Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №500/4136/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

Суд: Тернопільський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Дата: 06 жовтня 2026 р.

Справа: №500/4136/26

Суддя: Грицюк Роман Петрович

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4136/26

07 жовтня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.05.2026 № 192650015967 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії із зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за винятком підтвердженого страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити з 23.04.2026 ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області виплачувати з 23.04.2026 ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що звернувся із відповідною заявою до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону № 796-XII, подавши необхідні документи. Однак, за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів за екстериторіальним розподілом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке своїм рішенням від 07.05.2026 № 192650015967 відмовило позивачу у призначенні пенсії за відсутністю правових підстав.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, на підтвердження чого надав відповідне посвідчення, та документи щодо необхідного страхового стажу. Тому має право на пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою від 06.07.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків. Позивач усунув недоліки позовної заяви вчасно та повністю.

Ухвалою суду від 15.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, а також зазначає, що до страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1988 по 03.03.1992 згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 03.03.1992, оскільки період навчання накладається на період проходження строкової військової служби з 18.05.1989 по 15.06.1991. Документів, передбачених пунктом 8 Порядку № 637, не надано.

Період постійного проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю становить 7 років 1 місяць 7 днів (з 26.04.1986 по 31.08.1988, з 03.03.1992 по 02.12.1996), в тому числі, станом на 01.01.1993 – 3 роки 2 місяці 5 днів (з 26.04.1986 по 31.08.1988, з 03.03.1992 по 31.12.1992), що є недостатнім для зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796.

До періоду постійного проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю згідно із довідкою Чортківської міської ради від 13.03.2026 № 20-10/421 про реєстрацію місця проживання не зараховано: - період навчання в Чернівецькому середньому професійно-технічному училищі з 01.09.1988 по 02.03.1992 згідно із дипломом серії НОМЕР_1 від 03.03.1992, оскільки м. Чернівці відсутнє в Переліку № 106; - період роботи в Локомотивному ДЕПО Тернопіль з 03.12.1996 по 31.12.2014 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 10.03.1992, оскільки м. Тернопіль відсутнє в Переліку № 106.

Відповідач вважає, що оскільки Головним управлінням не допущені порушення при здійсненні владних повноважень відносно позивача, тому підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.

Представником ГУ ПФУ в Тернопільській області надано додаткові пояснення у справі.

Частиною п`ятою ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Оскільки клопотань у розумінні вказаної статті до суду не надходило, розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є особою, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 15.07.1993.

Листом Тернопільської обласної військової адміністрації від 10.06.2026 підтверджено видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що він станом на 1 січня 1993 року проживав або відпрацював у цій зоні не менше чотирьох років, категорії 4, серії НОМЕР_3 . Також зазначено, що посвідчення видано згідно протоколу від 25.12.1993 №62 про вручення республіканських посвідчень особам, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, місце вручення м. Чортків. Рішення з приводу визнання недійсним чи протиправним вищезазначеного посвідчення Тернопільською обласною державною адміністрацією не приймалося.

Відповідно до інформації відділу Центру надання адміністративних послуг Чортківської міської ради від 13.03.2026 №20-10/421 повідомлено, що згідно з даними Реєстру територіальної громади міста Чорткова та будинкової книги ОСОБА_1 зареєстрований та проживав за адресами:

АДРЕСА_1 – з 11.10.1974 по 18.11.1997;

2. АДРЕСА_2 – з 18.11.1997 по тепер.

28.04.2026 ОСОБА_1 звернувся за призначенням пенсії зі зменшенням пенсійного віку особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення відповідно до частини 2 статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796–ХII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796).

Звернення розглядалося за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким прийнято рішення від 07.05.2026 №192650015967 про відмову в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII у зв`язку з відсутністю необхідного періоду постійного проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки.

Також з рішення слідує, що на день звернення із заявою про призначення пенсії за віком пенсійний вік позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) становив - 55 років. Страховий стаж позивача складає 36 років 01 місяць 19 днів. За результатами розгляду органами Пенсійного фонду документів, доданих позивачем до заяви:

до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1988 по 03.03.1992 згідно диплома, оскільки період перетинається з періодом проходження строкової військової служби з 18.05.1989 по 15.06.1991. Документів, передбачених пунктом 8 Порядку №637, позивачем надано не було.

До періоду постійного проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 13.03.2026 № 20-10/421 позивачу не зараховано:

- період навчання в Чернівецькому середньому професійно-технічному училищі з 01.09.1988 по 03.03.1992, оскільки м. Чернівці відсутнє в Переліку населених пунктів зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 (далі - Перелік № 106);

- період роботи у Локомотивному ДЕПО Тернопіль з 03.12.1996 по 31.12.2014 згідно трудової книжки, оскільки м. Тернопіль відсутнє в Переліку №106.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі- Закон №796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону №796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Приписами пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - зменшення віку передбачено на 2 роки та додатково 1 за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналіз наведених положень Закону свідчить, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року.

При цьому, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки.

Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, але постійного проживали/постійно працювали у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку застосовується без початкової величини зменшення пенсійного віку, з розрахунку - 1 рік за 3 роки проживання роботи.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.

Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону (частина третя статті 55 Закону №796-XII)

Виходячи зі змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-XII, слід вважати, що обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

За умовами частини першої статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Згідно частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.

Згідно частини третьої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років.

Призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-IV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII.

Положення Закону №796-XII за дотриманням умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше, ніж на 5 років, та, відповідно, необхідний стаж.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 07.05.2026 №192650015967 слідує, що відповідач ГУ ПФУ в Донецькій області дійшов висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ у зв`язку з відсутністю необхідного чотирьохрічного періоду проживання (роботи) станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Суд критично оцінює таку позицією відповідача та вважає її необґрунтованою з огляду на таке.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного ного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1).

У підпункті 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 наведено перелік документів, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи, зокрема:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Житомирською або Київською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Аналіз наведених положень підпункті 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 свідчить про те, що при оформленні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ особи, потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зобов`язані надати до органу Пенсійного фонду документи, що підтверджують обставини, з якими закон пов`язує надання такої пільги, як зниження пенсійного віку, а саме: посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи та відповідні документи щодо проживання, роботи на територіях радіоактивного забруднення або евакуації з відповідних територій.

При цьому, для потерпілих осіб, віднесених до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, наявність посвідчення не є обов`язковою, оскільки законодавцем визначено умову його подання «за наявності». У той же час відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування є обов`язковими для оформлення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що при зверненні до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, позивачем надано, серед іншого:

копію посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_3 ;

довідку ЦНАП Чортківської міської ради від 13.03.2026 №20-10/421.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, який затверджено Постановою Кабінету Української РСР від 23.07.1991 №106 м. Чортків Тернопільської області відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).

Згідно наданої позивачем довідки ЦНАП Чортківської міської ради 13.03.2026 №20-10/421, яка також була предметом розгляду органу Пенсійного фонду, позивач був зареєстрований за адресами:

- АДРЕСА_3 – з 11.10.1974 по 18.11.1997;

- АДРЕСА_2 – з 18.11.1997 по теперішній час.

Слід зазначити, що суд адміністративної юрисдикції не уповноважений встановлювати юридичний факт фактичного проживання особи за тією чи іншою адресою, а наведені вище обставини підлягають дослідженню виключено на підставі наявних у матеріалах справи доказів та виключно у межах спірних правовідносин.

Таким чином, судом встановлено, що позивач у період з 11.10.1974 по 18.11.1997 проживав у зоні посиленого радіологічного контролю більше чотирьох років станом на 01.01.1993.

Крім того, судом встановлено, що позивач має статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, про що видано Тернопільською обласною державною адміністрацією посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_3 від 15.07.1993, яке є чинним, про що свідчить довідка Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної військової адміністрації № 03/02/1051 від 10.06.2026.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 11 Закону № 796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Приписами пункту 4 частини першої статті 14 Закону № 796-ХІІ передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

У пункті 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501, який діяв на момент видачі позивачу посвідчення, визначено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

Відповідно до пункту 2 цього ж Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом № 796-ХІІ.

Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону № 796-ХІІ.

Положеннями статті 65 Закону № 796-XII визначено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, Законом № 796-ХІІ та Порядком №501 (чинним на момент видачі посвідчення) передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 28.03.2018 у справі № 333/2072/17 (2а/333/122/17) та від 08.05.2018 у справі № 708/1022/17.

Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, на реалізацію цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 51), яким визначено, зокрема, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, коло осіб, яким вони видаються.

Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленим Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства (пункт 2 Порядку № 51).

Особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В (пункт 6 Порядку № 51).

Суд зазначає, що подібні правовідносини неодноразово були предметом розгляду Верховним Судом. Так, Верховний Суд у постановах від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019 у справі № 152/651/17, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17, від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а, від 18.06.2020 у справі № 404/5266/16-а (2-а/404/29/17), від 30.08.2022 у справі № 357/6372/17 та інших виснував, що «…єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи...».

У пункті 30 постанови від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20 Верховний Суд також констатував, що Законом № 796-ХІІ та Порядком № 51 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18) також зазначалось, що «… право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На підставі зазначеного слід прийти до висновку, що питання проживання позивачем не менше 4 років у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 вирішувалось при наданні йому статусу потерпілої особи. Факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 перевірявся відповідними комісіями при видачі посвідчення.

Наявність у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджується відповідним посвідченням. При цьому суд зазначає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, рішення та дії якого оскаржуються, не надано доказів того, що видача позивачу посвідчення була оскаржена або, що таке посвідчення скасоване.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання призначити пенсію за віком, суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам. У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Крім того, визначаючись щодо органу, який має приймати рішення про призначення пенсії, суд зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі-Порядок №22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1), передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.

Так, згідно з пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Відповідно до матеріалів справи, заява позивача про призначення пенсії від 28.04.2026 розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Донецькій області і рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України. З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1 суд дійшов висновку, що дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення їй пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Донецькій області, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню до цього відповідача з метою ефективного захисту прав позивача.

Разом з тим, щодо вимог про зобов`язання Головного управління ПФУ в Тернопільській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 23.04.2026, суд вважає такі вимоги передчасними, оскільки на момент розгляду справи відсутні підстави вважати, що у випадку повторного розгляду заяви позивача від 28.04.2026 Головним управлінням ПФУ в Донецькій області та призначення пенсії його права будуть порушені Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області внаслідок подальшої невиплати такої пенсії.

З урахуванням викладеного суд вважає, що у цій частині позовних вимог слід відмовити з підстав їх передчасності. У цій справі порушення прав позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області не встановлено.

При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд доходить висновку, що відповідачами не доведено належними та достовірними доказами правомірність оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 243-246, 255, 258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №192650015967 від 07.05.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2026 та призначити пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області сплачений судовий збір в розмірі 1331 гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_4 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, 3, м. Слов`янськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84122 код ЄДРПОУ 13486010).

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua