Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №340/622/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/622/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Притули К.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, представник позивача — адвокат Лісовська О.А., представник відповідача — Гриценко А.В.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати протиправними дії та скасувати рішення комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом від 23.09.2025 №150, у частині відмови йому в наданні відстрочки, а також зобов`язати комісію надати відстрочку на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Обґрунтовуючи позов, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку, яка проживає разом із ним. На його думку, подані рішення судів про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, документи щодо проживання, виховання й утримання дитини, заборгованості матері зі сплати аліментів та нотаріально посвідчена заява доньки достатньо підтверджують право на відстрочку. Позивач наголошує, що закон не вимагає обов`язкового позбавлення матері батьківських прав. Також посилається на неправильне зазначення правової підстави звернення, суперечності щодо дати засідання комісії та отримання повідомлення про відмову лише після адвокатського запиту. Неподання військового квитка пояснює його вилученням працівниками ТЦК та СП, зазначаючи також про реєстрацію в «Резерв+».

Ухвалою суду від 11 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та визначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив, у якому просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що подані документи підтверджують проживання доньки з батьком, його участь у вихованні та стягнення аліментів із матері, проте не підтверджують передбаченої законом підстави для відстрочки. Рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини або документів про інші обставини, визначені пунктом 4 частини першої статті 23 Закону, позивач не надав. Відповідач пояснює, що пункт 13 зазначений у самій заяві позивача, однак звернення розглянуто за його змістом, та стверджує, що повідомлення про відмову направлено поштою. Додатково посилається на здійснення позивачем догляду за його батьками та відсутність у районного ТЦК та СП власних бюджетних асигнувань.

Дослідивши письмові докази та доводи учасників справи, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 11.05.1997 (а.с.57).

Позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Матір`ю дитини є ОСОБА_3 (а.с.17зв).

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 29.03.2022 у справі №385/39/22 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.20зв-23).

Рішенням цього ж суду від 01.11.2023 у справі №385/1516/23 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки в розмірі однієї четвертої частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з 31.08.2023 до досягнення дитиною повноліття (а.с.30зв-32).

11.07.2025 позивач направив до ІНФОРМАЦІЯ_5 заяву про надання відстрочки від призову під час мобілізації у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням неповнолітньої доньки з доданими документами.

17.09.2025 до зазначеного відділу повторно подано заяву з додатковими документами. У друкованій заяві зазначено пункт 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», водночас її зміст стосується самостійного виховання та утримання доньки. Листом від 18.09.2025 №1/4/2169 представника позивача повідомлено про прийняття заяви та направлення її до комісії (а.с.15).

Серед поданих документів — свідоцтво про народження доньки, рішення судів про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, відомості про місце проживання, довідка навчального закладу, акт обстеження умов проживання, довідки виконавчої служби та нотаріально посвідчена заява доньки.

За результатами розгляду заяви комісією прийнято оскаржуване рішення про відмову в наданні відстрочки, оформлене протоколом від 23.09.2025 №150 (а.с.10).

У повідомленні від 24.09.2025 №10/8056 зазначено, що заяву та підтвердні документи розглянуто відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», із застереженням про помилкове зазначення пункту 13. Повідомлення містить посилання на протокол від 23.09.2025 №150, перелік основних поданих документів та висновок про їх недостатність для підтвердження самостійного виховання та утримання дитини. Зокрема, зазначено про відсутність рішення суду щодо позбавлення матері батьківських прав чи самостійного виховання та утримання дитини. Додатково вказано на неподання військово-облікового документа (а.с.9зв).

Спір стосується правомірності відмови в наданні позивачу відстрочки у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням неповнолітньої дитини.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України; військову службу громадяни відбувають відповідно до закону.

Правові підстави для відстрочки від призову під час мобілізації визначені статтею 23 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі — Закон №3543-XII).

Правомірність оскаржуваного рішення суд перевіряє за нормами матеріального права та правилами адміністративної процедури, чинними на час його прийняття — 23.09.2025.

За пунктом 4 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Отже, самостійне виховання та утримання дитини за рішенням суду є окремою передбаченою цією нормою підставою. Вона не вимагає одночасного позбавлення іншого з батьків батьківських прав, однак передбачає судове підтвердження саме самостійного виховання та утримання дитини.

Процедуру надання відстрочки врегульовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі — Порядок №560).

Відповідно до пунктів 56, 58 Порядку №560 питання надання відстрочки розглядає відповідна комісія. До заяви додаються документи, які підтверджують право на відстрочку, або їх належним чином засвідчені копії згідно з переліком у додатку 5 до цього Порядку.

Для підстави, на яку посилається позивач, додаток 5 до Порядку №560 передбачає подання свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та документа, який підтверджує самостійне виховання та утримання дитини, зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. Документи щодо смерті, позбавлення батьківських прав, безвісної відсутності чи інших перелічених у пункті 4 обставин підтверджують відповідні альтернативні підстави для відстрочки.

За пунктом 60 Порядку №560 комісія вивчає заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову в наданні відстрочки, яке оформлюється протоколом. У разі відмови заявника повідомляють письмово із зазначенням причин за формою згідно з додатком 7. Про прийняте рішення заявнику повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою не пізніше ніж на наступний день після його ухвалення.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 Сімейного кодексу України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від перебування у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу та окреме проживання не впливають на обсяг їхніх прав і не звільняють від обов`язків щодо дитини. Статтями 150, 157 цього Кодексу передбачено обов`язки батьків щодо виховання дитини, піклування про її здоров`я та розвиток; той із батьків, хто проживає окремо, зобов`язаний брати участь у вихованні та має право на особисте спілкування з дитиною. Відповідно до статті 180 цього Кодексу батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Наведені положення розмежовують проживання дитини з одним із батьків, її матеріальне забезпечення та участь кожного з батьків у вихованні. Тому рішення про розірвання шлюбу чи стягнення аліментів не в усіх випадках засвідчує самостійне виконання одним із батьків усієї сукупності обов`язків щодо виховання та утримання дитини.

У постанові від 06.05.2026 у справі №686/26736/25 Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду, аналізуючи пункт 4 частини першої статті 23 Закону №3543-XII та додаток 5 до Порядку №560, зазначив про обов`язковість судового підтвердження самостійного виховання дитини для оформлення відстрочки за цією підставою. Висновок щодо документального підтвердження відповідного факту суд ураховує відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Суд дослідив зміст поданих позивачем рішень Гайворонського районного суду Кіровоградської області.

Рішення від 29.03.2022 у справі №385/39/22 вирішує питання про розірвання шлюбу. Висновку про самостійне виховання та утримання дитини позивачем воно не містить. Відтак саме припинення шлюбу не підтверджує підстави для відстрочки, про яку йдеться у цій справі.

Рішення від 01.11.2023 у справі №385/1516/23 ухвалене щодо стягнення аліментів із матері на користь батька. Наведені в ньому відомості про проживання доньки з позивачем із грудня 2022 року, перебування на його утриманні та ненадання матір`ю коштів викладено в обґрунтуванні позову. Мотиви задоволення вимог стосуються обов`язку матері утримувати дитину та визначення розміру аліментів. Питання фактичної участі матері у вихованні дитини, її спілкування з донькою та виконання немайнових батьківських обов`язків цим рішенням не вирішене.

Суд не ставить під сумнів установленого зазначеним рішенням обов`язку матері сплачувати аліменти на користь позивача та не заперечує його участі в матеріальному забезпеченні доньки. Однак зміст цього рішення не дає підстав вважати встановленим факт самостійного виховання та утримання дитини батьком у значенні пункту 4 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.

Довідки щодо місця проживання та акт обстеження підтверджують проживання доньки з батьком, створення ним належних побутових умов та її утримання. Довідка ліцею підтверджує участь позивача у вихованні й освітньому процесі. Водночас у ній не зазначено, що мати не бере участі у вихованні доньки. Ці документи не містять судового встановлення відповідного факту та не замінюють передбаченого законом підтвердження підстави для відстрочки.

Заборгованість матері зі сплати аліментів є обставиною, яка характеризує виконання нею обов`язку з матеріального утримання дитини. Проте сама наявність такої заборгованості не встановлює відсутності будь-якої участі матері у вихованні. Так само саме стягнення аліментів не є доказом їх фактичної сплати. Тому суд оцінює рішення про аліменти та довідки виконавчої служби в межах тих обставин, які вони підтверджують, не ототожнюючи їх із рішенням щодо самостійного виховання та утримання дитини.

Посилання позивача на частину третю статті 160 Сімейного кодексу України також не змінює цього висновку. Право дитини, яка досягла чотирнадцяти років, самостійно визначати місце проживання в разі окремого проживання батьків не припиняє прав та обов`язків іншого з батьків. Вибір донькою проживання з батьком або його утримання (догляду) не тотожний установленню факту відсутності участі матері в її вихованні та утриманні. Нотаріальне засвідчення справжності підпису на заяві не перетворює її на відповідний самостійний юридичний фак

Твердження про те, що комісія розглянула заяву виключно за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, суд відхиляє з огляду на зміст повідомлення від 24.09.2025 №10/8056. У ньому прямо зазначено пункт 4, наведено його зміст, перелічено документи щодо виховання та утримання доньки й пояснено їх недостатність для підтвердження саме цієї підстави. Посилання на пункт 13 у заяві та супровідному листуванні не спростовує фактичного розгляду звернення за його змістом.

Щодо розбіжностей дат суд ураховує, що в наданій копії повідомлення від 24.09.2025 №10/8056 зазначено протокол від 23.09.2025 №150. Саме рішення з такими реквізитами оскаржує позивач, і його прийняття визнає відповідач. Посилання в позові на зазначення в цьому повідомленні дат 25.08.2025 або 25.09.2025 не відповідає змісту дослідженої копії. Зазначення у відповіді на адвокатський запит дати засідання 24.09.2025 саме собою, за наявності повідомлення з конкретними мотивами відмови та переліком поданих документів, не доводить, що заяву не розглянуто по суті або що відмова стосується іншого звернення.

Суд також відхиляє довід про відсутність оцінки поданих документів. Комісія зазначила, які документи досліджено та чому вони не підтверджують передбаченої законом підстави. Незгода позивача з висновком про їх достатність не свідчить про відсутність розгляду. Передбачене пунктом 60 Порядку №560 отримання додаткової інформації не наділяє комісію повноваженнями самостійно встановлювати замість суду юридичний факт, для якого закон передбачає судове підтвердження.

Додаткове посилання відповідача на здійснення позивачем догляду за власними батьками суд не приймає як доказ неможливості виховання доньки. Саме по собі виконання таких сімейних обов`язків відповідного висновку не підтверджує. Крім того, цю обставину не наведено в повідомленні як причину оскаржуваної відмови, а тому суд не використовує її для доповнення мотивів рішення комісії.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України суд перевіряє рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема, на предмет прийняття його на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості й пропорційності. За частиною другою статті 77 КАС України обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача. Згідно зі статтею 90 КАС України докази оцінюються на основі їх безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження, як окремо, так і в сукупності.

Оцінивши докази за цими правилами, суд дійшов висновку, що відмова ґрунтується на відсутності належного документального підтвердження передбаченої законом підстави для відстрочки. Подані позивачем документи свідчать про його участь у вихованні та утриманні доньки, однак не підтверджують самостійного виховання та утримання за рішенням суду у значенні пункту 4 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.

Отже, підстав для визнання протиправними оскаржуваних дій щодо відмови в наданні відстрочки та скасування рішення комісії, оформленого протоколом від 23.09.2025 №150, у відповідній частині немає. Похідна вимога про зобов`язання надати відстрочку також не підлягає задоволенню, оскільки наявність усіх установлених законом умов для її надання не підтверджено.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову сплачений позивачем судовий збір відповідно до статті 139 КАС України відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягає. Тому наведений у відзиві довід щодо фінансування районного ТЦК та СП не впливає на вирішення питання про судові витрати в цій справі.

Керуючись статтями 2, 9, 72– 78, 90, 139, 241– 246, 250, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії — відмовити повністю.

Судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА