Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №520/20399/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 р.Справа № 520/20399/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Чудних С.О., м. Харків, повний текст складено 21.11.25 у справі № 520/20399/25

за позовом Національної академії Національної гвардії України

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Національна академія Національної гвардії України (далі за текстом також - позивач) звернулася до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі за текстом також – відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просила стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості з відшкодування фактичних видатків, пов`язаних з його утриманням в Національної академії Національної гвардії України у період з 31.07.2024 по 03.07.2025 у розмірі 119 209,05 грн (сто дев`ятнадцять тисяч двісті дев`ять гривень 05 коп.).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії Національної гвардії України суму заборгованості з відшкодування фактичних видатків, пов`язаних з його утриманням в Національної академії Національної гвардії України у період з 31.07.2024 по 03.07.2025 у розмірі 119 209,05 грн (сто дев`ятнадцять тисяч двісті дев`ять гривень 05 коп.).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що до ОСОБА_1 надходила претензія № 84/1/1/7-980-2025 від 05.07.2025 з вимогою в термін до 25.07.2025 сплатити на користь позивача заборгованість вартості витрат, пов`язаних з утриманням у закладі вищої освіти у сумі 119 209 грн 05 коп. На вказану претензію ОСОБА_1 надсилав заперечення до позивача. Також із посиланням на висновки Третього апеляційного адміністративного суду, викладені у постанові від 14.11.2022 у справі № 340/1417/22, відповідач зауважує, що оскільки положеннями Порядку № 260, викладеними в розділі І, дія якого поширюється на військовослужбовців, умови виплати грошового забезпечення для яких встановлено іншими нормативно-правовими актами, зокрема, на військовослужбовців Національної гвардії України, передбачено, що виплачене військовослужбовцю грошове забезпечення поверненню не підлягає, то і отримане військовослужбовцем у встановленому порядку грошове забезпечення не підлягає відшкодуванню (поверненню). На користь такого висновку свідчать й приписи пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, відповідно до яких не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що позовна заява підписана від імені Національної академії Національної гвардії України неуповноваженою особою.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та в ході судового розгляду у суді апеляційної інстанції підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів у Національній Академії Національної гвардії України в 31 липня 2024 року по 03 липня 2025 на посаді курсанта 2-го відділення 514 навчальної групи курсу № 3 факультету логістики Національної академії Національної гвардії України, військове звання солдат.

Наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 29.07.2024 № 396 «Про зарахування кандидатів на навчання курсантами на здобуття ступеня вищої освіти бакалавра (тактичний рівень) у 2024 році» солдат ОСОБА_1 був зарахований з числа громадян України курсантами на здобуття ступеня вищої освіти бакалавра тактичного рівня підготовки за спеціальністю 251 «Державна безпека», освітня програма «Логістика підрозділів НГУ» та присвоєно первинне військове звання – рекрут.

Відповідно до наказу начальника Національної академії Національної гвардії України від 31.07.2024 № 226 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 зараховано в списки перемінного складу Академії та на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта та укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Національній гвардії України курсантами Національної академії Національної гвардії України строком на період навчання з 31.07.2024.

Відповідно до частини 5 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № ХІІ (далі – Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу»), пункту 30 розділу ІІ «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, контракт про проходження військової служби (навчання) був укладений у добровільному порядку між відповідачем та Міністерством внутрішніх справ України в особі начальника Національної академії Національної гвардії України 31 липня 2024 та набрав чинності з 31 липня 2024.

Відповідно до пункту 1 контракту відповідач, ознайомившись із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби (навчання), добровільно прийняв на себе зобов`язання:

- проходити військову службу (навчання) у Академії протягом строку контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулюють порядок проходження військової служби, та цим контрактом;

- мати позитивні результати навчання, наполегливо оволодівати знаннями, необхідними для майбутньої військової служби на посаді офіцера;

- сумлінно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів, свої службові обов`язки, добре володіти довіреною військовою технікою (озброєнням), уміло керувати особовим складом;

- відшкодувати МВС України витрати, пов`язані з утриманням в Академії, в якій проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання, або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

30.04.2025 на засіданні Вченої ради Національної академії Національної гвардії України розглядалося питання про відрахування курсантів, які не мають академічну заборгованість у Національній академії Національної гвардії України, а саме: курсанта 2-го відділення 514 навчальної групи курсу № 3 факультету логістики солдата ОСОБА_1 та було ухвалено рішення про дострокове припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби (навчання) у Національної академії Національної гвардії України.

Рішення ОСОБА_2 викладено у Витягу з рішення № 1 засідання Вченої ради Національної академії Національної гвардії України від 30.04.2025 та введено в дію наказом начальника Академії від 30.04.2025 № 447 «Про введення в дію рішення засідання вченої ради Академії від 30.04.2025 № 11».

У подальшому, 02.06.2025 начальником курсу № 3 факультету логістики підполковником ОСОБА_3 до керівництва Академії подано рапорт із клопотанням про відрахування ОСОБА_1 з навчання у навчальному закладі та з числа курсантів через невиконання ним освітньої програми (індивідуального плану) на підставі ч. 11 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 «Про затвердження Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти» ознайомлений та згодний.

Згідно наказу начальника Академії від 13.06.2025 № 612 «Про висновки службового розслідування за фактом невиконання освітньої програми (індивідуального плану) солдатом ОСОБА_1 », задоволено рапорт підполковника ОСОБА_4 та прийнято рішення про подальше відрахування його з вищого військового навчального закладу відповідно до ч. 11 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до наказу начальника Національної академії Національної гвардії України від 18.06.2025 № 18 (по особовому складу), відповідно до ч. 11 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з солдатом ОСОБА_1 достроково припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби (навчання) курсантів через невиконання освітньої програми (індивідуального плану), відраховано з навчання та вважається таким, що відрахований з навчання та звільнений з військової служби.

Відповідно до наказу начальника Академії від 03.07.2025 № 192 (по стройовій частині) достроково припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби (навчання), укладений між Міністерством внутрішніх справ України, в особі начальника Академії і відповідачем.

Відповідач виключений зі списків перемінного складу курсантів та всіх видів забезпечення на підставі ч. 11 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через невиконання освітньої програми (індивідуального плану).

Національною академією Національної гвардії України 05.07.2025 складено претензію №84/1/17-980-2025 про стягнення суми витрат, пов`язаних з утриманням у закладі вищої освіти, яку відповідачу надіслано засобами поштового зв`язку АТ “Укрпошта” за трекінговим номером 8070000138328.

Посилаючись на невиконання відповідачем обов`язку з відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням в Національної академії Національної гвардії України у період з 31.07.2024 по 03.07.2025 у розмірі 119 209,05 грн, позивач звернувся до суду позовом у цій справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту або ж звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу, на даний час зазначену вище суму коштів у повному обсязі не відшкодував, доказів на спростування зазначеного не надав, а тому наявні підстави для їх стягнення з відповідача в судовому порядку.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про Національну гвардію України” (далі - Закон), Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) і призначена для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордон), припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону, до складу Національної гвардії України входять: з`єднання, військові частини, виші військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, заклади охорони здоров`я та установи, що не входять до складу оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України.

Частиною 2 вказаної статті Закону передбачено, що організаційно Національна гвардія України складається з органів військового управління (головного органу військового управління Національної гвардії України та органів військового управління оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України), з`єднань, військових частин (підрозділів), вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз. закладів охорони здоров`я та установ.

Відповідно до п.п. 3, 6 Розділу І “Загальна частина”, п. 1 Розділу VIIII “Джерела надходження і порядок використання коштів та майна Академії” Статуту Національної Академії Національної гвардії України, Національна академія Національної гвардії України (далі - Академія) є вищим військовим навчальним закладом державної форми власності, підпорядкованим Головному управлінню Національної гвардії України (далі - ГУ НГУ) та знаходиться у сфері управління МВС України.

Відповідно до п. 1 Положення про МВС України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878, визначено, що МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, а тому згідно з рішенням Конституційного Суду України № З-РП/99, є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у межах даної справи.

Спірні правовідносини щодо проходження громадянами України військової служби, навчання у вищих військових навчальних закладах врегульовані Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” у відповідній редакції (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до положень частини 6 статті 2 цього Закону № 2232-XII до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).

Згідно з пунктом 3 частини 1, частини 2 статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу-для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Статтею 25 Закону № 2232-XII визначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів (частина 1).

Порядок проведення підготовки громадян України для проходження військової служби на посадах осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу встановлюється Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, спільно з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки (частина 2).

Відповідно до положень частини 5 статті 25 даного Закону з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом 4 частини 2статті 23 цього Закону.

Частиною 10 статті 25 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), в інших випадках, передбачених законом, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "з", "и" пункту 1, підпунктів "д", "е", "ж", "з" пункту 2 та підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, відповідно до порядку та умов, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі, визначає Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 даного Порядку, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Згідно з пунктом 6 Порядку витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю, зокрема, курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання.

Пунктом 7 Порядку передбачено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.

Згідно з умовами Контракту про проходження навчання у Національній гвардії України курсантами Національної академії Національної гвардії України, курсант зобов`язувався відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в Академії, в якій проходить службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через, зокрема, невиконання ним освітньої програми (індивідуального плану).

У пункті 9 Контракту зазначено, що його чинність припинено 03.07.2025 у зв`язку з відрахуванням та звільненням у запас через невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану) на підставі частини 11 статті 25 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”, зі списків особового складу навчального закладу виключений наказом начальника Академії від 03.07.2025 №192 с/ч (а.с. 37).

Відтак, у відповідача виник обов`язок відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.

Відповідно до власноруч підписаного відповідачем контракту про проходження військової служби (навчання), останній добровільно взяв на себе зобов`язання відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого навчального закладу у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Отже, відповідач був обізнаний щодо наявності у нього обов`язку з відшкодування витрат за навчання у навчальному закладі у разі дострокового розірвання ним контракту.

Водночас, ураховуючи приписи частини десятої статті 25 Закону № 2232-XII та пункт 7 Порядку № 964, право на звернення до суду у позивача у цій категорії справ виникає лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

Саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов`язано можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі № 340/685/19, від 10.10.2019 у справі № 140/721/19, від 28.05.2021 у справі № 320/7233/19, від 06.04.2023 у справі № 400/4280/20, від 23.03.2023 у справі № 420/24331/21.

При цьому слід ураховувати, що у разі дострокового розірвання контракту, саме вищий навчальний заклад здійснює розрахунок фактичних витрат за видами забезпечення відповідно до правил пунктів 2.1., 2.3 Порядку №419/831/240/605/537/219/534, про що складає відповідні довідки-розрахунки, а також зазначає суму відшкодування у наказі про звільнення курсанта.

Так, суд зазначає, що Міністерством оборони України, Міністерством фінансів України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством транспорту та зв`язку України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони України, Службою безпеки України видано спільний наказ № 419/831/240/605/537/219/534.

Означеним Наказом затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку розрахунку витрат, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно із пунктом 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Відповідно до пункту 2.1.2 Порядку розрахунку витрат, витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що законодавством передбачено обов`язок курсантів вищих військових навчальних закладів відшкодувати витрати, пов`язані з їх утриманням, у разі дострокового розірвання контракту.

При цьому до таких витрат входять, зокрема, витрати на грошове, продовольче, речове забезпечення під час навчання.

Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу вищого навчального закладу.

Відтак, ураховуючи наведене вище нормативне регулювання, правильне вирішення спору у справі залежить від того, чи було відповідача ознайомлено із розрахунком витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку № 964 та Порядку №419/831/240/605/537/219/534, та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем складено розрахунки сум, які підлягають відшкодуванню курсантом ОСОБА_1 за період навчання з 31.07.2024 по 03.07.2025.

Відповідно до загального розрахунку коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням відповідача, сума складає 119 209,05 грн.

Факт ознайомлення відповідача з розрахунками та згоду з нарахованими сумами підтверджено особистим підписом ОСОБА_1 на бланках розрахунків та на заяві - зобов`язанні (а.с. 34 - 35, 67), що спростовує доводи відповідача про те, що на час відрахування з Академії він заперечував проти порядку проведення розрахунку витрат, а також проти сум (в тому числі і грошового забезпечення), які в результаті цих розрахунків склали загальну суму боргу.

Відповідачем у добровільному порядку не сплачено заборгованості.

Національною академією Національної гвардії України 05.07.2025 складено претензію №84/1/17-980-2025 про стягнення суми витрат, пов`язаних з утриманням у закладі вищої освіти, в обґрунтування якої відповідачу повідомлено, що сума заборгованості становить 119 209,05 грн. Висунуто вимогу сплатити заборгованість до 25.07.2025 з дня отримання претензії та зазначено реквізити для сплати.

Претензія від 05.07.2025 відповідачу надіслана засобами поштового зв`язку АТ “Укрпошта” за трекінговим номером 8070000138328 та отримана останнім, що ним самим не заперечується.

У відповіді ОСОБА_1 на претензію, яку отримало командування Академії, відповідач повідомив про те, що вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, чим фактично підтвердив свою відмову добровільно погасити заборгованість.

Станом на день звернення до суду та розгляду даної справи відповідачем заборгованість не сплачено.

Колегія суддів наголошує, що відповідач підписував контракт особисто на запропонованих типових умовах та був обізнаний про необхідність відшкодування витрат. Факт ознайомлення відповідача з розрахунками та згоду з нарахованими сумами заборгованості підтверджено особистим підписом позивача на бланках розрахунків та на заяві - зобов`язанні, наявних в матеріалах справи.

Також суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.06.2023 у справі № 520/6532/2020, а також у постанові від 11.04.2025 у справі № 620/7009/23, з яких вбачається, що приписами Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799, грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на штатні посади в Національній поліції, та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання.

Грошове забезпечення курсантів ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання, яких вперше прийнято на службу в поліцію, складається з посадового окладу.

Грошове забезпечення курсантів ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання з числа молодшого складу поліції складається з посадового окладу за останньою штатною посадою, яку поліцейський займав до зарахування на навчання, окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби.

Підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат.

Грошове забезпечення курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання виплачується за місцем проходження служби (навчання) виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання.

Тож, оскільки саме в кошторисі ВНЗ (вищого навчального закладу) МВС передбачаються кошти на виплату грошового забезпечення курсантів ВНЗ МВС, то вказане грошове забезпечення належить до категорії витрат на навчання таких курсантів.

Вказане кореспондує з пунктом 3 Порядку № 261, за змістом якого грошове забезпечення входить до складу витрат, які підлягають відшкодуванню у разі звільнення із служби в поліції за власним бажанням протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу.

З наведеного, Верховний Суд у справі № 440/2692/20 дійшов висновку, що грошове забезпечення курсантів вищих навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації Міністерству внутрішніх справ України.

Окрім того, суд касаційної інстанції у наведеній справі дійшов висновків, що на спірні правовідносини не поширюється дія положень пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, грошове забезпечення курсантів входить до витрат, пов`язаних із навчанням у ВНЗ, і має бути відшкодовано особою, з якою достроково розірвано контракт через невиконання освітньої програми (індивідуального плану).

Відтак, оскільки відповідач, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту або ж звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу, на даний час зазначену вище суму коштів у повному обсязі не відшкодував, доказів на спростування зазначеного не надав, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для їх стягнення з відповідача в судовому порядку.

В контексті доводів апеляційної скарги колегія суддів зауважує, що відповідач помилково трактує грошове забезпечення, як безпідставно набуте майно, що не підлягає поверненню (ст. 1215 Цивільного кодексу України), оскільки грошове забезпечення – це фактичні витрати Держави, які спрямовані на підготовку фахівців у межах державного замовлення для подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу у лавах Національної гвардії України.

У даному випадку предметом спору у справі, що розглядається, є відшкодування Академії витрат, пов`язаних з утриманням відповідача у вищому військовому закладі, яке регулюються приписами Порядку № 964, прийнятого відповідно до вимог частини 10 статті 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та положеннями вказаного Закону, норми яких є спеціальними, а тому доводи відповідача, який уважає, що суми грошового забезпечення військовослужбовця не визначені законом такими, що включаються у витрати, пов`язані із утриманням військовослужбовця у вищому навчальному закладі – є помилковими.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що відповідач помилково ототожнює грошове забезпечення, яке отримує військовослужбовець та військовослужбовець-курсант, який лише здобуває фах у вищому військовому навчальному закладі, з огляду на те, що грошове забезпечення курсантів вищих військових навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання та підлягають компенсації.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.03.2024 у справі № 440/14068/21.

Посилання відповідача на висновки, викладені у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 14.11.2022 у справі № 340/1417/22, не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у рішеннях (постановах) судів першої (апеляційної) інстанції.

Окрім того, зазначені висновки не є релевантними з огляду на спірні правовідносини сторін у справі № 340/1417/22 та у цій справі.

Щодо посилань відповідача на те, що дана позовна заява підписана неуповноваженою особою, колегія суддів зауважує на таке.

Як слідує з матеріалів справи, позовна заява до суду першої інстанції подана позивачем через свого представника Щупакіна Д. В. в електронному вигляді за допомогою системи “Електронний суд”. При цьому, така позовна заява підписана електронним цифровим підписом Щупакіна Д. В. 31.07.2025.

Відповідно до частини першої статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи.

Частиною другою статті 59 КАС України передбачено, що довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.

Згідно ч. 3 ст. 59 КАС України довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Частиною сьомою статті 59 КАС України передбачено, що в разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Правові основи функціонування автоматизованої системи документообігу суду (далі - АСДС) визначені в Положенні про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженому рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (далі - Положення).

Наказом ДСА України № 628 від 22 грудня 2018 року “Про проведення тестування підсистеми "Електронний суд" у місцевих та апеляційних судах” вирішено запровадити тестовий режим експлуатації підсистеми “Електронний суд” у всіх місцевих та апеляційних судах України (пілотних судах).

Пунктом 1 Наказу ДСА України № 247 від 01 червня 2020 року “Про запровадження в дослідну експлуатацію підсистем “Електронний суд” та “Електронний кабінет” (далі - Наказ №247) вирішено запровадити з 01 червня 2020 року в дослідну експлуатацію підсистеми “Електронний суд” та “Електронний кабінет” (далі - Підсистеми) у всіх місцевих, апеляційних судах України (крім Київського апеляційного суду) та Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, та з 01 липня 2020 року - в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду (далі - пілотні суди).

Пунктом 2 Наказу №247 визначено, що пілотним судам у ході проведення дослідної експлуатації Підсистем керуватися вимогами, визначеними в Положенні про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженому рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30 (із змінами), у частині функціонування Підсистем.

Отже, з 22 грудня 2018 року отримані всіма місцевими та апеляційними адміністративними судами заяви та інші процесуальні документи через підсистему “Електронний суд” мають реєструватися та розглядатися в установленому порядку.

Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 640/32183/20.

Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу ХІ “Підсистема електронного суду” Положення про АСДС, в редакції рішення РСУ №17, з 22 грудня 2018 року у всіх місцевих та апеляційних судах обмін електронними документами між судом, фізичними особами та учасниками судового процесу забезпечується засобами підсистеми "Електронний суд". Учасники судового процесу за допомогою зареєстрованого Електронного кабінету можуть надсилати копії електронних документів іншим учасникам судової справи, крім випадків, коли інший учасник не має зареєстрованого електронного кабінету, подавати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, а також отримувати судові рішення та інші електронні документи.

Відповідно до пунктів 9-11 розділу XI “Підсистема електронного суду” Положення про АСДС, в редакції рішення РСУ №17, шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми електронного доручення, встановленої адміністратором форми (з правом передоручення або без такого права), особа, що зареєструвала електронний кабінет, може уповноважити представника (іншу фізичну особу, що має зареєстрований електронний кабінет) на подання документів від свого імені або від імені довірителя по судовій справі, судовому провадженню або зверненню. Електронні доручення, що підтверджують повноваження підписанта автоматично додаються підсистемою до кожного документу, ним відправленого.

Шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми електронного доручення, встановленої адміністратором форми (з правом передоручення або без такого права), особа, що зареєструвала електронний кабінет в межах отриманих повноважень, може надати іншій фізичній особі доступ до документів по судовій справі, судовому провадженню або зверненню.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 380/830/21 особливості подання до суду довіреності для цілей підтвердження повноважень представника у разі звернення до суду в електронній формі встановлені у частині сьомій статті 59 КАС України та пункті 9 Положення про АСДС, зі змісту яких випливає, що учасник справи може уповноважити представника на подання документів від свого імені шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми “Електронний суд” електронного доручення за формою, установленою адміністратором системи, примірник якого додається підсистемою до кожного відправленого (підписаного) представником документу автоматично.

Довіреність, видана із дотриманням зазначених правил, як електронний документ не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді.

При цьому, у випадку звернення до суду через підсистему “Електронний суд” суди мають перевіряти відповідність вчиненої представником дії наданому представнику обсягу повноважень, визначеному в електронному дорученні.

Матеріалами справи підтверджено, що до позовної заяви, поданої представником через підсистему “Електронний суд”, додана електронна довіреність у порядку передоручення від імені Єманова В.В. (Т.В.О. Начальника Національної академії національної гвардії України), який на підставі витягу з ЄДРЮО, ФОП та громадських формувань від 17.04.2025 уповноважує Щупакіна Д. В. представляти інтереси позивача з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи.

Додана до позовної заяви довіреність сформована в системі “Електронний суд”.

Отже, до наведених обставин належить застосовувати частину сьому статті 59 КАС України.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 300/1329/20, від 04 серпня 2022 року у справі № 300/8766/21.

За таких обставин колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на те, що дана позовна заява підписана неуповноваженою особою, оскільки дане твердження не відповідає дійсності.

Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи відповідача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 у справі № 520/20399/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова