Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №520/27818/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 р.Справа № 520/27818/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 (головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 520/27818/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст заяви та її обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі – позивач, заявник) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі – заявник), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 559 від 02.09.2026 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейських БКС ГУНП в Харківській області» в частині застосування до поліцейського взводу №1 роти №2 батальйону конвойної служби ГУНП в Харківській області старшого сержанта поліції ОСОБА_1 /спеціальний жетон №0167089/ дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції (п. 2 наказу).

Разом з позовною заявою позивач надав до суду заяву про забезпечення адміністративного позову, відповідно до якої просив суд:

- зупинити вчинення дій щодо виконання ГУНП в Харківській області наказу від 02.09.2026 року №559 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейських БКС ГУНП в Харківській області» відносно ОСОБА_1 , до завершення розгляду даної справи судом та набранням рішенням суду законної сили.

- заборонити відповідачу ГУНП в Харківській області вчиняти дії щодо звільнення ОСОБА_1 /спеціальний жетон №0167089/ із служби в поліції на підставі оскаржуваного наказу від 02.09.2026 року Nє559 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейських БКС ГУНП в Харківській області» відносно ОСОБА_1 , до завершення розгляду даної справи судом та набранням рішенням суду законної сили.

В обґрунтування заяви представником позивача зазначено, що наказ про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення було прийнято за результатами службового розслідування, підставою для проведення якого слугувало не підтверджене належними та допустимими доказами припущення про порушення позивачем пунктів 2.1. г, 2.5, 2.9 «а» Правил дорожнього руху та факт складання 02.08.2026 року протоколу про адміністративне правопорушення. який не може визнаватися доказом на підтвердження винуватості позивача у вчиненні адміністративного правопорушення ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Заявник наголошує, що оскаржуваний наказ може бути підставою для звільнення позивача, що може призвести до порушення його законних прав та інтересів до розгляду справи судом. Водночас невжиття заходів забезпечення позову може утруднить виконання судового рішення у разі задоволення позову, позивач втратить можливість працювати та заробляти собі на життя, може бути мобілізований в результаті порушення процедури звільнення зі служби. Вказує, що очевидними є ознаки протиправності спірного наказу, яке прийнято в порушення презумпції невинуватості та Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №893.

ІІ. Зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по адміністративній справі №520/27818/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про притягнення його до дисциплінарної відповідальності оскаржуваним наказом за відсутності на те підстав є за своїм змістом, підставами позову, надання оцінки яким має здійснюватися під час судового розгляду справи по суті. Сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, що стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про протиправність такого рішення та істотне ускладнення виконання рішення суду через невжиття заходів забезпечення позову.

Застосування судом заходів забезпечення позову шляхом заборонити відповідачу ГУНП в Харківській області вчиняти дії щодо звільнення ОСОБА_1 /спеціальний жетон №0167089/ із служби в поліції на підставі оскаржуваного наказу від 02.09.2026 року Nє559 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейських БКС ГУНП в Харківській області» відносно ОСОБА_1 , означатиме фактичне продовження судом службових відносин між позивачем та роботодавцем (суб`єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов`язків, виплатою грошового забезпечення тощо, тобто судом фактично буде постановлено рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 року про відмову у забезпеченні позову у справі № 520/27818/26 повністю; ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що, по перше, звільнення позивача до вирішення справи судом призведе до незворотних наслідків, зокрема: втрати статусу поліцейського, що унеможливить виконання службових обов`язків; втрати єдиного джерела доходу та соціальних гарантій; внесення запису про звільнення до трудової книжки, що матиме негативні наслідки для подальшого працевлаштування; необхідності докладання значних зусиль для поновлення на посаді у разі задоволення позову (оскарження кількох наказів, проходження додаткових процедур). Поновлення на посаді потребує додаткових судових процедур, а втрачений час та дохід не можуть бути повністю компенсовані. Звільнення з публічної служби має не лише матеріальні, а й репутаційні наслідки. Крім того, позивач у разі звільнення втрачає «бронювання» від мобілізації та може зазнати наслідків протиправної процедури звільнення у вигляді примусової мобілізації.

По-друге, скаржник зазначає про наявність очевидних ознак протиправності спірного наказу: наказ прийнято до набрання законної сили постановою суду у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є порушенням ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості); позивач не керував транспортним засобом, а був зупинений як пішохід, що підтверджується відеозаписами з нагрудних камер (не є суб`єктом правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП); протокол про адміністративне правопорушення складений з грубими порушеннями (залучення упереджених свідків, відсутність направлення на медогляд, неналежне оформлення акту огляду).

Апелянт зауважує, що судова практика підтверджує, що прийняття наказу про звільнення до вирішення судом справи про адміністративне правопорушення є передчасним та протиправним (рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/12029/23).

Автор скарги вказує, що суд першої інстанції не надав оцінки співвідношенню прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб, як того вимагає ч. 2 ст. 151 КАС України.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Головне управління Національної поліції в Харківській області реалізувало своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що заборона видання наказу про звільнення зі служби в поліції, на реалізацію наказу ГУНП в Харківській області про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, не може підміняти собою подання позову та має іншу мету, а все обґрунтування заяви зводиться до незаконності дій відповідача. Протиправність оскаржуваного наказу ГУНП в Харківській області від 02.09.2026 № 559, в частині застосування дисциплінарного стягнення відносно ОСОБА_1 може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті. Забезпечивши цей позов шляхом зупинення дії наказу в частині заборони видання наказу про звільнення зі служби в поліції, суд фактично продовжить службові відносини між позивачем та ГУНП в Харківській області, водночас такі правові наслідки будуть аналогічні тим, що могли б настати у разі задоволення позову у даній справі. На думку відповідача, позивач не довів наявність обставин, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.

Крім того, відповідач наголошує, що у вказаній справі дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції вже реалізовано, оскільки на виконання наказу про застосування дисциплінарного стягнення видано окремий наказ по особовому складу, яким позивача звільнено зі служби. Отже, заява про забезпечення позову в частині заборони ГУНП в Харківській області видавати наказ про звільнення не спрямована на запобігання можливому порушенню прав позивача, оскільки відповідний наказ уже виданий, позивача звільнено, а дисциплінарне стягнення реалізовано.

З урахуванням викладеного просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Учасники справи повідомлені про перегляд ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом вручення їм копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження, про призначення даної справи до апеляційного розгляду та повістки про виклик на 05.10.2026.

V. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту – КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частинами першою, другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.

Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на цьому етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

У зв`язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами, зокрема співмірними між негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 24.05.2023 у справі №640/10883/22, від 03.08.2023 у справі №600/2304/22-а.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

У постановах від 10.04.2019 у справі №826/16509/18, від 06.02.2019 у справі №826/13306/18, від 20.05.2020 у справі № 640/11330/19, від 13.10.2021 у справі №640/9082/21, від 12.03.2025 у справі № 380/20209/24 Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач визначив вжиття таких заходів шляхом:

зупинення вчинення дій щодо виконання ГУНП в Харківській області наказу від 02.09.2026 року №559 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейських БКС ГУНП в Харківській області» відносно ОСОБА_1 , до завершення розгляду даної справи судом та набранням рішенням суду законної сили;

заборони ГУНП в Харківській області вчиняти дії щодо звільнення ОСОБА_1 /спеціальний жетон №0167089/ із служби в поліції на підставі оскаржуваного наказу від 02.09.2026 року Nє559 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейських БКС ГУНП в Харківській області» відносно ОСОБА_1 , до завершення розгляду даної справи судом та набранням рішенням суду законної сили.

Колегія суддів зауважує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Досліджуючи доводи апелянта про наявність незворотних наслідків у разі невжиття заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт звільнення позивача зі служби в поліції до вирішення спору не свідчить про неможливість чи істотне ускладнення поновлення його прав у разі задоволення позову. Втрата статусу поліцейського, доходу та соціальних гарантій, внесення запису про звільнення до трудової книжки, а також необхідність вчинення відповідних процедур у разі поновлення є наслідками, які можуть бути усунуті в установленому законом порядку та не мають ознак невідворотності. Можливість виникнення певних процедурних дій у майбутньому сама по собі не свідчить про неможливість ефективного виконання судового рішення.

Посилання на можливі труднощі з подальшим працевлаштуванням чи необхідність оскарження кількох наказів ґрунтуються на припущеннях та не підтверджують реальної небезпеки заподіяння шкоди, яка унеможливить ефективний захист прав позивача. Крім того, доводи скаржника щодо можливості мобілізації позивача у разі його звільнення зі служби в поліції також є необґрунтованими, оскільки сама по собі втрата статусу поліцейського не зумовлює автоматичної мобілізації та залежить від наявності передбачених законом підстав і відповідних обставин.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо очевидної протиправності оскаржуваного наказу.

Посилання на ненабрання законної сили судовим рішенням у справі про адміністративне правопорушення, обставини фактичного керування транспортним засобом та недоліки складення протоколу фактично стосуються оцінки законності дисциплінарного стягнення та потребують дослідження доказів і встановлення відповідних обставин під час розгляду справи по суті.

Саме по собі наведення скаржником власної оцінки відеозаписів, протоколу та інших матеріалів не свідчить про очевидну протиправність спірного наказу. Наявність чи відсутність порушень при оформленні матеріалів про адміністративне правопорушення, а також питання винуватості позивача підлягають встановленню судом у межах розгляду позовних вимог, а не при вирішенні питання про забезпечення позову.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що забезпечення позову шляхом зупинення дії відповідного наказу про звільнення та заборони вчиняти дії щодо звільнення означатиме фактичне продовження судом службових відносин між позивачем та роботодавцем (суб`єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов`язків, виплатою грошового забезпечення тощо, що фактично вказує на вирішення позовних вимог по суті.

Стосовно посилання апелянта на те, що наявність факту застосування до позивача дисциплінарного стягнення впливає на його ділову репутацію, то колегія суддів зауважує, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов`язки особи, тим більше якщо це рішення, прийняте уповноваженим державним органом, спрямоване на застосування передбаченої законом відповідальності.

Водночас, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Помилковими є також доводи скаржника, що реалізація спірного наказу порушує його право на працю, оскільки втручання може бути як правомірним так і протиправним, а тому вимагає оцінки пропорційності застосованого заходу вчиненого дисциплінарного проступку, що не допустимо при вирішенні питання забезпечення позову.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.08.2025 у справі №320/8739/24.

Необґрунтованим також є посилання апелянта на рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/12029/23, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому постановою Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №520/12029/23 залишено без змін постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023, якою скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 і прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ НП в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу залишено без розгляду. Питання забезпечення позову в межах розгляду справи №520/12029/23 не вирішувалось.

За таких обставин та правового врегулювання зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивача.

Додатково колегія суддів враховує, що на момент розгляду апеляційної скарги наказом ГУНП в Харківській області від 09.09.2026 № 656 о/с «По особовому складу» у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення старшого сержанта поліції ОСОБА_1 звільнено. Отже, вимога заявника про заборону відповідачу вчиняти дії щодо його звільнення не може забезпечити ефективний захист його прав, оскільки спрямована на запобігання дії, яка вже відбулася.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді питання про забезпечення позову неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване судове рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 по справі №520/27818/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 07.10.2026 року.