Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №500/4147/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4147/26

07 жовтня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач 2) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 08.05.2026 № 192550013116 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за винятком підтвердженого страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити з 30.04.2026 ОСОБА_1 пенсію за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 15.02.1995 по 31.05.2002 без обмеження зі сплати страхових внесків за записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.08.1985;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області виплачувати з 30.04.2026 ОСОБА_1 пенсію за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що позивач 30.04.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач 2) з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 08.06.2026 №1900-0215-8/36607 позивач повідомлений з приводу рішення про відмову у призначенні пенсії із конкретизацією причин такої відмови та порядку його оскарження.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з позовом для захисту прав та законних інтересів у сфері соціального забезпечення.

Ухвалою суду від 06.07.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків. Позивач усунув недоліки позовної заяви вчасно та повністю.

Ухвалою суду від 15.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до суду надійшов відзив, в якому просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Вказує, що 30.04.2026 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно з статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийняло рішення №192650013116 від 08.05.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Зазначає, що у разі, коли в трудовій книжці містяться неправильні і неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Виписки з особових рахунків, платіжні відомості та інші документи про нараховану заробітну плату, які є доказами щомісячної сплати страхових внесків підприємством, також можуть слугувати відомостями, що підтверджують або спростовують позицію про недостовірність зробленого у трудовій книжці запису. За доданими документами до страхового стажу позивача враховано усі періоди.

Враховуючи викладене, у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що 08 травня 2026 року прийнято рішення № 192650013116 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу, визначеного законодавством (32 роки).

Приймаючи відмовне рішення відповідач 1 керувався виключно нормами чинного законодавства.

Відповідно доданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком № 637 страховий стаж позивача складає 28 років 03 місяці 04 дні. Стаж для визначення права – 28 років 09 місяців 01 день, що є недостатнім для призначення пенсії. Одночасно зазначає, що згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 19 серпня 1985 року період роботи з 01 квітня 1986 року по 08 червня 2002 року зараховано до страхового стажу позивача згідно первинних документів за фактично відпрацьований час на нараховану заробітну плату.

Підстави для зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача календарно відсутні.

Враховуючи вищезазначене та у зв`язку із невиконанням однієї з умов для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, а саме - у зв`язку із відсутністю у позивача визначеного законодавством необхідного страхового стажу (32 роки), вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії від 08 травня 2026 року № 192650013116 є обґрунтованим та правомірним.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

30.04.2026 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно з статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийняло рішення №192650013116 від 08.05.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Зі змісту вказаного рішення, слідує, що страховий стаж складає 28 років 03 місяці 04 дні, стаж для визначення права – 28 років 09 місяців 01 день, вік позивача – 61 рік.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною третьою статті 26 цього Закону.

Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Згідно з абзацами 2-13 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу : з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; зі січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

За положеннями частини другої статті 26 Закону №1058-ІV страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

При зверненні до органів Пенсійного фонду України 30.04.2026 ОСОБА_1 досяг віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", - 60 років.

Однак при зверненні 30.04.2026 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за наданими до заяви документами про стаж, страховий стаж позивача склав 28 років 03 місяців 04 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком при необхідному не менше 32 років.

Відповідно рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 08.05.2026 №192650013116 позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано повністю період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.08.1985 з 15.02.1995 по 31.05.2002, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та долученою позивачем довідкою не підтверджено нарахування і виплату заробітної плати у спірний період.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Слід дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку).

Так згідно записів трудової книжки серія серії НОМЕР_1 від 19.08.1985 ОСОБА_1 у спірний період працював:

01.04.1986 зарахований шофером третього класу у Косівське ремонтно-транспортне підприємство (запис №7);

08.06.2002 звільнений з роботи з посади шофера ст. 36 КЗпП України (запис №8).

Запис про звільнення засвідчений підписом голови управління та скріплений печаткою установи.

Натомість, посилаючись на дані індивідуальних відомостей про застраховану особу, в яких відсутня інформація, а також долучених довідок про розмір нарахованої і виплаченої заробітної плати у спірний період, відповідач робить висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача вищезазначеного періоду повністю та, відповідно, - підстав для набуття права на призначення пенсії за відсутності необхідних 32 років стажу.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

Згідно із статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Тому, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює таке нарахування страхових внесків, їх сплату (утримання) із заробітної плати застрахованої особи.

Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по внесенні індивідуальних відомостей та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Отже, відсутність в інформаційній базі індивідуальних відомостей та в системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за оскаржуваний період для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплату пенсії.

Суд наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного внесення індивідуальних відомостей та належної сплати страхових внесків, а отже, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду її роботи.

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17.

У той же час, внаслідок невнесення відповідних відомостей на виконання роботодавцем обов`язку по сплаті страхових внесків у систему реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, позивач позбавлений соціальної захищеності та стажу за час роботи у вищезгаданий період, що є недопустимим.

Також, суд зауважує, що у постанові по справі № 340/1454/21 від 11.10.2023 Верховний Суд дійшов висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Відтак, із вищенаведеного суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області протиправно не зарахувало до стажу позивача період роботи з 15.02.1995 по 31.05.2002.

Саме питання відмови в зарахуванні конкретного періоду роботи, до страхового стажу позивача, було спірним під час призначення пенсії позивачу, та оскаржується позивачем.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 08.05.2026 №192650013116 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Також з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 15.02.1995 по 31.05.2002 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.08.1985, з урахуванням вже зарахованих періодів.

В цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити з 30.04.2026 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то судом враховано наступне.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Так, питання призначення і виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Відтак, позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.

Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Волинській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення.

Суд зауважує, що належним відповідачем за позовними вимогами позивача є Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії від 30.04.2026 та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, яке є предметом спору у справі, що розглядається.

Отже, саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області суд покладає обов`язок зарахувати вказаний вище період до страхового стажу позивача та повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

В даному випадку для встановлення належного відповідача визначальним є те, структурний підрозділ якого пенсійного органу розглядав заяву позивача про призначення пенсії від 30.04.2026 та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, яке визнано судом протиправним і скасовано.

Щодо позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання виплачувати пенсію позивачу, суд вважає такі вимоги передчасними з огляду на таке.

Згідно із ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч. 1 ст. 5 КАС України).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій та рішень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 16.07.2024 у справі № 640/27731/21, від 08.05.2024 у справі №400/4562/19, від 27.02.2024 у справі № 1740/2487/18.

Таким чином, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Суд виходить з того, що пенсія позивачу на виконання цього рішення суду ще не призначена, а відтак відсутні підстави вважати, що в подальшому після призначення пенсії вона не буде виплачуватися, тому вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області виплачувати пенсію позивачу є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що передчасне задоволення таких вимог фактично суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.

Також, у разі незгоди позивача з подальшими діями відповідача після призначення пенсії, останній не позбавлений права звернутися з захистом порушених прав з відповідним позовом до суду.

Оскільки суд не вправі вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, суд вважає, що вищевказані позовні вимоги не підлягають захисту судом та у їх задоволенні слід відмовити у зв`язку з передчасністю їх заявлення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у сумі 2662,40 грн.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).

Зважаючи на те, що суд задовольняє позов частково до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, рішенням якого було відмовлено позивачу у призначенні пенсії, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом, необхідно стягнути судовий збір у сумі 665,60 грн.

З огляду на відмову у позові до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області розподіл судових витрат у цій частині позовних вимог не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 08.05.2026 №192650013116 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.04.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 15.02.1995 по 31.05.2002 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.08.1985 без обмеження зі сплати страхових внесків.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (місцезнаходження: вул. Кравчука, 22В, м. Луцьк, Луцький р-н, Волинська обл., 43026 код ЄДРПОУ 13358826).

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.