Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №380/21361/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Львівсправа № 380/21361/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (третя особа), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 134750002975 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії згідно із Законом України «Про державну службу» від 15 жовтня 2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити призначення, нарахування та виплату ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» з дня звернення із заявою від 08 жовтня 2025 року, зарахувавши до стажу державної служби період роботи з 04 березня 2003 року по 26 листопада 2020 року в органі місцевого самоврядування, врахувавши при обчисленні розміру пенсії довідки про складові заробітної плати від 06 жовтня 2025 року № 2449 та від 06 жовтня 2025 року № 2450;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 суму понесених судових витрат.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення відповідача, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», є протиправним, оскільки в спірний період з 04 березня 2003 року по 26 листопада 2020 року він працював на посадах в органах місцевого самоврядування. Відповідно до чинного законодавства ці періоди зараховуються до стажу державної служби позивача, який є достатнім для призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Крім цього, довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, надані позивачем пенсійному органу під час звернення за пенсією, безпідставно не враховані відповідачем, оскільки вони відповідають формам довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям, які визначені Порядком № 622, та відображають складові заробітної плати: посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавку за вислугу років, надбавки за інтенсивність праці, виконання особливо важливої роботи, премію, інші виплати, за останнім місцем роботи позивача перед зверненням за пенсією.

З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.

Також у позовній заяві позивач наводить попередній розрахунок судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, а саме: судовий збір – 1211,20 грн; витрати на правничу допомогу – орієнтовно 6000,00 грн.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що 04 липня 2001 року набрав чинності Закон України від 07 червня 2001 року № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі – Закон № 2493), згідно із статтею 14 якого керівники відділів, їх заступники виконавчих органів міських рад віднесено до п`ятої категорії посад в органах місцевого самоврядування. Після набрання чинності Законом № 2493 ці посади відносяться до посад службовців органів місцевого самоврядування, отже, стаж служби в органах місцевого самоврядування до стажу державної служби відповідно Закону України «Про державну службу» не зараховується. Відповідно до записів трудової книжки позивача він працював з 04 березня 2003 року по 26 листопада 2020 року в органах місцевого самоврядування на посаді сільського голови Язлівчицької сільської ради, де присвоюються ранги посадової особи місцевого самоврядування; посадові особи місцевого самоврядування не є державними службовцями і цей період не може бути зарахований до стажу державної служби. Періоди роботи з 01 липня 1991 року по 01 червня 1996 року та з 04 червня 1996 року по 03 березня 2003 року зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, і стаж державної служби позивача становить 11 років 08 місяців 01 день. Водночас стаж, набутий після 01 травня 2016 року, на посадах державної служби зараховується лише до страхового стажу і відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу (Закон № 889-VІІІ) слугує підставою для призначення пенсії та обрахунку її розміру відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Що ж стосується довідок № 2449 та № 2450, виданих Управлінням соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації Львівської області, то ці довідки неможливо врахувати для перерахунку пенсії, оскільки відсутня інформація щодо правомірності їх видання.

З огляду на вказане просить відмовити у задоволенні позову повністю.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій повністю підтримує аргументи, наведені у позовній заяві.

Третя особа подала пояснення щодо позову, в яких зазначає, що посадові особи органів місцевого самоврядування не є державними службовцями, а тому періоди роботи на посадах службовців в органах місцевого самоврядування не можуть бути зараховані до стажу державної служби. Вимоги позивача щодо перерахунку пенсії з урахуванням наданих ним довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця не можуть бути задоволені, оскільки є передчасними, адже право позивача не отримання відповідного виду пенсії пенсійним органом ще не вирішене.

З огляду на вказане просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 03 листопада 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що не заперечується сторонами.

08 жовтня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою та необхідними документами про перехід з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». До цієї заяви позивач долучив, зокрема довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 06 жовтня 2025 року № 2449 та від 06 жовтня 2025 року № 2450, видані Управлінням соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації Львівської області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 15 жовтня 2025 року № 134750002975, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з відсутністю у нього необхідного стажу державної служби. У цьому рішенні зазначено, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 він працював з 04 березня 2003 року по 26 листопада 2020 року в органах місцевого самоврядування на посаді сільського голови Язлівчицької сільської ради, де присвоюються ранги посадової особи місцевого самоврядування; посадові особи місцевого самоврядування не є державними службовцями і цей період не може бути зарахований до стажу державної служби. Періоди роботи з 01 липня 1991 року по 01 червня 1996 року та з 04 червня 1996 року по 03 березня 2003 року зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, і стаж державної служби становить 11 років 08 місяців 01 день. Що стосується довідок № 2449 та № 2450, виданих Управлінням соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації Львівської області, то ці довідки неможливо врахувати для перерахунку пенсії, оскільки відсутня інформація щодо правомірності їх видання.

Позивач, не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, уважаючи його протиправним, звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 15 жовтня 2025 року № 134750002975, яким позивачу відмовлено в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців визначається Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі – Закон № 889), який набрав чинності з 01 травня 2016 року.

Згідно із статтею 90 указаного Закону пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 визнано таким, що втратили чинність, зокрема Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі – Закон № 3723), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Положення пунктів 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 закріплюють, що:

- державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (пункт 10);

- для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (пункт 12).

Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723 на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 560/2398/19.

Суд встановив, що оскаржуваним рішенням відповідач відмовив позивачу у переведенні його на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з відсутністю у нього необхідного стажу державної служби. Водночас у спірному рішенні відповідач відмовився зарахувати до стажу державної служби позивача період його роботи на посадах в органах місцевого самоврядування з 04 березня 2003 року по 26 листопада 2020 року, покликаючись на те, що після набрання чинності Законом № 2493 стаж служби в органах місцевого самоврядування до стажу державної служби відповідно Закону України «Про державну службу» не зараховується.

Оцінюючи правомірність вказаної відмови, суд зазначає таке.

Пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, стаж державної служби за період роботи (служби) до 01 травня 2016 року обчислюється відповідно до законодавства, яке діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ним передбачені.

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283, цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно з положеннями пункту 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону № 2493 (в редакції, чинній станом на 01 травня 2016 року) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Положення статей 2, 3 Закону України № 2493 визначають, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Класифікація посад в органах місцевого самоврядування визначена статтею 14 Закону № 2493. Так, відповідно до цієї статті до четвертої категорії посад належать посади голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі), керівників управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату Київської міської рад, секретарів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, заступників міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) голів з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів, директорів, перших заступників, заступників директорів департаментів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, міських (міст районного значення) голів, селищних і сільських голів, посади заступників голів районних рад, а до 7 категорії посад - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад.

Відповідно до частини сьомої статті 21 Закону № 2493 пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

Статтею 46 Закону № 889 визначені особливості стажу державної служби, зокрема у пункті 2 частини другої цієї статті зазначено, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Відповідно до пункту 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 (далі – Порядок № 229), який є чинним з 01 травня 2016 року, до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Отож, як Порядок № 283, так і чинний Порядок № 229 передбачають, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.

Після набрання чинності Законом № 889 положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 Закону № 889 та пункту 4 Порядку № 229 час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом № 2493, зараховується до стажу державної служби.

Про це зазначив Верховний Суд у постанові від 10 травня 2018 року у справі № 351/1792/17.

Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 03 травня 1983 року позивач у спірний період з 04 березня 2003 року по 26 листопада 2020 року працював на посадах інженера-землевпорядника та сільського голови Язлівчицької сільської ради.

03 березня 2003 року позивач прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування, а надалі йому присвоювалися ранги в межах сьомої та четвертої категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Отже, як підтверджується записами у трудовій книжці позивача, у спірний період з 04 березня по 26 листопада 2020 року позивач працював на посадах в органі місцевого самоврядування, передбачених Законом № 2493, час перебування на яких має зараховуватися до стажу його державної служби.

Водночас у позовній заяві позивач просить суд зарахувати до стажу державної служби також період його перебування на посаді сільського голови після 01 травня 2016 року (по 26 листопада 2020 року).

Стосовно цього суд зазначає, що до стажу державної служби може бути враховано лише стаж, набутий на посадах державної служби або прирівняних до них посад до 01 травня 2016 року та обрахований відповідно до положень Порядку № 283. Водночас стаж, набутий після 01 травня 2016 року на посадах державної служби, зараховується до страхового стажу і відповідно до статті 90 Закону № 889 слугує підставою для призначення пенсії та обрахунку її розміру відповідно до Закону № 1058.

Отже, підстави для зарахування до стажу державної служби позивача періоду його перебування на посаді сільського голови Язлівчицької сільської ради після 01 травня 2016 року відсутні, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 500/1404/23, яку суд ураховує на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

У цій постанові Верховний Суд вказав, що до стажу державної служби може бути враховано лише стаж, набутий на посадах державної служби або прирівняних до них посад до 01 травня 2016 року та обрахований відповідно до положень Порядку № 283. Натомість стаж, набутий після 01 травня 2016 року на посадах державної служби, зараховується до страхового стажу і відповідно до статті 90 Закону № 889 слугує підставою для призначення пенсії та обрахунку її розміру відповідно до Закону № 1058. А також Верховний Суд наголосив, що вказаний висновок узгоджується з позицією Конституційного Суду України, що висловлена у рішенні від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022. Конституційний Суд України у цій справі зазначив, що підпункт 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 не дає можливості враховувати стаж державної служби, набутий після 01 травня 2016 року, як такий, що відповідає вимогам пунктів 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889, та для набуття у зв`язку із цим права на призначення пенсії державного службовця на підставі статті 37 Закону № 3723.

Тож з огляду на викладене правове регулювання та фактичні обставини цієї справи суд доходить висновку про те, що спірний період перебування позивача на посадах в органі місцевого самоврядування з 04 березня 2003 року по 01 травня 2016 року має бути зарахований відповідачем до стажу його державної служби.

Наведене у сукупності свідчить про те, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та має бути скасоване судом, а спірний період перебування позивача на посадах в органі місцевого самоврядування з 04 березня 2003 року по 01 травня 2016 року – зарахований до стажу його державної служби.

Як вже зазначено судом вище, обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723 після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 цього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, а саме: щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.

Суд встановив, що на день звернення до відповідача за пенсією державного службовця (08 жовтня 2025 року) позивач досяг пенсійного віку, встановленого частиною першою статті 37 Закону № 3723 (62 роки), та має необхідний страховий стаж, що пенсійним органом не заперечується.

Стаж державної служби позивача з урахуванням періодів, які відповідач визнає та які відповідач не зарахував позивачу до стажу його державної служби, проте, які суд визнав такими, що мають бути зараховані до відповідного стажу позивача, за простими математичними підрахунками суду становить більше необхідних 20 років станом на 01 травня 2016 року.

За цих обставин за сукупністю умов, про які судом зазначено вище, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Стосовно дати призначення позивачу пенсії державного службовця, суд ураховує, що відповідно до пункту 4 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права.

Оскільки із заявою про перехід на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» позивач звернувся 08 жовтня 2025 року, то пенсія йому має бути призначена саме з цієї дати.

Також суд відзначає, що у справі, яка розглядається, спір виник щодо права позивача на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки територіальний орган Пенсійного фонду України не визнав цього права за позивачем.

Тому вимога позивача про зобов`язання відповідача призначити йому пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок про складові заробітної плати для обчислення пенсії державного службовця від 06 жовтня 2025 року № 2449 та від 06 жовтня 2025 року № 2450, виданих Управлінням соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації Львівської області, є передчасною, оскільки стосується розміру пенсійної виплати, який ще не обрахований суб`єктом владних повноважень, наділеним такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, а отже, така вимога спрямована на майбутнє, через що не може бути задоволена судом, з огляду на те, що у судовому порядку захищається лише порушене право особи.

Така ж позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2023 року справі № 560/8328/22, від 19 грудня 2023 року у справі № 600/947/23-а.

Щодо вимоги про здійснення нарахування та виплати пенсії, то суд зазначає, що призначення пенсії позивачу само собою зумовить її нарахування та виплату відповідним пенсійним органом, спір у цій частині між сторонами наразі відсутній, тому така вимога є передчасною, з огляду на що суд відмовляє у її задоволенні.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але задоволені судом, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.

Отже, відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень належить суму судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то питання їх розподілу суд вирішуватиме після надання позивачем суду доказів їх понесення з урахуванням вимог статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 15 жовтня 2025 року № 134750002975, яким ОСОБА_1 відмовлено в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період його перебування на посадах в органі місцевого самоврядування з 04 березня 2003 року по 01 травня 2016 року та призначити ОСОБА_1 з 08 жовтня 2025 року пенсію за віком відповідно до пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» на підставі поданої ним заяви від 08 жовтня 2025 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 06 жовтня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна