Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №520/22773/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 р.Справа № 520/22773/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., повний текст складено 11.08.26 по справі № 520/22773/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 28.01.2026;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 28.01.2026.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Надано позивачці термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме доказів того, що саме з 28.01.2026 відповідачем було призупинено нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 .

Роз`яснено позивачці, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.

04.08.2026 до суду від представника позивачки надійшла заява про усунення недоліків, в обґрунтування якої зазначено, що позивачці 94 роки та вона не пам`ятає, з якого часу не отримує пенсію. До позову додано лист відповідача, в якому вказано, що зупинено виплату пенсії (з якого часу не вказано). Позивачка до суду звернулась з позовними вимогами в межах 6 місячного терміну.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачці.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 та направити справу до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду; винести окрему ухвалу відносно судді Спірідонов М.О., адже таке залишення без руху та повернення позовів мають місце щодо всіх позовних заяв, які подаються після зміни підсудності Донецького окружного адміністративного суду, такі дії судді мають систематичний характер.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції фактично втрутився в сам предмет спору, почав вивчати спір ще до відкриття провадження, встановлювати, з якого часу відсутня пенсія, хоча на цій стадії він не має право це робити. Вказує, що за загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України). Стверджує, що у даному випадку (як і у випадку всіх внутрішньо переміщених осіб пенсіонерів) пенсійний орган не оспорює самого права на пенсію, спірною є процедура її отримання, проведення додаткових перевірок тощо, відтак, до спірних правовідносин необхідно застосувати спеціальну норму, а саме ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Наголошує, що застосовування до позивача шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ст.122 КАС України, є неприйнятним, з урахуванням статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який є спеціальним при вирішенні спірних правовідносин.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, ст.312 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не усунула недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, а саме: не надала до суду доказів того, що саме з 28.01.2026 відповідачем було призупинено нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 .

Також суд першої інстанції вказав, що ч.2 ст.122 КАС України визначено, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не за останні шість місяців, які передують зверненню до суду.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про повернення позовної заяви, з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства (далі по тексту - КАС України), частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст.160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

В позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; 10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт; 11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Частинами 3, 4 ст.161 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1, 2 ст.169 КАС України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу (частина 3 статті 169 КАС України).

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків позовної заяви та у випадку невиконання вимог статей 160, 161 КАС України щодо форми та змісту позовної заяви, доданих до неї документів.

Верховний Суд в постанові від 28.05.2026 у справі № 215/2601/22 вказав, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху не може бути оскаржена окремо. Натомість, правомірність застосування до позовної заяви судом першої інстанції статті 169 КАС України та залишення її без руху перевіряється судом під час перегляду ухвали про повернення позовної заяви.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою, всупереч положенням ч.4 ст.161 КАС України, не надано доказів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме доказів того, що саме з 28.01.2026 відповідачем було призупинено нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 .

З цього приводу колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.ч. 2, 4 ст.79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Вищенаведеними нормами визначено обов`язок викласти обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, із зазначенням доказів, що їх підтверджують, зазначити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви та клопотання, та надати наявні в нього докази. У разі неможливості подання разом із позовною заявою доказів, позивач письмово повідомляє про це суд з зазначенням причин неможливості їх подання.

Відповідно до ч.2 ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.3 ст.77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до приписів п.п. 1, 2, 6 ч.2 ст.173 КАС України завданням підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

За правилами п.п. 5, 7 ч.2 ст.180 КАС України у підготовчому засіданні суд: роз`яснює учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання; пропонує учасникам справи надати суду додаткові докази або пояснення; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових та електронних доказів за їх місцезнаходженням; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання; вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Відповідно до вимог вищевказаних норм, суд може запропонувати особам, які беруть участь у справі надати докази, звернувшись з відповідним клопотанням щодо цього, або витребувати такі докази з власної ініціативи.

При цьому, слід зазначити, що питання щодо витребування доказів суд може вирішити, як на стадії відкриття провадження у справі, так і під час підготовчого засідання шляхом зазначення про це або в ухвалі про відкриття провадження у справі, або в ухвалі про підготовку справи до розгляду.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що чинним законодавством України передбачено подання саме наявних у позивача доказів. Ненадання позивачем доказів, які ним не можуть бути подано з об`єктивних причин, але які суд вважає необхідними для розгляду та вирішення справи, не може бути підставою для залишення позовної заяви без руху чи повернення позову, оскільки суд не позбавлений процесуальної можливості, користуючись правом, наданим статтею 77 КАС України, після відкриття провадження у справі витребувати докази, на які сторони посилаються у позові і відзиві, або які необхідні для виконання обов`язку суду щодо офіційного з`ясування обставин справи .

Адже процесуальний закон не встановлює вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви та наданих на їх підтвердження доказів, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, у який спосіб може бути відновлено порушене право.

У постанові від 25.01.2024 у справі №320/14843/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, встановлюючи вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, стаття 160 КАС (так само, як і інші норми цього Кодексу) не вимагає конкретної форми, в якій мають бути викладені позовні вимоги та підстави на їх обґрунтування. Позивач має право довільно викладати зміст позовних вимог, підстави позову, спосіб (способи) захисту порушеного права або інтересу, передбачений законом або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити в рішенні.

У цій постанові (п.п.6.31, 6.32) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відкриття провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу ІІ КАС, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи. Ці питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.

Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм суду належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до ігнорування процесуальних вимог, встановлених законом.

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства є неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст.6 Конвенції.

Дослідивши зміст позовної заяви ОСОБА_1 , слід вказати, що остання містить виклад обставин, якими, на думку позивачки, обумовлено виникнення спірних правовідносин, наведено обґрунтування протиправності дій відповідача.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що виявлені недоліки позовної заяви мають формальний характер і не перешкоджають суду вчинити дії, необхідні для відкриття провадження у справі.

Суд першої інстанції не позбавлений можливості з`ясувати обставини справи та витребувати докази в установлений законом спосіб.

Враховуючи наведене вище у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачці.

Також колегія суддів враховує, що в ухвалі про повернення позовної заяви суд першої інстанції зазначив, що за ч.2 ст.122 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не за останні шість місяців, які передують зверненню до суду.

Натомість, вищенаведені посилання суду першої інстанції зазначені лише на стадії повернення позовної заяви та позовна заява не була залишена без руху з підстав пропуску позивачкою строку звернення до суду з позовною заявою.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що дата, з якої позивач просить поновити порушене право - 28.01.2026, пов`язана не з датою, коли відповідачем було призупинено нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , а зумовлена приписами статті 122 КАС України щодо обмеження строку звернення до адміністративного суду шістьма місяцями, що судом першої інстанції залишено без уваги.

За цим, доводи апеляційної скарги позивачки про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, приймаються колегією суддів в якості належних.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про повернення позовної заяви, дійшов помилкових висновків, допустивши порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо вимоги позивачки про винесення окремої ухвали відносно судді Спірідонова М.О. з посиланням на те, що таке залишення без руху та повернення позовів мають місце щодо всіх позовних заяв, які подаються після зміни підсудності Донецького окружного адміністративного суду, і що такі дії судді мають систематичний характер, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст.324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених ст.249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до ч.1 ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення (ч.8 ст.249 КАС України).

Положеннями ч.4 ст.249 КАС України визначено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Отже, стаття 249 КАС України дає можливість суду у процесуальний спосіб відреагувати на порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли.

Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак окрема ухвала може бути постановлена у разі, коли під час судового розгляду справи встановлено певне правопорушення.

Аналізуючи викладене, обов`язковими умовами для постановлення окремої ухвали є порушення закону чи іншого нормативно-правового акту з чітким зазначенням такої норми та обґрунтування, у чому саме полягає таке порушення.

Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

На переконання суду апеляційної інстанції позивачка, звертаючись з вимогою щодо розгляду питання про постановлення окремої ухвали відповідно до ч.8 ст.249 КАС України, мотивуючи останню допущенням судом першої інстанції порушення норм процесуального права, не навела достатніх підстав та аргументів для постановлення окремої ухвали.

Доводи позивачки стосуються незгоди з висновками суду першої інстанції по суті залишення позову без руху та, в подальшому, його повернення, та не містять належних обґрунтувань щодо постановлення окремої ухвали.

Отже, враховуючи, що законних підстав для постановлення окремої ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, постановлення окремих ухвал, на підставі ст.249 КАС України, є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні вимог скаржника про постановлення окремої ухвали слід відмовити.

З урахуванням наведеного вище, апеляційна скарга позивачки підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 по справі № 520/22773/26 скасувати.

Справу № 520/22773/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло