Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №440/9448/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/9448/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Удовіченка С.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/рнокпп НОМЕР_1 до Військова частина НОМЕР_2 АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/рнокпп НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 в якому просить:

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти, за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 01 червня 2026 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення (основних та додаткових його видів, премії, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 та за 2025, 2026 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 та за 2025, 2026 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2025, 2026 роки) за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 01.06.2026 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум з одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати в розмірі не виплаченого грошового забезпечення, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ПІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у спірних періодах отримував грошове забезпечення у меншому розмірі ніж встановлено чинним законодавством.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у відзиві проти задовлення позову заперечував, вказуючи на його безпідставність.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Судом встановлено, що позивач у період з 11.09.2015 проходить службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

08.06.2026 позивач звернувся до Військової частини із заявою в якій просив здійснити перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 виходячи із розміру прожиткового мінімуму встановленого на 01 січня відповідного року.

Відповідач листом від 16.06.2026 №510 повідомив, що правові підстави для здійснення відповідного перерахунку відсутні.

Позивач не погоджуючись із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018 при визначенні грошового забезпечення та всіх виплат, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких мотивів.

Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Відтак, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Правовий висновок щодо застосування норм пункт 4 постанови № 704 у редакції змін згідно із пунктом 6 постанови № 103, який є релевантним до спірних правових відносин, зроблено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 (справа № 440/6017/21).

У вказаній постанові Суд касаційної інстанції сформував таку правову позицію:... зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-XII.

Однак Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили".

При цьому колегія суддів Верховного Суду зазначила, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року (що узгоджувалося із нормою пункт 4 постанови № 704 у редакції змін згідно із пунктом 6 постанови № 103).

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 294-IX) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять (як і не містить таких застережень Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік").

Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Підсумувавши Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік (2020, 2021), у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік згідно Законів України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік).

Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року 2102 грн.

Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року 2270 грн.

Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року 2481 грн.

Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року 2684 грн.

Отже, щороку прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.

Застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року (як було передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані), який є нижчим від вказаних прожиткових мінімумів, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.

З огляду на вищевикладене, посадовий оклад та оклад за військове звання позивача за спірний період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно повинен був визначатися наступним чином:

- з 29.01.2020 по 31.12.2020 - 2102 грн х на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови №704;

- з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 2270 грн х на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови №704;

- з 24.02.2022 по 31.12.2022 - 2481 грн х на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови №704;

- з 01.01.2023 по 19.05.2023 - 2684 грн х на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови №704.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам /надалі Порядок № 260/, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану, допомоги.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачами, посадовий оклад та оклад за військове звання позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а відповідно і інші складові грошового забезпечення визначалися виходячи з прожиткового мінімуму 1762,00 грн.

Таким чином позивач має право на перерахунок з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення виходячи із прожиткового мінімуму встановленого на 01 січня відповідного року.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою № 44, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі – Порядок № 44).

Відповідно до пунктів 2 - 6 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу (далі - ПК України) передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17 зазначив, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

За таких обставин нарахування та виплата позивачу перерахованого грошового забезпечення за спірний період з 29.01.2020 по 19.05.2023 має бути здійснена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Щодо періоду з 20.05.2023, суд зазначає наступне.

12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.

В подальшому, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Разом з тим, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року.

Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відмовлено.

Суд зазначає, що скасоване судове рішення не породжує будь-яких правових наслідків з моменту його ухвалення, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.

Отже, положення пункту 4 Постанови КМ України №481, якими установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 є чинними з 20.03.2023 та підлягають застосуванню під час вирішення спору, що розглядається в межах цієї справи.

Таким чином, до визначення розміру грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.

Отже, оцінюючи правомірність дій відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20.05.2023, суд доходить висновку, що розраховуючи розмір грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями), виходячи з базового розміру 1762 гривні, як встановлено пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 (у редакції Постанови КМУ № 481 від 12.05.2023), відповідач діяв правомірно, а тому позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” у період з 20.05.2023 по по 01.06.2026 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та 01.01.2026 відповідно для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги зобов`язати виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" /надалі - Закон №2050-ІІІ/ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 /надалі - Порядок №159/.

Згідно із статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтями 3, 4 та 5 Закону №2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

За приписами статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Пунктом 2 Порядку №159 визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Відповідно до пункту 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Основними умовами для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів (у тому числі індексації грошових доходів громадян) та фактична виплата такого доходу. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

У постанові від 21.08.2023 в справі №460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.05.2019 в справі №804/2994/18, від 23.12.2020 в справі №640/7975/15-а, від 05.07.2022 в справі №420/7633/20 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі у справі, що розглядається), від 09.08.2022 в справі №460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.

Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 31.07.2024 в справі №480/1704/19 та від 21.08.2024 в справі №200/63/23, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Вказані позиції підтримані Верховним Судом у постанові від 24.01.2025 у справі №380/1607/24, в якій Верховний Суд зазначив про подібність правовідносин, яка визначається з метою урахування/застосування відповідного правового висновку та встановлюється також через законодавчо визначену подібність правовідносин, закладену у відповідних нормах Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

Оскільки спір стосується перерахунку грошового забезпечення позивача, як військовслужбовця, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

При цьому, як слідує з матеріалів позовної заяви позивачем сплачено 1331,20 грн судового збору, питання щодо повернення якого вирішується в порядку визначеному Законом України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення (основних та додаткових його видів, премії, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяС.О. Удовіченко