Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №520/4478/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 р.Справа № 520/4478/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. (ухвалене суддею Сагайдаком В.В.) по справі № 520/4478/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р. та за травень, червень, липень 2023 року; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р.; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % за травень, червень, липень 2023 року; визнати протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 р. № 375 за виконання службових обов`язків в умовах дії карантину за серпень 2020 року, за вересень 2020 року та за період з 01.11.2020 р. по 31.12.2020 р., за виключенням періодів перебування у відпустках, з урахуванням пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення); зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 р. № 375 за виконання службових обов`язків в умовах дії карантину, за серпень 2020 року, за вересень 2020 року та за період з 01.11.2020 р. по 31.12.2020 р., за виключенням періодів перебування у відпустках, з урахуванням пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 у розмірі 15 % до посадового окладу за травень, червень 2023 року; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % за травень, червень 2023 року; визнано протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 р. № 375 за виконання службових обов`язків в умовах дії карантину за серпень 2020 року, за вересень 2020 року та за період з 01.11.2020 р. по 31.12.2020 р., за виключенням періодів перебування у відпустках, з урахуванням пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення); зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 р. № 375 за виконання службових обов`язків в умовах дії карантину, за серпень 2020 року, за вересень 2020 року та за період з 01.11.2020 р. по 31.12.2020 р., за виключенням періодів перебування у відпустках, з урахуванням пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення); у задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р., позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. та прийняти рішення, яким визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 в розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р. та зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Тобто, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дії відповідача щодо не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 в розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р. та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р.

Судовим розгляом встановлено, що ОСОБА_1 з 20.09.2001 р. проходив службу в органах внутрішніх справ, зокрема з 10.02.2002 р. по 06.11.2015 р. в Головному управлінні МВС України в Харківській області та Головному управлінні Національної поліції в Харківській області.

Наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області № 537 о/с від 16.09.2025 р. ОСОБА_1 звільнений з посади оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 Харківського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Харківській області з 17.09.2025 р.

Позивач вважає, що Головне управління Національної поліції в Харківській області не виплатило всі належні йому види грошового забезпечення, зокрема, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р., у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 в розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р. та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р., суд першої інстанції виходив з того, що вказані вимоги пред`явлені до неналежного відповідача, оскільки спірні правовідносини виникли під час проходження служби позивача у підрозділах органів внутрішніх справ, які на той час були самостійними юридичними особами.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, пов`язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулює Закон України від 21.01.1994 р. № 3855-XII «Про державну таємницю» (в подальшому – Закон № 3855-ХІІ).

Умови, за яких державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації можуть отримати дозвіл на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, установлено статтею 20 Закону № 3855-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 3855-XII, залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно».

Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону № 3855-XII, допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 7 ст. 22 Закону № 3855-XII, надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв`язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов`язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв`язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

Статтею 30 Закону № 3855-XII встановлено, що у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (в подальшому – Положення № 414).

Пунктом 1 Положення № 414 встановлено, що це Положення визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших державних органів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, у тому числі визначеним частиною шостою статті 27 Закону України "Про державну таємницю" особам, доступ до державної таємниці усіх ступенів секретності яким надається за посадою (крім Голови Верховного Суду, Голови Конституційного Суду України) (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).

Відповідно до п. 2 Положення № 414, особам, які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків.

Згідно з п. 5 Положення № 414, такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

Відповідно до п. 6 Положення № 414, персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи. Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що надання допуску до державної таємниці, передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Тобто, якщо обсяг функціональних обов`язків за певною посадою, зокрема в державному органі, передбачає, що під час їх виконання у особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці (як-от ознайомлення з документами та/чи іншими матеріальними носіями інформації, засекреченими у встановленому законодавством порядку), така особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, яка відповідно до статті 22 Закону № 3855-XII залежить від ступеня секретності. Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов`язків, відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці і умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці. Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов`язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв`язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону № 3855-XII виникає право на отримання компенсації.

Тобто, вимоги статті 30 Закону № 3855-ХІІ, пунктів 2, 5 Положення № 414 встановлюють, що необхідною умовою отримання компенсації, у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов`язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.

Для вирішення питання про те, чи умови праці особи передбачають роботу з відомостями та їх носіями, які становлять державну таємницю, необхідно насамперед з`ясувати обсяг функціональних обов`язків цієї особи за посадою та умови (вимоги, критерії), яким повинна відповідати особа для того, щоб бути призначеною на цю посаду та/або виконувати роботу/завдання, пов`язані з доступом до документів, інших матеріальних носіїв інформації, що становить державну таємницю.

Тобто, якщо особа отримала у встановленому порядку допуск до державної таємниці, працює, зокрема, в державному органі, і характер і умови її праці, з огляду на займану посаду, передбачає режимні обмеження, пов`язані з допуском до державної таємниці, керівник відповідного органу зобов`язаний призначити їй надбавку у розмірі, визначеному Положенням, про що видати відповідний розпорядчий документ.

Факт невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є і не може бути свідченням невиконання роботи, пов`язаної з доступом до державної таємниці.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 р. у справі № 240/229/20, від 28.09.2023 р. у справі № 520/18808/21, від 30.12.2025 р. у справі № 420/6415/23.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 мав допуск до державної таємниці за формою 2 (два) з 25.04.2008 р. по 18.06.2018 р., наданий висновком УСБУ в Харківській області № 1273, з 27.06.2018 р. по 18.06.2025 р., наданий розпорядженням УСБУ в Харківській області № 63 Д, з 18.06.2025 р. по теперішній час наданий розпорядженням УСБУ в Харківській області № 129 Д, у вказаний період часу на постійній основі працював з матеріальними носіями секретної інформації, відповідно до наданої форми допуску, що підтверджується листом заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області вих. № 365388-2025 від 17.12.2025 р.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач мав допуск до державної таємниці та, відповідно до функціональних обов`язків виконував службові обов`язки (роботу), які передбачали наявність такого допуску.

Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. № 1074 (в подальшому – Порядок № 1074), орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Згідно з п. 8 Порядку № 1074, внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Таким чином, підставами для залучення до участі у справі правонаступника сторони суб`єкта владних повноважень є або припинення суб`єкта владних повноважень в результаті реорганізації чи ліквідації, або повне чи часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень до іншого (іншим) внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень. Якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень. Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва. Під цим терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу.

Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений в постановах Верховного Суду від 20.02.2025 р. у справі № 2а-14139/12/2670, від 16.04.2026 р. у справі № 812/110/16 від 16.04.2026 р.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов`язку відновити порушені права до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншому/іншим державному/державним органу/органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Тобто, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому, чи внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі відсутності правонаступників, суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 р. у справі № 9901/348/19, від 15.01.2026 р. у справі № 280/9471/21.

14.04.2015 р. МВС України видано наказ № 431 «Про заходи щодо реформування органів внутрішніх справ».

16.09.2015 р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 730, якою утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, у тому числі ГУ НП в Харківській області, та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС, зокрема ГУ МВС України в Харківській області.

Статтею 1, 2 Закону України від 20.12.1990 р. № 565-XII «Про міліцію» передбачалося, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Основними завданнями міліції було, з-поміж іншого: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень.

Вимогам статей 1, 2 Закону України від 02.07.2015 р. № 580-VIII «Про Національну поліцію» встановлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є, зокрема, надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.

Згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 р. № 878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

На підставі співставлення завдань та функцій цих трьох органів можна дійти висновку про те, що МВС України є органом влади, який формує державну політику у сфері, зокрема, забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Разом із тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього відповідні завдання та функції держави покладалися на міліцію.

Таким чином, у спірних правовідносинах правонаступником прав та обов`язків ліквідованого УМВС України в Харківській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є відповідний територіальний орган Національної поліції, а саме ГУНП в Харківській області.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений в постановах Верховного Суду від 17.05.2023 р. в справі № 240/11052/20, від 28.06.2023 р. в справі №823/1462/15, від 02.08.2023 р. в справі №580/2348/21, від 14.09.2023 р. в справі № 580/10635/21, від 20.02.2025 р. у справі № 2а-14139/12/2670, від 03.06.2026 р. у справі № 420/8960/24.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог позивача до ГУ НП в Харківській області щодо встановлення та виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 06.11.2015 р., у зв`зку з пред`явленям до неналежного відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. у справі № 520/4478/26 скасувати в частині відмови в задоволені позовних вимог не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 в розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р. та ухвалити в скасованій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити, визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р., зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р., з у рахуванням виплачених сум.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. у справі № 520/4478/26 залишити без змін.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 16.11.2023 р. у справі № 640/16003/22, від 10.07.2024 р. у справі № 340/1498/22.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. у справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 11.02.2021 р. у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022 р., від 24.03.2026 р. справі № 160/6124/21, № 380/28883/23 від 17.06.20206 р.

Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді першої інстанції позивачем , подано копії: договору про надання правничої допомоги № 07/06/26 від 07.06.2026 р., укладеного між адвокатом Голубовим С.Г. та ОСОБА_1 ; Детальний опис виконаних робіт від 09.06.2026 р., згідно з яким загальна вартість виконаних робіт складає 4000 грн., загальний час роботи адвоката складає 4 години; рахунок для сплати правничої допомоги адвоката від 09.06.2026 р.; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, серії ДН № 5493, ордер на надання правничої допомоги у Другому апеляційному адміністративному суді, серії АН № 1982752 від 07.06.2026 р.

Суд апеляційної інстанції вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Харківській області в розмірі 1000 грн., оскільки вони є обґрунтованими, документально підтвердженими та є співмірними обсягу виконаних робіт та складності справи.

Керуючись ст. ст. 134, 139, 308, 311, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. по справі № 520/4478/26 - скасувати в частині відмови в задоволені позовних вимог не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р.

Ухвалити постанову, якою у скасованій частині задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % до посадового окладу з 25.04.2008 р. по 29.09.2021 р., з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. у справі № 520/4478/26 залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Харківській області витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін