Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №380/15622/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 рокусправа № 380/15622/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій позивач просить:

- Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у продовженні (призначенні) виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на сім`ю, зокрема на дитину — ОСОБА_2 (викладене у листі-відповіді від 15.07.2026 р.).

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області переглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2026 року та прийняти рішення про призначення (продовження) виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на дитину ( ОСОБА_2 ) з моменту виникнення права на таке продовження, з урахуванням висновків суду щодо законності здобуття дистанційної освіти безвідносно до географічного розташування навчального закладу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка разом із малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мають статус внутрішньо переміщених осіб, перемістившись із міста Чугуїв Харківської області до міста Львова, де фактично проживають. 02.04.2026 позивачка звернулася із заявою про продовження виплати допомоги на проживання на малолітнього сина. Листом від 15.07.2026 відповідач повідомив про відмову у виплаті з тих мотивів, що середньомісячний сукупний дохід перевищує чотири розміри прожиткового мінімуму, а дитина здобуває освіту в комунальному закладі Чугуївський опорний ліцей № 6 імені І.М. Кожедуба, тобто в закладі, що розташований не за фактичним місцем проживання сім`ї. Позивачка вважає такі дії протиправними, оскільки син здобуває освіту дистанційно через безпекову ситуацію в регіоні походження. Граматичне та телеологічне тлумачення пункту 13-6 Порядку № 332 свідчить, що вимога щодо розташування закладу за місцем проживання стосується виключно очної форми здобуття освіти, тоді як дистанційне навчання є екстериторіальним, а звужувальне тлумачення норм суб`єктом владних повноважень порушує право дитини на отримання гарантованої соціальної підтримки та право на освіту, гарантоване статтею 53 Конституції України. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 31.07.2026 позовну заяву залишено без руху.

На виконання вимог ухвали від позивача надійшло клопотання (вх.№69073 від 05.08.2026).

Ухвалою від 10.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Відповідач на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву (вх.№75975 від 26.08.2026) у якому проти позову заперечив. Зазначає, що за змістом пунктів 13-2 та 13-6 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332, продовження виплати дитині віком від 6 до 18 років, яка проживає на території, що не включена до переліку територій бойових дій, обумовлено навчанням у закладі освіти, розташованому безпосередньо за місцем фактичного проживання (перебування) сім`ї. Оскільки сім`я зареєстрована та фактично перебуває у місті Львові, а син навчається в закладі освіти, розташованому в Харківській області, обов`язковий критерій територіальної прив`язки навчального закладу не дотримано, у зв`язку з чим пенсійний орган діяв суворо на підставі та в межах повноважень, визначених нормативно-правовими актами, реалізуючи дискреційні повноваження щодо перевірки правомірності нарахування соціальних виплат. Просить в задоволенні позову відмовити..

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеними особами, що перемістилися з міста Чугуїв Харківської області до міста Львова, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.09.2022 № 1330-7001480896 та № 1330-7001481003, згідно з якими фактичним місцем проживання сім`ї є АДРЕСА_1 .

02 квітня 2026 року позивачка звернулася до уповноваженого органу із заявою №1000000000260044241697 про продовження виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на малолітнього сина.

Згідно з довідкою закладу освіти малолітній ОСОБА_2 зарахований та навчається в Комунальному закладі Чугуївський опорний ліцей № 6 імені І.М. Кожедуба Чугуївської міської ради Харківської області в дистанційному форматі.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 1419228895-2026-1, доведеним до відома позивачки листом від 15.07.2026, відмовлено у продовженні виплати допомоги з посиланням на пункти 13-2 та 13-6 Порядку № 332 у зв`язку з тим, що середньомісячний сукупний дохід на одного отримувача перевищує встановлений критерій, а заклад загальної середньої освіти дитини розташований не за місцем фактичного проживання сім`ї.

Позивач вважає дії відповідача протиправними, що стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд враховує таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 20.10.2014 №1706 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині 1 цієї статті (частина 2 статті Закону № 1706).

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина 1 та 2 статті 4 Закону №1706).

Частиною 1 статті 5 Закону №1706 визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

За змістом статті 2 Закону №1706 Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

При цьому, згідно із частинами 2 та 3 статті 7 Закону №1706 Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

За приписами частини 1 статті 9 Закону № 1706 внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання.

До 20.03.2022 механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначався Порядком №505, пунктом 2 якого передбачено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Механізм надання допомоги на проживання ВПО визначений Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою КМУ від 20.03.2022 №332 (надалі - Порядок №332).

Відповідно до п. 1 Порядку №332, цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до пункту 13-6 Порядку № 332 з 1 лютого 2026 року допомога може бути призначена дитині, яка входить до складу сім`ї, отримувала допомогу та/або втратила право на її отримання, за умови відповідності такої дитини встановленим вимогам, на підставі заяви, поданої одним з батьків, зокрема дитині віком від шести років до 18 років у разі, коли дитина, яка входить до складу сім`ї, проживає на території, для якої визначена дата завершення бойових дій, або території, що не включена до переліку територій бойових дій, і така дитина навчається у закладі дошкільної освіти, загальної середньої освіти та/або професійної, фахової передвищої та вищої освіти, що розташований за місцем фактичного проживання (перебування) сім`ї, за очною (денною) формою здобуття освіти, у разі, коли таке навчання забезпечено на такій території, або за дистанційною формою, або з поєднанням очної (денної) та дистанційної форм здобуття освіти.

Тлумачення зазначеної норми вимагає системного, граматичного та логічного аналізу синтаксичної структури відповідного абзацу.

Закріплена розробником формулювання вимога щодо знаходження закладу освіти «за місцем фактичного проживання (перебування) сім`ї» нерозривно пов`язана з необхідністю забезпечення «очної (денної) форми здобуття освіти, у разі, коли таке навчання забезпечено на такій території».

Така умова зумовлена фізичною присутністю дитини в освітньому процесі та пов`язаними із цим побутовими потребами сім`ї. Натомість конструкція «або за дистанційною формою» виступає самостійною альтернативною умовою здобуття освіти, яка за своєю правовою та технологічною природою позбавлена територіальної прив`язки до географічного місцезнаходження юридичної особи закладу освіти.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII Про освіту право на освіту може реалізовуватися шляхом здобуття освіти за різними формами, однією з яких є дистанційна форма здобуття освіти — тобто індивідуалізований процес здобуття освіти, який ґрунтується переважно на опосередкованій взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу в спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій. Дистанційне навчання виключає імперативну потребу фізичного перебування здобувача освіти за юридичною адресою закладу освіти.

В умовах воєнного стану дитина, яка разом із законним представником вимушено покинула територію активних бойових дій чи прифронтову зону, має легітимне право зберігати освітній та психологічний зв`язок зі своїм рідним освітнім колективом, продовжуючи навчання в режимі онлайн. Покладення обов`язку змінювати заклад освіти на заклад за новим місцем проживання виключно заради отримання соціальної допомоги суперечить принципу найкращих інтересів дитини, закріпленому статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, згідно з якою в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідач, застосовуючи формальний підхід та звужувально тлумачачи пункт 13-6 Порядку №332 як вимогу розташування школи за місцем фактичного проживання незалежно від форми здобуття освіти (очна чи дистанційна), дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про невідповідність дитини встановленим критеріям для надання соціальної допомоги.

Також суд критично оцінює посилання відповідача на пункт 13-2 Порядку № 332 стосовно перевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї, позаяк пункт 13-6 Порядку № 332 є спеціальною нормою, запровадженою державою саме з метою адресної соціальної підтримки неповнолітніх дітей із числа внутрішньо переміщених осіб, здобуття освіти якими забезпечується в специфічних умовах, і не містить прямої преклюзивної заборони на призначення виплати дитині за наявності підтвердженого статусу та фактичного навчання.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у призначенні (продовженні) допомоги, викладене у рішенні від 15.07.2026 № 1419228895-2026-1, прийнято без урахування зазначених критеріїв, ґрунтується на неправильному тлумаченні норм підзаконного нормативно-правового акта, порушує охоронювані законом інтереси дитини позивачки, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що оскільки повноваження щодо перевірки достатності та повноти розрахунків для призначення виплати допомоги належать до компетенції територіального органу Пенсійного фонду України, належним та достатнім способом відновлення порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 02.04.2026 про призначення (продовження) допомоги на проживання на дитину ОСОБА_2 з моменту виникнення права на таке продовження, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень довів суду з посиланням на положення діючого законодавства та доводи, викладені у відзиві, безпідставність заявлених позовних вимог.

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведених висновків суду.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-263 КАС України, суд

у х в а л и в:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області ( адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії- задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у продовженні (призначенні) виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на сім`ю, зокрема на дитину — ОСОБА_2 .

3.Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 квітня 2026 року про призначення (продовження) виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на дитину — ОСОБА_2 та прийняти рішення за наслідками її розгляду з урахуванням правових висновків суду, викладених у цьому рішенні, починаючи з моменту звернення.

4.Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у сумі 1331 ( одна тисяча триста тридцять один) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна