Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №440/13792/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 р.Справа № 440/13792/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2026, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 11.06.26 по справі № 440/13792/25

за позовом Керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської областів інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу ,

до Новосанжарська селищна рада Полтавського району Полтавської області третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" та закріплення їх в натурі (на місцевості);

- зобов`язати Новосанжарську селищну раду Полтавського району Полтавської області відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити проведення робіт з винесення меж Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" та закріплення їх в натурі (на місцевості).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на даний час по суті подання уповноваженого органу не здійснено заходів із забезпечення проведення робіт з винесення меж Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Зобов`язано Новосанжарську селищну раду Полтавського району Полтавської області відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити проведення робіт з винесення меж Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Не погодившись з вказаним рішенням, Новосанжарівською селищною радою Полтавської областів подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що жодних обставин, які перешкоджали Державній екологічній інспенції Центрального округу звернутись до суду з позовом на захист порушеного права не наведено ні у рішенні суду, ні в обгрунтуванні прокурора, ні у листах ДЕІ Центрального округу. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що Новосанжарською селищною радою неодноразово направлялись листи до Департаменту екології та природніх ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації щодо оформлення охоронних зобов`язань на об`єкти природно-заповідного фонду Новосанжарської селищної громади, а саме №2091/02-18 від 15.07.2021, 33290/02-18 від 07.10.21, № 3247/03-08 від 04.11.2022 та №111/04-08 від 16.01.2025. Департамент екології та природніх ресурсів ПОДА повідомив, що ДП "Новосанжарівський лісгосп" знаходиться в стані припинення статусу юридичної особи, правонаступником якого визначено ДП "Полтавський лісгосп". Вказано, що землекористувачем Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", а землевласником Новосанжарівська селищна рада Полтавського району Полтавської області. Так, площа Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" становить 826,80 га, а територія заказника складається як із земель комунальної власності так із земель державної власності, тобто Новосанжарівська селищна рада не є одноосібним власником заказника. Вказує, що охоронне зобов`язання не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки на даний час є два власника Ботанічного заказника: Новосанжарівська селищна рада на площі 287,6 га та Полтавська обласна державна адміністрація на площі 539,2 га.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу зазначено, що відповідно до ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", Решетилівською окружною прокуратурою Полтавської області до Державної екологічної інспекції Центрального округу 15.07.2025 направлено лист про виявлені правопорушення, в якому повідомлено уповноважений орган про необхідність вжити заходи реагування щодо звернення до суду з відповідним позовом, зокрема щодо зобовязання проведення робіт з винесення меж Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" та закріплення їх в натурі (на місцевості). Водночас, ДЕІ Центрального округу як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави в сфері охорони навколишнього природнього середовища, не здійснювала захист тких інтересів, що свідчить про їх бездіяльність та наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницього характеру в інтересах держави в особі ДЕІ Центрального органу.

Також вказує, що землекористувачем Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" є ДСГП "Ліси України", землевласником - Новосанжарівська селищна рада Полтавької області, таким чином дотримання зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" є обов`язком відповідача. Вказує, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими. оскільки повністю спростовуються матеріалами справи та дослідженими судом доказами. Суд першої інстанції повно і всебічно зясував всі обставини, що мають знчення для вирішення спору, правильно застосував норми матеріального та процесуального права , у зв`язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшов наступного висновку.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням другої сесії двадцять другого скликання Полтавської обласної ради народних депутатів від 27.10.1994 "Про затвердження додаткового переліку заповідних територій та об`єктів області" затверджено перелік заповідних територій та об`єктів згідно з додатками.

Додаток №2 до вказаного рішення від 27.10.1994 містить перелік заказників місцевого значення, до якого включено Ботанічний заказник місцевого значення "Зачепилівський" площею 58 га.

Відповідно рішення двадцятої сесії двадцять третього скликання Полтавської обласної ради від 14.01.2002 "Про розширення існуючих та оголошення нових територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення" змінено межі раніше оголошених заказників місцевого значення.

У додатку №1 до рішення від 14.01.2002 визначено перелік заказників місцевого значення, межі яких змінюються (за рахунок розширення). До переліку включено Ботанічний заказник місцевого значення "Зачепилівський", існуюча площа 58 га, площа розширення 768,8 га, площа після зміни меж 826,8 га.

Відповідно до Охоронного зобов`язання, зареєстрованого в Держуправлінні екоресурсів в Полтавській області за № 424 від 28.01.2003, ДП "Новосанжарське лісове господарство" в особі директора Красюка В.Ф. дало зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження оголошеного Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" в межах Новосанжарського лісництва загальною площею 539,2 га.

Відповідно до Охоронного зобов`язання, зареєстрованого в Держуправлінні екоресурсів в Полтавській області за № 426 від 28.01.2003, Зачепилівська сільська рада в особі голови сільської ради Лозицького О.С. дала зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження оголошеного Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" в межах землеволодіння Зачепилівської сільської ради загальною площею 287,6 га.

Начальником Державного управління екології та природних ресурсів в Полтавській області 30.05.2003 затверджено Положення про Ботанічний заказник місцевого значення "Зачепилівський".

Пунктом 1.1 Положення визначено, що Ботанічний заказник місцевого значення "Зачепилівський" оголошено рішенням Полтавської обласної ради від 27.10.1994 та збільшено площу відповідно рішення Полтавської обласної ради від 14.01.2002, відповідно до п. 1.2 якого Положення Заказник займає площу 826,8 га. Згідно з п. 1.3 Положення Заказник розташований на лівому березі р.Ворскла, на території Новосанжарського району Полтавської області (Зачепилівська сільська рада, Новосанжарське лісництво Новосанжарського лісгоспу).

Заказник входить до складу природно-заповідного фонду України. Територія Заказника не вилучається із землекористування постійного землекористувача та у її землевласника, на землях яких він розташований, а саме землекористувач ДП "Новосанжарське лісове господарство" - 539,2 га, землевласник Зачепилівська сільська рада - 287,6 га (п. 1.4 Положення).

Метою створення Заказника є збереження у природному стані цінної у флористичному плані лісостепової ділянки на лівому березі р. Ворскла (п. 2.1 Положення).

Основними завданнями Заказника є: збереження місця зростання рябчика малого, занесеного до Червоної книги України, а також великої кількості лікарських рослин; проведення наукових досліджень і спостережень на території Заказника; підтримання загального екологічного балансу в регіоні; поширення екологічних знань тощо (п. 2.2 Положення).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 18.04.2018 до Реєстру внесені дані про припинення Зачепилівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області в результаті її реорганізації, Новосанжарська селищна рада Полтавського району Полтавської області є правонаступником Зачепилівської сільської ради.

Таким чином, правонаступником всього майна, прав та обов`язків Зачепилівської сільської ради (ЄДРПОУ 245666864) є Новосанжарська селищна рада Полтавського району Полтавської області (ЄДРПОУ 21044987).

Відповідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 27.04.2022 до Реєстру внесені дані про припинення Державного підприємства "Новосанжарське лісове господарство" в результаті реорганізації.

Правонаступником Державного підприємства "Новосанжарське лісове господарство" (ЄДРПОУ 00992734) є Державне підприємство "Полтавське лісове господарство" (ЄДРПОУ 25172647).

Відповідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 24.08.2023 до Реєстру внесені дані про припинення Державного підприємства "Полтавське лісове господарство" в результаті реорганізації.

Правонаступником Державного підприємства "Полтавське лісове господарство" (ЄДРПОУ 25172647) є Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ" (ЄДРПОУ 44768034).

Таким чином, правонаступником всього майна, прав та обов`язків Державного підприємства "Новосанжарське лісове господарство" (ЄДРПОУ 00992734) є Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ" (ЄДРПОУ 44768034).

Отже, землекористувачем Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" є Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ", землевласником - Новосанжарська селищна рада Полтавського району Полтавської області.

Таким чином, дотримання зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський» є обов`язком Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області.

Відповідно до інформації Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної військової адміністрації від 29.07.2025 № 2376/04.3-21 до Департаменту не надходив на погодження Проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" відповідно до вимог статті 47 Закону України "Про землеустрій".

Відповідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03.09.2025 №10-16-0.62-3643/2-25 слідує, що згідно даних Державного земельного кадастру відомості про межі території ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" не внесені та відомості про обмеження у використанні земель, в межах території даного об`єкта природно-заповідного фонду, не зареєстровані. Документація із землеустрою щодо організації і встановлення меж території ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" до Регіонального фонду документації із землеустрою та оцінки земель, що передається до Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель її розробником не передавалася. Інформація щодо її розробки в Головному управління відсутня.

В свою чергу, листом від 21.07.2025 №06-08/4032 (що зареєстрований Решетилівської окружною прокуратурою 22.07.2025 № 6275-25) позивачем повідомлено, що Державна екологічна інспекція Центрального округу з позовом до суду стосовно представлення інтересів в суді щодо зобов`язання Новосанжарської селищної ради забезпечити проведення робіт з встановлення меж та закріплення їх в натурі Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" не зверталася. Враховуючи вищевикладене та з метою: попередження та недопущення порушення природоохоронного законодавства України, недопущення залишеними незахищеними інтересів держави, просила вжити заходи представництва інтересів держави в суді в порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" стосовно представлення інтересів в суді щодо зобов`язання Новосанжарської селищної ради забезпечити проведення робіт з встановлення меж та закріплення їх в натурі Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" та повідомити про це Інспекцію.

Вважаючи протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський", Керівник Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу звернувся до суду з даним позовом задля захисту інтересів держави.

Задовольняючи позовні вимоги. суд першої інстанції виходив з їх обгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо права прокурора звернутися до суду в інтересах держави у межах даних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 131-1 Конституції України визначає, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 роз`яснив, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) також неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

ЄСПЛ також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти російської федерації" (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив думку про те, що "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, у тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує, наскільки участь прокурора є доцільною.

У рішенні в справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine, заява № 66561/01, пункт 63) ЄСПЛ зазначив, що тільки той факт, на який посилається Уряд, що відповідно до національного законодавства прокуратура, крім виконання функції обвинувачення, ще й діє в інтересах суспільства, не може розглядатися як підтвердження її статусу незалежного та безстороннього суб`єкта в суді.

Розглядаючи питання про надмірне втручання прокурора у справу заявників, ЄСПЛ зазначив, що втручання, яке розглядалося, було, очевидно, на користь головного противника заявників - адміністрації заповідника - і, крім того, допомогло гарантувати, що рішення, яке було винесено не на її користь, підлягає оскарженню, враховуючи те, що апеляцію самого Заповідника було відхилено як неприйнятну з процесуальних підстав (рішення у справі "Мукий проти України" (Mukiy v. Ukraine, заява № 12064/18, пункт 9).

У ряді випадків присутність прокурора чи аналогічного службовця в засіданнях суду в якості "активного" або "пасивного" учасника справи може вважатися порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції ("Мартіні проти Франції" (Martinie v. France), заява № 58675/00, пункт 53); сам по собі факт того, що дії прокурорів спрямовані на охорону державних інтересів, не можна тлумачити як надання їм правового статусу незалежних і неупереджених учасників процесу ("Злінсат проти Болгарії" (Zlinsat, spol. s.r.o. v. Bulgaria), заява № 57785/00, пункт 78); хоча незалежність та неупередженість прокурора чи аналогічної посадової особи не піддаються критиці, підвищена чутливість громадськості до справедливого здійснення правосуддя виправдовує зростаюче значення, яке надається такій участі прокурора ("Боржерс проти Бельгії" (Borgers v. Belgium), заява № 12005/86, пункт 24).

Отже, ЄСПЛ схиляється до того, що участь прокурора в судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об`єктивності цього органу, допускається як виняток, оскільки така участь на боці однієї зі сторін може негативно сприйматися в суспільстві, зокрема через існування загрози порушення досить чутливого та важливого принципу рівності сторін судового процесу.

Відповідно до Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" (Role of the public prosecutor's office in a democratic society governed by the rule of law - Parliamentary Assembly Recommendation 1604(2003) (Reply adopted by the Committee of Ministers on 4 February 2004 at the 870th meeting of the Ministers' Deputies) при наділенні органів прокуратури функціями, які не належать до сфери кримінального права, важливо забезпечити, щоб будь-які повноваження прокурора стосовно спільного захисту прав людини не приводили до яких-небудь конфліктів інтересів і не порушували права осіб, які домагаються захисту своїх прав з боку держави; ефективний розподіл повноважень між різними органами влади в державі може бути дотриманий у випадку надання прокуратурі додаткових функцій при повній її незалежності та неможливості використання для втручання з боку будь-якого органу влади в індивідуальні справи; повноваження і функції прокурорів повинні обмежуватися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій повинні бути утворені окремі та ефективні органи (пункти 7, 19 та 38).

У Висновку № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів "Про роль прокуратури поза межами сфери кримінального права" (Opinion № 3(2008) of the Consultative Council of European Prosecutors on "The role of prosecution services outside the criminal law field" adopted by the CCPE at its 3rd plenary meeting (Strasbourg, 15-17 October 2008)) зазначається, що діяльність прокурорських служб за межами кримінального права визначається, насамперед, потребою суспільства у належному захисті прав людини та державних інтересів; не існує загальних міжнародних правових норм та правил стосовно завдань, функцій та організації прокурорської служби за межами сфери кримінального права, оскільки держава має суверенне право визначати свої інституційні та правові процедури реалізації її функцій із захисту прав людини та державних інтересів (пункти 29- 31).

У Рекомендаціях CM/Rec (2012)11 Ради Європи "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції" (The role of public prosecutors outside the criminal justice system Recommendation CM/Rec(2012)11 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 19 September 2012 and explanatory memorandum) рекомендовано державам-учасницям, при наявності у служби публічного обвинувачення повноважень поза системою кримінальної юстиції, вжити всіх необхідних і відповідних заходів для забезпечення того, щоб ця роль виконувалась з особливою увагою до захисту прав людини та основоположних свобод і в повній відповідності з принципом верховенства права, зокрема, щодо права на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 66 Висновку № 12 (2009) Консультативної ради європейських суддів та Висновку № 4 (2009) Консультативної ради європейських прокурорів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про відносини між суддями та прокурорами в демократичному суспільстві (Opinion № 12 (2009) of the Consultative council of European judges (CCJE) and Opinion № 4 (2009) of the Consultative council of European prosecutors (CCPE) to the attention of the Committee of ministers of the Council of Europe on the relations between judges and prosecutors in a democratic society) відповідно до принципу верховенства права в демократичному суспільстві всі повноваження прокурорів, а також процесуальні дії, що вчиняються на виконання цих повноважень прокурорами, мають бути детально визначені в законодавстві. Якщо прокурори діють поза межами сфери кримінального права, вони мають поважати виключні повноваження судді чи суду та враховувати принципи, розроблені правом судовою практикою ЄСПЛ, зокрема, участь прокурорів у судовому розгляді не може впливати на незалежність судів; принцип розподілу влади має поважатись, з одного боку, стосовно завдань та діяльності прокурорів поза межами сфери кримінального права, а з другого боку, стосовно ролі судів у захисті прав людини; не применшуючи прокурорську прерогативу виступати в інтересах держави, прокурори повинні мати ті ж самі права й обов`язки, як і будь-яка інша сторона, а також не повинні мати привілейованої позиції під час судового провадження (принцип рівності сторін); діяльність органів прокуратури від імені суспільства щодо захисту суспільних інтересів і прав осіб не повинна порушувати принцип обов`язковості остаточного рішення суду (res judicata), з деякими винятками, встановленими відповідно до міжнародних зобов`язань, включно з судовою практикою ЄСПЛ.

Отже, позиція європейських інституцій полягає у тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.

Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частини четверта стаття 23 вказаного вище Закону).

Зі змісту частини третьої статті 23 Закону №1697-VII вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке нездійснення захисту полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Водночас здійснення захисту неналежним чином полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача/відповідача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2019 року в справі №826/13768/16.

В контексті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 62 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, його органами на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Порядок здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року №275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України (далі - Положення №275), пунктом 1 якого передбачено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

За змістом підпункту 2 пункту 3, підпункту «б» підпункту 2, підпункту 5 пункту 4, пункту 7 вищезазначеного Положення основними завданнями Держекоінспекції є, окрім іншого, здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Держекоінспекція, відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі:

- здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема: про охорону земель, надр, зокрема щодо: додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні;

- звертається до суду із позовом, зокрема, щодо: визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Отже, діяльність органу місцевого самоврядування щодо планування території природно - заповідного фонду є об`єктом контролю у сфері захисту довкілля та природних ресурсів і такий контроль уповноважені здійснювати органи Держекоінспекції. Зміст наведених положень законодавства підтверджує наявність у Держекоінспекції та її територіальних органів права на звернення до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності, зокрема і підприємств, що порушують вимоги законодавства про природно-заповідний фонд.

Реалізації права Інспекції на звернення до суду з позовом передує реалізація нею своїх повноважень щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у встановленому законодавством порядку.

Такий правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 08 грудня 2020 року у справі №809/807/17 та від 25 січня 2023 року у справі №380/9452/21.

У даному випадку, звертаючись до суду, прокурор стверджував, що при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону №1697-VII, за результатами вивчення стану дотримання вимог законодавства у сфері охорони об`єктів природно-заповідного фонду встановлено невинесення меж ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівське" та незакріплення її меж в натурі (на місцевості), що не свідчить про виконання вимог природоохоронного законодавства.

Прокурор в позові зазначив, що додержання підприємствами режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні, є об`єктом контролю у сфері захисту довкілля та природних ресурсів і такий контроль уповноважені здійснювати органи Інспекції. Невжиття Інспекцією дій щодо захисту інтересів держави у цій сфері зумовлює право прокурора на представництво інтересів держави у суді в особі Інспекції.

Отже, ключовою підставою для визначення права прокурора на звернення до суду з цим позовом є встановлення факту невжиття Інспекцією дій щодо захисту інтересів держави.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2025 по справі №560/5184/24 зазначив, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Державною екологічною інспекцією Центрального округу листом від 21.07.2025 №06-08/4032 повідомлено прокуратуру, що з позовом щодо зобов`язання Новосанжарську селищну раду забезпечити проведення робіт з встановлення меж Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" та закріплення їх в натурі не зверталась.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені прокурором обґрунтування є сумісним з розумінням "інтересів держави", а означені ним обставини свідчать про невжиття Інспекцією дій щодо захисту інтересів держави у відповідній сфері.

Такий підхід до визначення правової природи спірних правовідносин відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі №380/9452/21, а також у постановах від 31 липня 2025 року у справі №420/14210/23, від 30 липня 2024 року у справі №260/1174/21.

У висновках постанови Верховного Суду від 11 листопада 2025 року у справі №580/9300/23 зазначено, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону №1697-VII, для звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави та про наявність підстав для залишення його позову без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 240 КАС України.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, статтею 1 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

У силу статей 43 - 45 Земельного кодексу України:

- землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду;

- до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва);

- землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначені Законом України від 16.06.1992 №2456-XII "Про природно-заповідний фонд України" (надалі - Закон №2456-XII).

Відповідно до частин першої та четвертої статті 7 Закону №2456-XII землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Приписи частини п`ятої статті 38 Закону №2456-XII визначають, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Частинами третьою та п`ятою статті 53 Закону №2456-XII передбачено, що рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 60 Закону №2456-XII органи місцевого самоврядування, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Закон України від 22.05.2003 №858-IV "Про землеустрій" (надалі - Закон №858-IV) визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Відповідно до частини першої статті 25 вказаного Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Приписи пункту "в" частини другої статті 25 Закону №858-IV визначають такий вид документації із землеустрою, як проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону №858-IV замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

За змістом статті 47 Закону №858-IV проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам`яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини, розробляється у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, крім випадків розроблення таких проектів з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені до набрання чинності цією частиною.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру.

27.05.2021 набув чинності Закон України від 28.04.2021 №1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" (надалі - Закон №1423-IX), яким розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, у силу якого: з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.

До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Пунктом 37 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.97 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні.

За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради.

Таким чином, саме на відповідача покладається обов`язок забезпечення та організації проведення робіт з винесення меж та закріплення їх в натурі (на місцевості).

При цьому, слід зазначити, що відсутність встановлених меж в натурі Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" фактично унеможливлює збереження його природного різноманіття, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу.

До матеріалів справи надано копію договору № 25-102-С від 15.12.2025 на надання послуг: проведення Підготовчих робіт до проєкту землеустрою, щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" площею 826,8 га, що розташований на території Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області та завдання на складання проєкту землеустрою. Так, ФОП ОСОБА_1 на замовлення Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради надано послугу з проведення Підготовчих робіт до Проєкту землеустрою, щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" площею 826,8 га, що розташований на території Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області та надано їх результат. Також, направлено проведені Підготовчі роботи до Проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" площею 826,8 га, що розташований на території Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області.

Водночас, вчиняти дії з метою забезпечення проведення робіт з винесення меж Ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський» та закріплення їх в натурі (на місцевості) відповідач розпочав після звернення прокурора з даним позовом.

Окрім того, доводи відповідача про відсутність бездіяльності з огляду на укладення ним договору про надання послуг проведення Підготовчих робіт до Проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" площею 826,8 га, що розташований на території Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, є безпідставними з огляду на наступне.

Згідно Рішення Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 14.10.2025 №102, зокрема, вирішено: 1. Надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" площею 826,8 га, що розташований за межами с. Зачепилівка на території Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області; 2. Виконавчому комітету Новосанжарської селищної ради замовити виготовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; 3. Селищному голові Геннадію Супруну укласти договір із землевпорядною організацією на виконання робіт щодо виготовлення проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, зазначених у пункту 1 цього рішення.

Суд першої інстанції дійшов висновків, що у вказаному рішенні Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 14.10.2025 №102 йдеться саме про Проєкт землеустрою, а не Підготовчі роботи до Проєкту землеустрою. Однак, навіть після отримання результату таких Підготовчих робіт, а саме отримання їх по Акту приймання-передачі 23.12.2025, відповідачем не надано доказів вчинення належних дій направлених на виконання чинного рішення Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 14.10.2025 №102 в частині саме замовлення, розроблення та затвердження саме Проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" площею 826,8 га, що розташований за межами с. Зачепилівка на території Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області.

В подальшому, до суду апеляційної інстанції відповідачем надано Договір №26-001 від 19.02.2026 укладений Виконавчим комітетом Новосанжарської селищної ради з ПП "Геопроект" на надання послуг: проведення робіт з геодезичних вишукувань до Проекту землеустрою щодо організації встановлення меж території природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" площею 826,800 га, що розташований на території Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області та Договір №26-005-с від 19.02.2026 укладений Виконавчим комітетом Новосанжарської селищної ради з ПП "Геопроект" на надання послуг: розробка Проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів ботанічного заказника місцевого значення "Зачепилівський" площею 826,800 га, що розташований на території Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що посилання апелянта на нові докази не спростовують висновків суду першої інстанції, а навпаки підтверджують факт тривалої протиправної бездіяльності відповідача. При цьому їх наявність у розпорядженні відповідача з лютого 2026 року свідчить про свідоме нехтування ним своїми процесуальними обов`язками.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів зазначає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

При цьому, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи.

Аналогічні висновки застосовує Верховний Суд, зокрема у постановах від 27.05.2025 по справі № 160/27436/23, від 02.07.2025 по справі №380/5471/24.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормавтиних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 по справі № 440/13792/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова