Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №560/20370/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/20370/25

РІШЕННЯ

іменем України

07 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – відповідач, ТЦК та СП).

Позивач просить суд: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 (Ізяслав), які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку та перебування у розшуку ТЦК та СП щодо ОСОБА_1 ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (Ізяслав) виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів такі відомості; визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (Ізяслав), яка полягає у неповідомленні органів Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (Ізяслав) направити органам Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 відповідно до пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487.

Ухвалою суду від 04.12.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.

Позивач обґрунтовує позов тим, що з військово-облікового документа в електронній формі, сформованого засобами мобільного застосунку «Резерв+», йому стало відомо про відображення щодо нього інформації: «Розшукує ТЦК та СП: порушення військового обліку».

Причиною зазначено: «Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням», а датою початку розшуку - 18.09.2025.

Зазначає, що свої військово-облікові дані уточнив своєчасно - 21.05.2024, повідомивши актуальну адресу проживання.

Стверджує, що мобілізаційного розпорядження не отримував, військово-лікарську комісію не проходив та чинного висновку ВЛК щодо придатності до військової служби не має.

Також позивач посилається на те, що протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 КУпАП, щодо нього не складався, а постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності не приймалися.

На думку позивача, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» допускає внесення до Реєстру відомостей про відповідне порушення лише у зв`язку з притягненням особи до адміністративної відповідальності.

Крім того, позивач вважає, що законодавство не передбачає самостійного інституту «розшуку» військовозобов`язаного за порушення правил військового обліку, а тому відображення такого статусу є неправомірним.

Щодо вимог, пов`язаних із Національною поліцією, позивач зазначає, що після відпадіння підстав для його адміністративного затримання та доставлення відповідач був зобов`язаний повідомити про це органи Національної поліції відповідно до пункту 79 Порядку №1487.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, а тому, суд, на підставі ч. 2 ст. 175 КАС України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

З наданого позивачем військово-облікового документа в електронній формі, сформованого 29.09.2025 о 18:06, суд встановив, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним.

У документі як ТЦК та СП зазначено: ІНФОРМАЦІЯ_3 (Ізяслав).

Щодо позивача відображено статус: «Розшукує ТЦК та СП: порушення військового обліку».

Як причину зазначено: «Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням».

Як дату початку розшуку зазначено 18.09.2025.

Із цього ж військово-облікового документа суд встановив, що дані позивача уточнено 21.05.2024, а документ містить відмітку «Дані уточнено вчасно».

Графи документа щодо постанови ВЛК та дати ВЛК не містять відповідних відомостей.

Відсутність у цьому електронному документі відомостей про ВЛК сама по собі не є достатнім доказом того, що позивач фактично не проходив військово-лікарську комісію.

Так само твердження позивача про неотримання ним мобілізаційного розпорядження саме по собі не дає підстав встановити такий негативний факт.

Разом із тим, доказовий обов`язок у цій частині не полягає у необхідності доведення позивачем негативного факту неотримання документа.

Оскільки саме неприбуття за мобілізаційним розпорядженням відображене як причина спірного статусу, відповідач відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність оскаржуваної дії, що у цій справі передбачає, зокрема, доведення фактичних обставин, покладених в основу такого запису.

Матеріали справи не містять доказів, які підтверджують: формування щодо позивача повістки щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби; дату та номер такого документа; визначені у ньому дату, час та місце прибуття; вручення такого документа позивачу під особистий підпис; його направлення рекомендованим поштовим відправленням; результат такого поштового відправлення; настання визначеного строку прибуття; фактичне неприбуття позивача; інші фактичні дані, які існували станом на 18.09.2025 і давали підстави для висновку про неприбуття позивача за відповідним документом.

Матеріали справи також не містять протоколу про адміністративне правопорушення щодо позивача або постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтями 210 чи 210-1 КУпАП.

Водночас, відсутність протоколу або постанови суд не розцінює як самостійну та достатню підставу для висновку про протиправність спірних відомостей.

Крім того, у матеріалах справи відсутні: звернення до Національної поліції, передбачене абзацом третім пункту 56 Порядку №1487; унікальний вихідний номер такого звернення; дата його направлення; відомості про його зміст; відомості, які дозволяли б встановити, що статус «Розшукує ТЦК та СП» відображений саме у зв`язку зі зверненням про адміністративне затримання та доставлення за статтями 210, 210-1 КУпАП.

Військово-обліковий документ позивача прямо ідентифікує ІНФОРМАЦІЯ_3 (Ізяслав) як ТЦК та СП, з яким пов`язаний спірний статус.

Відповідач доказів, які спростовували б цей зв`язок або свідчили про вчинення спірної дії іншим суб`єктом владних повноважень, не подав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Так, у межах одного адміністративного спору позивач заявив дві взаємопов`язані, але юридично відмінні групи вимог.

Перша група стосується правомірності дій відповідача щодо внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку та перебування позивача у розшуку ТЦК та СП із зазначенням конкретної причини - неприбуття за мобілізаційним розпорядженням.

Друга група стосується існування у відповідача конкретного обов`язку повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача і факту невиконання такого обов`язку.

Для правової оцінки цих груп вимог необхідно встановити різні юридично значимі обставини.

Задоволення вимог, пов`язаних із відомостями Реєстру, саме по собі не означає автоматичної наявності підстав для задоволення вимог щодо повідомлення Національної поліції.

Загальний підхід щодо меж такого судового контролю викладено Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а, адміністративне провадження №К/9901/7504/18. Верховний Суд зазначив, що під час перевірки правомірності владного рішення суд оцінює обставини, які були підставою такого рішення, а не обставини, надалі виявлені органом для його обґрунтування чи «виправдання».

Отже, адміністративний суд не повинен самостійно відшукувати замість суб`єкта владних повноважень можливу фактичну підставу оскаржуваного рішення чи дії.

У військово-обліковому документі позивача датою початку спірного розшуку зазначено 18.09.2025.

Тому правомірність відповідних дій відповідача суд оцінює за нормами матеріального права у редакціях, чинних станом на 18.09.2025, а також виходячи з фактичних обставин, які існували на цей момент.

Подальша зміна законодавства не може ані легалізувати заднім числом дію, яка не відповідала закону в момент її вчинення, ані перетворити на протиправну дію, яка на відповідну дату відповідала правовому регулюванню.

Докази, подані під час судового розгляду, можуть підтверджувати або спростовувати існування певної обставини на момент вчинення спірної владної дії, однак не можуть створити нову фактичну підставу цієї дії, якої на той момент не існувало.

У рішенні від 02.06.2026 у справі №990/372/24 Верховний Суд при застосуванні частини другої статті 77 КАС України виходив із того, що суб`єкт владних повноважень має доводити правомірність своєї поведінки з огляду на обставини та докази, які були наявні та враховувалися на момент відповідного владного волевиявлення; висновки органу щодо фактів не можуть ґрунтуватися лише на припущеннях без належного документального підтвердження.

Відповідно до змісту частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд виходить з того, що зазначена спеціальна норма не звільняє позивача від необхідності підтвердити існування рішення, дії чи бездіяльності, які він оскаржує, та їх зв`язок із його правами або законними інтересами.

Однак після підтвердження факту вчинення оскаржуваної дії саме суб`єкт владних повноважень повинен довести її правомірність, у тому числі існування фактичних передумов, на яких ґрунтується така дія.

Відповідно до змісту частини шостої статті 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть доказів для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, неподання відповідачем відзиву та доказів не звільняє суд від оцінки наявного доказового матеріалу, але й не дозволяє суду заповнювати прогалини у доказуванні припущеннями на користь суб`єкта владних повноважень.

Відсутність доказу у справі не може бути замінена припущенням суду.

За частиною восьмою статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 №1951-VIII (далі - Закону №1951-VIII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

За частиною дев`ятою статті 5 Закону №1951-VIII, органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Так, суд зазначає про те, що відповідач у цій справі є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_2 і в межах спірних правовідносин здійснює публічно-владні управлінські функції щодо військового обліку позивача.

За частиною першою статті 6 Закону №1951-VIII, до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII встановлює, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Разом із тим, суд вказує на те, що із цієї норми не випливає, що будь-які відомості, пов`язані з можливим правопорушенням або взаємодією ТЦК та СП із Національною поліцією, можуть відображатися у військово-обліковому документі лише після винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону №1951-VIII, призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа» (далі – Порядок № 559 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 7 Порядку №559, військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.

Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.

У військово-обліковому документі в електронній формі відображається унікальний електронний ідентифікатор у вигляді двовимірного штрихкоду (далі - QR-код військово-облікового документа).

Строк дії військово-облікового документа в електронній формі становить не більше одного року з дати його формування та не може перевищувати строк дії відстрочки від направлення для проходження базової військової служби для призовників або відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (бронювання) для військовозобов`язаних та резервістів.

У разі коли відомості, зазначені у підпунктах 1-5, 8, 11-13 пункту 8 цього Порядку, на момент зчитування не відповідають відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, військово-обліковий документ в електронній формі вважається недійсним.

За підпунктом 13 пункту 8 Порядку №559, військово-обліковий документ в електронній формі містить такі відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (за наявності), зокрема: відомості щодо звернення або надсилання до Національної поліції повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення.

Отже, суд відхиляє довід позивача про те, що сама лише відсутність постанови про адміністративне правопорушення безумовно виключає можливість існування у військово-обліковому документі інформації, пов`язаної з можливим правопорушенням або взаємодією з поліцією.

Разом із тим, нормативна можливість відображення такої інформації не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку мати належну фактичну та правову підставу щодо конкретної особи.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі – Порядок № 560 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).

За пунктом 88 Порядку №560, на основі результатів проведення медичного огляду та професійно-психологічного відбору (у разі потреби) резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повістка щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби вручається під особистий підпис або надсилається районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу їх місця проживання.

За пунктом 89 Порядку №560, у разі відмови резервіста або військовозобов`язаного від отримання такої повістки або невиконання вимог щодо прибуття для відправлення до військової частини (установи) у визначений у повістці час та місце такі особи несуть відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.

За пунктом 90 Порядку №560, резервісти та військовозобов`язані, які отримали повістку щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, прибувають у строк та місце, зазначені в повістці для відправлення до військової частини (установи).

Так, у військово-обліковому документі позивача використано формулювання «Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням».

Водночас, Порядок №560 станом на 18.09.2025 регулював відповідні правовідносини через повістку щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби.

Тому суд оцінює зазначену у військово-обліковому документі позивача причину у взаємозв`язку з вимогами пунктів 88-90 Порядку №560.

Суд вказує на те, що висновок про неприбуття за такою повісткою може вважатися фактично обґрунтованим за умови встановлення принаймні таких обставин: існування відповідного документа щодо конкретної особи; визначення у ньому строку та місця прибуття; належного вручення або направлення документа у спосіб, передбачений законодавством; настання визначеного строку; фактичного неприбуття особи.

Надаючи оцінку вимог позивача щодо внесення спірних відомостей до Реєстру, суд виходить із таких міркувань.

Наданим позивачем електронним військово-обліковим документом підтверджено, що станом на 29.09.2025 щодо нього існували відомості: «Розшукує ТЦК та СП: порушення військового обліку», причина - «Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням», дата початку розшуку - 18.09.2025.

Отже, позивач довів існування оскаржуваного інформаційного запису.

Військово-обліковий документ позивача прямо ідентифікує ІНФОРМАЦІЯ_3 (Ізяслав) як ТЦК та СП, з яким пов`язаний спірний статус.

Відповідач доказів, які спростовували б цей зв`язок або свідчили про вчинення спірної дії іншим суб`єктом владних повноважень, не подав.

Відтак, відповідно до змісту частини другої статті 77 КАС України, саме відповідач повинен був довести правомірність оскаржуваної дії, що в обставинах цієї справи включає доведення фактичної основи причини, відображеної у військово-обліковому документі.

Відповідач такого доказового обов`язку не виконав.

Одночасно матеріали справи не містять доказів існування відповідної повістки щодо призову та відправлення до місця проходження військової служби, її змісту, вручення або направлення позивачу, визначених строку та місця прибуття чи фактичного неприбуття позивача.

Суд не може виходити з припущення про те, що такі документи або обставини могли існувати.

Так само суд не вправі самостійно визначити іншу можливу фактичну підставу спірного запису, яка не відображена у військово-обліковому документі як причина відповідного статусу.

Визначальною для меж судової перевірки у цій частині є фактична підстава, відображена в документі як: «Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням».

Загальний підхід Верховного Суду у постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а не допускає підміни підстав владного рішення чи дії новими обставинами, відшуканими вже під час судового розгляду.

У рішенні від 02.06.2026 у справі №990/372/24 Верховний Суд також виходив із того, що фактичні висновки суб`єкта владних повноважень повинні мати належне доказове підтвердження і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відповідач не довів існування фактичної підстави, відображеної у спірному військово-обліковому документі як причина відповідного статусу.

Отже, оскаржувані дії відповідача не відповідають критерію обґрунтованості, установленому пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, а тому не можуть вважатися належною реалізацією владних повноважень відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України.

При цьому, суд не встановлює, чи вчиняв позивач адміністративне або кримінальне правопорушення, оскільки це не є предметом цієї адміністративної справи.

Суд встановлює лише те, що відповідач не довів правомірності конкретного інформаційного запису з відображеною у ньому конкретною причиною.

Тому вимога про визнання протиправними дій щодо внесення спірних відомостей підлягає задоволенню.

Із приводу доводу позивача про незаконність самого статусу «розшук», суд зазначає про таке.

Суд не погоджується з аргументом позивача про те, що використання терміна «розшук» саме по собі свідчить про незаконність дій ТЦК та СП.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі – Порядок № 1487 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Абзац третій пункту 56 Порядку №1487 передбачає, що Національна поліція, серед іншого, за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ та розвідувальних органів (яке має містити прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), передбачені статтею 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", підставу (порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи), надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ. У разі відсутності технічної можливості передачі даних такі звернення надсилаються в паперовій формі (додаток 20).

Отже, нормативне регулювання передбачало механізм інформаційної взаємодії між ТЦК та СП і Національною поліцією з метою адміністративного затримання та доставлення осіб у передбачених законом випадках.

При цьому, термін «Розшукує ТЦК та СП», який відображається в електронному військово-обліковому документі, сам по собі не є тотожним кримінальному процесуальному розшуку підозрюваного чи обвинуваченого.

Тому сама назва інформаційного статусу не є достатньою підставою для висновку про його протиправність.

У цій справі висновок про протиправність оскаржуваних дій ґрунтується не на використанні слова «розшук», а на недоведеності фактичної основи конкретного запису щодо позивача.

Щодо способу поновлення порушеного права позивача в спірних правовідносинах, суд вказує на таке.

Визнання дій відповідача протиправними саме по собі не усуває наслідків спірного інформаційного запису.

Відповідно до змісту пункту 10 частини другої статті 245 КАС України, у редакції, чинній на день ухвалення рішення, у разі задоволення позову суд може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18 виходив із того, що адміністративний суд має обрати ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру порушення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень до конкретного результату є допустимим за відсутності обставин для застосування дискреції.

Так, у цій справі предметом визнаної протиправною дії є внесення відповідачем конкретних відомостей щодо позивача до Реєстру.

Після визнання судом такого внесення протиправним збереження цих самих відомостей у Реєстрі означало б збереження наслідків установленої судом протиправної дії.

Крім того, пункт 2 частини першої статті 9 Закону №1951-VIII прямо передбачає можливість виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Тому безпосереднім та ефективним способом поновлення порушеного права є зобов`язання відповідача виключити саме спірні відомості.

Такий спосіб захисту не передбачає вибору судом між кількома правомірними варіантами адміністративного рішення.

Суд, при цьому, не визначає зміст інших військово-облікових відомостей щодо позивача, не встановлює відсутності будь-яких порушень з його боку взагалі та не забороняє відповідачу надалі діяти відповідно до закону за наявності інших належних правових і фактичних підстав.

Отже, вимога про виключення спірних відомостей також підлягає задоволенню.

Із приводу вимог про неповідомлення Національної поліції, суд виходить із такого.

Як зазначено вище, відповідно до абзацу третього пункту 56 Порядку №1487, Національна поліція на підставі належно сформованого звернення ТЦК та СП здійснює адміністративне затримання та доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП.

Абзац шістнадцятий пункту 79 Порядку №1487 передбачає, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, серед іншого, звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.

Абзацом сімнадцятим пункту 79 Порядку №1487 передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, серед іншого, повідомляють Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку. Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.

Отже, суд виходить з того, що для виникнення обов`язку, на невиконанні якого ґрунтується ця частина позову, мають існувати принаймні такі юридично значимі передумови: щодо конкретної особи раніше направлено саме звернення, передбачене абзацом третім пункту 56 Порядку №1487; після направлення такого звернення відпали підстави для адміністративного затримання та доставлення; ТЦК та СП не повідомив про це Національну поліцію.

Так, у цій справі позивач довів існування щодо себе інформаційного статусу «Розшукує ТЦК та СП».

Відповідач не надав суду жодних відомостей про наявність чи відсутність звернення, передбаченого абзацом третім пункту 56 Порядку №1487.

Водночас, із наданого позивачем електронного військово-облікового документа неможливо достовірно встановити, що відображений статус є наслідком саме такого звернення.

Підпункт 13 пункту 8 Порядку №559 охоплює ширшу категорію інформації щодо взаємодії з Національною поліцією, пов`язаної як з адміністративним, так і з кримінальним правопорушенням.

У цій справі причиною статусу зазначено неприбуття за мобілізаційним розпорядженням.

Пункт 89 Порядку №560 передбачає відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України за відмову від отримання повістки щодо призову та відправлення або невиконання вимог щодо прибуття для відправлення у визначені у ній час та місце.

Отже, лише з тексту інформаційного статусу неможливо без припущення встановити, чи мало місце: звернення для адміністративного затримання та доставлення за статтями 210, 210-1 КУпАП; повідомлення, пов`язане з можливим кримінальним правопорушенням; інша передбачена законодавством форма інформаційної взаємодії з Національною поліцією.

Матеріали справи не містять самого звернення, передбаченого абзацом третім пункту 56 Порядку №1487, його унікального вихідного номера, дати чи змісту.

Крім того, матеріали справи не містять доказів конкретної події або обставини, з якою можна було б пов`язати відпадіння раніше існуючих підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача.

Частина друга статті 77 КАС України покладає на відповідача обов`язок довести правомірність оскаржуваної бездіяльності.

Водночас, для висновку про наявність протиправної бездіяльності суд повинен насамперед встановити існування самого юридичного обов`язку, невиконання якого оскаржується.

Верховний Суд у постанові від 11.08.2020 у справі №320/5970/17 (2-а/320/26/18) виходив із того, що протиправна бездіяльність має місце тоді, коли у суб`єкта владних повноважень у межах визначеної законом компетенції існує обов`язок учинити конкретну дію, але такий обов`язок не виконано.

Наявний у справі доказовий матеріал, з одного боку, не дозволяє встановити факт попереднього направлення саме звернення, передбаченого абзацом третім пункту 56 Порядку №1487, а з іншого - не підтверджує виникнення конкретної обставини, після якої підстави для адміністративного затримання та доставлення відпали.

За таких обставин, суд не може лише на підставі припущення визнати встановленим сам факт виникнення обов`язку, передбаченого абзацом сімнадцятим пункту 79 Порядку №1487.

Тому вимога про визнання відповідної бездіяльності протиправною задоволенню не підлягає.

З тієї ж причини відсутні підстави для задоволення вимоги про зобов`язання відповідача направити відповідне повідомлення до Національної поліції.

Відмова у цій частині позову не означає встановлення судом правомірності будь-якого можливого звернення щодо позивача до Національної поліції.

Суд лише констатує, що доказами цієї справи не підтверджено існування сукупності юридичних передумов, з якими абзац сімнадцятий пункту 79 Порядку №1487 пов`язує відповідний обов`язок відповідача.

Щодо оцінки інших доводів позивача, суд зазначає про таке.

Своєчасність уточнення позивачем даних 21.05.2024 підтверджується його військово-обліковим документом.

Водночас, ця обставина сама по собі не спростовує причини, зазначеної у спірному записі, оскільки остання не пов`язана з несвоєчасним уточненням персональних даних.

Тому дотримання позивачем строків уточнення даних не є самостійним предметом перевірки у цій справі.

Довід позивача про те, що відсутність протоколу чи постанови за статтями 210, 210-1 КУпАП автоматично робить спірний інформаційний запис незаконним, суд відхиляє з мотивів, викладених вище.

З огляду на викладене вище, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Позивач підтвердив належним доказом існування щодо нього відомостей: «Розшукує ТЦК та СП: порушення військового обліку», причина - «Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням», дата початку розшуку - 18.09.2025.

Відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доведення правомірності оскаржуваної дії, не надав доказів існування фактичної основи причини, відображеної у спірному військово-обліковому документі.

Тому оскаржувані дії не відповідають критерію обґрунтованості, установленому пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, та підлягають визнанню протиправними.

Для ефективного поновлення порушеного права відповідні відомості підлягають виключенню з Реєстру.

Водночас, матеріали справи не дають можливості встановити факт попереднього направлення щодо позивача саме звернення, передбаченого абзацом третім пункту 56 Порядку №1487, а також не підтверджують факту подальшого відпадіння підстав для адміністративного затримання та доставлення.

Тому суд не встановив виникнення конкретного обов`язку відповідача за абзацом сімнадцятим пункту 79 Порядку №1487, невиконання якого позивач просить визнати протиправним.

У цій частині позов задоволенню не підлягає.

Інші аргументи позивача не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів позивача, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням характеру задоволених вимог та понесених позивачем витрат зі сплати судового збору на його користь підлягає стягненню з відповідача 1211, 20 грн судового збору.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 відомостей про порушення правил військового обліку та перебування у розшуку ТЦК та СП із зазначенням причини «Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням» та дати початку розшуку 18.09.2025.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 відомості про порушення правил військового обліку та перебування у розшуку ТЦК та СП із зазначенням причини «Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням» та дати початку розшуку 18.09.2025.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Головуючий суддя Є.В. Печений