Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №200/10098/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року справа №200/10098/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі № 200/10098/25( суддя 1 інстанції Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 057050012737 від 13.11.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , від 06.11.2025 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-з/2020 та у відповідності до п. 14-6.2. Розділу XV Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” 1058-IV;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати періоди роботи з 01.11.2002 р. по 31.12.2002 р., з 01.10.2003 р. по 31.12.2003 р., з 13.05.2008 р. по 31.12.2008 р., 09.07.2009 р. по 31.12.2009 р., з 01.01.2011 р. по 05.12.2011 р. до пільгового стажу роботи за списком №2, згідно п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Хмельницькій № 057050012737 від 13.11.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.11.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, зарахувавши періоди роботи з 01.11.2002 року по 31.12.2002 року, з 01.10.2003 року по 31.12.2003 року, з 13.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 09.07.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2011 року по 05.12.2011 року до пільгового стажу роботи за Списком № 2 згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

У задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування зазначено, що станом на дату звернення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Списку № 2 позивачка досягла віку 51 рік 26 днів, враховуючи п. 2 ч. 2 ст.114 Закону 1058-IV необхідний вік для призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Списку № 2 становить 55 років.

Оскільки довідок, уточнюючих пільговий характер роботи позивачка не надала, пільговий стаж обчислено на підставі відомостей по спеціальному стажу, які містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аргументуючи прийняте рішення, суд І інстанції зауважує, що записи у трудовій книжці містять відповідні дати, підписи уповноважених осіб, печаті та посилання на відповідні накази. Враховуючи досліджені матеріали справи, суд І інстанції констатує, що записи трудової книжки позивачки щодо спірного періоду містять інформацію про роботу на пільгових умовах за Списком № 2, та відповідач 1 протиправно не зарахував до пільгового стажу роботи за Списком № 2 періоди з 01.11.2002 р. по 31.12.2002 р., з 01.10.2003 р. по 31.12.2003 р., з 13.05.2008 р. по 31.12.2008 р., 09.07.2009р. по 31.12.2009 р., з 01.01.2011 р. по 05.12.2011р.

Щодо наявності підстав для зарахування періодів роботи з 01.11.2002р. по 31.12.2002р., з 01.10.2003 р. по 31.12.2003 р., з 13.05.2008 р. по 31.12.2008 р., з 09.07.2009 р. по 31.12.2009 р., з 01.01.2011 р. по 05.12.2011 р. до пільгового стажу роботи за Списком №2 є безпідставним, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про пільговий характер роботи за вказані періоди.

Згідно наявних документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивачки становить 30 років 8 місяців 17 днів, пільговий стаж роботи становить 8 років 5 місяців, що недостатньо для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 року.

Заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішенням № 057050012737 від 13.11.2025 року відповідач 1 відмовив у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком №2 -10 років та недосягненням пенсійного віку 55 років.

Також зазначено страховий стаж позивачки становить 30 років 08 місяців 17 днів, у тому числі пільговий стаж роботи за Списком №2 - 08 років 05 місяців.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2022 по 31.12.2022, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Окрім того, за змістом відзивів відповідачів на позовну заяву періоди роботи: з 01.11.2002 по 31.12.2002, з 01.10.2003 по 31.12.2003, з 13.05.2008 по 31.12.2008, 09.07.2009 по 31.12.2009, з 01.01.2011 по 05.12.2011 не враховано до пільгового стажу роботи позивача за Списком №2, оскільки відсутні відомості про пільговий характер роботи в спецстажі реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

03.10.2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (Закон №2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV) розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.»

Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше встановлений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.

Крім того, згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення суду конституційної юрисдикції застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, рішенням №1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-XII, у зв`язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення цього рішення (пункт 2 резолютивної частини). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

На момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, справа №560/12743/21 щодо якої є типовою, дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, всупереч доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, у цій справі слід застосувати саме норми Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-ІV.

Таким чином, вирішуючи питання про призначення пенсії позивачці відповідач не застосував підхід, який був би найбільш сприятливим для останньої, а саме: не врахував висновки, викладені Конституційним Судом України в рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Щодо доводів апелянта, що відсутні підстави зарахування періодів роботи з 01.11.2002р. по 31.12.2002 р., з 01.10.2003 р. по 31.12.2003 р., з 13.05.2008 р. по 31.12.2008 р., з 09.07.2009 р. по 31.12.2009 р., з 01.01.2011 р. по 05.12.2011 р. до пільгового стажу роботи за Списком №2, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про пільговий характер роботи за вказані періоди, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у

ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто надання уточнюючої довідки необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Проте, щодо заповнення трудової книжки, суб`єктом владних повноважень не враховані положення чинних у відповідний час нормативно-правових актів, зокрема Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, відповідно до якої заповнення трудової книжки проводиться роботодавцем, а не працівником.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з абз.2 п. 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Недотримання правил при оформленні трудової книжки та неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача в момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву до пільгового стажу роботи не зараховано періоди з 01.11.2002 р. по 31.12.2002 р., з 01.10.2003 р. по 31.12.2003 р., з 13.05.2008 р. по 31.12.2008 р., з 09.07.2009 р. по 31.12.2009 р., з 01.01.2011 р. по 05.12.2011 р. до пільгового стажу роботи за Списком №2, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про пільговий характер роботи за вказані періоди.

Зі змісту трудової книжки від 07.08.1996 року у спірний період позивачку прийнято:

- з 22.01.2001 року в цех промавтоматики електромонтером з ремонту та обслуговування електрообладнання 2 розряду ВАТ «Маріупольській Металургійний комбінат»;

- з 03.12.2001 переведено там же електромонтером з ремонту та обслуговування електрообладнання 3 розряду;

- з 01.03.2004 переведено там же електромонтером з ремонту та обслуговування електрообладнання 4 розряду;

- з 01.10.2009 переведено в цех електромонтажу та ремонту електрообладнання же електромонтером з ремонту та обслуговування електрообладнання 4 розряду.

- з 05.12.2011 року переведена там же інженером з охорони праці.

Суд зауважує, що записи у трудовій книжці містять відповідні дати, підписи уповноважених осіб, печаті та посилання на відповідні накази.

Таким чином, відповідачем неправомірно не зарахований до пільгового стажу позивача період з 01.11.2002 р. по 31.12.2002 р., з 01.10.2003 р. по 31.12.2003 р., з 13.05.2008 р. по 31.12.2008 р., з 09.07.2009 р. по 31.12.2009 р., з 01.01.2011 р. по 05.12.2011 р, що відображений в її трудовій книжці.

Як встановлено судом, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивачка досягла необхідного визначеного пунктом “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” віку, мала необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.

Таким чином, позивач відповідає вимогам передбаченим п. "б" статті 13 Закону № 1788-XII, а саме вік – 50 років, наявність 20 років стажу, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Враховуючи досліджені матеріали справи, суд констатує, що записи трудової книжки позивачки щодо спірного періоду містять інформацію про роботу на пільгових умовах за Списком № 2.

При цьому, докази, які б спростовували факт роботи позивачки повний робочий день у шкідливих умовах праці та інших доказів, які підтверджували б невиконання позивачкою роботи за зазначеною професією у спірний період відповідачем суду не надано.

Окрім того, відповідачем не надано доказів проведення перевірки даних, зазначених у трудовій книжці позивачки, у разі наявності сумнівів у достовірності наведених у них відомостей чи доказів здійснення відповідних запитів до державних органів.

Також відповідач не подав до суду доказів того, що подані позивачкою документи містить неправдиві або недостовірні дані.

Відповідно до відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) за спірні періоди роботодавцем позивачки подавались звіти, згідно з якими вказані періоди роботи позивачки обліковувались підприємством за кодом підстави для обліку страхового (пільгового) стажу «ЗПЗ013Б1».

Згідно з Довідником кодів підстав обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, затвердженим наказом Мінфіну України від 14.04.2015 року № 435, код підстави «ЗПЗ013Б1» проставляється працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправно не зарахувало до пільгового стажу роботи за Списком № 2 періоди з 01.11.2002 р. по 31.12.2002 р., з 01.10.2003 р. по 31.12.2003 р., з 13.05.2008 р. по 31.12.2008 р., 09.07.2009р. по 31.12.2009 р., з 01.01.2011 р. по 05.12.2011р.

З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 057050012737 від 13.11.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», прийняте з наведених у ньому підстав, є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку обраного позивачкою способу захисту порушених прав суд зазначає таке:

Згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, (далі - Порядок 22-1) засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності було визначено, що структурний підрозділ органу, що призначає пенсію позивачці є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Аналізуючи вищевикладене, саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято спірне рішення від № 057050012737 від 13.11.2025 року за результатами розгляду заяви позивачки.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

За таких обставин суд зазначає, що дії зобов`язального характеру, як спосіб відновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.

Оскільки, у даній справі дії зобов`язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, як до того органу, рішення якого визнано протиправним та скасовано.

Таким чином, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.11.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, зарахувавши періоди роботи з 01.11.2002 року по 31.12.2002 року, з 01.10.2003 року по 31.12.2003 року, з 13.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 09.07.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2011 року по 05.12.2011 року до пільгового стажу роботи за Списком № 2 згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі № 200/10098/25 – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі № 200/10098/25 – залишити без змін.

Повне судове рішення – 07 жовтня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук

Судді: І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв