Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №520/7323/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 р.Справа № 520/7323/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західного офісу Держаудитслужби (Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 09.06.26 по справі № 520/7323/26

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області

про визнання протиправним та скасування пункту вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністратитивним позовом до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 5 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, яка визначена у листі "Про усунення виявлених порушень" від 20.03.2026 за №130705-14/548-2006.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що пункт 5 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 20.03.2026 №130705-14/548-2026 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язку військової частини перераховувати до доходів загального фонду Державного бюджету України кошти, утримані із грошового забезпечення військовослужбовців у наступному бюджетному періоді за результатами коригування виплат за попередній бюджетний період. На думку позивача, посилання відповідача на статтю 3 Бюджетного кодексу України та пункт 43 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ не є належною правовою підставою для покладення такого обов`язку, оскільки зазначені норми визначають загальні засади бюджетного процесу та межі бюджетного періоду, але не встановлюють механізму або порядку зарахування відповідних сум до бюджету. Позивач також вказує, що відповідач не навів норми права, яка б прямо передбачала обов`язок перерахування спірних коштів до державного бюджету, у зв`язку з чим висновок про порушення ґрунтується лише на тлумаченні бюджетного законодавства контролюючим органом. Крім того, позивач вважає безпідставним висновок про встановлення вини конкретної посадової особи, оскільки це виходить за межі повноважень органу державного фінансового контролю, а тому оскаржуваний пункт вимоги, на переконання позивача, є таким, що не відповідає вимогам законності та підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 5 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області "Про усунення виявлених порушень" від 20.03.2026 №130705-14/548-2006.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області на користь Військової частини НОМЕР_1 судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем Західним офісом Держаудитслужби подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обгругрунтування вимог апеляційної скрги зазначено, що органу державного фінансового контролю надані повноваження здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів, а у разі виявлення порушень законодавства, пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких порушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затверджуною КМУ та звертатись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об`єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контрою порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Отже, Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області зобов`язуючи Військову частину НОМЕР_1 в п. 5 вимоги забезпечити перерахування в дохід загального фонду Державного бюджету коштів утриманих із військовослужбовців за попередні бюджетні періоди у сумі 67483,08грн., діяв відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, Військовою частиною НОМЕР_1 зазначено, що апелянт не враховує, що п. 43 Порядку №228 регулює питання використання бюджетних асигнувань виключно в межах затверджених кошторисів та бюджетних призначень відповідного року. За змістом Акту ревізії та апеляційної скарги, апелянт порушення, яке охоплюється спірною вимогою, не розцінює як збиток (матеріальну шкоду). ЗУ "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" регулює питання пов`язані із стягненням з винних осіб матеріальної шкоди. За умови, що сам апелянт розцінює встановлене порушення у якості збитків, позивачеві не можливо реалізувати вимогу "шляхом (за рахунок) стягнення з винних осіб". Стягнення чи утримання коштів з військовослужбовців можливо виключно у разі спричинення ними збитків і тільки з підстав та на умовах, що визначені Законом 160-ІХ.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповдь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 , проведеної відповідачем у межах повноважень, визначених Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та Порядком проведення інспектування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 550, складено акт ревізії від 23.02.2026 №130708-08/6, яким зафіксовано порушення бюджетного законодавства, пов`язані з невідображенням та неперерахуванням до доходів державного бюджету коштів, утриманих із грошового забезпечення військовослужбовців у наступних бюджетних періодах за результатами рішень про позбавлення або коригування премій за попередні бюджетні періоди.

На підставі зазначеного акта, після розгляду заперечень позивача та надання відповідачем висновків на них листом від 19.03.2026 №130705-14/532-2026, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області сформовано вимогу від 20.03.2026 №130705-14/548-2026 як захід реагування, передбачений статтею 10 Закону України № 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".

Зокрема, пунктом 5 зазначеної вимоги позивача зобов`язано забезпечити перерахування до загального фонду Державного бюджету коштів у сумі 67483,08 грн, утриманих із грошового забезпечення військовослужбовців за попередні бюджетні періоди, шляхом їх стягнення з винних осіб або іншим способом реалізації права на відшкодування.

Позивач, вважаючи протиправним пункт 5 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, яка визначена у листі "Про усунення виявлених порушень" від 20.03.2026 за №130705-14/548-2006, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інситанції виходив з їх обгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої та другої статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26 січня 1993 року № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. За приписами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Статтею 10 Закону № 2939-XII визначено право органу державного фінансового контролю, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо) (пункт 1); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (пункт 7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 10); при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (пункт 13).

Разом із тим, аналіз зазначених положень, зокрема, свідчить, що вимога органу державного фінансового контролю є актом реагування, спрямованим на усунення виявлених порушень, однак сама по собі не є інструментом примусового стягнення коштів та не може створювати новий майновий обов`язок, який прямо не передбачений законом.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.07.2019 у справі №0740/1005/18, від 18.06.2021 у справі №0440/6907/18 та від 22.07.2021 у справі №520/1039/19, у яких зазначено, що вимога органу державного фінансового контролю є обов`язковою лише в частині усунення виявлених порушень законодавства, тоді як питання відшкодування збитків або стягнення коштів вирішується або добровільно, або у судовому порядку. Відповідно до частини другої статті 15 указаного Закону законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обовязковими для виконання службовими особами обєктів, що контролюються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу. Відповідно до пункту 1 Положення № 43 Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 визначено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель. Згідно із пунктом 7 Положення № 43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550.

Пунктом 2 Порядку № 550, визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

Зі змісту акта ревізії встановлено, що відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог статті 3 Бюджетного кодексу України та пункту 43 Порядку складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228.

На думку відповідача, кошти, утримані із грошового забезпечення військовослужбовців у 2024 році за грудень 2023 року та у 2025 році за грудень 2024 року, підлягали обов`язковому перерахуванню до державного бюджету, а їх використання у наступному бюджетному періоді є неправомірним.

Водночас стаття 3 Бюджетного кодексу України визначає лише загальні засади бюджетного періоду та принцип річності бюджету, відповідно до якого бюджетний період становить один календарний рік, що триває з 1 січня по 31 грудня.

Проте зазначена норма має організаційно-правовий характер і визначає часові межі бюджетного процесу, а не встановлює самостійних матеріальних обов`язків щодо перерахування до державного бюджету будь-яких коштів, які виникають унаслідок внутрішніх перерахунків або утримань у сфері грошового забезпечення.

Так само пункт 43 Порядку № 228 регулює питання використання бюджетних асигнувань виключно в межах затверджених кошторисів та бюджетних призначень відповідного року.

Однак, цей припис також не містить імперативної норми, яка б прямо зобов`язувала розпорядника бюджетних коштів перераховувати до доходів державного бюджету суми, що утворилися внаслідок коригування грошового забезпечення військовослужбовців або утримання раніше виплачених сум у наступному бюджетному періоді.

Таким чином, наведені відповідачем норми регулюють загальні принципи бюджетної системи та бюджетної дисципліни, однак не встановлюють прямого, чіткого та безумовного обов`язку щодо зарахування спірних коштів саме до доходів державного бюджету за кодом 24060300 "Інші надходження".

Судовим розглядом встановлено, що у тексті акта ревізії та у спірній вимозі відсутнє посилання на будь-яку спеціальну норму бюджетного чи фінансового законодавства, яка б прямо визначала такий механізм зарахування або обов`язок позивача.

Посилання відповідача на те, що внаслідок дій позивача державний бюджет недоотримав доходи на суму 67483,08 грн. є передчасним та юридично необґрунтованим, оскільки категорія "доходи бюджету" у розумінні Бюджетного кодексу України передбачає існування чітко визначеного джерела надходження та нормативно встановленого обов`язку його сплати.

За відсутності такого прямого обов`язку відсутні й правові підстави вважати відповідні кошти доходами бюджету або кваліфікувати їх як "недоотримані надходження".

Крім того, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом. Це означає, що жоден обов`язок для суб`єкта владних повноважень або підконтрольної установи не може бути встановлений шляхом тлумачення, аналогії чи розширеного розуміння бюджетної дисципліни, якщо такий обов`язок прямо не закріплений у нормативно-правовому акті.

У цьому контексті суд критично оцінює підхід відповідача, який фактично виходить із того, що сам факт утримання коштів у наступному бюджетному періоді автоматично породжує обов`язок їх перерахування до бюджету. Такий висновок не ґрунтується на жодній прямій нормі права та підміняє нормативне регулювання внутрішнім тлумаченням контролюючого органу, що є неприпустимим у світлі принципу законності.

Матеріали справи не містять підтвердження того, що спірні кошти у силу закону набули статусу доходів державного бюджету або підлягають обов`язковому зарахуванню до нього внаслідок самого факту їх утримання. Відповідно, відсутні й підстави вважати, що у даному випадку державному бюджету завдано збитків у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки збитки у формі недоотриманих доходів можливі лише за умови існування встановленого законом обов`язку щодо їх надходження.

Відповідно до змісту спірного пункту 5 вимоги, позивача фактично зобов`язано забезпечити досягнення конкретного майнового результату - перерахування визначеної грошової суми до державного бюджету. При цьому відповідач не лише констатував виявлені порушення, а й визначив спосіб їх "усунення" у вигляді фактичного фінансового стягнення, що виходить за межі контрольних повноважень органу державного фінансового контролю. Фактично така вимога трансформує акт реагування у механізм примусового вилучення коштів без відповідного судового рішення, тоді як чинне законодавство передбачає інший порядок: у разі наявності підстав для стягнення шкоди або бюджетних коштів відповідні вимоги підлягають реалізації у судовому порядку, а не шляхом покладення прямого обов`язку у вимозі контролюючого органу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки сформулював обов`язок, який не передбачений законом, та фактично встановив новий фінансовий механізм перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби (Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області) - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 по справі № 520/7323/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова