Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №520/5717/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 р.Справа № 520/5717/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., м. Харків, повний текст складено 08.07.26 по справі № 520/5717/26

за позовом ОСОБА_1

до Національного університету цивільного захисту України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного університету цивільного захисту України (далі - відповідач, НУЦЗ України), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 31 липня 2024 року по 27 лютого 2026 року, але не більше шести місяців, у сумі 127865 (сто двадцять сім тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн. 28 коп.;

- зобов`язати Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 31 липня 2024 року по 27 лютого 2026 року, але не більше шести місяців, у сумі 127865 (сто двадцять сім тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн. 28 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після звільнення 31.07.2024 відповідачем не проведено повний розрахунок при звільненні. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/15261/25 відповідачем здійснено нарахування належних позивачу сум, які виплачено 27.02.2026, проте відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

В день звільнення позивачу (під час розрахунку) не було виплачено частину грошового забезпечення, тому в подальшому позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності та стягнення належних йому сум грошового забезпечення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року по справі №520/31049/24, відповідача зобов`язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (премій згідно наказів: від 06.03.2020 року № 71 – 98% посадового окладу, від 07.04.2020 року № 92 - 98% посадового окладу, від 07.05.2020 року № 104 - 98% посадового окладу, від 09.06.2020 року № 128 - 98% посадового окладу, від 08.07.2020 року № 163 - 98% посадового окладу, від 10.08.2020 року № 194 - 98% посадового окладу, від 08.09.2020 року № 263 - 98% посадового окладу, від 07.10.2020 року № 315 - 98% посадового окладу, від 10.11.2020 року № 375 - 98% посадового окладу, від 10.12.2020 року № 422 - 98% посадового окладу, від 14.01.2021 року № 4 - 98% посадового окладу, від 08.02.2021 року №29 - 119% посадового окладу, від 10.03.2021 року №71 - 119% посадового окладу, від 09.04.2021 року №105 - 119% посадового окладу, від 07.05.2021 року №137 - 119% посадового окладу, від 11.06.2021 року №187 - 119% посадового окладу, від 09.07.2021 року №220 - 119% посадового окладу, від 09.08.2021 року №244 - 119% посадового окладу, від 09.09.2021 року №310 - 119% посадового окладу, від 08.10.2021 року №359 - 119% посадового окладу, від 08.11.2021 року №403 - 119% посадового окладу, від 08.12.2021 року №453 - 119% посадового окладу, від 13.01.2022 року №10 - 119% посадового окладу, від 15.02.2022 року №49 - 180% посадового окладу, від 11.03.2022 року №73 - 180% посадового окладу, від 09.04.2022 року №106 - 180% посадового окладу, від 10.05.2022 року №139 - 180% посадового окладу, від 09.06.2022 року №187 - 180% посадового окладу, від 11.07.2022 року №239 - 180% посадового окладу, від 09.08.2022 року №278 - 180% посадового окладу, від 09.09.2022 року №354 - 180% посадового окладу, від 10.10.2022 року №424 - 180% посадового окладу, від 10.11.2022 року №483 - 180% посадового окладу, від 09.12.2022 року №533 - 180% посадового окладу, від 10.01.2023 року №6 - 245% посадового окладу, від 11.02.2023 року №50 - 400% посадового окладу, від 11.03.2023 року №94 - 400% посадового окладу, від 08.04.2023 року №150 - 400% посадового окладу, від 10.05.2023 року №204 - 400% посадового окладу), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним військовим званням) за період з 01.02.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування грошового забезпечення позивача, право на яке останній набув під час проходження служби, у розмірі 67750,83 грн, а в подальшому 11 квітня 2025 року виплатив грошове забезпечення у сумі 52168,14 грн утримавши податок з доходів фізичних осіб за ставкою 18% у сумі 12195,15 грн та військовий збір за ставкою 5 % у сумі 3387,54 грн.

У подальшому, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року ухваленого у справі №520/15261/25 за позовом ОСОБА_1 до НУЦЗ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримані з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 ухваленого у справі № 520/31049/24 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року ухваленого у справі № 520/15261/25.

Відповідачем виплачені суми грошової компенсації, що є складовим грошового забезпечення, у розмірі 9343,31 грн (фактично виплачена), які отримані позивачеві 27 лютого 2026 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачені всі належні йому суми і розмір таких сум був спірним, тому у відповідача виник обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку але не більше як за шість місяців, що останнім не виконано тим самим допущено бездіяльність.

Позивач зазначає, що у відповідача виник обов`язок виплати позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто середній заробіток повинен бути виплачений позивачу за період з 31 липня 2024 року по 31 січня 2025 року, а саме за 184 дні, що складає 127865 грн. 28 коп. (694,92 * 184).

Відповідач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскільки грошова компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовця, не входить до структури грошового забезпечення, її несвоєчасна виплата не є підставою для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку. У зв`язку з чим відповідач не вбачає за можливе здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 31 липня 2024 року по 27 лютого 2026 року. Крім того, відповідач зазначає, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026 по справі № 520/180/26 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 залишено без змін, з НУЦЗ України стягнуто, на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені з 31 липня 2024 року по 10 грудня 2025 року у сумі 34523,12 грн. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2026 по справі № 520/32121/25 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 залишено без змін, з НУЦЗ України стягнуто, на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 липня 2024 року по 23 листопада 2025 року у сумі 10000 грн. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2026 по справі № 520/9698/25 було внесено зміни до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 та стягуто з НУЦЗ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені з 31 липня 2024 року по 11 квітня 2025 року у сумі 16262,87 грн. Отже, при задоволенні даного позову буде подвійне, а то навіть і потрійне, стягнення середнього заробітку за періоди, що співпадають.

У зв`язку з наведеним, відповідач посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив публічну службу в НУЦЗ України та у відповідності до наказу НУЦЗ України від 01.08.2024 року №399 по особовому складу позивача звільнено зі служби та виключено зі списків особового складу з 31.07.2024.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі №520/15261/25 позовну заяву ОСОБА_1 до НУЦЗ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НУЦЗ України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримані з грошового забезпечення позивача виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 ухваленого у справі №520/31049/24. Зобов`язано НУЦЗ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсації за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримані з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 ухваленого у справі №520/31049/24. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі №520/15261/25 відповідачем 27.02.2026 зараховано на картковий рахунок позивача заборгованість у розмірі 9343,31 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2024 по 27.02.2026, позивач ініціював даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки грошова компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовця, не входить до структури грошового забезпечення, її несвоєчасна виплата не є підставою для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За обставинами справи, ОСОБА_1 по 31.07.2024 проходив військову службу в НУЦЗ України.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі № 520/15261/25 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум грошової компенсації за суму податку з доходів фізичних осіб, що утриманий з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 у справі № 520/31049/24, у розмірі 9343,31 грн, які виплатив 27.02.2026.

Колегія суддів зазначає, що Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок №44) визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до п. 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з п. 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пункти 4, 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Тобто, грошова компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовця, за своєю правовою природою є компенсаційною виплатою громадянину від держави за утриманий податок. Вона не входить до структури грошового забезпечення, затвердженого профільним законодавством, так як не є винагородою за виконання службових обов`язків.

Оскільки грошова компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовця, не входить до структури грошового забезпечення, її несвоєчасна виплата не є підставою для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Крім того, колегія суддів враховує, що судовими рішеннями у справах №520/180/26, 520/32121/25 та 520/9698/25 на користь позивача вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 31.07.2024 по 10.12.2025, з 31.07.2024 по 23.11.2025 та з 31.07.2024 по 11.04.2025 але не більше ніж за 6 місяців.

Заявлений у цій справі період з 31.07.2024 по 27.02.2026 значною мірою охоплюється періодами, за які середній заробіток за час затримки розрахунку вже був стягнутий на підставі судових рішень у справах №520/180/26, 520/32121/25 та 520/9698/25.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що повторне стягнення середнього заробітку за період, який уже був предметом судового розгляду та за який на користь позивача здійснено відповідне стягнення, призвело б до фактичного подвійного відшкодування однієї і тієї самої виплати та не відповідало б правовій природі такого відшкодування.

Період, за який позивач просить стягнути середній заробіток у цій справі - з 31.07.2024 по 27.02.2026, у будь-якому разі охоплює шестимісячний період, за який відповідне відшкодування вже присуджувалося за судовими рішеннями у справах №520/180/26, 520/32121/25 та 520/9698/25.

За таких обставин, підстав для повторного стягнення середнього заробітку за вказаний період колегія суддів також не знаходить.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку щодо відсутності підстав для визнання протиправною бездіяльності НУЦЗ України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 31 липня 2024 року по 27 лютого 2026 року, але не більше шести місяців, у сумі 127865,28 грн та зобов`язання НУЦЗ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 31 липня 2024 року по 27 лютого 2026 року, але не більше шести місяців, у сумі 127865,28 грн.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 по справі № 520/5717/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий