Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №522/16719/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/16719/26-Е

Провадження №2/522/11500/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі головуючої - судді Косіциної В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 245,00 гривень та здійснити розподіл судових витрат.

У позовній заяві позивач вказує на те, що не заперечує проти постановлення заочного рішення по справі.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справу передано на розгляд судді Косіциній В.В.

Разом із позовною заявою від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, у якому заявник просить суд витребувати у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію:

- чи є ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , власником банківської карти за № НОМЕР_2 .

- про надходження на рахунок банківської картки № НОМЕР_2 коштів в розмірі 7 000,00 гривень в період з 12.12.2020 по 17.12.2020.

Ухвалою судді від 03 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Надано відповідачеві 15-ти денний строк з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву. Клопотання про витребування доказів - задоволено.

Копію ухвали суду від 03 вересня 2026 року було доставлено до електронного кабінете відповідача у справі 04.09.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

04 вересня 2026 року від АТ УНІВЕРСАЛ БАНК» надійшла відповідь на виконання ухвали суду від 03 вересня 2026 року.

17 вересня 2026 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідачка вказує, що позивачем не було доведено факту надання кредитних коштів саме позивачем. Зазначає, що у позивачу необхідно підтвердити джерела перерахування 7 000,00 гривень та їх зв`язок з кредитним договором №3330980. Також вказує, що позивач має довести не лише факт направлення SMS-повідомлення на певний номер телефону, а й те, яким саме чином було встановлено належність цього номера відповідачу та що саме відповідач мала фактичний доступ до цього номера і контролювала його на момент підписання договору №3330980, а крім того, необхідно підтвердити безпосередньо факт використання одноразового ідентифікатора саме відповідачем. З урахування викладеного відповідачка зазначає. що за відсутності належних доказів кожної з наведених обставин вона вважає недоведеним факт належного укладення та підписання Договору №3330980 саме нею, а також його фактичного виконання позивачем. Окрім того, відповідачка вказує, що твердження позивача про повну відсутність платежів суперечить його ж доказам, що мають безпосереднє значення для визначення розміру заборгованості у зв`язку із чим відповідач просить суд врахувати зазначені платежі при визначенні розміру заборгованості та критично оцінити розрахунок позивача в частині, що суперечить його власній картці обліку договору. Також ОСОБА_1 просить суд перевірити період нарахування процентів та виключити з розрахунку суми договірних процентів, нараховані після закінчення 30-денного строку кредитування, якщо позивач не доведе наявність належної договірної підстави для їх нарахування. Окрім того, відповідач просить суд перевірити період нарахування процентів, встановити суму процентів, яка могла бути нарахована відповідно до п. 3.1 договору, та не враховувати при визначенні заборгованості суми процентів, нараховані понад передбачене договором 90-денне обмеження. Заявниця зазначає про відсутність у справі належних доказів пролонгації кредитного договору. Також, відповідач просить суд дослідити договір відступлення права вимоги №ККАУ-21092021 від 21.09.2021, реєстр боржників, акт приймання- передачі прав вимоги та інші документи, що підтверджують перехід права вимоги саме за договором №3330980, а також встановити розмір заборгованості за цим договором на дату відступлення. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, заявниця зазначає що сума у розмірі 8 000,00 гривень є значною порівняно з ціною позову 22 245,00 грн та становить близько 36% від заявленої до стягнення суми у зв`язку із чим просить суд перевірити реальність, необхідність, документальне підтвердження, обсяг та співмірність витрат із ціною позову, складністю справи та фактичним обсягом роботи, відповідно до ст. 137 ЦПК України та істотно зменшити розмір витрат. Відповідач звертає увагу суду на питання дотримання позивачем строку позовної давності та з огляду на дату укладення кредитного договору, дату виникнення заборгованості, а також законодавчі зміни щодо перебігу позовної давності, просить суд перевірити дотримання позивачем установленого законом строку позовної давності та, у разі його пропуску, застосувати наслідки, передбачені ст. 267 ЦК України.

24 вересня 2026 року від представника ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» - Усенка Михайла Ігоровича надійшла відповідь на відзив у якій заявник вказує, що кредитний договір №3330980 від 12.12.2020, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було підписано за допомогою електронного підпису позичальника та зазначає, що в матеріалах справи наявна довідка про ідентифікацію клієнта, яка підтверджує, що позичальниця отримала одноразовий ідентифікатор С187372 та вказано номер телефону, на який відправлено ідентифікатор. Також зазначає, що у довідці передбачено усі персональні дані відповідача, зокрема РНОКПП та дату народження, що дає можливість за вказаними відомостями точно встановити, кому саме було надіслано одноразовий ідентифікатор та ким підписано кредитний договір №3330980 від 12.12.2020. Позивач вважає безпідставними аргументи відповідача щодо невідповідності договору вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки ним було належним чином збережено електронний договір у електронній формі, забезпечено його цілісність та незмінність. Щодо факту виконання свого обов`язку первісним кредитором, а саме переказу кредитних коштів заявник зазначає, що на підтвердження перерахунку кредитних коштів позичальнику позивачем було подано до суду належним чином засвідчену копію листа-повідомлення про перерахування коштів за кредитним договором з протоколом підписання №3330980 від 12.12.2020 (додаток №7) відповідно до якого на банківську картку, реквізити який позичальник надав в особистому кабінеті надійшли кошти у розмірі 7 000,00 гривень. Також позивач вказує, що ним було надано належним чином засвідчені копії документів переданих первісним кредитором, нарахування процентів відбувалось суворо та чітко відповідно до умов кредитного договору, а продовження строку кредитування, тобто пролонгація підтверджується наявними матеріалами справи. Щодо договору відступлення прав вимоги заявник зазначає, що разом із позовною заявою були подані засвідчені копії документів, які в сукупності свідчать про законність та дійсність набуття прав вимоги новим кредитором, а сам реєстр боржників містить відомості, що дозволяють однозначно ідентифікувати відповідача: ПІБ; дата народження; серія і номер паспорта, мобільний телефон, дата та номер кредитного договору, інші дані. Орім того вказує, що на думку позивача, витрати, понесені ним на професійну правничу допомогу є розумними та доведеними, а доводи відповідача не є обґрунтовані. Також зазначає, що з урахуванням вказаних «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України , що діяли на момент подання позовної заяви, позивачем не пропущено строк для звернення з вказаним позовом до суду.

29 вересня 2026 року від ОСОБА_1 надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якій відповідачка вказує, що самостійно складений позивачем лист-повідомлення не може замінити первинні банківські дані щодо джерела конкретної операції. Зазначає, що суду слід дослідити оригінальний електронний примірник договору, довідку про ідентифікацію та протоколи підписання, а також технічні дані. Щодо трьох платежів відповідачка зазначає, що у тексті відповіді на відзив позивачем допущено очевидну фактичну помилку щодо першого платежу: зазначено «02.01.2026 року», хоча спірні платежі належать до 2021 року у зв`язку із чим також вказує, що це не є самостійною підставою для відмови в позові, однак підтверджує необхідність перевірки дат за первинними даними. Щодо пролонгації договору ОСОБА_1 зазначає, що твердження позивача про те, що платіж «беззаперечно підтверджує мету» продовжити строк, є його оцінкою і не замінює доказів виконання передбаченої договором процедури. Окрім вище зазначеного, відповідачка вказує, що: сама арифметика заявленої суми 15 245,00 гривень не є достатньою підставою для заперечення розрахунку; якщо будь-яка частина 20 216,00 гривень відноситься до періоду після 03.06.2021 року, то позивач має окремо назвати правову підставу такого нарахування; позивач повинен однозначно визначити правову природу кожної суми, нарахованої після закінчення відповідного строку: чи це договірні проценти за користування кредитом, чи проценти за прострочення за ст.625 ЦК України; необхідно встановити, яку саме частину зобов`язання кожний платіж міг визнавати, і чи може він переривати позовну давність щодо основного боргу 7 000,00 гривень та всіх процентів, заявлених до стягнення у 2026 році. Щодо строку позовної давності, то відповідачка зазначає, що одного загального посилання на те, що «строк не пропущено» недостатньо: суд має встановити конкретний перебіг строку за заявленими вимогами, а питання позовної давності має бути досліджене окремо щодо тієї частини вимог, яку кожним платежем було фактично визнано. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то з урахуванням ст.137 ЦПК України відповідач просить суд відмовити у компенсації 8 000,00 гривень або, якщо суд визнає право на компенсацію, зменшити її до співмірного розміру.

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи - не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

12 грудня 2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №3330980, відповідно до змісту якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» зобов`язалося надати ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 000,00 гривень в кредит, строком на 30 (з можливою пролонгацією), зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,19% в день (за зниженою процентною ставкою) та у розмірі 1,90% в день (за стандартною процентною ставкою).

У постанові КЦС ВС від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18 зазначено, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

У відзиві на позовну заяву відповідач звертає увагу суду на питання дотримання позивачем строку позовної давності та вказує, що з огляду на дату укладення кредитного договору, дату виникнення заборгованості, а також законодавчі зміни щодо перебігу позовної давності, відповідач просить суд перевірити дотримання позивачем установленого законом строку позовної давності та, у разі його пропуску, застосувати наслідки, передбачені ст. 267 ЦК України.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач

Згідно ч. 1 статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Законом №540-ІХ внесено зміни до пункту розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та передбачено, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова №211).

Закон №540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови №211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності).

Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 25 серпня 2021 року у справі №914/1560/20.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Проте, указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності», згідно з яким п. 19 розділу виключається.

Конституція та закони України встановлюють принцип заборони зворотної дії закону в часі.

Тому, позовну давність слід розраховувати із урахуванням строку, на який строк позовної давності був зупинений.

Як вбачається з наданої позивачем картки обліку договору (розрахунку заборгованості) заборгованість у ОСОБА_1 виникла у період, коли строки позовної давності вже були зупиненими.

З урахуванням вище наведеного, сплив позовної давності строком у три роки починається з моменту продовженні їх дії, а саме з 04.09.2025.

Судом встановлено, що з моменту відновлення перебігу строків позовної давності (04.09.2025) і до моменту звернення позивача до суду із позовною заявою (26.08.2026) пройшло 357 днів, що дорівнює 11 місяців і 23 дні. Отже, позивачем у справі не було пропущено строків позовної давності у зв`язку із чим клопотання відповідача про їх застосування задоволенню не підлягає.

У відзиві на позовну заяву відповідач звертає увагу, що належність зазначеного позивачем номера телефону саме відповідачу на момент укладення договору належними та допустимими до?азами не підтверджена.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 даного Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно розділу 10 «Реквізити та підписи сторін» кредитний договір від 12.12.2020 №3330980 було підписано аналогом електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора «С187372» відправленим на вказаний у заявником номер мобільного телефону: НОМЕР_3 та введеним 12.12.2020 о 17:00:46.

Відповідно до наданої позивачем довідки про ідентифікацію з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 було укладено кредитний договір від 12.12.2020 №3330980, який зі сторони клієнта було підписано електронним підписом («С187372»), створеним шляхом використання клієнтом одноразового ідентифікатора, який було сформовано автоматично на веб-сайті товариства та направлено клієнту на її номер мобільного телефону ( НОМЕР_3 ), який зареєстровано клієнтом в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та вказаний у договорі.

Додатково судом було здійснено запит у мобільному застосунку «Getcontact», який є загальнодоступним вебдодатком, функціонал якого полягає у відображенні тегів (імен, підписів або позначень), під якими певний номер телефону збережений у контактних книгах інших користувачів застосунку. Відображені теги формуються не адміністратором ресурсу, а безпосередньо користувачами мобільних пристроїв під час збереження відповідного номера у власних контактах. Таким чином, кожен тег є результатом індивідуальної ідентифікації номера невизначеним колом осіб. Застосунок не «зламує» телефон особи; не отримує доступ безпосередньо до її пристрою; не перехоплює дзвінки чи повідомлення; а використовує дані, які добровільно передали інші користувачі зі своїх контактних книг.

За своєю природою відомості з «Getcontact» є аналогом електронного телефонного довідника або caller-ID сервісу, який агрегує контактні позначення абонентських номерів, добровільно внесені іншими користувачами до власних телефонних книг.

Згідно з отриманою відповіддю мобільного застосунку «Getcontact», номер мобільного телефону НОМЕР_3 має наступні позначення (теги), під якими він збережений у контактних книгах користувачів сервісу: « ОСОБА_2 », « ОСОБА_3 », «Olesia» та інші, що у сукупності з іншими доказами у справі дає підстави для висновку про належність зазначеного номера мобільного телефону відповідачу.

Окрім того, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до висновку викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №127/23910/14-ц (постанова від 23 грудня 2020 року), часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу; при цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Враховуючи те, що відповідач у своїх заявах по суті справи неодноразово зазначає про сплачену нею суму у розмірі 5 263,60 гривень та просить суд врахувати її при винесенні рішення, суд доходить до висновку, що ОСОБА_1 фактично визнає, що вона здійснювала платежі на погашення кредитної заборгованості, а отже цей факт є визнанням заборгованості, яка виникла на підставі укладеного нею кредитного договору від 12.12.2020 №3330980. Окрім того, суд зазначає, що відповідачем не заперечується факт укладання нею вказаного кредитного договору, відповідач не зазначає про будь-які інші вже існуючі відкриті провадження щодо визнання такого договору неукладеним.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновків, що кредитний договір від 12.12.2020 №3330980 є укладений ОСОБА_1 шляхом використання аналога електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора «С187372».

Згідно пункту 2.1. кредитного договору від 12.12.2020 №3330980, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій форму шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначає, що первинною та необхідною обставиною для виникнення обов`язку повернути кредит є доведення факту саме видачі кредиту первісним кредитором у межах саме цього договору. Вказує, що банк надав докази того, що кошти були нараховані, але сам факт того, що на банківську ?арт?у відповідача у період з 12.12.2020 по 17.12.2020 надійшли кошти у сумі 7 000,00 гривень, не є автоматичним доказом того, що ці кошти були перераховані саме ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» на виконання саме договору №3330980.

Суд дослідивши матеріали справи встановив, що відповідно до відповіді з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на ім`я ОСОБА_1 дійсно було емітовано, вказану у кредитному договорі від 12.12.2020 №3330980, платіжну картку № НОМЕР_4 .

Факт виконання ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» грошових зобов`язань перед ОСОБА_1 підтверджується:

- відповіддю від АТ «УНІВЕРСАЛБАНК», відповідно до змісту якої, за період з 12.12.2020 по 17.12.2020 на платіжну картку № НОМЕР_4 було зараховано платіж у сумі 7 000,00 гривень;

- листом про надання інформації від 18.05.2026 №23203 наданим ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ», відповідно до змісту якого ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ», повідомляє про успішність платіжної операції, згідно договору з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», а саме щодо грошового переказу №12854218 від 12.12.2020 на платіжну картку № НОМЕР_2 у сумі 7 000,00 гривень.

Суд зазначає, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про отримання відповідачем - ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 7 000,00 гривень. Водночас, відповідачем не було спростовано надані позивачем докази. Зокрема позивач посилається на те, що для стягнення боргу позивач має довести повний ланцюг: ?он?ретний кредитний договір, ?он?ретна транзакція первісного кредитодавця, ?он?ретна банківська операція та зарахування 7 000,00 гривень саме відповідачу, але натомість на спростування вказаних позивачем обставин, не надає жодних доказів. Наприклад, позивачка не надає суду доказів, що нею було укладено інші кредитні договори, за умовами яких кредитодавці повинні були видати їй кредит у розмірі 7 000,00 гривень у вказаний період, або доказів що грошова суму у розмірі 7 000,00 гривень була нею отримано від інших юридичних чи фізичних осіб (зокрема не надано виписку по вказаному рахунку за вказаний період).

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що позивачем було доведено факт виконання ним своїх грошових обов`язків за кредитним договором від 12.12.2020 №3330980 в частині надання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 7 000,00 гривень.

21 вересня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» було укладено договір відступлення прав вимоги №ККАУ-21092021, відповідно до змісту якого кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що самого фату існування договору відступлення права вимоги недостатньо для підтвердження переходу до позивача права вимоги саме за договором №3330980. Вказує, що відповідно до ст. 512, 514, 516, 517 ЦК України позивач має довести наявність у нього права вимоги до відповідача, а та?ож обсяг та?ого права на момент його переходу. З огляду на це відповідач зазначає, що позивач повинен надати докази того, що до складу переданих за договором відступлення прав вимоги було включено саме договір №3330980, із зазначенням відповідача, номера договору, дати його укладення та розміру заборгованості, право вимоги щодо якої передавалося

Судом встановлено, що згідно пункту 6.2.3. договору відступлення прав вимоги від 21.09.2021 №ККАУ-21092021, права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей. При цьому виконання новим кредитором та кредитором умов, що визначені цим пунктом, є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення права вимоги. Додаткового оформлення відступлення права вимога у цих випадках не вимагається.

21 вересня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» було підписано реєстр боржників до договору відступлення прав вимоги від 21.09.2021 №ККАУ-21092021. На підтвердження вказаних обставин представником позивача було надано суду витяг із вказаного реєстру боржників, відповідно до змісту якого до нього входили права грошової вимоги до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , за кредитним договором №3330980, строк дії якого закінчився 05.03.2021 у розмірі 22 245,00 гривень, з яких: 7 000,00 гривень - тіло кредиту та 15 245,00 гривень - залишок по відсотках.

21 вересня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» було підписано акт приймання-передачі реєстру боржників від 21.09.2021 за договором відступлення прав вимоги від 21.09.2021 №ККАУ-21092021.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» було доведено перехід до нього прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 12.12.2020 №3330980 у заявленому в позовній заяві розмірі, а доводи відповідача, щодо неналежного доказування факту передачі прав вимоги, щодо не зазначення всіх даних про кредитний договір і позичальника у реєстрі боржників та щодо не встановлення чіткої суми, яку набув позивач не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а отже суд не бере їх до уваги.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки

Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, відсотками, що має відображення у розрахунках заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором - не виконав.

Доказів зворотного відповідачем надано - не було.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором від 12.12.2020 №3330980 у розмірі 22 245,00 гривень, з яких:

- заборгованості по тілу кредиту у розмірі - 7 000,00 гривень;

- заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі - 15 245,00 гривень.

У своїх заявах по суті справи відповідачка зазначає про: порушення кредитодавцем строків нарахування відсотків за користування кредитними коштами, про порушення умов пролонгації кредитного договору та про неврахування останнім платежів, здійсненних відповідачем, спрямованих на погашення кредитної заборгованості.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 1.4. кредитного договору від 12.12.2020 №3330980, строк кредиту складає 30 днів.

Згідно пункту 4.1. кредитного договору, строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п. 1.4. договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп.4.2.- 4.5 договору.

Відповідно до пункту 4.2., договору, споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400,00 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п. 4.3 договору.

У пункті 4.3. кредитного договору, пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем. Якщо споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом. споживач зобов`язаний повідомити про це товариство в один із вказаних нижче способів:

- перед здійсненням платежу здійснити в особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в особистому кабінеті в розділі «Мої кредити» клавішу «внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту»; або протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку товариства info@creditplus.ua (в тому числі з використанням сервісу направлення повідомлень товариству, що розміщений на веб-сайті в розділі «Зворотній зв`язок» вибравши категорію звернення «Часткове погашення без пролонгації») повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов`язковою вказівкою в такому повідомлені номеру та дати цього договору та суми здійсненого платежу. В іншому разі здійснений споживачем платіж буде розцінений товариством як пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом.

Щодо неврахування сплачених позивачем грошових сум, суд зазначає наступне.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що дійсно відповідач здійснював наступні платежі:

- 02 січня 2026 року - 292,60 грвиень;

- 03 лютого 2021 року - 4 256,00 грвиень;

- 12 березня 2021 року - 715,00 гривень.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача, щодо неврахування позивачем сплачених сум, спрямованих на погашення кредитної заборгованості не відповідають дійсним обставинам справи та не підлягають оцінці судом.

Щодо строку нарахування відсотків та автопролонгації кредитного договору, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 02 січня 2026 року відповідачем у справі було здійснено платіж у розмірі - 292,60 гривень, в якості сплати процентів за кредитним договором, який, як вбачається з розрахунку позичальник відповідає чітко визначеній сумі встановленій умовами п. 4.3. кредитного договору. Враховуючи вказаний платіж, відповідно розділу 4 кредитного договору від 12.12.2020 №3330980, строк дії останнього було пролонговано.

Також 03 лютого 2021 року відповідачем у справі було здійснено ще один платіж у розмірі - 4 256,00 гривень, яким відбулася повторна пролонгація строку кредиту, оскільки була здійснена сплата процентів за кредитним договором зі спливом продовжених 30 календарних днів відповідно до п. 1.4., п. 4.3., тобто закінчення терміну продовженого строку та в чітко визначеній сумі - проценти, які було нараховані станом на поточну дату включно.

Окрім того, 12 березня 2021 року відповідачем у справі було здійснено останній платіж у розмірі - 715,00 гривень, який є частковою сплатою заборгованості та не відповідає умовам кредитного договору від 12.12.2020 №3330980 в частині пролонгації договору. З урахуванням зазначеного, відбулася сплата процентів без продовження строку кредитування.

Згідно пункту 3.1. кредитного договору від 12.12.2020 №3330980, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Отже, з урахуванням зазначеного, остання пролонгація дії кредитного договору від 12.12.2020 №3330980 строком на 30 календарних днів відбулася 03.02.2021, а отже останнім днем дії вказаного кредитного договору є 05.03.2021. Суд погоджується з твердженнями позивача про те, що з 06.03.2021 почалось формування прострочення за зобов`язанням, а отже відповідно до п. 3.1. кредитного договору нарахування продовжувалось 90 календарних днів до 03.06.2021 включно та надалі не продовжувалось.

Вказані обставини також підтверджуються наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 12.12.2020 №3330980.

У постанові ВС від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 колегія суддів КГС виснувала, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Враховуючи вище наведену аргументацію, суд погоджується із наданим позивачем розрахунком заборгованості та доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначає що сума у розмірі 8 000,00 гривень є значною порівняно з ціною позову 22 245,00 грн та становить близько 36% від заявленої до стягнення суми у зв`язку із чим просить суд перевірити реальність, необхідність, документальне підтвердження, обсяг та співмірність витрат із ціною позову, складністю справи та фактичним обсягом роботи, відповідно до ст. 137 ЦПК України та істотно зменшити розмір витрат

Судом встановлено, що в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 гривень.

01 липня 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та АО «АПОЛОГЕТ» було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107, за яким клієнт замовляє, приймати та оплачує, а виконавець надає послуги правової (правничої) допомоги, адвокатського захисту представництва інтересів клієнта у всіх судах загальної юрисдикції, а також відносинах із юридичними особами незалежно від форми власності та надає інші послуги, необхідні для забезпечення належного захисту прав та законних інтересів клієнта.

Відповідно до п. 2.2. договору, справи в роботу виконавця передаються на підставі замовлення, сформованого клієнтом.

У п. 2.3. договору, вартість наданих послуг правничої допомоги за одну кредитну справу складає 8 000,00 гривень.

Згідно п. 2.4. договору, детальна інформація про справу, обсягу послуг, ціну послуг вказуються в акті наданих послуг.

До матеріалів справи долучено акт наданих послуг №165 підписаний між АО «АПОЛОГЕТ» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ КАПІТАЛ» 07.08.2026, з якого вбачається, що підписанням цього акту сторони підтверджують факт надання АО «АПОЛОГЕТ» та прийняття ТОВ «ФК «КРЕДИТ КАПІТАЛ» послуг відповідно до положень укладеного ними договору про надання правової (правничої) допомоги від 01.07.2025 №0107.

У п. 2 акту зазначено, що виконавцем надано клієнту, а клієнтом прийнято послугу згідно договору від 01.07.2025 № 0107 щодо боржника ОСОБА_1 .

У пункті 3 акту вказано, що сума наданих послуг склала 8 000,00 гривень.

Згідно детального опису наданих послуг до акту №165 за договором про надання правової (правничої) допомоги від 01.07.2025 № 0107, виконавцем були надані наступні види послуг:

- усна консультація клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором (0 год. 30 хв.);

- ознайомлення з матеріалами кредитної справи (2 год. 00 хв.);

- погодження правової позиції клієнта у справі (0 год. 30 хв.);

- складення позовної заяви з урахування правової позиції клієнта (3 год. 30 хв.);

- подання заяви до суду від імені клієнта (1 шт.).

У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.

Правовий висновок щодо того, що суд може з власної ініціативи суду зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, за критерієм співмірності розміру цих витрат, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у cправі № 686/5757/23. На момент ухвалення рішення, Велика Палата Верховного суду не відступила від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 26 червня 2024 року у cправі № 686/5757/23.

На думку суду, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає принципам співмірності, розумності та справедливості з огляду на наступне.

Щодо витрат пов`язаних з ознайомленням з матеріалами кредитної справи то постанова ВП ВС від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19 містить висновок про те, що витрати на ознайомлення з апеляційними скаргами не можуть бути враховані під час розподілу судових витрат, оскільки фактично охоплюються змістом наданої послуги з підготовки відзивів на апеляційні скарги.

Тому, на думку суду, ознайомлення з матеріалами та документами є одним із елементів процедури складання заяв по суті справи (позову, відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив), а тому, не підлягають окремій оцінці.

Щодо витрат на надання консультації та витрат на погодження правової позиції, то на думку суду такі витрати є виключною ініціативою представника, оскільки, позивач участі у судових засіданнях - не брав, власну позицію щодо справи - не висловлювали, а позовна заява складалася безпосередньо адвокатом, будь-яких заяв або клопотань самостійно - не подавав. Будь-яких доводів на підтвердження того, що надання такої послуги як консультація не є невідворотною та неминучою - позивачем надано не було. Окрім того, у змісті позовної заяви та акті приймання передачі не розкрито з приводу якого саме питання (яких документів) надавалася така консультація. Тому, суд вважає, що підстави для відшкодування витрат за зазначену послугу - відсутні.

Щодо витрат, пов`язаних зі складання та подання позову, то суд звертає увагу на те, що сама позовна заява не значна за обсягом, а складання такої заяви не вимагає значного проміжку часу, оскільки, за своєю формою та змістом така позовна заява є типовою.

Додатки до позовної заяви не містять будь-яких доказів, які б були отримані представником позивача самостійно, а тому, це дає підстави вважати, що адвокат не вчиняв будь-яких дій задля їх отримання.

Суд звертає увагу на те, що правовідносини які виникли між сторонами ґрунтуються на кредитних правовідносинах. Зазначена категорія справ характеризується низьким рівнем складності.

Визначаючи вартість такої послуги, як складання та подання позову, суд виходить з того, що спірні правовідносини характеризуються чітким правовим регулювання це Цивільний кодекс України, Закон України «Про споживче кредитування», а тому, від представника позивача не вимагалося здійснення пошуку додаткового законодавства, що свідчить про сталість та єдність законодавства у цій сфері.

При цьому, судова практика у цій сфері стала та узгоджена між собою, що не вимагає від представника витрати значного часу для її пошуку та/або узгодження правових позицій.

На думку суду, справа не становить значного суспільного інтересу, та впливає виключно відносини між кредитором та боржником.

Тому, враховуючи зазначене, суд вважає, що вартість послуги із складання та подання позовної заяви, яка б відповідала критерію співмірності, розумності та справедливості становить 3 000,00 гривень.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також, що вартість послуги із складання та подання позовної заяви, повинна відповідати критерію співмірності, розумності та справедливості, з відповідача в порядку розподілу судових витрат підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 гривень.

Щодо суми сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору, розмір якого становить 2 662,40 гривень.

Згідно копії платіжної інструкції від 14.08.2026 №51985, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» сплатило 2 662,40 гривень в якості судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача в порядку розподілу судових витрат підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 2 662,40 гривень.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч. 4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, поверх 4, ЄДРПОУ - 35234236, заборгованість за кредитним договором від 12.12.2020 №3330980 у розмірі 22 245 (двадцять дві тисячі двісті сорок п`ять) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, поверх 4, ЄДРПОУ - 35234236, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, поверх 4, ЄДРПОУ - 35234236, суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення складено та підписано 07 жовтня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.