Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №523/13881/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/13881/26

Провадження №2/523/7763/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2026 р. Пересипський районний суд міста Одеси в складі

головуючого судді Сувертак І.В.

за участю секретаря Мельніченко Г. О.

розглянув в відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду №5 в місті Одесі, цивільну справу за позовом -

ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-2010» (адреса місцезнаходження: 67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Колісниченка Євгена, буд. 140) про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та середній заробіток за час затримки компенсації за невикористані дні відпустки,

Установив:

ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернувся до Пересипського районного суду міста Одеси із позовною заявою (№ 32041/26-Вх від 30.06.26) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-2010» (адреса місцезнаходження: 67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Колісниченка Євгена, буд. 140) із позовом про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки компенсації за невикористані дні відпустки.

Ухвалою Пересипського районного суду міста Одеси від 02 липня 2026 року відкрито провадження по справі, розгляд справи визначено за нормами спрощеного позовного провадження та її розгляд ухвалено проводити в судовому засіданні з викликом сторін, встановлено відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов, одночасно надіславши копію відзиву з доданими до нього документами позивачу, надавши суду докази такого надіслання.

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду завідуючого майстерні у Закритому акціонерному товаристві «Україна» 08 жовтня 2007 року на підставі Наказу № 47/2 від 08 жовтня 2007 року. 01 жовтня 2010 року був переведений в Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна-2010» у зв`язку із реорганізацією згідно Наказу № 3 від 01 жовтня 2010 року. 15 травня 2026 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням згідно Наказу № 41 від 15 травня 2026 року.

При цьому, у відповідь на запит щодо виплати було повідомлено що на даний час Товариство не має фактичної можливості здійснити відповідну виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Зазначене обумовлено накладенням арештів на банківські рахунки Товариства в межах відкритих виконавчих проваджень, що істотно обмежує можливість вільного розпорядження грошовими коштами та здійснення розрахунків. Крім того, фінансово-господарська діяльність Товариства здійснюється в умовах наявності значної кількості невиконаних зобов`язань та судових спорів, що в сукупності негативно впливає на фінансовий стан підприємства та можливість проведення розрахунків у повному обсязі. Також, було надано довідку, з якої вбачається, що ОСОБА_1 нарахована компенсація відпускних у розмірі 450496,80 грн, яка, після утримання податків становить 346882,54 гривень.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна-2010» своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористалося.

В дату судового засідання 30.09.2026 року сторони не з`явилися, представник позивача надав заяву, якою просив справу слухати за його відсутності, позов підтримав у повному обсязі.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Суд встановив, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду завідуючого майстерні у Закритому акціонерному товаристві «Україна» 08.10.2007 року на підставі Наказу № 47/2 від 08.10.2007 року.

01.10.2010 року позивач був переведений в Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна -2010» у зв`язку із реорганізацією згідно Наказу № 3 від 01 жовтня 2010 року.

15.05.2026 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням згідно Наказу № 41 від 15.05.2026 року.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно зі ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Відповідно до ст. 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. (ст. 2 Закону України «Про відпустки»).

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено можливість грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки. Так, частиною 1 передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про відпустки» особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством.

12.06.2026 року до відповідача було спрямовано адвокатський запит, яким сторона позивача просила надати інформацію про те який обсяг відпускних нараховано ОСОБА_1 за час роботи на ТОВ «Україна-2010» та чи наявна, наразі, можливість виплати вказаних відпускних.

19.06.2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна-2010» на запит від 12.06.2026 року надало відповідь № 60, якою зазначило, що на даний час Товариство не має фактичної можливості здійснити виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Зазначене обумовлено накладенням арештів на банківські рахунки Товариства в межах відкритих виконавчих проваджень, що істотно обмежує можливість вільного розпорядження грошовими коштами та здійснення розрахунків. Крім того, фінансово-господарська діяльність Товариства здійснюється в умовах наявності значної кількості невиконаних зобов`язань та судових спорів, що в сукупності негативно впливає на фінансовий стан підприємства та можливість проведення розрахунків у повному обсязі. Вказаною відповіддю підтверджено факт звільнення Пшеничного 15.05.2026 року наказом № 41.

До відповіді було додано довідку № 59 від 19.06.2026 року у якій вказано, що ОСОБА_1 нарахована компенсація відпускних у розмірі 450496,80 грн, яка, після утримання податків становить 346882,54 гривень.

Тягар доказування відсутності вини у вчиненні порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.01.2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження №61-23170сво18).

Згідно ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У постановах Верховного Суду від 13.11.2019 року в справі № 207/1385/16-ц, від 19.11.2024 року в справі № 759/17721/21, зазначено про те, що в справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця.

Відповідно до КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем, зокрема щодо виплати належних працівникові сум, покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника) (постанова Верховного Суду від 15.07.2024 року в справі № 758/9515/23).

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18)).

У той же час матеріали справи не містять відомостей про заробітну плату ОСОБА_1 , що унеможливлює відрахування та стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки, сама дата виплати йому компенсації за невикористані дні відпустки ще не настала. У прохальній частині позову не зазначено яку саме суму середнього заробітку за час затримки компенсації за невикористані дні відпустки бажає стягнути позивач. З огляду на це позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки позивач звільнявся від сплати судового збору, судовий збір у розмірі 1331 грн. 20 коп. необхідно стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 3, 11-13,17-18,109,131,137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, суд,

Вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-2010» (адреса місцезнаходження: 67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Колісниченка Євгена, буд. 140) про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та середній заробіток за час затримки компенсації за невикористані дні відпустки – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-2010» (адреса місцезнаходження: 67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Колісниченка Євгена, буд. 140) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) компенсацію за невикористану відпустку в сумі 450496,80 грн (чотириста п`ятдесят тисяч чотириста дев`яноста шість гривень 80 коп).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-2010» (адреса місцезнаходження: 67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Колісниченка Євгена, буд. 140) судовий збір у розмірі 1331 грн. 20 коп. на користь держави.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя