Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №160/237/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/237/26

Головуючий суддя І інстанції – Коренев А.О.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 в адміністративній справі №160/237/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови позивачу у проведенні індексації її пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 та 1,115;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 5 липня 2025 року індексацію пенсії позивача шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у відповідності до частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року за №1058-IV, який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 24 лютого 2024 року за № 185;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 5 липня 2025 року перерахунок та виплату пенсії позивачу шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у відповідності до частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003року за №1058-IV, який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 24 лютого 2024 року за № 185.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 5 липня 2025 року індексацію пенсії позивача шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у відповідності до частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року за №1058-IV, який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року за № 209.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 5 липня 2025 року перерахунок та виплату пенсії позивачу шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у відповідності до частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003року за №1058-IV, який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 (з урахуванням коефіцієнту збільшення 1,0796 за 2024 рік) відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року за № 209.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови позивачу у проведенні індексації її пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 та 1,115.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 5 липня 2025 року індексацію пенсії позивачу шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у відповідності до частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року за №1058-IV, який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 24 лютого 2024 року за № 185.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 5 липня 2025 року перерахунок та виплату пенсії позивачу шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у відповідності до частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003року за №1058-IV, який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 24 лютого 2024 року за № 185.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 5 липня 2025 року індексацію пенсії позивачу шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у відповідності до частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року за №1058-IV, який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року за № 209.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 5 липня 2025 року перерахунок та виплату пенсії позивачу шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у відповідності до частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003року за №1058-IV, який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 (з урахуванням коефіцієнту збільшення 1,0796 за 2024 рік) відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року за № 209. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

07 квітня 2026 року до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10816.00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі було відмовлено.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначене судове рішення, як незаконне та прийняти нове рішення, яким заяву про прийняття додаткового рішення задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні заяви про прийняття додаткового судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача доказів станом на 04 травня 2026 року понесених витрат на правничу допомогу суду не надано. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як видно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем до суду було надано договір про надання правничої допомоги від 01.10.2025 № 7, додаткову угоду від 01.10.2025, акт приймання передачі наданих послуг від 06.04.2026, рахунок на оплату від 06.04.2026 № 06/04.

Відповідно до акту приймання-передачі правничої допомоги від 06.04.2026 адвокатом Балюрою Андрієм Станіславовчием було надано позивачу наступну правову допомогу:

- надання усної консультації – 30 хв. – 832.00 грн.;

- складання адвокатського запиту та його направлення на адресу ГУ ПФУ в Дніпропетровській області – 45 хв. – 1248.50 грн.;

- вивчення документів наданих пенсійним органом та аналіз практики Верховного Суду - 90 хв. – 2496.00 грн.;

- складання та направлення адміністративного позову – 180 хв. – 4992.00 грн.;

- складання та направлення до суду заяви про надання доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу – 45 хв. – 1135.50 грн.

Загальна сума 10816.00 грн.

Відповідно до п. 4.1 Додаткової угоди від 01.10.2025 оплата послуг здійснюється в наступному порядку – 100% вартості послуг у строк не пізніше закінчення одного місяця з дня вирішення справи судом.

Перевіривши зміст наведених документів, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 10816.00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), а тому розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за час розгляду справи в суді першої інстанції у співмірності до наданих послуг, на переконання колегії суддів, становить 3000.00 грн.

При цьому, що стосується посилань суду першої інстанції на неподання позивачем доказів саме понесення витрат на правничу допомогу, як на підставу для відмови в задоволенні заяви про прийняття додаткового рішення, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх безпідставними, оскільки відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у КАС України з 15 грудня 2017 року, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки належить сплатити.

Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати вбачається також із практики ЄСПЛ.

Так, у рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «...хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin v. Ukraine), п. 97)».

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.07.2025 по справі № 380/17067/23, які враховуються судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заяви про прийняття додаткового судового рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 в адміністративній справі №160/237/26 – скасувати та прийняти нову постанову.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 3000.00 грн.

В задоволенні решти заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу – відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя В.А. Шальєва

суддя В.Є. Чередниченко