Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №200/720/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року справа №200/720/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Пивовар І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 р. у справі № 200/720/26 (головуючий І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій неправомірними і зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач, ГУПФУ), в якому просила:

- визнати неправомірними і дискримінаційними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування до виплати пенсії постанови Кабінету Міністрів України №821 від 14 липня 2025 року та як наслідок невиплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, яка перерахована з урахуванням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року по справі 200/8381/24, яке набуло законної сили 13 серпня 2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, яка перерахована з урахуванням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року по справі 200/8381/24 набуло законної сили 13 серпня 2025 року в повному обсязі без застосування норм постанови Кабінету Міністрів України №821 від 14 липня 2025 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року позов задоволено, а саме суд:

Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії за процедурою, передбаченою Порядком здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплачувати ОСОБА_1 перераховану пенсію за віком у повному обсязі без застосування приписів Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821.

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суму судових витрат у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 (дев`яносто шість) копійок.

Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позову.

В обґрунтування скарги зазначено, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

На виконання Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 по справі № 200/8381/24, яке набрало законної сили 13.08.2025 за позовом ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області з 01.10.2024 проведено перерахунок відповідно до частини четвертої статті 42 Закону № 1058 та зараховано до страхового стажу періоди з 01.11.2015 по 31.07.2017, з 01.05.2019 по 31.05.2019 та з 01.07.2020 по 31.07.2020 та заробітної плати за періоди з 01.11.2015 по 31.07.2017, з 01.05.2019 по 31.05.2019, з 01.07.2020 по 31.07.2020, з 01.04.2021 по 30.06.2021, з 01.10.2021 по 30.06.2022.

Після проведення перерахунку загальний стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 10 місяців 18 днів. Розмір пенсії після проведеного перерахунку складає: з 01.10.2024 – 7814,27 грн; з 01.03.2025 – 8673,47 грн; 01.03.2026 – 9681,46 грн; 01.04.2026 – 9974,24 грн.

Рішення суду не можуть розповсюджуватись на майбутнє. Вони не гарантують того, що не відбудуться зміни в законодавстві. В національних судах розглядаються тільки ті правові відносини, які відбуваються на сьогодні. Виплата за рішеннями суду продовжується до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, яка набрала чинності 17.07.2025, затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень.

Постанова № 821 на теперішній час є чинною, не скасована, тому підлягає до застосування органами державної влади.

Головне управління як суб`єкт владних повноважень, не має права на власну дискрецію щодо застосування або незастосування чинної постанови.

Заборгованості по перерахунку за Рішенням суду в сумі 55 328,70 грн за період з 01.10.2024 по 31.07.2025.

Щомісячної суми різниці між розміром пенсії перерахованої на виконання судового рішення та розміром, визначеним Головним управлінням до перерахунку за період з 01.08.2025 по 30.04.2026 – 54 486,24 грн (29562,35 грн – за період з 01.08.2025 по 31.12.2025 (по 5912,47 грн за кожен місяць), 11556,94 грн – за період з 01.01.2026 по 28.02.2026 (по 5778,47 грн за кожен місяць), 6587,71 грн – за період з 01.03.2026 по 31.03.2026 та 6779,24 грн – за період з 01.04.2026 по 30.04.2026).

Виплата заборгованості, нарахованої на виконання Рішення суду, буде проводитись в межах виділених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат відповідно до Порядку № 821.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ОСОБА_1 , призначена пенсія за віком.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року у справі № 200/8381/24, яке набрало законної сили, задоволено частково позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів з 01.11.2015 по 31.07.2017, з 01.05.2019 по 31.05.2019 та з 01.07.2020 по 31.07.2020 та заробітної плати за періоди з 01.11.2015 по 31.07.2017, з 01.05.2019 по 31.05.2019, з 01.07.2020 по 31.07.2020, з 01.04.2021 по 30.06.2021, з 01.10.2021 по 30.06.2022 при перерахунку пенсії за віком відповідно до частини 4 статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 01.10.2024 року протиправними. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2024 №11909 про перерахунок по стажу відповідно до частини 4 статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058 із зарахуванням до страхового стажу періодів з 01.11.2015 по 31.07.2017, з 01.05.2019 по 31.05.2019 та з 01.07.2020 по 31.07.2020 та заробітної плати за періоди з 01.11.2015 по 31.07.2017, з 01.05.2019 по 31.05.2019, з 01.07.2020 по 31.07.2020, з 01.04.2021 по 30.06.2021, з 01.10.2021 по 30.06.2022. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідно до протоколу (рішення) № 914250178773 від 14.10.2025 (дата-час розрахунку: 13.10.2025 16:08) після перерахунку розмір пенсії позивачки з надбавками становить 8673,47 грн.

Відповідач листом від 27.01.2026 № 5172-61492/Ж-02/8-0500/26 повідомив позивачку про те, що заборгованість, нарахована на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №200/8381/24, яке набрало законної сили 13.08.2025, за період з 01.10.2024 по 28.02.2026 у розмірі 96447,99 грн. Відповідно до Порядку №821 у жовтні 2025 року їй здійснено виплату заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду, в межах наявних бюджетних призначень, у загальній сумі 43375,43 грн на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ “Ощадбанк” (дата виплати – 25 число). У листопаді 2025 року, відповідно до Порядку №821, їй здійснено виплату заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду, в межах наявних бюджетних призначень, у загальній сумі 35603,15 грн на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ “Ощадбанк” (дата виплати – 24 та 25 число). Починаючи з грудня 2025 року виплата поточного розміру пенсії, визначеного Головним управлінням, з урахуванням положень нормативно-правових актів в сумі 2761,00 грн здійснюється їй щомісячно шляхом включення до сформованої відомості на виплату пенсій з подальшим зарахуванням на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ “Ощадбанк” (дата виплати – 17 число). Повідомлено про те, що виплату різниці між розміром перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів в сумі 5912,47 грн (8673,47 грн – 2761,00 грн) буде проведено в межах бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат відповідно до Порядку № 821. Зазначено, що по її електронній пенсійній справі проведено перерахунок пенсії з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, встановленого Законом України від 03.12.2025 №4695-IX “Про Державний бюджет України на 2026 рік”, який відповідно до статті 7 Закону з 01.01.2026 становить 2595,00 грн для осіб, які втратили працездатність. Т

Також у листі зазначено, що з 01.01.2026 виплата поточного розміру пенсії, визначеного Головним управлінням, у сумі 2895,00 грн здійснюється позивачці щомісячно шляхом включення до сформованої відомості на виплату пенсій з подальшим зарахуванням на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ “Ощадбанк” (дата виплати – 17 число). Виплату різниці між розміром перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів у сумі 5778,47 грн (8673,47 грн – 2895,00 грн) буде проведено в межах бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат відповідно до Порядку № 821.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Виконання судового рішення може відбуватися у добровільному та примусовому порядку, а судовий контроль за виконанням рішення суду здійснює суд, що його ухвалив.

За приписами статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 4 частини 1статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, у тотожній справі ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у провадженні 11-257заі18.

Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання правила «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, який полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатами її розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження стосовно того ж самого відповідача, якщо судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах, або ж нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні.

Тобто, за вказаним принципом, жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового до виконання рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового судового рішення. Res judicata є способом запобігання повторному розгляду справи та несправедливому відношенню до інших учасників судового процесу.

При цьому, суд звертає увагу, що предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під адміністративну юрисдикцію.

Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування. Під підставою позову розуміються обставини, з яких витікає право вимоги позивача, на яких позивач їх засновує.

У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №809/487/18 Верховний Суд зазначив, що підстави адміністративного позову – це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17 вказав, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2019 року у справі №826/3678/16 указав, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються нетотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі.

Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19, від 03 квітня 2019 року по справі № 820/4261/18.

Колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 400/3416/20, від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 21.08.2024 у справі № 200/63/23, від 22 серпня 2024 року справа № 160/2735/23, від 23 жовтня 2024 року справа № 320/25216/23.

Матеріали справи свідчать, що підставою для звернення позивача до суду є неналежне, на його думку, виконання відповідачем судового рішення у справі №200/8381/24.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений КАС України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення, застосував положення Постанови № 821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував Постанову № 821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування Постанови № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивачки є не самостійна правомірність Постанови № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі № 120/6773/25.

Отже, якщо застосування Постанови № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному КАС України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Колегія суддів зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 383, 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.09.2026 у справі № 580/490/26.

Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.09.2026 у справі №580/490/26 відступив від висновку попередньо сформульованого висновку, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень Постанови № 821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову. Водночас судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вважає правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.04.2026 у справі №620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених КАС України.

Так, Верховним судом у вищезазначеній справі вказано, що сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивачка має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції, помилково прийшов до висновку про наявність нового спору та розглянув даний спір по суті позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Таким чином, суд вбачає наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір у даній справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що уже були предметом розгляду судів у інших провадженнях, проте, на стадії виконання таких судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Вищевикладене обумовлює скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 р. у справі № 200/720/26– задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 р. у справі № 200/720/26 - скасувати.

Закрити провадження у справі 200/720/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій неправомірними і зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст складений та підписаний 07 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді І.В. Пивовар

І.В. Геращенко