Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №520/18624/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 р.Справа № 520/18624/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., повний текст складено 21.07.26 по справі № 520/18624/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження індексації при перерахунку пенсії ОСОБА_1 у розмірі 1500 грн у 2023, 2024 та 2025 роках і у розмірі 2595 грн у 2026 році;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість пенсії за березень 2023 - лютий 2024 (у розмірі 57745,44 грн), за березень 2024 - лютий 2025 (у розмірі 14038,56 грн), за березень 2025 - лютий 2026 (у розмірі 30356,88 грн) та з березня 2026 по дату подання позову (у розмірі 7305,96 грн), а разом - 109 446,84 грн, яка виникла внаслідок протиправного обмеження індексації при перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснювати з 01 липня 2026 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням правильно розрахованої індексації, без обмеження граничним (максимальним) розміром.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Через систему «Електронний суд» представником позивача надіслано клопотання, в якому просить суд зупинити провадження по даній справі - до набрання законної сили судовим рішенням в справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

В обґрунтування клопотання зазначено, що предметом спору у цій справі є застосування відповідачем обмеження суми індексації пенсії, встановленого постановами Кабінету Міністрів України (зокрема №168 від 24.02.2023, № 185 від 23.02.2024, № 209 від 25.02.2025 та № 236 від 25.02.2026). Вказані постанови були прийняті Кабінетом Міністрів України на виконання приписів розділів «Прикінцеві положення» Законів України про Державний бюджет України на 2023-2026 роки, якими Кабінету Міністрів України було делеговано право самостійно визначати порядок та умови застосування статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» - індексації пенсій. Зазначене делегування повноважень призвело до звуження соціальних гарантій військових пенсіонерів та протиправного обмеження розміру нарахованої індексації.

Представник позивача звертає увагу, що на розгляді Другого сенату Конституційного Суду України перебувають конституційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

На даний час Конституційний Суд України перебуває у закритій частині пленарного засідання для ухвалення рішення у вказаній об`єднаній справі. Ухвала Конституційного Суду України матиме преюдиційне значення для вирішення цього публічно-правового спору, оскільки у випадку визнання неконституційним пункту 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», аналогічні положення законів про Державний бюджет України на 2024, 2025 та 2026 роки, а також прийняті на їх виконання постанови Кабінету Міністрів України, не підлягатимуть застосуванню як такі, що порушують конституційні гарантії соціального захисту.

Представник позивача вважає, що об`єктивний, повний та всебічний розгляд цієї адміністративної справи є неможливим до остаточного вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності норм, якими керувався відповідач при обмеженні індексації пенсії позивача, тому наявні всі законні підстави для зупинення провадження у справі №520/18624/26.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 клопотання представника позивача про зупинення провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 та прийняти нову ухвалу, якою задовольнити клопотання представника позивача, зупинивши провадження в адміністративній справі №520/18624/26 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України в об`єднаній справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що предметом спору у цій справі є правомірність обмеження відповідачем індексації пенсії позивача фіксованими сумами у розмірі 1500 гривень (у 2023-2025 роках) та у розмірі 2595 гривень (у 2026 році). Відповідач, здійснюючи такі обмеження, керувався постановами Кабінету Міністрів України №168, №185, №209, №236. Зазначені постанови Кабінету Міністрів України були прийняті виключно на підставі та на виконання приписів розділів «Прикінцеві положення» Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки, якими Кабінету Міністрів України було делеговано право самостійно визначати порядок індексації. Вказує, що наразі у провадженні Другого сенату Конституційного Суду України перебуває об`єднана справа за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Заявники оскаржують конституційність норми пункту 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», яка делегувала Кабінету Міністрів України право обмежувати розміри індексації пенсій. Велика палата Конституційного Суду України вже завершила відкриту частину і перейшла до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення. Стверджує, що об`єктивна неможливість розгляду даної адміністративної справи полягає в тому, що суд першої інстанції під час вирішення спору по суті повинен застосувати норми матеріального права, конституційність яких наразі поставлена під сумнів на найвищому рівні конституційної юрисдикції. Ухвалення рішення судом на підставі закону, який найближчим часом може бути визнаний неконституційним, призведе до постановлення незаконного та несправедливого судового рішення, що прямо суперечить завданню адміністративного судочинства. Тобто, у випадку визнання Конституційним Судом України неконституційними норм, що впливають на розмір індексації, розмір індексації має розраховуватись та нараховуватись позивачу в повному розмірі, без обмежень, встановлених Кабінетом Міністрів України. Звертає увагу, що Верховним Судом вже розглядалися заяви про перегляд справи за виключними обставинами за подібних правовідносин, зокрема у справах №808/1628/18, №140/2217/19. Так, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.02.2021 у справі №808/1628/18 дійшла висновку, що судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави. В ухвалі від 21.12.2022 Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, під час розгляду заяви про перегляд за виключними обставинами (на підставі Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)2022) постанови КАС ВС у справі №140/2217/19, якою відмовлено в задоволенні позову, було зроблено висновок, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленої у постанові від 19.02.2021 у справі №808/1628/18. Тобто, за практикою Верховного Суду, судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, не передбачає його примусового виконання. Як наслідок, рішення суду про відмову в позові взагалі не може бути переглянуте за виключними обставинами на підставі п.1 ч.5 ст.361 КАС України.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, ст.312 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у зупиненні провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача належним чином не обґрунтовано наявності зв`язку між очікуваним рішенням Другого сенату Конституційного Суду України і предметом цього спору, не конкретизовано, у чому саме, з огляду на характер заявлених вимог, полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеної справи, не вказано, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі, з наступних підстав.

Зупинення провадження по справі - це врегульована законом і оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд.

За своєю правовою сутністю зупинення провадження у справі є тимчасовим і повним припиненням всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Статтею 236 КАС України визначені підстави обов`язкового зупинення провадження у справі та випадки, коли суд має право зупинити провадження у справі, а також строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі.

Пунктом 3 ч.1 ст.236 КАС України визначено, що суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження в адміністративній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку конституційного провадження, цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства, може мати місце тільки тоді, коли у цій, іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених в адміністративній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Об`єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв`язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.

Обставини неможливості розгляду справи судом встановлюються у кожному конкретному випадку залежно від змісту справи.

Як зазначено вище, КАС України закріплює два види зупинення провадження у справі: (1) обов`язковий, за наявності якого суд зобов`язаний зупинити провадження у справі та (2) необов`язковий (факультативний), коли зупинення провадження у справі є правом суду та вирішується судом з урахуванням обставин кожної конкретної справи. При цьому, судом має бути встановлено дійсно об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи.

Передумовою прийняття рішення про зупинення провадження у справі також має мати місце та обставина, що справа (провадження), до якої(го) заявник просить про зупинення провадження у конкретній справі, має перебувати на розгляді у відповідному судовому органі.

Обставини неможливості розгляду справи судом встановлюються у кожному конкретному випадку залежно від предмета справи.

Підстави для зупинення провадження у справі мають бути не лише законними, але й достатніми, з тим, щоб сам факт зупинення провадження у справі не міг бути інтерпретований як зволікання із розглядом справи та, відповідно, не давав приводів вважати, що під загрозу поставлене саме право на справедливий суд (пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), яке включає, зокрема, право на остаточне рішення протягом розумного строку.

Судом встановлено, що згідно ухвали Великої палати Конституційного Суду України від 31.03.2026 №6-уп/2026 у справах №3-36/2025(73/25,334/25), №3-191/2025(387/25), на розгляді Другого сенату Конституційного Суду України перебуває справа за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

За позицією сторони позивача, об`єктивний, повний та всебічний розгляд цієї адміністративної справи є неможливим до остаточного вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності норм, якими керувався відповідач при обмеженні індексації пенсії позивача, тому наявні всі законні підстави для зупинення провадження у справі №520/18624/26.

Колегія суддів зазначає, що у постанові від 12.12.2019 у справі №826/25204/15 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду узагальнив основні підходи, які мають застосовуватися судами при вирішенні питання про зупинення провадження в адміністративній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 236 КАС України у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження.

У цій постанові Об`єднана палата наголосила, що в основу підходу до оцінки підстав для зупинення провадження в адміністративній справі покладено визначення взаємозв`язку між обставинами справи та законодавчою нормою, щодо якої вирішується питання про її конституційність, а також належного обґрунтування такого взаємозв`язку, що вимагає принаймні (1) визначення конкретної норми закону (іншого правового акта), на підставі якого ухвалений індивідуальний акт, (2) співставлення цієї норми з об`єктом судового конституційного контролю, (3) встановлення тієї обставини, що і підставою для видавання оскарженого індивідуального акта (вчинення дій, допущення бездіяльності), і об`єктом перевірки щодо її відповідності конституції (конституційності) є одна й та сама норма права.

Об`єднана палата вказала, що під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.

Відповідно до ч.1 ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 у справі №1-31/2000 роз`яснив, що положення щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 зазначено, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Отже, у разі прийняття Конституційним Судом України рішення у справі щодо неконституційності наведених вище положень законодавства, на яку посилається заявник у клопотанні про зупинення провадження у справі, такі положення втратять чинність лише з моменту ухвалення відповідного рішення, тобто, на майбутнє, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У даному випадку представником позивача належним чином не обґрунтовано наявності зв`язку між рішенням Другого сенату Конституційного Суду України у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» і предметом цього спору, не конкретизовано, у чому саме, з огляду на характер заявлених вимог, полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеної справи, не зазначено, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Наведене свідчить про відсутність підстав для зупинення провадження у справі №520/18624/26 до набрання законної сили судовим рішенням в справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Із врахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі №520/18624/26.

Відтак, доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, є безпідставними.

Посилання апелянта на те, що за практикою Верховного Суду, викладеною у справах №808/1628/18, №140/2217/19, судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, не передбачає його примусового виконання та не може бути переглянуте за виключними обставинами на підставі п.1 ч.5 ст.361 КАС України, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновки суду про відсутність підстав для зупинення провадження у справі.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 по справі № 520/18624/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий