Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №440/15055/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 р.Справа № 440/15055/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2026, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 14.07.26 по справі № 440/15055/24

за позовом Першого заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства

до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльності Новосанжарської селищної ради щодо невинесення на розгляд сесії селищної ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 №856-23 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозаліснених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України;

- зобов`язати Новосанжарської селищної ради розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства 27.11.2023 №856-23 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозаліснених в порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що Новосанжарська селищна рада допускає бездіяльність щодо віднесення заліснених земельних ділянок загальною площею 1717,08 га, до самозаліснених угідь, посилаючись на відсутність доступу до Публічної кадастрової карти України. Подання Північно-Східного МУЛМГ від 27.11.2023 за №856-23 щодо ухвалення рішення про віднесення вказаних земельних ділянок до самозаліснених, підлягало розгляду на сесії ради, та відповідач не мав повноважень обмежитися листом селищного голови (від 27.11.2023 №3884/04-08). Решетилівська окружна прокуратура Полтавської області листами від 10.10.2024 повідомляла Державне агентство лісових ресурсів України та Північно-Східне МУЛМГ про бездіяльність Новосанжарської селищної ради, на що Держлісагентство у листі (від 07.11.2024 № 12-12/6407-24) вказало, що не вживало заходів щодо оскарження бездіяльності селищної ради, а Північно-Східне МУЛМГ у листі (від 11 листопада 2024 року №02-27/931-24) просило вжити відповідні заходи представництва інтересів держави у суді, покликаючись на відсутність коштів на сплату судового збору. У зв`язку з невжиттям компетентними органами заходів, спрямованих на захист інтересів держави у сфері охорони самосійних лісів, прокурор звернувся до суду з даним позовом. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, прокурор вказував на триваючий характер правопорушення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо невинесення на розгляд сесії селищної ради подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року №856-23.

Зобов`язано Новосанжарську селищну раду розглянути на сесії ради подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року №856-23 про віднесення земельних ділянок площею 1717,08 га до самозаліснених та за результатами такого розгляду прийняти рішення.

Постановою Верховного Суду від 03.02.2026 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 скасовано, а справу № 440/15055/24 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 справа №440/15055/24 прийнята до провадження.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо невинесення на розгляд сесії селищної ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 №856-23.

Зобов`язано Новосанжарську селищну раду розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 №856-23 про віднесення земельних ділянок площею 1717,08 га до самозалісених та за результатами такого розгляду прийняти акт у формі рішення.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Новосанжарівською селищною радою Полтавського району Полтавської області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних виммог відмовити.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що участь прокурора у судовому процесі має бути обгрунтована, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обгрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін при розгляді спору. Апелянт зазначає, що направляючи до Новосанжирівської селищної ради Полтавського району Полтавської області подання від 27.12.2023 з пропозицією віднести до самозалісених 607 земельних ділянок орієнтовною площею 1717.08 га Північно-Східне МУЛМГ формально підійшло до данного питання, ніяким чином попередньо не було проаналізовано чи всі земельні ділянки є землями комунальної власності та чи вправі Новосанжарівська селищна рада приймати рішення стосовно даних земельних ділянок.

Так, для винесення на розгляд сесії Новосанжарської селищної ради подання Північно-Східного МУЛМГ від 27.12.2023 №856-23 про віднесення 607 земельних ділянок оцієнтовною площею 1717,08 га до самозалісених земель, необхідно спільно з останнім провести оцінку всіх фактів та обставин, що мають значення для обгрунтованості прийнятого рішення, як того вимогають норми ЗУ "Про адміністративну процедуру". Помилковими є доводи позивача про бездіяльність селищної ради, оскільки чинне законодавство України визначає поняття бездіяльності як певну форму поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї посадових обовязків згідно з законодавством України.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, Решетилівською окружною прокуратурою зазначено, що підставою звернення прокурора до суду є саме бездіяльность уповноваженого органу, яка визначається сукупністю обставин, зокрема обізнаності про порушення, правової позиції самого органу щодо виявлених порушень. Держлісагенство та Північно-Східне МУЛМГ як органи державної влади, уповноважені на захист інтересів держави у сфері охорони самосійних лісів, не здійснювали захист таких інтересів. що свідчить про їх бездіяльність та наявність підстав для вжиття прокурорм заходів представницького характеру.

Також зазначено, що Північно-Східним МУЛМГ до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області в порядку ч. 2 ст.м57-1 ЗК України направлено подання від 27.11.2023 №856-23 щодо ухвалення рішення про віднесення залісених земельних ділянок загальною площею1717,08 га до самозалісених земель. До вказаного подання подано інформацію про місце розташування цих самозалісених ділянок. Однак, без винесення подання на розгляд сесії ради, селищний голова від імені Новосанжарської селищної ради листом від 27.12.2023 №3884/04-08 поінформував Північно-Східне МУЛМГ про те, що оскільки доступ до сайту Публічної кадастрової карти України відсутній, фактичне віднесення самозалісених земель встановити неможливо. Разом з тим, відповідно до ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як регулювання земельних відносин. Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 46 ЗУ "про місцеве самоврядування в Україні" протягом 2024 року відбулось шість сесій ради, однак рішення про віднесення земель до самозалісених за результатами розгляду подання відсутнє. Таким чином, Новосанжарською селищноюю радою допущено бездіяльність щодо розгляду подання Північно-Східного МУЛМГ №856-23 від 27.11.2023 у встановленому законом порядку та віднесення угідь до самозалісених, що перешкоджає реалізації політики держави у сфері охорони самосійних лісів, визначеної, зокрема ЗУ "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року".

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджено, що 27.11.2023 Північно-Східне МУЛМГ звернулося до Новосанжарської селищної ради з поданням №856-23 про віднесення земельних ділянок до самозалісених.

До подання додано схему розташування потенційно самозалісених земельних ділянок, перелік ідентифікованих 607 потенційно самозалісених земельних ділянок орієнтовною площею 1717,08 га, без зазначення кадастрових номерів.

Листом від 27.12.2023 №3884/04-08 Новосанжарською селищною радою повідомлено Північно-Східне МУЛМГ про те, що зокрема "Вивчивши дані матеріали відповідно до наявних у Новосанжарській селищній раді перерозподілів земель між землекористувачами та землевласниками та генеральних планів територій населених пунктів встановлено, що до самозалісених було занесено земельні ділянки під полезахисними лісосмугами (землі колективної власності), парки, сквери, стадіони та зелені насадження, кладовища, земельні ділянки, які відповідно до генеральних планів територій заплановані під забудову в межах населених пунктів. Також були нанесені земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні громадян. На сьогоднішній день відсутній доступ до сайту Публічної кадастрової карти України, тому на даний час фактичне віднесення самозалісених земель встановити не можливо. Тож лише після відкриття вищевказаного сайту Новосанжарська селищна рада згідно чинного законодавства.".

Станом на дату розгляду даної справи відомості про повернення Новосанжарської селищної ради до вивчення питання про віднесення земельних ділянок до самозалісниних за поданням від 27.11.2023 в матеріалах справи відсутні.

Стверджуючи, що Новосанжарська селищна рада бездіяла, не вживши заходів для винесення на розгляд сесії ради питання про віднесення земельних ділянок до самозалісених за поданням територіального органу лісового господарства, прокурор звернувся до суду з позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необхідності визнання протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо невинесення на розгляд сесії селищної ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 №856-23 та зобов`язання відповідача розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 №856-23 про віднесення земельних ділянок площею 1717,08 га до самозалісених та за результатами такого розгляду прийняти акт у формі рішення.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частини 1 статті 1 Земельного кодексу України).

Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин другої -п`ятої статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.

Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

З 10 липня 2022 року редакція статті 36 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV "Про землеустрій" передбачає проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою для виявлення самозалісених ділянок та використання цієї інформації для прийняття органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування рішень про передачу в постійне користування державним та комунальним лісогосподарським підприємствам самозалісених ділянок.

Кабінету Міністрів України, згідно з абзацом 2 підпункту 2 пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 20 червня 2022 року № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", надається розпорядження "провести інвентаризацію самозалісених ділянок та вжити заходів щодо забезпечення ведення лісового господарства на цих ділянках".

Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства (пункт 1 Положення № 521), здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин) (підпункт 4 пункту 4 Положення № 521); здійснює моніторинг лісів та приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії (підпункти 8-9 пункту 4 Положення № 521).

Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення № 521).

Завданням Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством (пункт 3 Положення № 404), організація ведення лісовпорядкування, забезпечення ведення державного лісового кадастру та облік лісів, здійснює моніторинг лісів, підготовку та подання матеріалів до Держлісагентства для прийняття рішень у межах його компетенції (пункт 4 Положення № 404).

Водночас абзац 3 частини другої статті 57-1 ЗК України передбачає, що рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної приймається органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі подання територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, яким є відповідне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.

У взаємозв`язку з викладеним, відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до частини 1 статті 10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Положеннями статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.

Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або відповідно заступник голови районної у місті, районної ради чи перший заступник, заступник голови обласної ради. У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради.

Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадках, передбачених частинами сьомою та дев`ятою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її пленарному засіданні.

Частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Щодо доводів відповідача щодо неможливості прокурора здійснювати представництво інтересів держави у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Частина третя статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII) визначає виключні випадки такого представництва прокурором інтересів держави в суді:

- у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Прокурор, відповідно до частин третьої та четвертої статті 53 КАС України, звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Тобто прокурор може представляти інтереси держави в адміністративній справі, якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а також у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16).

Таке звернення прокурора до суду узгоджується з принципами верховенства права, викладеними у Рекомендації CM/Rec (2012) 11 Ради Європи “Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції” (The role of public prosecutors outside the criminal justice system Recommendation CM/Rec(2012)11 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 19 September 2012 and explanatory memorandum), які допускають участь прокурора у судових провадженнях поза межами кримінального процесу, якщо це необхідно для захисту суспільних інтересів і не порушує права сторін.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому бездіяльність не обмежується лише незверненням до суду - вона включає також невжиття будь-яких інших належних заходів для усунення порушення, відновлення порушених прав чи запобігання настанню негативних наслідків.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 53 КАС України, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У такому разі прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Подібну правову позицію сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та Верховний Суд, зокрема, у постановах від 09 жовтня 2023 року у справі № 640/4637/21, від 06 серпня 2024 року у справі № 160/17086/23 щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Також Верховний Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025, визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

У пунктах 3 та 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України також зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

У мотивувальній частині цього Рішення Суд також наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Законодавче регулювання цієї функції повинно відповідати принципам, закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини.

Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини). Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У справі, що розглядається, зверненню Прокурора до суду передувало отримання відповіді Держлісагентства (лист від 07 листопада 2024 року № 12-12/6407-24) про те, що воно не вживало заходів щодо оскарження бездіяльності Новосанжарської селищної ради та пояснень Північно-Східного МУЛМГ (лист від 11 листопада 2024 року № 02-27/931-24), в якому просило прокуратуру вжити відповідні заходи представництва інтересів держави у суді, посилаючись на відсутність коштів на сплату судового збору.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки на момент звернення прокурора до суду з позовом, Держлісагентство та Північно-Східне МУЛМГ фактично не здійснювали захист інтересів держави у судовому порядку, відтак наявні підстави для представництва прокурором законних інтересів держави відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Так, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та повертаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 03.02.2026 зазначив, що суди попередніх інстанцій належно не з`ясували предмет спору та не встановили, яке саме подання Північно-Східного МУЛМГ та щодо яких конкретно земельних ділянок не було розглянуто Новосанжарською селищною радою.

Зокрема, у Верховним Судом вказано, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях досліджували лише лист Новосанжарівської селищної ради від 21.03.2024 №770/04-08 та обмежились інформацією щодо 9 ділянок загальною площею 43,91 га, без з`ясування обставин різниці з масивом земельних ділянок площею 1717,08 га. Таким чином, суди попередніх інстанцій не усунули суперечності щодо наявності двох подань Північно-Східного МУЛМГ та, відповідно, не встановили обставин нерозгляду Новосанжарівською селищною радою саме подання Північно-Східного МУЛМГ від 27.11.2023 №856-23. Зазначене може свідчити про те, що суди попередніх інстанцій не з`ясували обставини нерозгляду подання Північно-Східного МУЛМГ від 27.11.2023 №856-23 та досліджували обставини, які стосувалися іншого подання.

Відповідно до ч. 5 ст. 353 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляду справи.

Отже, предметом спору в цій справі є дотримання Новосанжарською селищною радою процедури реагування на подання територіального органу у сфері лісового господарства від 27.11.2023 №856-23.

Абзац 3 частини другої статті 57-1 ЗК України передбачає, що рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної приймається органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі подання територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, яким є відповідне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.

Отже, саме на міжрегіональні управління покладено обов`язок ініціювати процедуру віднесення земельних ділянок до самозалісених шляхом підготовки та направлення матеріалів (подань), що є обов`язковою передумовою для прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

Обов`язок ініціювати віднесення земель до самозалісених додатково підтверджується також завданнями, покладеними на територіальні органи протокольним рішенням колегії Держлісагентства від 28 вересня 2023 року № 8.

При цьому обов`язок органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах полягає не у виборі доцільності реагування на подання, а у дотриманні визначеної законом процедури його розгляду та прийнятті рішення за результатами такого розгляду відповідно до статті 57-1 ЗК України. Водночас оцінка відповідності конкретних земельних ділянок критеріям самозалісених здійснюється органом місцевого самоврядування під час такого розгляду.

Лісовий Кодекс України, Земельний Кодекс України, Положення №521 та №404 прямо не визначають повноваження Держлісагентства чи Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства звертатися до суду з позовами до органу місцевого самоврядування у разі неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок до категорії самозалісених.

Водночас, відповідно до статті 28 Закону № 3166-VI, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу судів на те, що положеннями нормативно-правових актів, які визначають організацію та діяльність центральних органів виконавчої влади, не можуть встановлюватися конкретні предмети і підстави позовів, з якими відповідний уповноважений орган має право звертатися до суду. Визначення у таких підзаконних актах вичерпного переліку позовних вимог об`єктивно призвело б до неправомірного обмеження повноважень органу у виборі належного способу захисту та фактичного унеможливлення реалізації покладеного на нього обов`язку щодо забезпечення судового захисту інтересів держави. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 та від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19.

Держлісагентство як центральний орган виконавчої влади реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а Міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства як територіальні органи Держлісагентства діють від його імені та в межах наданих повноважень, безпосередньо реалізуючи державну політику на місцях.

Територіальні органи Держлісагентства формують подання, яке, відповідно до абзацу 3 частини другої статті 57-1 ЗК України, є підставою для ухвалення органом місцевого самоврядування рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної.

У сфері збереження лісового фонду та самозалісених земель право Держлісагентства та його міжрегіональних управлінь на звернення до адміністративного суду випливає з їхніх публічно-владних (контрольних) повноважень і є належним способом захисту суспільного інтересу.

Така можливість кореспондується з вимогами абзацу 3 частини другої статті 57-1 ЗК України, який покладає на органи місцевого самоврядування обов`язок приймати рішення на підставі подання відповідного територіального органу у сфері лісового господарства.

Обов`язковий характер процедури віднесення земельної ділянки до самозалісеної випливає зі змісту частини другої статті 57-1 ЗК України, де використано формулювання "здійснюється", а не "може здійснюватися". Тобто після отримання подання від територіального органу Держлісагентства орган місцевого самоврядування зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

При цьому роль органу місцевого самоврядування у процедурі віднесення земельних ділянок до самозалісених полягає у формалізації рішення, прийнятого на основі фахового висновку спеціалізованого органу у сфері лісового господарства, який володіє необхідною експертизою для визначення, чи відповідає земельна ділянка критеріям самозалісеної.

Така процедура забезпечує виконання державної екологічної політики щодо збереження та раціонального використання лісових ресурсів, затвердженої Законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року", а також реалізацію вимог Закону України від 20 червня 2022 року № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", спрямованих на збільшення лісистості території України.

Стаття 26 Закону № 280/97-ВР визначає, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема питання регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої).

Відповідно до частини першої статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених є актом розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, який приймається на пленарному засіданні обговорення більшістю депутатів від загального складу сільської, селищної, міської ради, відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР.

Таким чином, рішення про віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених має прийматися саме на пленарному засіданні сесії Новосанжарська селищна рада, а не обмежуватися листом селищного голови чи постійної комісії.

Постійна комісія селищної ради є допоміжним органом, який готує питання для розгляду на сесії ради, але не має повноважень приймати остаточні рішення з питань, віднесених до виключної компетенції ради.

Контроль за виконанням повноважень органів місцевого самоврядування щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених здійснюється у межах компетенції Держлісагентством та його територіальними органами, які, діючи від імені держави, можуть ініціювати звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації вимог абзацу 3 частини другої статті 57-1 ЗК України.

Новосанжарська селищна рада у листі від 27.12.2023 №3884/04-08 та в апеляційній скарзі посилалась на те, що Північно-Східне МУЛМГ ініціювало переведення земельних ділянок без виїзного обстеження та без залучення відповідних спеціалістів селищної ради, і що серед земельних ділянок, зазначених у поданні, є такі, що не мають ознак самозалісених (полезахисні смуги, парки, сквери, стадіони, кладовища тощо).

Однак, такі доводи не можуть бути підставою для невиконання органом місцевого самоврядування процедурного обов`язку розглянути подання від 27.11.2023 №856-23 на пленарному засіданні сесії ради.

Якщо депутати Новосанжарської селищної ради вважають, що подання містить недостовірні відомості або що певні земельні ділянки не відповідають критеріям самозалісених, рада має право відхилити подання шляхом прийняття відповідного рішення з обґрунтуванням.

Колегія суддів зауважує, що предметом розгляду у цій справі є саме дотримання Новосанжарською селищною радою процедури реагування на подання територіального органу у сфері лісового господарства, а не оцінка правильності або помилковості фахових висновків, викладених у такому поданні.

Неприйняття Новосанжарською селищною радою жодного рішення за результатами розгляду подання від 27.11.2023 №856-23 є бездіяльністю, що суперечить вимогам частини другої статті 57-1 ЗК України, статтям 26 та 59 Закону № 280/97-ВР.

Крім того, Північно-Східне МУЛМГ як територіальний орган Держлісагентства володіє спеціальними знаннями та компетенцією у сфері лісового господарства; до завдань міжрегіональних управлінь належить організація ведення лісовпорядкування, забезпечення ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, здійснення моніторингу лісів (пункт 4 Положення № 404).

Тому висновки Північно-Східного МУЛМГ, оформлені у формі подання, про те, які земельні ділянки відповідають критеріям самозалісених, ґрунтуються на фаховій оцінці відповідного уповноваженого органу і не можуть бути довільно відхилені органом місцевого самоврядування без належного обґрунтування та прийняття відповідного рішення.

При цьому, те, що Новосанжарська селищна рада не ініціювала розгляд подання від 27.11.2023 №856-23 у встановленому законом порядку (на пленарному засіданні), створює стан триваючої протиправної бездіяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22 констатувала, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент звернення прокурора до суду були наявні передбачені пунктом третім частини першої статті 131-1 Конституції України та частиною третьою статті 23 Закону України №1697-VII правові підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки уповноважені органи (Держлісагентство та Північно-Східне МУЛМГ) фактично не здійснювали належного та своєчасного судового захисту інтересів держави, а бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо неприйняття рішення за поданням Північно-Східного МУЛМГ від 27.11.2023 №856-23 має триваючий характер.

Отже, оскільки до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано доказів розгляду подання від 27.11.2023 №856-23 на пленарному засіданні, відтак є вірним висновком суду першої інстанції щодо необхідності визнати протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради, яка полягає у не розгляді та не вирішенні питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 №856-23, та зобов`язати Новосанжарську селищну раду розглянути подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 №856-23 та за результатами такого розгляду прийняти акт у формі рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів зазначає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

При цьому, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи.

Аналогічні висновки застосовує Верховний Суд, зокрема у постановах від 27.05.2025 по справі № 160/27436/23, від 02.07.2025 по справі №380/5471/24.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 по справі № 440/15055/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді О.А. Спаскін В.Б. Русанова