Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №522/21214/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/21214/25

Провадження №2/522/9247/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

07 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючої – судді Косіциної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію, -

ВСТАНОВИВ:

23 вересня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява КП «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості поставлену теплову енергію, у якій позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за теплову енергію у розмірі 111 010,92 гривень, а також здійснити розподіл судових витрат.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року позовну заяву КП «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії, – задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» заборгованість за теплову енергію у розмірі 111 010,92 гривень та суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 3 028,00 гривень.

06 серпня 2026 року від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

17 серпня 2026 року від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надійшла заява про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2025 №522/21214/25.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2025 №522/21214/25 – прийнято до розгляду та призначено проведення судового засідання.

03 вересня 2026 року від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому заявник вказує, що позивач не надав до суду доказів дійсного обсягу наданих послуг, розрахунку тарифів, затверджених нормами рішення виконавчого органу міської ради за кожен окремий опалювальний сезон протягом 2007–2025 років, а також доказів дотримання температурного режиму та якості надання послуг. Разом із відзивом на позовну заяву представником відповідача було подано клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, у якому заявник просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог КП «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за період з 01 жовтня 2007 року по 22 вересня 2022 року та відмовити КП «Теплопостачання міста Одеси» у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01 жовтня 2007 року по 22 вересня 2022 року у зв`язку зі спливом позовної давності.

03 вересня 2026 року від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2026 року клопотання представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду – задоволено.

У судове засідання, призначене на 07 вересня 2026 року учасники справи не з`явився, хоча належним чином були повідомленні про дату, час та місце судового розгляду.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Болотіна Андрія Євгеновича про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року у справі №522/21214/25 – задоволено частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року у справі №522/21214/25 за позовом КП «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та гаряче водопостачання – скасовано. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

11 вересня 2026 року від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 повторно надійшов відзив на позовну заяву.

21 вересня 2026 року від представника КП «Теплопостачання міста Одеси» – Гумуржи Івана Дмитровича надійшли додаткові пояснення у справі, у яких заявник зазначає, що відповідач є власником нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , а тому в неї виникли зобов`язання зі сплати послуг з постачання теплової енергії, абонплати, ЗПО. Також зазначає, що рахунок на оплату комунальної послуги та його критерії регулюються ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а саме ч. 3 ст. 8 даного Закону, а реєстр нарахувань та оплат КП «Теплопостачання міста Одеси» повністю відповідає приписам законодавства. Окрім того вказує, що згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, таким чином, доводи щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставними, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову. У прохальній частині просить суд прийняти додаткові пояснення по справі до розгляду, а відзив на позовну заяву представника відповідача ОСОБА_2 який діє в інтересах відповідачки ОСОБА_1 до КП «Теплопостачання міста Одеси» – залишити без задоволення.

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи – не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

КП «Теплопостачання міста Одеси» є постачальником теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.10.2025 №448417608, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване в тому числі за ОСОБА_1 .

На ім`я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , за яким здійснювався облік наданих послуг з постачання теплової енергії на опалення та гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

У ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вказано, що до житлово-комунальних послуг належать: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

У постанові КЦС ВС від 23.11.2022 у справі №761/43664/18 вказано, що частиною першою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом п.5 ч.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказає, що позивач не надав до суду доказів дійсного обсягу наданих послуг, розрахунку тарифів, затверджених нормами рішення виконавчого органу міської ради за кожен окремий опалювальний сезон протягом 2007-2025 років, а також доказів дотримання температурного режиму та якості надання послуг.

Разом із тим, зазначені доводи не спростовують правильності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Так, позивачем до матеріалів справи надано розрахунок заборгованості, у якому наведено необхідні вихідні дані для визначення розміру заборгованості, зокрема обсяг нарахувань, вартість наданих послуг, періоди їх нарахування та інші показники, на підставі яких визначено загальний розмір заборгованості відповідача. Відповідно, твердження про те, що позивачем взагалі не наведено даних щодо обсягу та вартості наданих послуг, не відповідає матеріалам справи.

Посилання відповідача на те, що позивачем не надано до суду розрахунку тарифів, затверджених рішеннями виконавчого органу міської ради за кожен окремий опалювальний сезон протягом 2007-2025 років, також не свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

КП «Теплопостачання міста Одеси» не встановлює тарифи на теплову енергію на власний розсуд, а здійснює нарахування плати за теплову енергію відповідно до тарифів, встановлених уповноваженими державними органами та органами місцевого самоврядування у межах наданих їм повноважень.

Зокрема, тарифи на теплову енергію для КП «Теплопостачання міста Одеси» встановлювалися відповідними нормативно-правовими актами уповноважених органів, у тому числі постановами НКРЕКП, з урахуванням вимог законодавства у сфері теплопостачання та житлово-комунальних послуг. Таким чином, застосований позивачем тариф не є самостійно визначеним ним показником, а має нормативно визначене походження.

При цьому з наданого позивачем розрахунку заборгованості можливо встановити періоди нарахування, застосовані тарифи, обсяги наданих послуг та відповідні суми нарахувань, на підставі яких визначено загальний розмір заборгованості. Відповідач, заперечуючи правильність застосованих тарифів, не зазначає, який саме тариф, у якому конкретно періоді та в якій частині, на його думку, був застосований позивачем неправильно, а також не надає власного розрахунку заборгованості із застосуванням тарифів, які, на його переконання, повинні були застосовуватися.

Саме по собі посилання на необхідність надання позивачем усіх рішень та постанов, якими встановлювалися або змінювалися тарифи протягом усього періоду, за який здійснено нарахування, без конкретизації того, який саме показник розрахунку відповідач вважає неправильним, не спростовує правильності наданого позивачем розрахунку.

Більше того, відповідачем не наведено конкретних обставин, які б свідчили про застосування позивачем тарифів, що не відповідали встановленим уповноваженими органами у відповідні періоди. Отже, доводи відповідача в цій частині фактично зводяться до припущення про можливу неправильність нарахувань, яке саме по собі не може бути підставою для невизнання заборгованості.

Таким чином, відсутність у матеріалах справи окремого примірника кожного нормативного акта, яким у різні періоди встановлювалися тарифи на теплову енергію, за відсутності конкретних заперечень щодо правильності застосування позивачем відповідних тарифів, не свідчить про недоведеність розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Щодо посилань відповідача на відсутність доказів дотримання температурного режиму та якості надання послуг, то такі доводи також не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідачем не надано доказів того, що протягом спірного періоду температура у приміщенні не відповідала встановленим нормативним показникам, послуги з теплопостачання надавалися неналежної якості або не надавалися взагалі, а також не надано доказів звернення до позивача з відповідними вимогами, складання актів-претензій чи вчинення інших дій, спрямованих на фіксацію факту неналежного надання послуг.

При цьому обов`язок сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, передбачений статтею 81 ЦПК України. Тому саме відповідач, заявляючи про неналежну якість наданих послуг та порушення температурного режиму, повинен був надати належні та допустимі докази на підтвердження відповідних обставин.

У постанові ВС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 колегія суддів КГС виснувала, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Таким чином, наведені у відзиві доводи відповідача щодо недоведеності обсягу та вартості наданих послуг, а також щодо недотримання температурного режиму та неналежної якості послуг не підтверджені належними доказами та не спростовують наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Згідно статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону.

У ч. 1 ст. 10 Закону вказано, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно з положеннями статей 530, 612, 625 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у термін, встановлений договором або законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

На підставі наданих суду доказів, було встановлено, що КП «Теплопостачання міста Одеси» постачало теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 , де зокрема, розташоване майно, що належало ОСОБА_1 , тоді як остання належним чином не виконувала свої обов`язки, які є похідними від належних їй як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном, шляхом невнесення плати за постачання теплової енергії.

Доказів зворотного суду – не було надано.

Відповідно наданого позивачем реєстру нарахувань та оплат по абоненту – ОСОБА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , розмір заборгованості за спожиту теплову енергію у період з 01 жовтня 2007 року по 01 липня 2025 року становить 111 010,92 гривень.

Представником ОСОБА_1 – ОСОБА_2 було подано до суду клопотання про застосування строків позовної давності, у якому заявник просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог за період з 01 жовтня 2007 року по 22 вересня 2022 року та відмовити КП «Теплопостачання міста Одеси» у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01 жовтня 2007 року по 22 вересня 2022 року у зв`язку зі спливом позовної давності, дослідивши яке, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Законом №540-ІХ внесено зміни до пункту розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та передбачено, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова №211).

Закон №540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови №211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності).

Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 25 серпня 2021 року у справі №914/1560/20.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Проте, указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності», згідно з яким п. 19 розділу виключається.

Таким чином, позовна давність повинна відраховуватися за три роки, що передують 12.03.2020, з урахуванням строку, що сплинув після поновлення її перебігу, який у даному випадку становить 19 днів. Отже, враховуючи, що до позовів про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги застосовується загальна позовна давність тривалістю три роки, позовна давність у даному конкретному випадку повинна обчислюватися з 01.04.2017.

Згідно ухвали КЦС ВС від 15.11.2023 у справі №750/254/22 порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен довести і той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) та від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц (провадження №14-376цс18) сформульований висновок, що про дотримання або пропущення позовної давності суд має робити висновки щодо кожної позовної вимоги окремо.

Верховний Суд у своїй постанові від 09 квітня 2020 року у справі №10/Б-743 зазначав про те, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 у справі №523/10225/15-ц та від 19 листопада 2019 року у справі №911/3677/17).

Крім того, у постанові від 07 липня 2020 (справа №712/8916/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що на підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Згідно постанови КЦС ВС від 28.04.2022 у справі №344/7849/15-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

У постанові КЦС ВС від 20.12.2023 у справі №208/5593/20 вказано, що якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Тобто, що позовна давність застосовується лише в тому випадку, коли суд визнає позовну заяву обґрунтованою, тобто такою, що підлягає задоволенню.

Суд вважає, що позовна заява КП «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості є обґрунтованою, а з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача, зумовлені несплатою відповідачем житлово-комунальних послуг, а тому, суд доходить до висновку про наявність підстав для застосування позовної давності у період з жовтня 2007 року по 01 квітня 2017 року.

З матеріалів справи вбачається, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за період з жовтня 2007 року по 01 квітня 2017 року складає 31 565,35 гривень.

За таких обставин, суд вважає, що – загальний розмір заборгованості, щодо якої буде застосовуватися строк позовної давності з жовтня 2007 року по 01 квітня 2017 року складає 31 565,35 гривень, а тому, в частині вимог КП «Теплопостачання міста Одеси» про стягнення заборгованості за період з 01 жовтня 2007 року по 01 квітня 2017 року у розмірі 31 565,35 гривень – слід відмовити.

В той же час, розмір заборгованості ОСОБА_1 за період з 01.04.2017 року по червень 2025 року становить 79 445,57 гривень (111 010,92 гривень (загальна сума заборгованості) - 31 565,35 гривень (заборгованість за період з жовтня 2007 року по 01.04.2017, щодо якої застосовано строк позовної давності).

На підставі вище наведено, суд доходить до висновку, про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» заборгованості за поставлену теплову енергію у розмірі 79 445,57 гривень.

Щодо судового збору суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

Згідно платіжної інструкції від 02.09.2025 №1622, КП «Теплопостачання міста Одеси» сплатило в якості судового збору грошову суму у розмірі 3 028,00 гривень.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову – 111 010,92 гривень.

Розмір задоволених позовних вимог – 79 445,57 гривень.

Питома вага – 0,7157 (79 445,57 / 111 010,92).

Розмір судового збору – 2 167,14 гривень (3 028,00 * 0,7157).

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, суд доходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору, пропорційної задоволеним позовним вимогам у розмірі 2 167,14 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 530, 612, 625, 628, 638ЦК України, ст.ст. 77, 79, 80, 141, 263 – 265, 279, 282-283 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії, – задовольнити частково.

Стягнути з відповідача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь позивача – Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси», м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б, ЄДРПОУ - 34674102, заборгованість за теплову енергію у розмірі 79 445 (сімдесят дев`ять тисяч чотириста сорок п`ять) гривень 57 (п`ятдесят сім) копійок.

Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь позивача – Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси», м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б, ЄДРПОУ - 34674102, суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 167 (дві тисячі сто шістдесят сім) гривень 14 (чотирнадцять) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення складено та підписано 07 жовтня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.