Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №520/14613/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 р.Справа № 520/14613/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Панов М.М.) від 06.02.2026 року по справі № 520/14613/25

за позовом Головного управління ДПС у Харківській області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Головне управління ДПС у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив стягнути до бюджету України з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) суму податкового боргу в загальному розмірі 1041857,00 гривень (один мільйон сорок одна тисяча вісімсот п`ятдесят сім грн 00 коп.).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у відповідача виник податковий борг у сумі 1041857,00 грн, який повинен бути стягнутий до Державного бюджету України згідно вимог Податкового кодексу України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 року по справі № 520/14613/25 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто до бюджету України з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) суму податкового боргу в загальному розмірі 1041857,00 гривень (один мільйон сорок одна тисяча вісімсот п`ятдесят сім грн 00 коп.).

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що предметом позову у справі № 520/14613/25 стало примусове стягнення грошового зобов`язання, правомірність якого на момент розгляду справи не була остаточно встановлена. Вказує, що матеріали електронної справи № 520/14613/25 не містять доказів вручення відповідачу податкового повідомлення-рішення. У випадку своєчасного отримання ППР ФОП ОСОБА_1 мала б можливість своєчасно його оскаржити та відповідно подати заяву про зупинення розгляду справи № 520/14613/25. Зазначає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу у порядку спрощеного позовного провадження, не виконав покладений на нього обов`язок щодо факту узгодження зобов`язання, з`ясування наявності підстав для зупинення провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України, що призвело до ухвалення рішення без урахування існування іншого спору з тотожним предметом.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 внесена до Державного реєстру фізичних осіб України за реєстраційним номером облікової картки НОМЕР_1 та зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Станом на дату подання даного позову фізична особа-підприємець ОСОБА_1 має податковий борг із сплати “штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, нормативного регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів” на суму 1041857,00 грн, який виник на підставі визначеного контролюючим органом грошового зобов`язання на підставі податкового повідомлення-рішення № 00508340707 від 10.09.2024.

Наявність суми податкового боргу підтверджується даними інтегрованих карток платника податків.

Враховуючи, що вказана заборгованість у добровільному порядку не сплачена, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки доказів сплати узгодженого зобов`язання відповідачем не надано, наявні підстави для стягнення податкового боргу.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі – ПК України) податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків.

За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Пунктом 42.1, 42.2 статті 42 ПК України визначено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Положеннями пункту 59.1. статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

При цьому, пункт 59.5 цієї статті передбачає, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

З матеріалів справи судом встановлено, що Головним управлінням ДПС в м. Києві (далі- ГУ ДПС в м. Києві) проведено фактичну перевірку торгової точки, де здійснювала свою підприємницьку діяльність відповідач.

За наслідками перевірки ГУ ДПС в м. Києві складено акт фактичної перевірки від 26.07.2024 № 92535/26/15/07/3367808080 (далі - Акт), в якому ГУ ДПС в м. Києві встановило порушення п. 12 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (далі - Закон про РРО).

10 вересня 2024 року Головним управлінням ДПС у Харківській області, на підставі Акта перевірки від 26.07.2024 № 92535/26/15/07/3367808080, винесено податкове повідомлення-рішення № 00508340707 про застосування до ФОП ОСОБА_1 1041857,00 грн штрафних санкцій за порушення п. 12 ст. 3 Закону про РРО.

Вказане податкове повідомлення-рішення, у порядку визначеному ст. 42 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), направлялося на податкову адресу ФОП ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення (копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0600963220631 наявна в матеріалах справи), однак таке поштове відправлення не вручено платнику та повернуто на адресу контролюючого органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Також судом встановлено, що контролюючим органом була сформована податкова вимога від 13.12.2024 за № 0013360-1309-2040, яка направлена платнику засобами поштового зв`язку, але відповідно даних УДППЗ “Укрпошта” повернута “за закінченням терміну зберігання” 06.01.2025.

Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що податкове повідомлення-рішення № 00508340707 їй в установленому законом порядку вручене не було, колегія суддів зазначає таке.

Так, згідно пунктів 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно із пунктом 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційною адміністративного суду у складі Верховною Суду у постанові від 23.05.2022 у справі № 810/3116/18 зазначено, що відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

У постанові від 09.10.2018 у справі № 820/1864/17 Верховний Суд дійшов висновку щодо застосування норми матеріального права - статті 42 ПК України та зазначив, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Враховуючи, що податкове повідомлення-рішення та податкова вимога були направлені за місцем реєстрації відповідача, такі документи в розумінні пункту 42.2 статті 42 ПК України вважаються належним чином врученими платнику.

Також колегія суддів зазначає, що у межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань. Оцінка податкового правопорушення, встановленого за результатами податкової перевірки відповідача, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження такого акту індивідуальної дії, зокрема податкового повідомлення-рішення.

У спорах за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягають, зокрема, факт узгодженості грошового зобов`язання, а саме факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначене грошове зобов`язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов`язання, зокрема і самостійно визначеного платником податку, протягом строків, визначених законодавством, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу та інше.

Колегія суддів наголошує, що в межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань, що визначені (нараховані) платнику податковим повідомленням - рішенням. Правомірність та правильність такого нарахування має здійснюватися судом також у провадженні саме за позовом платника податків про оскарження податкових повідомлень-рішень, або у межах справи про стягнення податкового боргу, де заявлено зустрічний позов.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 817/4186/13-а, від 21.08.2019 у справі № 2340/4023/18, від 05.03.2020 у справі № 804/8630/16, від 27.06.2023 у справі № 480/13804/21, від 21.01.2024 у справі № 300/2859/22, від 08.08.2024 у справі № 440/18128/21, від 13.02.2025 у справі № 580/871/24 та інших.

Відповідачем доказів оскарження вказаних вище податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги в адміністративному чи судовому порядку не надано та судом таких обставин не встановлено.

Отже, посилання апелянта на не отримання податкових повідомлення-рішення не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки стосуються виключно правомірності визначення контролюючим органом податкового зобов`язання.

Такі доводи не є предметом судового дослідження у цій справі, предметом якої є наявність передбачених законом підстав для стягнення узгодженого податкового боргу, зокрема встановлення факту узгодженості грошового зобов`язання, його несплати у визначений законом строк та дотримання контролюючим органом процедури звернення до суду.

Щодо доводів апелянта про те, що у випадку своєчасного отримання ППР ФОП ОСОБА_1 мала б можливість своєчасно його оскаржити та відповідно подати заяву про зупинення розгляду справи № 520/14613/25, то як вказувалося вище, що оскільки податкове повідомлення-рішення та податкова вимога були направлені за місцем реєстрації відповідача, такі документи в розумінні пункту 42.2 статті 42 ПК України вважаються належним чином врученими платнику.

Крім того, станом на момент розгляду цієї справи відповідачем не надано доказів оскарження податкового повідомлення-рішення чи податкової вимоги в адміністративному чи судовому порядку.

Враховуючи, що існування податкового боргу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком податкового боргу, інтегрованою карткою платника, та не спростована апелянтом, крім того, на даний час податкова заборгованість є узгодженою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Головного управління ДПС у Харківській області щодо стягнення з відповідача податкового боргу.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 року по справі № 520/14613/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 07.10.2026 року