №7979 надано останньому відповідь щодо результатів розгляду рапорту.

З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем виконано рішення суду у спосіб, який таким рішенням встановлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким заяву про встановлення судового контролю задовольнити. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач, зокрема, вказує на безпідставність висновків суду першої інстанції про те, що рішення суду відповідачем виконано у спосіб, який таким рішенням встановлено. З цього приводу зазначає, що військовою частиною до суду надано лист від 28.08.2026 №7979, який прийнято до уваги судом першої інстанції, але вказаний лист не свідчить про виконання рішення суду, оскільки наведена в ньому інформацію вказує на те, що по поданому позивачем рапорту не було прийнято жодного рішення, а отже не можливо стверджувати про те, що такий рапорт був розглянутий відповідачем.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін як законну та обгрунтовану.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

В силу приписів ст..129-1 Конституції України, ст..13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.14, 370 КАС України рішення суду є обов`язковим для виконання.

При цьому, для цілей застосування ст..6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стадія виконання рішення суду є складовою доступу до правосуддя.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що право на доступ до суду було б ілюзорним, якби остаточне, зобов`язальне судове рішення залишалося без дієвим на шкоду одній зі сторін (справа «Ромашов проти України, рішення від 27.07.2004р.).

Отже, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

У свою чергу, судовий контроль є важливою конституційною гарантією забезпечення обов`язковості судового рішення. Це означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (відповідно до приписів резолютивної та мотивувальної частини рішення).

Одним із видів судового контролю за виконанням рішення суду, який передбачений КАС України, є встановлення судом обов`язку суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ст..382 КАС України).

Так, згідно з частиною 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З огляду на положення вказаної норми процесуального права можливо дійти висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, окрім встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в категоріях справ, які прямо визначені п.2 ч.1 ст.382 КАС України.

В той же час, такі повноваження суду повинні бути реалізовані з урахуванням того, що контроль за виконанням судового рішення здійснює суд, що прямо передбачено ст..129-1 Конституції України, і такі повноваження суду запровадженні з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві.

Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з`ясувати те, чи виконано судове рішення, причини, які призводять до невиконання такого рішення та чи є вони об`єктивними, оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.

У спірному випадку суд першої інстанції зазначив, що відповідачем рішення суду було виконано у спосіб, який таким рішенням суду встановлений.

Такі висновки суд обгрунтував тим, що рішенням суду на відповідача був покладений обов`язок щодо розгляду рапорту від 15.09.2025 року ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" і такий обов`язок військовою частиною був виконаний, про що свідчить лист від 28.08.2026 №7979, яким позивача повідомлено про результати розгляду рапорту та зазначено, що військовою частиною 20 вересня 2025 року за вх. № 2176 отримано рапорт на звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. До вказаного рапорту долучено документи, жоден з яких не завірений в належний спосіб, що унеможливлює пересвідчитись в їх ідентичності, також в додатках до рапорту відсутній акт перевірки сімейного стану військовослужбовця затвердженого керівником ТЦК та СП. Підсумовуючи вищевикладене командир військової частини НОМЕР_1 не може задовольнити рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. В разі надання позивачем рапорту на звільнення з військової служби через сімейні обставини та документів, які підтверджують наявність таких підстав, буде можливо розглянути цей рапорт та прийняти рішення згідно чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем було виконано рішення суду.

Так, суд першої інстанції не звернув уваги на свої ж висновки, які викладені в рішенні від 12 січня 2026 року. У вказаному рішенні, проаналізувавши положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Інструкції з дійловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 31.01.2024 №40 та прийнявши до уваги правові висновки Верховного Суду у справі №280/7446/24 (постанова від 02.04.2025), суд зазначив, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.

Наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.

Отже, належним виконанням відповідачем рішення суду у цій справі, з огляду на зроблені самим же судом першої інстанції висновки, можливо визнати: або прийняття наказу про звільнення військовослужбовця (позивача) зі служби, або відмову у задоволенні рапорту про звільнення зі служби.

У спірному випадку жодного з таких рішень відповідачем прийнято не було. Інформація, наведена відповідачем в Листі від 28.08.2026 №7979, свідчить про те, що по суті розглянутого рапорту позивача рішення прийнято не було, навпаки, визначено умови за яких рапорт позивача може бути розглянутий.

Таким чином, за встановлених обставин, висновок суду першої інстанції про виконання відповідачем рішення суду є необгрунтованим.

При цьому, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що оскільки фактично рапорт позивача по суті відповідачем розглянуто не було, то судове рішення, яке ухвалено на користь позивача, залишилося бездієвим, а звернення позивача до суду, не дивлячись на часткове задоволення судом його позову, не призвело до поновлення прав позивача. Позивач як на час звернення з позовом до суду так і на теперішній час не отримав від відповідача рішення за результатом розгляду свого рапорту, яке, у разі з його незгодою, міг би оскаржити в судовому порядку.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можливо визнати законною та обгрунтованою, як того вимагає ст.242 КАС України, що є підставою для її скасування та постановлення нової ухвали про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції не надає оцінки чисельним клопотанням позивача про долучення до матеріалів справи, як на стадії розгляду справи судом першої інстанції так і на стадії апеляційного провадження, доказів, оскільки такі докази, насамперед, стосуються спірних відносин, які склалися між сторонами, під час проходження позивачем військової служби як-то: самовільного залишення позивачем військової частини; кримінальних проваджень з цього приводу; рішень органів досудового слідства та суду; скарг та звернень позивача і таке подібне, тобто доказів, які не стосуються процесуального питання, що вирішується судом у спірному випадку, а саме встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.320, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року у справі №160/30458/25 – скасувати та ухвалити нову постанову.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення – задовольнити.

Встановити судовий контроль за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі №160/30458/25.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду письмовий звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі №160/30458/25 протягом 30-ти днів з дня отримання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках та строки, які визначено ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя О.В. Головко

суддя І.Ю. Добродняк