Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №620/3800/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року Чернігів Справа № 620/3800/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та відмову, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2020 рік - тридцять календарних днів, а також за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2020 рік - п`ятнадцять календарних днів;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2020 рік - тридцять календарних днів, а також за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2020 рік - п`ятнадцять календарних днів;

визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області у встановленні ОСОБА_1 статусу ветерана Національної поліції;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області встановити ОСОБА_1 статус ветерана Національної поліції та видати відповідне посвідчення і нагрудний знак.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідно до частини першої статті 24 Закону України “Про відпустки” та частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Тому вважає, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки. Тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік у кількості тридцять календарних днів та за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів. Крім того, позивач, прослуживши бездоганно в органах, зазначених в п.1 ч.1 ст.5 Закону № 203/98-ВР та маючи більше 26-ти років вислуги в календарному обчисленні та понад 31 рік вислуги років в пільговому обчисленні, що підтверджується копією витягу з наказу відповідача від 31.12.2024 №298 о/с, будучи звільненим зі служби в поліції відповідно до Закону України “Про Національну поліцію” на підставі п.4 ч.1 ст.77 у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, звертався до відповідача із заявою щодо встановлення йому статусу «Ветеран Національної поліції» з видачею відповідного посвідчення з нагрудним знаком, на що від відповідача отримав відмову.

Ухвалою судді від 24.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також установлено відповідачу термін для надання відзиву на позовну заяву.

Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позов, в якому із позовними вимогами не погодився, зазначивши, що невикористаних днів основної відпустки підлягають компенсації лише за дні в році звільнення. Крім того, за приписами п.1 ч.1 ст.5 Закону № 203/98-ВР ветеранами органів внутрішніх справ та ветеранами Національної поліції визнаються громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД. Тобто, в розумінні вказаної правової норми набуття громадянином України статусу ветерана органів внутрішніх справ та ветерана Національної поліції можливе за наявності таких умов: - бездоганна служба; - наявність 25 і більше років вислуги у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні); - звільнення в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СН. Наразі Головним управлінням не скасовано наказ ГУНП в Київській області від 26.08.2021 № 385 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Вишгородського РУП ГУНП в Київській області» в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення. Оскільки, на момент звільнення ОСОБА_1 мав діюче дисциплінарне стягнення, законних підстав для видачі йому посвідчення «Ветерана Національної поліції» немає.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Новозаводським ВМ УМВС України в Чернігівській області 30.10.2002.

Позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Київській області з 07.11.2015 до 01.03.2021.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 31.12.2024 № 298 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 з 01.03.2021 на виконання постанови Верховного Суду України від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, відповідно до якого кількість невикористаних днів щорічної відпустки у році звільнення складала 08, за які Головним управлінням в жовтні 2021 року було здійснено нарахування та виплата грошової компенсації станом на день звільнення: вислуга років для виплати надбавки за стаж служби складає 26 років 04 місяці 11 днів, час навчання – немає, стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції – 26 років 04 місяці 11 днів, вислуга років на пільгових умовах – 05 років 01 місяць 05 днів, усього вислуги років – 31 рік 05 місяців 16 днів (а.с. 44, 81).

Згідно відповіді управління кадрового забезпечення ГУНП в Київській області від 05.05.2025 № 54081-2025 ОСОБА_1 під час проходження служби не використав 30 діб основної щорічної відпустки за 2020 рік та 15 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік (а.с. 80).

На адвокатський запит щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, відповідач листом від 31.01.2025 № СЕД-19848-2025 повідомив, що чинним законодавством не передбачено виплату компенсації за інші роки, крім року звільнення (а.с.46-47).

Судом встановлено, що у грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів в частині, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Київській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області» від 26.08.2021 № 385, в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції в зв`язку з порушенням службової дисципліни, що виразилося в безпідставному невиході на службу з 10.03.2021 по теперішній час;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Київській області «По особовому складу» від 20.10.2021 № 271о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Вишгородського районного управління поліції, зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Київській області «По особовому складу» від 20.10.2021 № 271 о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908, 00 грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500, 00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП в Київській області.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2024 у справі №640/35569/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів в частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 змінено в мотивувальній частині щодо наявності в діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 залишено без змін.

Позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою про надання йому статусу ветерана Національної поліції та видачу відповідного посвідчення, однак останній відмовив йому у цьому, оскільки на момент звільнення позивач мав діюче дисциплінарне стягнення (а.с. 49, 50, 51), а також не виплати грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом у цій справі.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відносно виплати грошової компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2020 рік, та за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2020 рік.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Спірні правовідносини врегульовані приписами Закону України від 15.11.96 N 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон N 504/96-ВР), Закону України від 02.07.2015 N 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі Закон N 580-VIII), Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 N 260.

Так, Закон N 504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону N 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 191 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону N 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться і в ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

При цьому, Закон N 580-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 59 Закону N 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відповідно до ст. 60 Закону N 580-VIII, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону N 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Статтею 92 Закону N 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 93 Закону N 580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Відповідно до ч. ч. 9-10 ст. 93 Закону N 580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.

При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Таким чином, із вказаного слідує, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.

Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону N 580-VIII встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Так, положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 за N 260 (далі - Порядок № 260 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Пунктом 3 Розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять:

1) посадовий оклад;

2) оклад за спеціальним званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер);

4) премії;

5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 8 розділу III Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

При звільнені поліцейського зі служби в поліції розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину щорічної відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримав поліцейський за дні чергової відпустки.

Згідно з пунктом 16 розділу І Порядку № 260, при переведенні по службі, пов`язаному з переїздом до іншого населеного пункту, або переведенні до іншого органу Національної поліції грошове забезпечення за попереднім місцем служби виплачується включно по день звільнення з посади, що передує даті відбуття до нового місця служби, зазначений в наказі по особовому складу.

При призначенні поліцейського на іншу посаду в одному органі поліції грошове забезпечення виплачується за новою посадою з дня призначення на посаду, указаного в наказі по особовому складу. Грошове забезпечення за попередньою посадою виплачується по день звільнення з посади, зазначений у наказі по особовому складу, включно. При цьому день звільнення з посади вважається останнім днем служби на відповідній посаді. Якщо в наказі по особовому складу дата призначення на посаду не зазначена, грошове забезпечення виплачується з дня підписання цього наказу.

За приписами пункту 1 розділу IV Порядку № 260, поліцейським, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове забезпечення, виходячи з посадових окладів за посадами, які зазначені особи займають у державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, та інші види грошового забезпечення, визначені законодавством для поліцейських.

Виплата грошового забезпечення відрядженим поліцейським провадиться за рахунок коштів відповідних державних органів, установ та організацій з урахуванням цього Порядку та умов.

Водночас, суд вказує, що рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд доходить висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню вищевказані приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані нею дні як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19, від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20, від 26.05.2021 у справі № 360/1362/20, від 24.06.2021 у справі № 520/8054/2020.

Доказів нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані частини основних та додаткових відпусток за спірний період матеріали справи не містять.

Отже, позивачу не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2020 рік у кількості 30 діб та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 15 діб.

Із урахуванням зазначеного вище, суд доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2020 рік у кількості 30 діб та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 15 діб.

У цьому контексті слід зазначити, що Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого у зазначених вище судових рішеннях та підтримав позицію, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні як основної, так і додаткової відпустки за всі роки служби.

Крім цього, Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).

У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Будченко проти України" від 24.04.2014 року, вказано, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява N 33202/96, п. п. 108-109, ЄСПЛ 2000-1) (пункт 40).

Щодо встановлення ОСОБА_1 статусу ветерана Національної поліції.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів в частині, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Київській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області» від 26.08.2021 № 385, в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції в зв`язку з порушенням службової дисципліни, що виразилося в безпідставному невиході на службу з 10.03.2021 по теперішній час;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Київській області «По особовому складу» від 20.10.2021 № 271о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Вишгородського районного управління поліції, зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Київській області «По особовому складу» від 20.10.2021 № 271 о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908, 00 грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500, 00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП в Київській області.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2024 у справі №640/35569/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів в частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 змінено в мотивувальній частині щодо наявності в діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 залишено без змін.

Вказаним судовим рішення у справі № 640/35569/21 встановлено, що наказом ГУ НП в Київській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області» від 26.08.2021 №385 за порушення службової дисципліни, вимог статей 3, 8, 18, 64 Закону України «Про Національну поліцію», статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, «Правил етичної поведінки поліцейських», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.12.2016 за № 1576/29706, що виразилося в безпідставному невиході на службу з 10.03.2021 по теперішній час, інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Вишгородського районного управління поліції капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.

Наказом ГУ НП в Київській області «По особовому складу» від 20.10.2021 №271 о/с відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Вишгородського районного управління поліції, звільнено зі служби в поліції в зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, з 20.10.2021.

Підставою прийняття цього наказу зазначено наказ ГУ НП в Київській області від 26.08.2021 № 385, довідка від 08.09.2021 № 204.

В мотивувальній частині постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2024 у справі №640/35569/21 зазначено: «З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний наказ ГУ НП в Київській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області» від 26 серпня 2021 року № 385 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції у зв`язку з порушенням службової дисципліни, що виразилося в безпідставному невиході на службу з 10 березня 2021 року по теперішній час, прийнятий за наслідками проведеного службового розслідування, оформленого висновком службового розслідування, затвердженого начальником ГУ НП в Київській області від 11 травня 2021 року.

Зазначений висновок містить обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

Так, дисциплінарна комісія за наслідками проведення службового розслідування визнала прогулами дні невиходу на службу інспектора СРПП відділення поліції № 2 (м. Славутич) Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_1 з 10 березня 2021 року по 07 травня 2021 року без поважних причин».

Крім того, Шостий апеляційний адміністративний суд висновує: «Отже, поведінка позивача яка виразилась у невиході на службу після 01 березня 2021 року, не свідчить про допущення ним дисциплінарного проступку у вигляді прогулів.

Слід також врахувати, що постановою Верховного Суду від 16 травня 2024 року у справі № 320/4539/21 визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Київській області від 01 березня 2021 року № 74 о/с про призначення капітана поліції Литвиненка Є.М. інспектором сектору реагування патрульної поліції № 2 Вишгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області; зобов`язано ГУНП в Київській області вирішити питання про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції у порядку статей 68, 77 Закону України «Про Національну поліцію» з урахуванням висновків, викладених у постанові; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи наказ про переміщення, Верховний Суд зазначив, що в спірній ситуації відповідач призначив ОСОБА_1 на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Вишгородського районного управління поліції, від призначення на яку він відмовився, тобто без його згоди. Більше того, призначення позивача на посаду відбулося з порушенням строку, передбаченого частиною другою статті 68 Закону № 580-VIIІ.

Зазначена постанова Верховного Суду лише підтверджує факт того, що позивач повинен був бути звільнений з займаної посади, оскільки відмовився від запропонованих йому посад та не бажав в подальшому проходити службу в органах Національної поліції України.»

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з вищевикладеного, суд доходить висновку про відсутність у позивача на час звільнення (01.03.2021) діючих дисциплінарних стягнень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" визначає статус ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, та членів їхніх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві.

Частиною 1 статті 4-1 цього Закону передбачено, що дія цього Закону поширюється на громадян України, які віднесені до категорій ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України відповідно до цього Закону та постійно проживають на території України.

Статтею 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" встановлено, що ветеранами військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України визнаються громадяни України:

1) які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД;

2) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов`язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

3) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 20 років і більше;

4) військові пенсіонери, нагороджені медаллю "Ветеран Збройних Сил СРСР" за законодавством колишнього Союзу РСР;

5) які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України.

Отже, законодавець пов`язує набуття статусу ветерана Національної поліції із сукупністю таких юридично значимих обставин: бездоганна служба в Національній поліції; наявністю вислуги 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні).

На момент звільнення зі служби в поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 з 01.03.2021 на виконання постанови Верховного Суду України від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21 відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 31.12.2024 № 298 о/с стаж служби ОСОБА_1 в поліції становив 26 років 04 місяці 11 днів у календарному обчисленні та 31 рік 05 місяців 16 днів- в пільговому.

Статтею 10 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" передбачено, що Ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України вручаються посвідчення та нагрудні знаки.

Зразки посвідчень, нагрудних знаків та порядок їх виготовлення і вручення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2018 № 925 "Про посвідчення і нагрудний знак Ветеран Національної поліції" (надалі - Постанова) затверджено такі, що додаються: зразок та опис посвідчення Ветеран Національної поліції; зразок та опис нагрудного знака Ветеран Національної поліції.

Пунктом 2 цієї Постанови поширено дію Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака Ветеран військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1601, на видачу посвідчення і вручення нагрудного знака Ветеран Національної поліції.

Згідно з пунктом 3 цієї Постанови установлено, що видача посвідчення і вручення нагрудного знака Ветеран Національної поліції здійснюється органом, установою, закладом Національної поліції за місцем проходження служби.

Пунктами 1, 2 Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1601 (надалі - Порядок № 1601), встановлено, що посвідчення та нагрудні знаки "Ветеран військової служби" видаються (вручаються) особам, які набули статусу ветеранів військової служби відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Посвідчення "Ветеран військової служби" є документом, що підтверджує статус ветерана військової служби і його право на отримання відповідних пільг згідно із Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 1601 підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби" є:

наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку - для осіб, зазначених у пункті 1 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист";

наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку та довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов`язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій - для осіб, зазначених у пункті 2 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист";

наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку та довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, - для осіб, зазначених у пункті 3 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист";

посвідчення про нагородження медаллю "Ветеран Збройних Сил СРСР" за законодавством колишнього Союзу РСР - для осіб, зазначених у пункті 4 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист";

наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку - для осіб, зазначених у пункті 5 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Отже, за наявності встановлених законом підстав відповідач зобов`язаний забезпечити реалізацію права особи на отримання відповідного посвідчення та нагрудного знака.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з дотриманням принципу рівності перед законом.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності відмови позивачу у наданні статусу ветерана Національної поліції та видачі відповідного посвідчення і нагрудного знака з підстав наявності діючого дисциплінарного проступку, оскільки на момент розгляду заяви позивача були відсутні докази наявності такого дисциплінарного проступку на час звільнення з поліції, що, в свою чергу, підтверджено судовими рішеннями у справах 320/4539/21 та №640/35569/21, які набрали законної сили.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Національної поліції в Київській області у наданні ОСОБА_1 статусу ветерана Національної поліції та видачі посвідчення і нагрудного знака "Ветеран Національної поліції" є необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам законодавства.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу частин 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань; безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує проти зазначеного позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а.

З огляду на матеріали справи, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

Відповідач свою думку щодо витрат на правничу допомогу не висловив.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано: копію ордера на надання правничої допомоги від 02.04.2025 серії СВ №1121686; копію договору про надання правової допомоги від 25.03.2025, у якому зазначено, що вартість послуг за цим договором становить 10000 (десять тисяч гривень); рахунок-фактура про плату авансу за надання правової допомоги; квитанцію про оплату авансу за надання правової допомоги згідно договору від 25.03.2025 у сумі 4000,00 грн (а.с. 52, 53, 54, 55).

Суд звертає увагу, що вказані документи оформлені належним чином, є взаємопов`язаними, містять посилання на спірні правовідносини, розрахунок наданих адвокатом послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI до правничої допомоги.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №8442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Враховуючи наведене, зважаючи на відсутність заперечень відповідача проти зазначеного позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги, суд вважає, що визначена сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи є належним чином обґрунтованою, та підлягає стягненню з відповідача.

Матеріалами справи також підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211, 20 грн відповідно до зведеної квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 03.04.2025 №0039 (а.с. 10).

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241–246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та відмову, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2020 рік у кількості 30 діб та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 15 діб.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2020 рік у кількості 30 діб та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 15 діб.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у визнанні його ветераном Національної поліції та видачі посвідчення і нагрудного знаку "Ветеран Національної поліції".

Зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Київській області прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ветераном Національної поліції на підставі пункту 1 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" та видати ОСОБА_1 посвідчення та нагрудний знак "Ветеран Національної поліції".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 00 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Київській області (вул.Володимирська, 15, м.Київ,01001, код ЄДРПОУ 40108616).

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО