Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №947/11673/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/11673/26

Провадження № 2/947/3345/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 року

Київський районний суд м. Одеси

у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю секретаря судового засідання Жекової А.О.,

представника позивача Діденко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики-

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси, через систему «Електронний суд» 19.03.2026 надійшла позовна заява яка подана в інтересах ОСОБА_1 , його представником ОСОБА_3 , з вимогами про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за розпискою ( договором позики) від 22.05.2024 року у розмірі 18500,00 доларів США та, згідно вимог ст. 625 ЦК України, 3% річних від суми заборгованості у розмірі 775,48 доларів США гривень.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О..

Ухвалою судді від 20.04.26 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Під час підготовчого провадження у засіданні 03.09.2026 головуючим оглянуто оригінал розписки від 22.05.2024 , копія якого знаходиться на а/с 8.

Судом, ухвалою від 03.09.2026, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 30.09.2026 у зв`язку із неявкою відповідача та ненадходження від нього заяв по суті справи , зі згодою представника позивача, ухвалою суду визначено про заочний розгляд справи у відповідності до положень Глави 11 Розділу ІІІ Цивільного процесуального кодексу України.

Як встановлено судом 22.05.2024 між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, шляхом написання власноруч позичальником розписки , укладено договір позики, згідно умов якого позичальник отримав від позикодавця грошові кошти у розмірі 18 500 доларів США на умовах повернення повної суми грошей до 15.10.2024.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовідносини пов`язані із зобов`язаннями за договором позики врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України ).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 року по справі №754/5396/17 За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Ця судова практика є незмінною.

У даному випадку суд проаналізувавши з наданий позивачем Договір позики від 22.05.2024 вважає, що за його змістом можливо достеменно встановити факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 у борг грошової суми , яка була повністю передана відповідачу та узгодження сторонами строку повернення суми.

Зазначені у самої розписки відомості що гроші позичаються на розвиток підприємства не змінює суть встановлених правовідносин, так як згідно змісту розписки повернення повної суми отриманих позичальником грошей не пов`язано із діяльністю підприємства.

Наявність у позивача оригіналу Договору, на якої відсутні будь які позначки щодо повного або часткового виконання зобов`язання, або змін строків повернення грошей, є переконливим доказом не виконання боржником умов договору у визначений сторонами строк.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ч.1 ст. 526 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ч.1 ст. 530 ЦК України). .

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При розгляді питання суми та валюти які підлягає стягненню суд враховує той факт, що при визначенні розміру запозиченої суми грошей , як при отриманні так і при поверненні, сторонами визначались розмір у доларах США.

18 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 916/4693/15 вказав, що законодавство України не встановлює заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій його зазначено у договорі.

Аналіз ст.ст. 524, 533 ЦК України свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Як вбачається, заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій його зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку що надана позивачем Договір позики від 22 травня 2024 року є переконливим доказом укладення між сторонами договору позики на суму 18 500 доларів США , строк виконання договору визначений сторонами 15 жовтня 2024 року сплив , грошове зобов`язання не виконане у повному обсязі, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу у розмірі 18 500 доларів США.

Що стосуються вимог про стягнення додатково з позичальника 3% річних у розмірі 775,48 доларів США, у відповідності до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України, суд вважає що вказані вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас , відповідно до положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ( доповнено згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 ), у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

У даному випадку позивачем , за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 8428,87 гривень, що підтверджується квитанцією ( а/с 1), який як вид судових витрат стягується із відповідача на користь позивача, пропорційно задоволеним вимогам, у сумі 8 089,76 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81-82, 258-259, 263-265,280-289, 354,355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики.

Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість за договором позики від 22.05.2024 року у розмірі 18 500 ( вісімнадцять тисяч п`ятсот ) доларів США.

Відмовити у задоволені вимог про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у порядку ст. 625 ЦК України.

Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору, пропорційно задоволеним вимогам, у сумі 8 089,76 грн.

Повне судове рішення складено 07.10.2026.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення). Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право на подачу апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення) до Одеського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В. О. Луняченко