Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №200/15/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року справа №200/15/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року по справі №200/15/26 (суддя Тарасенко І.М., повний текст рішення складено 24 лютого 2026 ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка полягає у не наданні ОСОБА_1 виписки з модуля «Історія макетної обробки» його пенсійної справи;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надати ОСОБА_1 належним чином засвідчену виписку з модуля «Історія макетної обробки», що містить інформацію про всі операції та дії, здійснені з його пенсійною справи в ручному режимі по день прийняття судового рішення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції не враховано, що виписка з модуля «Історія макетної обробки» в електронній пенсійній справі позивача є автоматично згенерованим протоколом, який об`єктивно фіксує всі дії, зокрема «зміну» та «поновлення» персональних даних, здійснені в інформаційній системі його електронної пенсійної справи в ручному режимі, і за своєю правовою природою нічим не відрізняється від автоматично сформованого протоколу розрахунку пенсії з цієї ж справи, щодо отримання якого право позивача не викликає жодних сумнівів.

Відповідно до ст. 2 Закону №2297-VI, Головне управління ПФУ є «володільцем персональних даних» — органом державної влади, який визначає мету обробки персональних даних. Позивач є «суб`єктом персональних даних». Ці відносини регулюються Законом №2297-VI, а не Законом №2939-V Критично важливою є ч. 1 ст. 16 Закону №2297-VI, яка прямо встановлює: «Відстрочення доступу суб`єкта персональних даних до своїх персональних даних не допускається.» Ця норма є абсолютно імперативною і не має жодних винятків.

Представник позивача вважає, що Закон №2297-VI, на відміну від Закону №2939-VI, не містить умови про те, що документ «має вже існувати» у сформованому вигляді. Обов`язок «надати зміст персональних даних» (п. 4 ч. 2 ст. 8 Закону №2297-VI) — це зобов`язання результату, а не зобов`язання передати вже наявний документ.

На підтвердження того, що модуль «Історія макетної обробки» технічно існує і формування виписки є стандартною операцією, позивач подав до суду зразок аналогічної виписки з іншої пенсійної справи.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає, що рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, відповідь на відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом 2ISR 20.10.2020 року, РНОКПП НОМЕР_1 . Місце проживання позивача: АДРЕСА_1 .

Позивач знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком.

09 жовтня 2025 року позивач через свого представника Меламеда Вадима звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про заборону проведення «макетної обробки» пенсійної справи позивача.

У заяві позивач вимагає від відповідача забезпечити подальшу обробку його пенсійної справи виключно в загальному порядку, шляхом автоматизованої обробки без ручного втручання. Окремо було зазначено вимогу не вносити будь-яких змін до електронної пенсійної справи в ручному режимі без попередньої письмової згоди пенсіонера.

Крім того, позивач у вказаній заяві просив надати йому витяг з електронної пенсійної справи позивача (розділ «Історія макетної обробки»), що повинен містити повну інформацію: кількість внесених змін дату та час їх здійснення, тип змінних параметрів, зміст операцій, найменування кожного параметра, попереднє та нове значення, а також прізвище, ім`я та посаду працівника, який здійснив зміни. Для зручності відповідача до листа від 09.10.2025 було додано приклад аналогічного витягу з іншої пенсійної справи; копію офіційного запиту до Пенсійного фонду України щодо ініціювання обробки пенсійної справи із застосуванням модуля «макетна обробка»; копію листа-відповіді (дозволу) Пенсійного фонду України, на підставі якого було дозволено проведення ручної (макетної) обробки.

Зазначене звернення позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та листом від 07.11.2025 року № 0500-0202-8/117949 надано відповідь.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому, заявою є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону України «Про звернення громадян»).

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Частиною першої статті 15 цього ж Закону визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Звернення розглядаються і вирішуються, як передбачено частиною першої статті 20 Закону України «Про звернення громадян» у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що кожен має право звернутися із заявою, скаргою чи пропозицією до органу державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадової особи. Цьому праву відповідає обов`язок відповідних суб`єктів своєчасно, об`єктивно розглянути звернення, надати обґрунтовану та вичерпну відповідь по кожному з поставлених у зверненні питань, або, у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою, роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення чи передати її на розгляд до іншого органу, до повноважень якого віднесено вирішення порушених у зверненні питань.

Відповідно до частини третьої статті 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Стаття 2 Закону України «Про інформацію» визначає, що основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про інформацію» право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно з положеннями абзацу другого частини другої статті 11 Закону України «Про інформацію» кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що обмеження права особи на отримання в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях інформацію про себе, розпорядниками якої є відповідні суб`єкти, може бути обмежене лише законом та лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

В межах спірних правовідносин судом встановлено, що звернення позивача від 09 жовтня 2025 року було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області відповідно до Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян» та листом від 07.11.2025 року № 0500-0202-8/117949 було повідомлено позивача про наступне: «За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією в м. Селидове та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2025 по справі №200/532/25, яке набрало законної сили 30.09.2025 (далі - Рішення суду) зобов`язано Головне управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати» №2050-ІІІ компенсації за втрату частини пенсії за весь час прострочення, у зв`язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії сумі 222872,00 грн за період з 1 квітня 2011 року по 31 липня 2024 року у серпні 2024 року.

Головним управлінням в межах компетенції відповідно до покладених судом зобов`язань виконано Рішення суду та нараховано ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - Компенсація) за період з 01.04.2011 по 31.07.2024 у сумі 214677,03 грн (розрахунок Компенсації додається).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого Законом про Державний бюджет України.

Згідно з положеннями пунктів 20, 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України, взяття зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Виплати на виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов`язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, здійснюється в межах наявних бюджетних призначень.

Механізм фінансування з бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік видатків на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішеннями суду, який передбачає здійснення виплат за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати визначено пунктом 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 19.11.2024 №4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, яка набрала чинності 17 липня 2025 року, затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі - Порядок №821), яким визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

Відповідно до пункту 4 Порядку №821 видатки на виплату нарахованих пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за рішеннями суду за минулий час (тобто за період, визначений за рішеннями суду, які набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких визначено зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити нарахування/перерахунок/виплату сум пенсії, доплат, надбавок тощо до пенсії, довічного грошового утримання суддям у відставці, за час, що передує даті набрання законної сили такими рішеннями суду) та перерахованих пенсій за такими рішеннями суду здійснюються за окремими напрямами, передбаченими в бюджеті Пенсійного фонду України на таку мету, за джерелами виплати відповідних сум, визначених законодавством.

Бюджет Пенсійного фонду України на 2025 рік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2025 №1152. Компенсація, нарахована на виконання Рішення суду за період з 01.04.2011 по 31.07.2024 у сумі 214677,03 грн підлягає виплаті відповідно до Порядку №821. У випадку незгоди з відповіддю органів Пенсійного фонду України Ви маєте право оскаржити їх дії або бездіяльність у вищому органі або суді».

При цьому, відповідачем не було вирішено питання щодо надання позивачеві належним чином засвідченої виписки з модуля «Історія макетної обробки», що містить інформацію про всі операції та дії, здійснені з його пенсійною справи в ручному режимі .

Лист від 07.11.2025 року № 0500-0202-8/117949 взагалі не містить в собі підстав для відмови в задоволенні заяви позивача щодо надання запитуваної інформації.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду першої інстанції було сплачено судовий збір у сумі 1 064,96 грн., за подання апеляційної скарги 1 597,44 грн., тому на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року по справі №200/15/26 – задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року по справі №200/15/26 – скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 09 жовтня 2025 року в частині надання належним чином засвідченої виписки з модуля «Історія макетної обробки», що містить інформацію про всі операції та дії, здійснені з його пенсійною справи в ручному режимі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 жовтня 2025 року в частині надання належним чином засвідченої виписки з модуля «Історія макетної обробки», що містить інформацію про всі операції та дії, здійснені з його пенсійною справи в ручному режимі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84121, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Генерала Батюка, 8, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко