Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №420/1902/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1902/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 року по 19.07.2022 року посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.07.2022 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премій, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустки щорічну основну, додаткову відпустку та ін., визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 17.08.2015 проходив військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, а наказом начальника цього загону від 21.07.2024 №482-ОС його, штаб-сержанта, звільнено в запас Збройних Сил України. Наказ про звільнення позивачу не вручався, інформація про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення не надавалась.

За твердженням позивача, станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонний загін не провів з ним розрахунків у повному обсязі: у період з 29.01.2020 до 19.05.2023 нарахування грошового забезпечення здійснювалось у заниженому розмірі, а саме виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховувались виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023).

Позивач вказує, що на його запит відповідач листом від 22.12.2025 №09/І-2503/2574 повідомив, що нарахування та виплату середнього заробітку не можливо було здійснити у зв`язку з відсутністю затверджених кошторисних призначень на зазначені цілі, та надав не в повному обсязі запитувані документи: архівні відомості з січня 2019 року по грудень 2025 року, витяг з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 21.07.2024 №482-ОС «Про особовий склад» та витяг з послужного списку від 22.12.2025.

Позивач зазначає, що наказом від 21.07.2024 №482-ОС його звільнено в запас Збройних Сил України з 20 липня 2024 року та що відповідно до положень цього наказу на момент звільнення він повинен був отримати грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 30 календарних днів та за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік за 15 календарних днів.

Після виключення зі списків особового складу, як вказує позивач, Військова частина НОМЕР_1 досі не здійснила з ним усіх належних розрахунків: перерахунок та виплата грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період служби з 29.01.2020 до 19.07.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2020 року, на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та виплата різниці з урахуванням виплачених сум НОМЕР_2 прикордонним загоном не здійснені.

Позивач посилається на статтю 19 Конституції України, статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанову Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017. Він зазначає, що станом на час прийняття цієї постанови її пункт 4 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Примітки до цих додатків, на думку позивача, мають пояснювальний характер, норм права не містять та дублювали положення пункту 4 в частині зазначення розрахункової величини.

Позивач вказує, що з 24.02.2018 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018, якою пункт 4 постанови №704 викладено в новій редакції, що передбачає використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Зміст приміток до додатків 1 та 14 не було приведено у відповідність з нормою пункту 4, і рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18 він не змінювався.

Однак, за твердженням позивача, неприведення приміток у відповідність до змін, внесених у пункт 4, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Позивач зазначає, що рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018, яким вносились зміни, зокрема, до п.4 постанови №704.

Позивач посилається на частину 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України і вважає, що з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, п.6 постанови №103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Позивач вказує, що аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 19 жовтня 2022 року по справі №400/6214/21.

За твердженням позивача, положення п.4 постанови №704 щодо обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, а встановлене п.3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України №1774-VIII від 06.12.2016 обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів і застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Позивач вважає, що починаючи з 29.01.2020 у нього виникли правові підстави для перерахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт (однак без урахування показників мінімальної заробітної плати).

Позивач також вказує, що п.8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року, тоді як закони України про Державний бюджет України на 2020, 2021 та 2022 роки таких застережень не містять.

На думку позивача, положення п.4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, до 01.01.2020 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили, а з 01.01.2020 не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Позивач зазначає, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, який щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Позивач вважає, що з 29.01.2020 відповідач при визначенні його грошового забезпечення протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року як розрахункову величину, та виплати здійснювались у меншому розмірі, ніж визначено законодавством, а тому він має право на перерахунок грошового забезпечення та додаткових виплат виходячи із посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Стислий виклад заперечень відповідача

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вважає її необґрунтованою, просить у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі та зазначає таке.

Згідно з пунктом 4 Постанови №704 в первинній редакції на дату прийняття, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, а примітки до цих додатків містять таку саму формулу.

Проте на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, за якою розміри окладів визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відповідач вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103.

При цьому, за твердженням відповідача, судом апеляційної інстанції досліджувалась та надавалась оцінка лише п.1 та п.2 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, які стосуються постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 та від 13 лютого 2008 р. №45, тобто які безпосередньо зачіпали права позивача у тій справі, а п.3 Змін, яким пункт 4 Постанови №704 викладено в редакції з прожитковим мінімумом для працездатних осіб, встановленим законом на 1 січня 2018 р., судом апеляційної інстанції не досліджувався та оцінка його правомірності не здійснювалась.

На думку відповідача, вказані обставини свідчать про виникнення правової колізії, яка полягає в тому, що пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 скасований в повному обсязі за рішенням суду, в тому числі і пункт 3 Змін, яким були внесені зміни в пункт 4 Постанови №704, у той же час Кабінетом Міністрів України не було внесено зміни в пункт 4 Постанови №704 та фактичне правозастосування вказаного пункту відбувалось в редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відповідач посилається на рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 і зазначає, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який розробляє проект закону про Державний бюджет України та забезпечує виконання затвердженого Державного бюджету України.

Відповідач вказує, що частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, тобто саме він відповідає за належне правове регулювання у спірних правовідносинах.

З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008 та від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 відповідач зазначає, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

З посиланням на статтю 7 та частину 1 статті 27 Бюджетного кодексу України відповідач стверджує, що принцип збалансованості бюджету має визначальне значення для належного функціонування всієї бюджетної системи, оскільки в іншому випадку держава може втратити можливість належного забезпечення виконання завдань і функцій, які здійснюються всіма органами державної влади, в тому числі військових формувань.

Відповідач наводить практику Європейського суду з прав людини щодо принципу правової визначеності (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії», «Веренцов проти України», «Дель Ріо Прада проти Іспанії», «Чепмен проти Сполученого Королівства», «Проценко проти Росії», «Сутяжник проти Росії», «Сєрков проти України», «Горжелік та інші проти Польщі», «Тудор Тудор проти Румунії», «Стефаніка та інші проти Румунії», «Падурару проти Румунії», «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії», «Скоппола проти Італії») та пункт 47 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів і вказує, що якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності.

Відповідач посилається на п.32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 р. №870, відповідно до якого визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом, а дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України, чи про його скасування.

За твердженням відповідача, відповідна правова колізія має фундаментальне значення для належного функціонування бюджетної системи та була знята за наслідками прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №481 від 12.05.2023, яка набрала чинності 20.05.2023 та якою пункт 4 викладено у редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відповідач зазначає, що відповідно до статті 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Висока Договірна Сторона під час війни може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан та що Раду Європи було поінформовано про відступ, зокрема, від статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції. Тому, на думку відповідача, судом не може бути застосована правова позиція Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України», відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань, оскільки такий висновок стосується правовідносин мирного часу та не враховує соціальну та економічну ситуації в країні під час воєнного стану.

З посиланням на частину 2 статті 64 та частину 4 статті 43 Конституції України, статтю 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, статтю 4 та статтю F частини V Європейської соціальної хартії відповідач стверджує, що діючою Конституцією України в умовах воєнного стану передбачена можливість обмеження прав громадян на соціальний захист, в тому числі у разі необхідності виплата заробітної плати може здійснюватись у розмірі, нижчому від визначеного законом.

Відповідач вказує, що 21.09.2024 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» щодо фінансового забезпечення сектору безпеки і оборони», наводить показники доходів і видатків Державного бюджету України на 2024 рік та зазначає, що діючими положеннями п.4 Постанови №704 розміри окладів розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні (вказаний розмір з 2018 року не змінювався) та саме з вказаного розміру були розраховані показники Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Відповідач посилається на статтю 17 Конституції України та на постанову Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22, в якій зазначено, що в умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України, і вважає, що у військовий час органи державної влади з метою здійснення оборони держави можуть надавати перевагу аргументам, які обумовлюють посилення обороноздатності (потреби оборони), а не тим, які націлені на індивідуальні права. За твердженням відповідача, підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України, а на відповідача відповідно до Конституції України покладаються обов`язки оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.

На думку відповідача, Військова частина НОМЕР_1 , яка фінансується з державного бюджету та в період з 2018 по даний час отримує фінансування для виплати грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з розміру 1762 гривні, не може нести відповідальність за правову колізію, яка стала передумовою виникнення спірних правовідносин та була належним чином вирішена лише 20.05.2023. Позивач у спірні періоди в повному обсязі отримував грошове забезпечення за виконання своїх службових обов`язків, а спір виник виключно щодо неправомірних, на його думку, дій відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у розмірі меншому, ніж той, що на його думку повинен був йому виплачений за наслідками скасування п.6 Постанови №103.

Відповідач зазначає, що наразі він позбавлений можливості в умовах воєнного стану виплачувати за рахунок наявних у нього бюджетних коштів, які направлені на його належне функціонування та забезпечення умов для відбиття військової агресії російської федерації, грошове забезпечення у розмірі більшому ніж 1762 гривні.

Відповідач також посилається на критерії, закріплені у статті 2 КАС України, на статтю 77 КАС України, частину 2 статті 19 Конституції України та на положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 25.06.2018 №558, за якими, як він вказує, грошове забезпечення виплачується виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Державної прикордонної служби України.

За твердженням відповідача, за наслідками отримання відповідного звернення позивача було правомірно відмовлено у перерахунку та виплаті грошового забезпечення (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням) в оскаржений період, суми грошової допомоги на оздоровлення, премії, оскільки така відмова заснована на положеннях діючого законодавства, відповідає легітимній меті та здійснена з дотриманням необхідного балансу між загальними суспільними інтересами та інтересами окремої особи.

Відповідач зазначає, що такого самого висновку дійшов Одеський окружний адміністративний суд в рішеннях від 07.11.2024 за №420/26157/24, від 05.03.2025 №420/29200/24, від 25.07.2025 №420/6399/25, від 09.10.2025 №420/7667/25.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 02.02.2026 відмовив у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду у зв`язку з тим, що позивач цього строку не пропустив, прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Цією ж ухвалою суд витребував у відповідача докази проходження позивачем військової служби (копії наказів про зарахування до списків та виключення зі списків, тощо), інформацію про розмір нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення із зазначенням всіх складових видів грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.07.2022, із обов`язковим зазначенням інформації, з якого розміру прожиткового мінімуму вони були розраховані, та інформацію про наявність у відповідача статусу розпорядника бюджетних коштів або перебування на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.08.2015 №411-ОС «По особовому складу», молодшого сержанта ОСОБА_1 , який призваний на військову службу у зв`язку з мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_4 , зараховано у списки особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » II категорії (тип Б) з 17 серпня 2015 року.

Згідно з витягом з послужного списку штаб-сержанта ОСОБА_1 (П-010146), позивача 04.10.2016 прийнято на військову службу за контрактом сержантського і старшинського складу.

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.07.2024 №482-ОС «Про особовий склад», штаб-сержанта ОСОБА_1 (П-010146), інспектора прикордонної служби 1 категорії - інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б), звільненого в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 (із застосуванням пункту 3 частини дванадцятої) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини (перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 20 липня 2024 року.

Цим же наказом визначено виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 30 календарних днів та за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік за 15 календарних днів, а остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 20 липня 2024 року.

Архівні відомості за 2020, 2021 та 2022 роки підтверджують, що в період з 29.01.2020 до 19.07.2022 відповідач нараховував та виплачував позивачу посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби та премію з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Місячний посадовий оклад позивача становив 3170,00 грн у січні-серпні 2020 року, 3080,00 грн з жовтня 2020 року до липня 2021 року та 3260,00 грн з вересня 2021 року. Кожна з цих сум є добутком 1762 гривень, тобто прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 1 січня 2018 року статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», і тарифного коефіцієнта, передбаченого додатком 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, заокругленим до 10 гривень згідно з приміткою 1 до цього додатка.

За цими ж відомостями допомогу для оздоровлення позивачу нараховано в червні 2020 року, грудні 2021 року та лютому 2022 року.

Одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації невикористаної відпустки архівні відомості за 2020, 2021 та 2022 роки не містять.

За архівними відомостями за 2024 та 2025 роки компенсацію невикористаної щорічної відпустки нараховано в липні 2024 року та листопаді 2025 року, а одноразову грошову допомогу при звільненні - у листопаді 2025 року.

Позивач звернувся до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону та Голови Державної прикордонної служби України із заявою від 08.12.2025, в якій вимагав:

надати послужний список та завірену копію наказу про звільнення від 21.07.2024 №482-ОС;

надати розрахунок сум грошового забезпечення, виплачених на підставі цього наказу; надати довідку про розмір, види виплат та дату їх виплати на підставі наказу про звільнення;

здійснити розрахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018;

здійснити нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 22.07.2022 в повному обсязі відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078;

здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 до 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2020, 2021, 2022, 2023 років, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;

надати обґрунтовану відповідь щодо непроведення такого нарахування та виплати; надати довідку про розмір грошового забезпечення (помісячно) за період з 01.01.2015 по дату звільнення;

нарахувати та виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні із виплати індексації грошового забезпечення шляхом виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Листом від 22.12.2025 №09/І-2503/2574 «Про результати розгляду звернення» відповідач повідомив позивача, що:

сума індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби в НОМЕР_2 прикордонному загоні відповідно до пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 в редакції, яка діяла на той час, нарахована та виплачена в повному обсязі;

для узагальнення інформації про грошове забезпечення та про розмір виплаченої індексації за період проходження військової служби з 2019 року по день виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач надає належним чином завірені підтверджуючі документи;

стосовно інформації про грошове забезпечення та про розмір виплаченої індексації до 2018 року відповідач рекомендує звернутися до Галузевого державного архіву Державної прикордонної служби України;

для узагальнення інформації стосовно нарахувань та утримань грошового забезпечення, зазначених наказом від 21.07.2024 №482-ОС, відповідач надає архівну відомість за 2024 рік;

нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення виконати неможливо у зв`язку з відсутністю затверджених кошторисних призначень на зазначені цілі.

До листа додано архівну відомість з січня 2019 року по грудень 2025 року на 7 аркушах, витяг з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 21.07.2024 №482-ОС «Про особовий склад» на 1 аркуші та витяг з послужного списку від 22.12.2025 на 1 аркуші.

Відповіді на вимоги позивача про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 та про надання обґрунтованої відповіді щодо непроведення такого нарахування лист від 22.12.2025 №09/І-2503/2574 не містить.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з обчисленням відповідачем у період з 29.01.2020 до 19.07.2022 посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, та полягають у тому, з якої розрахункової величини відповідач мав визначати ці оклади та похідні від них види грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою цієї статті визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Розміри грошового забезпечення військовослужбовців Кабінет Міністрів України встановив постановою від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704).

У первісній редакції пункт 4 Постанови №704 встановлював, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Унаслідок цих змін пункт 4 Постанови №704 було викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Суд враховує, що, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, ухваленій у спорі звільненого військовослужбовця з військовою частиною про перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 06.11.2020, зазначив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

У цій же постанові Верховний Суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.

Такий самий висновок Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду навів у постанові від 15.09.2026 у справі №320/5031/23.

Отже, у спірному періоді відповідач зобов`язаний був визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року встановлено в розмірі 2102 гривні, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня - 2270 гривень, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня - 2481 гривня.

Суд встановив, що відповідач у спірному періоді обчислював посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача виходячи з 1762 гривень, тобто з розрахункової величини, меншої за кожну з наведених.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2025 у справі №200/2682/24, ухваленій у спорі військовослужбовця з військовою частиною про перерахунок грошового забезпечення, зазначив, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови №704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Суд також враховує, що положення пункту 4 Постанови №704 щодо мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Відповідно до абзацу першого пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Означений висновок підтримано Верховним Судом у постанові від 23.05.2023 у справі №380/22021/21.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що наведені ним обставини свідчать про виникнення правової колізії, оскільки пункт 3 Змін судом апеляційної інстанції не досліджувався та оцінка його правомірності не здійснювалась.

Відповідач у відзиві зазначає, що пункт 6 Постанови №103 скасований в повному обсязі за рішенням суду, в тому числі і пункт 3 Змін, яким були внесені зміни в пункт 4 Постанови №704.

За частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, і цей наслідок не залежить ані від обсягу мотивів, з яких суд скасував акт, ані від того, чи вніс після цього Кабінет Міністрів України зміни до тексту пункту 4 Постанови №704. Фактичне правозастосування пункту 4 в редакції, яка втратила чинність, цієї редакції не відновлює.

Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012, від 27.11.2008 №26-рп/2008 та від 26.12.2011 №20-рп/2011 і на те, що саме Кабінет Міністрів України відповідає за належне правове регулювання у спірних правовідносинах, висновків суду не спростовують.

Суд у цій справі не ставить під сумнів повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати розміри грошового забезпечення: ці повноваження прямо передбачені абзацом першим частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII.

Спір стосується іншого, а саме того, яку з редакцій пункту 4 Постанови №704, прийнятих Кабінетом Міністрів України, відповідач мав застосовувати з 29.01.2020. Розрахункову величину 1762 гривні Кабінет Міністрів України запровадив Постановою №481 з 20.05.2023, тобто після закінчення спірного періоду.

До цієї дати відповідач, який за частиною другою статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не мав правових підстав застосовувати редакцію пункту 4, яка втратила чинність.

Статтю 7 та частину першу статті 27 Бюджетного кодексу України, на які посилається відповідач, суд не застосовує до спірних правовідносин. Стаття 7 визначає принципи, на яких ґрунтується бюджетна система України, а частина перша статті 27 встановлює вимоги до законопроєктів, прийняття яких призведе до зміни показників бюджету. Порядку обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням ці норми не визначають, тому принцип збалансованості бюджету, на який посилається відповідач, не змінює розрахункової величини, встановленої пунктом 4 Постанови №704.

Суд враховує посилання відповідача на практику Європейського суду з прав людини щодо принципу правової визначеності та на пункт 47 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, проте зазначає, що вони не підтверджують його позиції.

Відповідач наводить їх на обґрунтування того, що суди мають забезпечувати єдине застосування права.

Саме з цією метою частина п`ята статті 242 КАС України зобов`язує суд враховувати висновки Верховного Суду, і суд застосував висновок про редакцію пункту 4 Постанови №704, що діє з 29.01.2020, який Верховний Суд навів у постановах від 19.10.2022 та від 15.09.2026.

Постанов Верховного Суду з іншим висновком щодо застосування пункту 4 Постанови №704 у період з 29.01.2020 до 19.05.2023 відповідач у відзиві не навів.

Суд вважає помилковим посилання відповідача на п.32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870 (далі - Правила №870).

Згідно з пунктом 1 Правил №870, ці Правила визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки.

Пункт 32 Правил №870 вміщено під заголовком «Підготовка проекту акта про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України та визнання їх такими, що втратили чинність, або скасування», і він визначає наслідки визнання таким, що втратив чинність, чи скасування акта Кабінету Міністрів України іншим актом Кабінету Міністрів України.

Наслідків визнання нормативно-правового акта протиправним і його скасування судом Правила №870 не визначають.

Ці наслідки встановлює частина друга статті 265 КАС України, а відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Твердження відповідача про те, що правова колізія була знята за наслідками прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №481 від 12.05.2023, не спростовує, а підтверджує, що розрахункова величина 1762 гривні встановлена з 20.05.2023.

Спірний період закінчився 19.07.2022, тому Постанова №481 до правовідносин цього періоду не застосовується.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що в умовах воєнного стану передбачена можливість обмеження прав громадян на соціальний захист і виплата грошового забезпечення може здійснюватись у розмірі, нижчому від визначеного. Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі - Указ №64/2022), тоді як спірний період почався 29.01.2020, тож більша його частина передувала воєнному стану.

Відповідно до частини другої статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пунктом 3 Указу №64/2022 передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України.

Наведені норми допускають встановлення обмежень, але не змінюють розміру грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідач не назвав акта, яким у період з 24.02.2022 до 19.07.2022 було б обмежено право військовослужбовців на грошове забезпечення в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, або змінено розрахункову величину, визначену пунктом 4 Постанови №704. Таку зміну Кабінет Міністрів України здійснив лише Постановою №481.

На вирішення спору не впливають посилання відповідача на статтю 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 4 та статтю F частини V Європейської соціальної хартії і на те, що судом не може бути застосована правова позиція Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України».

Суд не застосовує у цій справі рішення у справі «Кечко проти України»: висновки суду ґрунтуються на Законі №2011-XII, Постанові №704, частині другій статті 265 КАС України та висновках Верховного Суду.

Норми міжнародних договорів, на які посилається відповідач, стосуються, за його ж твердженянм, права держави відступати від своїх зобов`язань під час війни і розрахункової величини посадового окладу не визначають.

Помилковим є й посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22. У цій постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: «В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Відтак, прийняті органами державної влади рішення, направлені для досягнення вказаних цілей, повинні піддаватись судовому контролю з особливою увагою» .

Суд вважає, що наведений висновок не є застосовним до спірних правовідносин. Зазначену постанову ухвалено у спорі учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області про щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік, яку орган Пенсійного фонду виплатив у розмірі, визначеному Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №540.

Верховний Суд залишив без змін постанову Шостого апеляційного адміністративного суду про відмову в позові.

Отже, у тій справі орган діяв на підставі акта Кабінету Міністрів України, прийнятого в умовах воєнного стану, а спір стосувався виплати за 2022 рік.

У цій справі такого акта немає: розрахункову величину на 1 січня 2018 року відповідач застосовував з 29.01.2020, тобто задовго до введення воєнного стану, за редакцією пункту 4 Постанови №704, яка втратила чинність. Грошове забезпечення військовослужбовців, посадовий оклад та Постанова №704 предметом розгляду в тій справі не були.

Не змінюють висновків суду і посилання відповідача на статтю 17 Конституції України, на Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» щодо фінансового забезпечення сектору безпеки і оборони» та на те, що саме з розміру 1762 гривні були розраховані показники Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Показники Державного бюджету України на 2024 рік стосуються 2024 року, коли пункт 4 Постанови №704 уже діяв у редакції Постанови №481, а спірний період закінчився 19.07.2022.

Твердження відповідача про те, що підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом, не звільняє його від обов`язку нараховувати військовослужбовцю грошове забезпечення в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що він отримує фінансування для виплати грошового забезпечення виходячи з розміру 1762 гривні, не може нести відповідальність за правову колізію та позбавлений можливості в умовах воєнного стану виплачувати грошове забезпечення в більшому розмірі.

Розмір грошового забезпечення військовослужбовця визначають Закон №2011-XII та Постанова №704, а не обсяг коштів, фактично виділених відповідачу.

Відповідно до пункту 7 розділу I Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (далі - Інструкція №558), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Питання про відповідальність відповідача суд у цій справі не вирішує: предметом спору є відповідність його дій з нарахування грошового забезпечення закону, а саме відповідач нараховував і виплачував позивачу грошове забезпечення у спірному періоді.

Твердження відповідача про те, що позивач у спірні періоди в повному обсязі отримував грошове забезпечення, суперечить обставині, яку відповідач визнав: оклади позивача він обчислював виходячи з 1762 гривень, тоді як мав обчислювати з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Змісту Інструкції №558 не відповідає твердження відповідача про те, що за її положеннями грошове забезпечення виплачується виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Державної прикордонної служби України.

Норми Інструкції №558, які пов`язують розмір виплати з наявним фондом грошового забезпечення, стосуються мінімального розміру надбавки за особливості проходження служби у відсотках (пункт 2 глави 2 розділу III), розмірів премії (пункт 2 глави 14 розділу III) та розміру матеріальної допомоги (абзац другий пункту 1 глави 6 розділу IV).

Натомість за пунктом 1 глави 1 та пунктом 1 глави 2 розділу II Інструкції №558 оклад за військовим званням і посадовий оклад визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений Постановою №704.

Норми, за якою від наявного фонду грошового забезпечення залежала б розрахункова величина окладів, відповідач не назвав.

Встановленим обставинам суперечить і твердження відповідача про те, що за наслідками отримання звернення позивачу було правомірно відмовлено у перерахунку та виплаті грошового забезпечення і що така відмова відповідає легітимній меті.

Лист від 22.12.2025 №09/І-2503/2574 відповіді на вимогу позивача про перерахунок не містить.

Крім того, предметом спору є не відмова, а дії відповідача з нарахування та виплати грошового забезпечення.

Ці дії не відповідають критерію, визначеному пунктом 1 частини другої статті 2 КАС України, оскільки відповідач вчинив їх не на підставі та не у спосіб, що визначені Законом №2011-XII і Постановою №704.

Посилання відповідача на те, що такого самого висновку дійшов Одеський окружний адміністративний суд у рішеннях від 07.11.2024 у справі №420/26157/24, від 05.03.2025 у справі №420/29200/24, від 25.07.2025 у справі №420/6399/25 та від 09.10.2025 у справі №420/7667/25, суд відхиляє.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 24.06.2025 у справі №420/26157/24, постановою від 13.08.2025 у справі №420/29200/24, постановою від 13.11.2025 у справі №420/6399/25 та постановою від 06.02.2026 у справі №420/7667/25 скасував кожне з цих рішень та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.

Вирішуючи позовні вимоги щодо щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Відповідач є органом Державної прикордонної служби України, тому порядок виплати грошового забезпечення позивачу визначає Інструкція №558.

За пунктом 1 глави 1 розділу III Інструкції №558, надбавка за вислугу років виплачується у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням.

Відповідно до пункту 1 глави 2 цього розділу, надбавка за особливості проходження служби виплачується в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Згідно з абзацом другим пункту 3 глави 14 розділу III, розмір премії у відсотках посадового окладу установлюється наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби.

Згідно з пунктом 1 глави 7 розділу IV Інструкції №558, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 цієї глави, розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, розмір надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії та допомоги для оздоровлення Інструкція №558 визначає від посадового окладу та окладу за військовим званням.

Суд встановив, що ці види грошового забезпечення відповідач нараховував позивачу у спірному періоді, а допомогу для оздоровлення нарахував у червні 2020 року, грудні 2021 року та лютому 2022 року.

Тому неправильно визначені оклади зменшили і розмір цих виплат, і вони підлягають перерахунку разом з окладами.

Визначаючи обсяг зобов`язання відповідача, суд виходить з того, що перерахунку підлягають ті види грошового забезпечення, які відповідач фактично нарахував позивачу у спірному періоді і розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням.

Вирішуючи позовні вимоги в частині одноразової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану відпустку, суд зазначає таке.

Суд встановив, що одноразова грошова допомога при звільненні та компенсація невикористаної відпустки у спірному періоді позивачу не нараховувались: компенсацію невикористаної щорічної відпустки в сумі 37165,80 грн нараховано в липні 2024 року, а компенсацію в сумі 9835,12 грн та одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 122939,00 грн - у листопаді 2025 року.

Отже, ці виплати не є виплатами за період з 29.01.2020 до 19.07.2022, про перерахунок яких просить позивач.

Відповідно до абзацу першого пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558 у редакції, чинній на день виключення позивача зі списків особового складу, у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Згідно з абзацом третім цього пункту, грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.

Підпунктом 1 пункту 6 глави 9 розділу V Інструкції №558 у редакції, чинній у листопаді 2025 року, визначено, що для військовослужбовців, що звільняються з посад, на які вони були призначені, до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород).

Отже, розмір компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, які військовослужбовець має на день виключення зі списків особового складу, а не від окладів, які він мав у попередні роки.

Позивача виключено зі списків особового складу 20.07.2024, а за архівною відомістю за 2025 рік датою його звільнення є 05.11.2025.

Тому прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2020, 2021 та 2022 років, з якого позивач просить обчислити ці виплати, до них не застосовується.

На день виключення позивача зі списків особового складу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військовим званням визначав абзац перший пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481, за яким розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2025 у справі №200/2682/24, предметом якої був, зокрема, перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.05.2023, дійшов висновку: «Підсумовуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що у період з 20 травня 2023 року по 01 лютого 2024 року правові підстави для застосування пункту 4 Постанови №704 у редакції, до внесення змін Постановою №481 відсутні, а тому відповідач правомірно проводив нарахування і виплату грошового забезпечення на підставі приписів пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481».

Суд також враховує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 скасував рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, якими пункт 2 Постанови №481 було визнано протиправним та нечинним, і відмовив у задоволенні позову до Кабінету Міністрів України.

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Верховний Суд не встановив законних підстав, які б свідчили про протиправність дій КМУ під час прийняття Постанови №481, оскільки Уряд має право встановлювати розмір грошового забезпечення військовослужбовцям (зокрема, базової величини), що прямо регламентовано Законом №2011-XII.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що підстав для перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2020, 2021 та 2022 років, немає.

Твердження позивача про те, що відповідно до наказу від 21.07.2024 №482-ОС на момент звільнення він повинен був отримати грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 30 календарних днів та за 2024 рік за 15 календарних днів, цього висновку не змінює.

Архівна відомість за 2024 рік підтверджує нарахування компенсації невикористаної щорічної відпустки в липні 2024 року, а вимог про її неповне нарахування з інших підстав позивач не заявив.

За результатом розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України - у період з 29.01.2020 до 19.07.2022 нараховував та виплачував позивачу посадовий оклад, оклад за військовим званням та залежні від них види грошового забезпечення виходячи з розрахункової величини 1762 гривні замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, чим порушив гарантоване статтею 9 Закону №2011-XII право позивача на грошове забезпечення в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Нарахування та виплата грошового забезпечення у розмірах, визначених Постановою №704, не залежать від розсуду відповідача, тому зобов`язання здійснити перерахунок та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум є належним способом захисту порушеного права відповідно до частини другої статті 245 КАС України.

Позивач просить визначити прожитковий мінімум із зазначенням законів про Державний бюджет України на 2020, 2021 та 2022 роки.

Суд зазначає в резолютивній частині норму, яка встановлює розрахункову величину, тобто пункт 4 Постанови №704 та прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Таке формулювання охоплює розміри, встановлені статтею 7 кожного з названих законів, та обсягу задоволених вимог не змінює.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовна заява підлгягає частковому задоволенню.

Суд надав оцінку всім аргументам учасників справи та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає частина третя статті 242 КАС України. Інші доводи сторін не спростовують висновків суду.

Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Оскільки суд визнав протиправними дії відповідача, судовий збір у розмірі 1331,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 9, 78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 265, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 до 19.07.2022 посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.07.2022, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення та премій, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Суддя Дмитро БАБЕНКО