Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №160/5701/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/5701/26

Головуючий суддя І інстанції – Калугіна Н.Є.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 в адміністративній справі №160/5701/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив просив:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - особою з інвалідністю I групи;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- у разі якщо суд дійде висновку про неможливість прямого зобов`язання до звільнення, зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт з

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2026в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що останній наділений правом на звільнення зі служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з огляду на необхідність догляду за батьком, який має І групу інвалідності. Вказано, що інші родичі позбавлені належної та достатньої можливості здійснювати такий догляд.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 12.01.2026 перебуває на військовій службі за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2026.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 01.06.1983р.

Згідно з висновком ЛКК №4 від 20.01.2026 ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду терміном на один рік.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 18.02.2026 №6/26/698/Р ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі рапорта ОСОБА_1 складено акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 19.02.2026.

У вищенаведеному акті зазначено наступне: ОСОБА_2 є особою, котрій встановлено першу групу інвалідності та потребує постійного стороннього догляду терміном на 1 (один) рік, що підтверджується такими документами:

1. Висновок ЛКК №4 від 20.01.2026 року.

2. Висновок №4 від 20.01.2026 року про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду.

3. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за №6/26/698/B від 18.02.2026 року.

Інформація про призначення особі, за якою здійснюється/здійснюватиметься постійний догляд, допомоги, компенсації за здійснення догляду чи про звернення до органів соціального захисту населення за такими виплатами чи за отриманням соціальної послуги з догляду вдома:

Допомога, компенсація за здійснення догляду не надається. До органів соціального захисту населення за такими виплатами чи за отриманням соціальної послуги не зверталися.

Родинний зв`язок між військовослужбовцем, який здійснює/здійснюватиме постійний догляд, та особою, за якою здійснюється/здійснюватиметься постійний догляд: першого ступеня споріднення:

Син: ОСОБА_1 , що підтверджується копіює свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 01.07.1983 року.

Дружина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно довідки виданої сімейним лікарем потребує регулярного амбулаторного і стаціонарного лікування з приводу церебрального атеросклерозу.

Донька: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , багатодітна мати, що підтверджується посвідченням за № НОМЕР_3 від 19.11.2010 року. Фактично проживає за іншою адресою, окремо від батьків, надано акт підтвердження фактичного місця проживання.

Донька: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до витягу із реєстру територіальної громади проживає окремо від батьків у іншому селі. У нотаріально засвідченій заяві вона вказала про те, що у зв`язку з окремим проживанням разом зі своєю сім`єю та відсутністю можливості постійного перебування за місцем проживання батька, об`єктивно не має можливості здійснювати за ним постійний догляд. У письмовій заяві зазначила про те, що забезпечення життєдіяльності батька вимагає важких фізичних навантажень: регулярного піднімання ваги його тіла (пересаджування, зміна положення в ліжку, проведення складних гігієнічних процедур). Враховуючи викладене, зазначила, що вона фізично не спроможна здійснювати догляд за батьком.

Донька: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає в державі Ірландія, де їй надано тимчасовий захист, номер тимчасового дозволу: НОМЕР_4 . Додано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Наявність родичів другого ступеня споріднення: не встановлювалось, оскільки, є родичі першого ступеня спорідненості.

Перевірку проведено за адресою:

АДРЕСА_1 , за фактичною адресою місця проживання особи, яка потребує постійного догляду та сина ОСОБА_1 , згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 20.01.2026 року за №5.

Відповідно акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду складеного представниками Новопокровської селищної ради від 30.01.2026 року, проведено обстеження за адресою: АДРЕСА_2 та встановлено факт здійснення постійного догляду підтверджено.

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, складеного у присутності посадових осіб Новопокровської селищної ради, дружина ОСОБА_3 не може здійснювати догляд за чоловіком, зважаючи на стан її здоров`я. Постійно доглядав за батьком, син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до заяви засвідченої керуючою справами виконавчого комітету Новопокровської селищної ради, ОСОБА_2 обирає з числа родичів першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) - сина ОСОБА_1 .

В ході перевірки наявність інших членів сім`ї, які фізично можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , окрім його сина - ОСОБА_1 , не встановлено.

Установлено, що необхідність здійснення постійного догляду підтверджено.

Так, через застосунок «Армія+» позивач звертався з рапортами до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби.

Відповідно до роздруківки із застосунку «Армія+» позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби. Підставою відмови від 03.02.2026 зазначено необхідність надання військовослужбовцем відповідного пакета документів, передбаченого пунктом 26 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу ХІІ). Аналогічну підставу відмови зазначено 12.02.2026, а саме необхідність подання відповідного пакета документів, передбаченого пунктом 26 додатку 19 до вказаної Інструкції. Водночас підставою відмови від 19.02.2026 зазначено залишення рапорту без реалізації у зв`язку з наявністю інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, які не потребують постійного догляду та, відповідно, можуть здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 14.03.2026 надала відповідь на рапорти ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби від 03.02.2026, 12.02.2026, 19.02.2026, в якому, зокрема, зазначила підстави для відмови у звільненні з військової служби, а саме: позивачем надано Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця № Б/Н від 19.02.2026, згідно з яким встановлено, що ОСОБА_2 має дружину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також доньок: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначені особи не мають потреби у постійному догляді та, відповідно, можуть забезпечити надання соціальної послуги у вигляді постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 . З урахуванням викладеного підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами відсутні, оскільки наявні інші члени сім`ї першого ступеня споріднення, які не потребують постійного догляду та можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи.

16.03.2026 ОСОБА_1 звернуся з рапортом до командира взводу протитанкових ракетних комплексів НОМЕР_5 механізованого батальйону в якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з інвалідністю І групи.

Відповідно до висновку щодо рапорту старшого сержанта ОСОБА_8 про звільнення з військової служби через сімейні обставини від 17.03.2026 позивачу відмовлено у звільненні з військової служби за сімейними обставинами. Підставою відмови зазначено наступне: Військовослужбовцем надано Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця №Б/Н від 19.02.2026 відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_2 має дружину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доньок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які не потребують постійного догляду, тобто відповідно можуть надавати соціальну послугу ОСОБА_2 у вигляді постійного стороннього догляду. Враховуючи вищевикладене, приходжу до висновку про відсутність підстав для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби через сімейні обставини у зв`язку з наявністю інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, які не потребують постійного догляду та відповідно можуть здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який особою з інвалідністю ІІ групи.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, відмовляючи у реалізації рапорту позивача про звільнення з військової служби, діяв у межах наданих повноважень та з урахуванням поданих позивачем документів.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України та який триває і на сьогодні.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - ЗУ № 3543-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частин 3, 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану визначені у пункті 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зокрема, абзацом 13 вказаного пункту передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми видно що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, які враховуються судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як видно з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у задоволенні рапорту від 16.03.2026 року про звільнення на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» були висновки відповідача про наявність у батька позивача інших членів сім`ї першого ступеню споріднення, які можуть здійснювати догляд за ним, а саме ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_4 (донька), ОСОБА_5 (донька), ОСОБА_9 (донька), які не потребують стороннього догляду.

Що стосується ОСОБА_3 , то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 19.02.2026, відповідно до довідки виданої сімейним лікарем остання потребує регулярного амбулаторного і стаціонарного догляду з приводу церебрального атеросклерозу.

Також, згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, ОСОБА_3 не може здійснювати догляд за чоловіком зважаючи на її стан здоров`я.

Отже, з огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявність дружини у особи з інвалідністю не може автоматично свідчити про можливість покладення на неї обов`язку із здійснення постійного догляду, однак констатує про відсутність документів відносно останньої визначених абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХII.

Щодо доньки ОСОБА_4 , то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 19.02.2026, який позивачем не спростовано, то остання є багатодітною матір`ю та фактично проживає за іншою адресою, окремо від батьків.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що сама по собі наявність у неї статусу багатодітної матері, а також проживання за іншою адресою, не є безумовним і достатнім доказом у розумінні Закону №2232-XII, який би підтверджував її об`єктивну неможливість здійснювати догляд за батьком. Закон пов`язує неможливість здійснення догляду не з побутовими чи сімейними труднощами, а з такими обставинами, які реально унеможливлюють виконання відповідного обов`язку, або з тим, що така особа сама потребує постійного догляду, підтвердженого належними медичними документами.

Що стосується посилань позивача на наявність висновку ЛКК КНП «Солонянський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 11.06.2026 № 119, яким визначено, що ОСОБА_10 (донька ОСОБА_4 ) потребує посиленого нагляду матері, як на підставу неможливості здійснення нею функції щодо догляду за ОСОБА_2 , то колегія суддів апеляційного суду з урахуванням викладеного вважає останні безпідставними, в тому числі з огляду на те, що вказаний висновок не долучався позивачем до рапорту про звільнення, а відповідно не міг бути врахований відповідачем при прийнятті спірної відмови.

Щодо доньки ОСОБА_5 , то колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що її проживання в іншому населеному пункті саме по собі не свідчить про відсутність у неї можливості здійснювати постійний догляд за батьком. Подана нею заява про відсутність можливості здійснювати догляд також не є належним доказом об`єктивної неможливості здійснення такого догляду у розумінні вимог Закону №2232-XII, оскільки така заява відображає лише волевиявлення особи та її пояснення щодо життєвих обставин, але не підтверджує наявність передбачених законом обставин, які б унеможливлювали здійснення нею догляду.

Також, що стосується посилань позивача на висновок ЛКК Комунального підприємства «Нікопольська міська лікарня» від 13.03.2026 № 108, яким визначено, що останній протипоказані важкі фізичні навантаження, підняття важких предметів, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх безпідставними, оскільки вказаний висновок не долучався позивачем до рапорту про звільнення, а відповідно не міг бути врахований відповідачем при прийнятті спірної відмови та в ньому не зазначено, що вона потребує постійного догляду.

Поряд з цим, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в наведеному висновку в розділі «строком на» не зазначено період, на який ОСОБА_5 прописані протипоказання по підняттю важких предметів.

Щодо доньки ОСОБА_6 , то колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що остання перебуває за межами України, а саме в державі Ірландія, де їй надано тимчасовий захист. За таких обставин її перебування за кордоном може бути розцінене як об`єктивна обставина, що фактично унеможливлює безпосереднє здійснення нею постійного догляду за батьком на території України. Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, відповідно до якої у разі юридичної наявності родича суд повинен оцінювати, чи має така особа реальну можливість здійснювати догляд, а не обмежуватися формальним встановленням факту споріднення.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає належними висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, тому як надані позивачем документи до рапорту не підтверджують у належний спосіб об`єктивну не спроможність членів сім`ї першого ступеня споріднення здійснювати постійний догляд за батьком у розумінні Закону №2232-XII, а тому позивачем не доведено наявності передбачених абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» умов для звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду також зазначає, що позивач наділений правом на повторне звернення до відповідача з рапортом про звільнення на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», до якого може бути долучено належним чином завірені копії ЛКК КНП «Солонянський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 11.06.2026 № 119 та ЛКК Комунального підприємства «Нікопольська міська лікарня» від 13.03.2026 № 108 та які підлягатимуть врахуванню відповідачем при прийнятті відповідного рішення, однак з урахуванням абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України №2232-ХII, в тому числі при наявності висновків МСЕК чи ЛКК або рішення експертної команди з повсякденного функціонування особи відносно членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які самі потребують постійного догляду.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 в адміністративній справі №160/5701/26 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко

суддя В.А. Шальєва