Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №560/3095/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3095/26

РІШЕННЯ

іменем України

07 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати додаткової винагороди за період з 09.03.2023 по 23.08.2023 за весь час затримки остаточного розрахунку, за період з 09.03.2023 по 31.01.2026, але не більш як за шість місяців, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, за період з 09.03.2023 по 31.01.2026, але не більш як за шість місяців, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів за період з 09.03.2023 по 31.01.2026 відповідно до ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III та Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 159, у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди за період з 09.03.2023 по 31.08.2023;

4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 09.03.2023 по 31.01.2026 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III та Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 159, у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди за період з 09.03.2023 по 23.08.2023.

5. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, утриманих з одноразово виплаченої 31.01.2026 року суми грошового забезпечення.

6. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих з фактично виплаченого 31.01.2026 року суми грошового забезпечення, відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 . 23.08.2023 його виключено зі списків особового складу, проте додаткову винагороду за період з 09.03.2023 по 23.08.2023 відповідач виплатив лише 31.01.2026 на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі №560/6253/24. Оскільки на день виключення зі списків особового складу з ним не проведено повного розрахунку, позивач вважає, що має право на середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, а також на компенсацію втрати частини доходів. Крім того, під час виплати відповідач утримав податок на доходи фізичних осіб і військовий збір, але не нарахував і не виплатив компенсацію утриманого податку, внаслідок чого позивач отримав 231 770,00 грн замість нарахованих 301 000,00 грн.

Ухвалою від 27.02.2026 суд відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження та витребував у відповідача докази.

Відповідач подав відзив, у якому просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка лише перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , тому нараховувати спірні виплати мала військова частина НОМЕР_2 . З 01.08.2025 військова частина НОМЕР_2 розформована, її правонаступником визначено військову частину НОМЕР_1 . Суми, нараховані позивачу при звільненні, виплачено 08.09.2023 у повному обсязі, а додаткову винагороду виплачено на виконання рішення суду, тому підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України немає. Додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, тому Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» на неї не поширюється. Щодо компенсації податку відповідач посилається на індивідуальні податкові консультації від 10.03.2025 №1207/ІПК/99-00-24-03-03 та від 27.03.2025 №4075/5/22-01-24-01-25, за якими дохід, виплачений на підставі рішення суду звільненому військовослужбовцю, оподатковується як інший дохід без урахування положень пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України.

У відповіді на відзив представник позивача заперечує доводи відповідача. Вказує, що військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 і саме вона виплатила борг. Право на додаткову винагороду виникло в період служби, тому на день виключення зі списків ці кошти вже належали позивачу. Вимоги про середній заробіток обмежені шістьма місяцями. Щодо компенсації втрати частини доходів посилається на рішення Верховного Суду у зразковій справі №280/8933/24. Індивідуальна податкова консультація не є нормативно-правовим актом, а пункт 2 Порядку №44 прямо поширюється на осіб, звільнених зі служби.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді офіцера групи сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.08.2023 №246 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника регіонального управління Сил територіальної оборони (по особовому складу) від 11.08.2023 №128 з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 23.08.2023 виключено із списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення.

Згідно з довідкою-розрахунком при звільненні позивачу нараховано грошове забезпечення за 23 дні серпня 2023 року в сумі 20 189,12 грн, одноразову допомогу при звільненні в сумі 18 503,77 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 28 967,00 грн та компенсацію за невикористану відпустку учасника бойових дій у сумі 12 289,03 грн, а всього 79 948,92 грн. Отримання розрахунку підтверджено відомістю розподілу в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №230907PB000034294694 від 08.09.2023. Додаткова винагорода на період дії воєнного стану при звільненні позивачу не нараховувалась і не виплачувалась.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі №560/6253/24 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 09.03.2023 по 31.08.2023 із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Зобов;язано військову частину НОМЕР_2 , військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 09.03.2023 по 31.08.2023 із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період. Рішення набрало законної сили 02.09.2024.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.07.2025 №218/1 з 01 серпня 2025 року військову частину НОМЕР_2 вважати розформованою; службові документи довгострокового зберігання та ліквідаційний акт здано правонаступнику (військова частина НОМЕР_1 ).

Згідно з розрахунком додаткової винагороди, складеним на виконання рішення суду у справі №560/6253/24, позивачу за період з 09.03.2023 по 23.08.2023 нараховано 301 000,00 грн.

31.01.2026 на картковий рахунок позивача в АТ КБ «ПриватБанк» від військової частини НОМЕР_1 зараховано 231 770,00 грн з призначенням платежу - грошове забезпечення, виконання рішення суду у справі №560/6253/24 від 01.07.2024 (відомість розподілу виплат від 31.01.2026 №260131PB000053422689). Різниця між нарахованою і виплаченою сумами становить 69 230,00 грн. Відповідач у відзиві визнає, що під час виплати утримав податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків і військовий збір за ставкою 5 відсотків та не виплачував компенсацію утриманого податку.

Згідно з розрахунком середньоденного заробітку, наданим відповідачем на виконання ухвали суду, грошове забезпечення позивача за червень 2023 року становило 27 211,43 грн, за липень 2023 року - 27 211,43 грн, а всього 54 422,86 грн за 61 календарний день; середньоденний заробіток становить 892,18 грн.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо належного відповідача.

Доводи відповідача про те, що спірні виплати мала нараховувати військова частина НОМЕР_2 , суд відхиляє. Військова частина НОМЕР_2 з 01.08.2025 розформована, а її правонаступником є військова частина НОМЕР_1 , що підтверджується наказом від 31.07.2025 №218/1 і визнається відповідачем у відзиві. Крім того, рішенням суду у справі №560/6253/24 обов`язок нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду покладено і на військову частину НОМЕР_1 , у якій військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні, і саме військова частина НОМЕР_1 31.01.2026 провела цю виплату. Тому військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем.

Щодо середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України та грошове забезпечення військовослужбовців врегульовані Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), та Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, зазначеними спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано питання відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю належних йому сум при виключенні зі списків особового складу.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22).

Оскільки спеціальне законодавство не передбачає відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням суду у справі №560/6253/24, у якій брали участь ті самі сторони, встановлено, що позивач мав право на додаткову винагороду за період з 09.03.2023 і що її ненарахування та невиплата є протиправною бездіяльністю, зокрема, військової частини НОМЕР_1 . Отже, на день виключення позивача зі списків особового складу (23.08.2023) додаткова винагорода належала йому до виплати, спір про неї вирішено на користь позивача, а не виплачена вона була з вини відповідача.

Тому суд відхиляє довід відповідача про те, що при звільненні позивачу виплачено всі нараховані суми. Для застосування статті 117 КЗпП України значення має виплата всіх належних сум, а не лише тих, які відповідач нарахував.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 23.08.2023, саме в цей день відповідач повинен був виплатити йому всі належні суми, а строк затримки розрахунку слід рахувати з 24.08.2023. Період з 09.03.2023, про який просить позивач, є періодом, за який нарахована додаткова винагорода, а не періодом затримки розрахунку при звільненні.

Позивача звільнено після 19.07.2022, тому до спірних правовідносин застосовується стаття 117 КЗпП України в чинній редакції, яка обмежує період виплати середнього заробітку шістьма місяцями. Отже, середнє грошове забезпечення належить позивачу за період з 24.08.2023 по 23.02.2024, тобто за 184 календарні дні.

Визначаючись щодо розміру відшкодування, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що для всіх інших випадків збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно з розрахунком відповідача грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням (червень - липень 2023 року) становило 54 422,86 грн за 61 календарний день, тому середньоденний розмір грошового забезпечення становить 892,18 грн (54 422,86 грн : 61 день).

Середнє грошове забезпечення за період з 24.08.2023 по 23.02.2024 становить 164 161,12 грн (892,18 грн х 184 дні).

Разом з тим суд враховує, що встановлене законодавцем шестимісячне обмеження періоду нарахування відшкодування не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а саме розумності, справедливості та пропорційності (співмірності) визначення розміру відшкодування, оскільки мета цієї норми - компенсація майнових втрат працівника, а не покарання роботодавця. Аналогічний висновок підтримано Верховним Судом у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

Загальна сума, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні, з урахуванням суми, виплаченої за довідкою-розрахунком (79 948,92 грн), та несвоєчасно виплаченої додаткової винагороди (301 000,00 грн) становить 380 948,92 грн.

Частка несвоєчасно виплаченої суми становить 79,01 % (301 000,00 грн : 380 948,92 грн х 100 %).

Розмір відшкодування пропорційно частці несвоєчасно виплаченої суми складає 129 703,70 грн (164 161,12 грн х 79,01 %).

Ця сума не перевищує розміру несвоєчасно виплаченої позивачу додаткової винагороди (301 000,00 грн), затримка виплати якої тривала понад два роки і п`ять місяців, тому суд вважає її співмірною та такою, що відповідає критеріям розумності, справедливості й пропорційності. Підстав для її подальшого зменшення суд не вбачає.

Позивач просить зобов`язати відповідача виплатити середнє грошове забезпечення. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Оскільки розмір відшкодування визначає суд, ефективним способом захисту є стягнення визначеної суми.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Щодо компенсації втрати частини доходів.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі №280/8933/24 висновує, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий (пункт 40).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у пункті 2 розділу І Порядку № 260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення (пункт 55).

Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду вважає за доречне зазначити, що законодавець розрізняє винагороди, які мають постійний характер, тобто такі, що є загальними і не залежать від конкретних обставин об`єктивної дійсності чи особистих характеристик військовослужбовця, та одноразові винагороди, пов`язані з певними особливостями бойових завдань (виконаної військовослужбовцем роботи; територією, на якій такі завдання / робота виконувались, тощо), фізичним станом військовослужбовця (пункт 56).

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що предметом цього спору є не стягнення самої додаткової винагороди, що підлягає виплаті особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях чи у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я чи у відпустці для лікування, а винятково корегування такої виплати на індекс інфляції (індекс споживчих цін), що згідно з чинним законодавством допускається лише в частині тих доходів, які не мають разового характеру. Оскільки пунктом 2 розділу І Порядку № 260 чітко визначено, що виплачена позивачу додаткова грошова винагорода має одноразовий характер, то немає підстав для застосування у цій справі приписів Закону № 2050-ІІІ та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідної додаткової винагороди (пункт 58).

Позивач просить компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за безпосередню участь у бойових діях. Ця винагорода є додатковою винагородою на період дії воєнного стану, яку пункт 2 розділу І Порядку № 260 відносить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Отже, вона є доходом, що має разовий характер, і на неї Закон № 2050-ІІІ не поширюється.

Посилання позивача на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.04.2025 у зразковій справі №280/8933/24 суд не бере до уваги, оскільки це рішення скасоване постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Інші постанови, на які посилається позивач, стосуються виплат, що не мають разового характеру, і не містять висновку про поширення Закону № 2050-ІІІ на додаткову винагороду на період дії воєнного стану.

Тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів і зобов`язання нарахувати та виплатити її задоволенню не підлягають.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).

Пунктом 2 Порядку №44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Отже, пункт 2 Порядку №44 прямо поширюється на осіб, звільнених зі служби, і пов`язує право на компенсацію не зі статусом особи на день виплати, а з тим, що право на виплату вона набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Додаткова винагорода в сумі 301 000,00 грн нарахована позивачу за безпосередню участь у бойових діях або заходах у період з 09.03.2023 по 23.08.2023, коли він мав статус військовослужбовця. Право на неї він набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, що встановлено рішенням суду у справі №560/6253/24. Те, що відповідач виплатив цю винагороду лише після звільнення позивача і на виконання рішення суду, є наслідком протиправної бездіяльності відповідача і не змінює природи виплати.

Індивідуальні податкові консультації, на які посилається відповідач, не є нормативно-правовими актами, стосуються порядку оподаткування доходу і не можуть обмежувати право на компенсацію, встановлене пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та пунктом 2 Порядку №44. Правомірність утримання податку позивач не оспорює. Предметом спору є невиплата компенсації утриманого податку.

Відповідач визнає, що утримав із суми додаткової винагороди податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків і не виплатив компенсацію. Тому його бездіяльність у цій частині є протиправною, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, утриманих з виплаченої 31.01.2026 додаткової винагороди.

Суд звертає увагу, що Порядок №44 передбачає компенсацію лише податку на доходи фізичних осіб. На утриманий військовий збір він не поширюється, і позивач такої вимоги не заявляв.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач правомірності невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації утриманого податку не довів.

Враховуючи наведене, позов необхідно задовольнити частково.

Позивач судовий збір не сплачував, оскільки відповідно до пункту статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» звільнений від його сплати. Доказів понесення сторонами інших судових витрат немає, тому підстави для їх розподілу відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.08.2023 по 23.02.2024 в розмірі 129 703,70 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, утриманих з виплаченої 31.01.2026 суми грошового забезпечення.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих з фактично виплаченої 31.01.2026 суми грошового забезпечення, відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )

Головуючий суддя В.К. Блонський