Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №520/21629/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 р.Справа № 520/21629/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/21629/26

за позовом Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулося Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області (далі - позивач, УСЗН Торецької МВА, апелянт) з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (надалі – відповідач, ВПВР ВДВС), в якому просив суд:

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.07.2026 у виконавчому провадженні № 63180614 про стягнення з Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області виконавчого збору у розмірі 18892,00 грн.

24 серпня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким позов УСЗН Торецької МВА задовольнив.

Визнав протиправною та скасував постанову державного виконавця ВПВР ВДВС від 02.07.2026 у виконавчому провадженні № 63180614 про стягнення з УСЗН Торецької МВА виконавчого збору у розмірі 18892,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ВПВР ВДВС подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що вимоги до боржника мають зобов`язальний характер, тоді як за Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону), що виключає можливість застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в процесі виконання судового рішення. З огляду на вказане вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, представників апелянта та сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, відзиві на неї та поясненнях, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на примусове виконання до Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) надійшов виконавчий лист № 200/3748/20-а виданий Донецьким окружним адміністративним судом, 5.09.2020, про зобов`язати УСЗН Торецької МВА призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини.

01.10.2020, керуючись ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (АСВП 63180614).

Постановою про передачу виконавчого провадження від 09.06.2026 виконавче провадження передане до ВПВР ВДВС.

01.07.2026 державним виконавцем ВПВР ВДВС винесена постанова про прийняття виконавчого провадження.

02.07.2026 у виконавчому провадженні № 63180614 відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення виконавчого збору з Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області у розмірі 18892,00 грн.

Не погоджуючись з постановою державного виконавця від 02.07.2026 про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виконання рішення суду щодо зобов`язання вчинити певні дії щодо коштів на користь стягувача, боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду в порядку, встановленому Законом № 4901-VI, а тому, виконавчий збір на підставі пункту 3 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VІІІ у такому виконавчому провадженні з боржника не стягується, а отже і відсутні підстави для винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» (далі по тексту – Закон №1404-VIІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

В силу положень п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частинами п`ятою та шостою ст. 26 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Як визначено в ч.ч. 1, 3, 4 ст. 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Частиною 5 ст. 27 Закону №1404-VІІІ встановлено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот);

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що виконавчий лист № 200/3748/20-а виданий Донецьким окружним адміністративним судом 05.09.2020, про зобов`язання УСЗН Торецької МВА призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини, що має зобов`язальний характер, у зв`язку з чим вказані норми Закону №1404-VIII до спірних правовідносин не застосовуються.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 320/1426/17-а, від 13.02.2020 у справі № 336/2597/17.

Також, суд зауважує, що у державного виконавця були відсутні інші підстави, передбачені частиною 5 статті 27 Закону №1404-VIII, не стягувати з боржника виконавчий збір.

Посилання УСЗН Торецької МВА на те, що про стягнення виконавчого збору не було вказано у постанові про відкриття виконавчого провадження не впливає на законодавчий обов`язок державного виконавця стягнути виконавчий збір з боржника - УСЗН Торецької МВА за проведення виконавчого провадження.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог апеляційної скарги та наявності підстав для її задоволення.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року по справі №520/21629/26 скасувати.

Ухвалити постанову, якою у задоволенні позову Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій

Повний текст постанови складено 07.10.2026.