Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №440/8988/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: І.Г. Ясиновський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 р.Справа № 440/8988/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.06.2026, по справі № 440/8988/25

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області

про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд:

-визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, оформлену листом від 17.06.2025 року, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.05.2025 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з прийняттям відповідного рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із таким рішенням суду позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивачка зазначала, що перевірка інформації, яку вона надавала під час звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області щодо ситуації в країні її громадянської належності, причин, через які вона не може до неї повернутися, всупереч вимогам законодавства, проводилася поверхово та необ`єктивно , ситуація належним чином не вивчалась. Так, зазначає, що частина 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту» передбачає, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вважає, що через те, що Управління ДМСУ в Полтавській області належним чином не вивчало та не аналізувало матеріали та документи по справі, було прийняте помилкове рішення, яким їй було відмовлено у прийнятті та розгляді заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судовим розглядом, відповідно до записів паспорту для виїзду за кордон № НОМЕР_1 терміном дії до 11.08.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в Тетріцкаро, Грузія /а.с. 26/.

16 березня 2025 року до УДМС засобами поштового зв`язку надійшло звернення позивачки, у якому вона висловила бажання отримати статус біженця або додатковий захист в Україні /а.с. 27/.

Листом від 16.04.2025 № С-6/6/5301-25/5301.5/18-25 УДМС позивачу роз`яснено офіційну процедуру звернення за захистом в України згідно зі ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та пункту 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07.09.2011 №649, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884. А також інформовано про право держави Україна, визначене статтею 9 міжнародної конвенції «Про статус біженців» під час війни вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до з`ясування, що ця особа дійсно є біженцем, і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки. Окрім цього заявниці повідомлено, що станом на теперішній час в Україні вбачається недостатнє гарантування безпеки будь-яким особам, які претендують на захист в Україні /зв.а.с. 28/.

19.05.2025 ОСОБА_1 повторно звернулася з аналогічним зверненням про визнання біженцем, до якого додано копію паспорта громадянина Грузії з перекладом /а.с. 10/.

17.06.2025 листом № С-9/6/5301-25/5301.5/29-25 УДМС позивачу надано повторну відповідь аналогічного змісту /а.с. 23/.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при вчиненні оспорюваних дій, відповідачем були дотримані усі критерії, передбачені частиною другою статті 2 КАС України.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 ч.1 ст.1 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з ч.ч. 1 і 2 ст. 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 зазначеного Закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону № 3671-VI .

Так, зі змісту ч.1 ст.6 Закону № 3671-VI вбачається, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Частиною 4 ст. 8 Закону № 3671-VI встановлено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно з ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі - Правила № 649).

Відповідно до п.2.1 Правил № 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біжецем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону №3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Системний аналіз означених норм дає підстави для висновку про наявність в осіб, які не є громадянами України, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за наявності підстав, визначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.

Водночас, положеннями Закону № 3671-VI визначено такі етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

- подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч. 6 ст. 5 Закону № 3671-VI»);

- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (ст. ст. 7, 8 Закону № 3671-VI);

- безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст. ст. 9, 10 Закону № 3671-VI).

Колегія суддів звертає увагу, що статтею 8 Закону № 3671-VI передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.

На даному етапі, згідно частини шостої статті 8 зазначеного Закону № 3671-VI фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону №3671-VI, а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі №120/192/20-а, яка в силу ч.5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування при розгляді даної справи.

Водночас, безпосередній розгляд документів (визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу) згідно з поданою заявою передбачається вже після вирішення питання щодо вирішення відповідачем питання щодо попереднього (формального) розгляду заяви та прийняття відповідного рішення про прийняття/відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Із матеріалів справи встановлено, відповідно до записів паспорту для виїзду за кордон № НОМЕР_1 терміном дії до 11.08.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в Тетріцкаро, Грузія (а.с. 26).

Так, 16.03.2025 року позивачка звернулася до Управління державної міграційної служби України в Полтавській області з наміром набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. (а.с. 27).

Листом від 16.04.2025 № С-6/6/5301-25/5301.5/18-25 УДМС зазначено, що звернення ОСОБА_1 розглянуто у порядку, встановленому ЗУ «Про звернення громадян». ОСОБА_1 роз`яснено офіційну процедуру звернення за захистом в України згідно зі ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та пункту 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07.09.2011 №649, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884. А також інформовано про право держави Україна, визначене статтею 9 міжнародної конвенції «Про статус біженців» під час війни вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до з`ясування, що ця особа дійсно є біженцем, і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки. Окрім цього заявниці повідомлено, що станом на теперішній час в Україні вбачається недостатнє гарантування безпеки будь-яким особам, які претендують на захист в Україні (зв.а.с. 28).

В подальшому, 19.05.2025 ОСОБА_1 повторно звернулася з аналогічним зверненням про визнання біженцем, до якого додано копію паспорта громадянина Грузії з перекладом (а.с. 10).

17.06.2025 листом № С-9/6/5301-25/5301.5/29-25 УДМС позивачу надано повторну відповідь аналогічного змісту (а.с. 23).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що розгляд заяви позивачки про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснено в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Проте, як зазначено вище, чинним законодавством визначено наступні варіанти поведінки суб`єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме:

- прийняття територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.

При цьому, після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону № 3671-VI, заявник має право оскаржити таке рішення до ДМС України, а також до суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що розгляд відповідачем заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядку Закону України «Про звернення громадян», був здійснений не на законних підставах, оскільки така заява підлягала розгляду в порядку, передбаченому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил № 649.

Як вже зазначалось вище, відповідно до змісту ст. 5, 7, 8 Закону № 3671-VI визначено такі етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом; оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті; безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Водночас, відповідач мав прийняти рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем, всупереч вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил № 649 питання щодо прийняття заяви позивачки не вирішено, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Полтавській областіщодо розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку Закону України "Про звернення громадян".

В свою чергу, позовна вимога в частині зобов`язання відповідача за результатами розгляду заяви прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не підлягає задоволенню, з огляду на її передчасність, оскільки відповідне рішення може бути прийняте відповідачем лише після вирішення питання щодо прийняття заяви та проходження передбачених ст. 5- 10 Закону № 3671-VI етапів щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Однак, оскільки судом встановлено протиправні дії відповідача щодо розгляду заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядку Закону України «Про звернення громадян», колегія суддів доходить висновку, що належним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил № 649.

Судом не надається в межах даної справи оцінка викладеним у заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обставинам, оскільки розгляд поданих позивачем до відповідача разом із заявою документів є дискреційними повноваженнями відповідача.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим, з урахуванням ст. 317 КАС України, наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 по справі № 440/8988/25 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Полтавській областіщодо розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку Закону України "Про звернення громадян".

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській областіповторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.М. Ральченко

Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва