Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №320/24392/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/24392/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ «АЛЬКОР-ЕКСІМ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом, в якому просить стягнути з ТОВ «АЛЬКОР-ЕКСІМ» адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 100806,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем на порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у 2022 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що ТОВ «АЛЬКОР-ЕКСІМ» зареєстроване за адресою: Київська область, м. Узин, вул. Заводська, 48, кв. 2 та перебуває на обліку в Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю та, зокрема, не забезпечено працевлаштування 1 особи, якій встановлено інвалідність.

Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 100806,63 грн, з яких 94388,28 грн - сума адміністративно-господарської санкції та пеня у розмірі 6418,35 грн, що розрахована станом на 11.07.2023.

З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875).

Відповідно до частин першої-третьої статті 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно частини четвертої, п`ятої статті 19 Закону № 875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, з огляду на викладені норми, закон пов`язує необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій з обставиною невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому враховуючи, що середньооблікова кількість працівників відповідача складає 17 осіб, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, повинна складати 1 особу, тому позивач вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце 1 особою з інвалідністю.

Разом з тим, згідно відзиву на позовну заяву та доданими до нього матеріалами підтверджується, що у 2022 році у товаристві за основним місцем роботи були працевлаштовані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким встановлено інвалідність ІІІ групи безстроково.

Вказані обставини підтверджуються документами щодо статусу особи з інвалідністю, наказами про прийняття на роботу та трудовими книжками.

Отже, фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідач у 2022 році виконав встановлений статтею 19 Закону № 875-XII норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини одинадцятої статті 19 Закону № 875-XII, у редакції Закону України від 18.10.2022 № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю визначає в автоматизованому режимі підприємства, установи та організації, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць, на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

З наведеного правового регулювання вбачається, що автоматизований механізм, запроваджений законодавцем, є способом виявлення роботодавців, у яких за наявними у відповідних інформаційних системах даними може мати місце невиконання нормативу. Водночас сам по собі сформований в автоматизованому режимі розрахунок не є безумовним та неспростовним доказом фактичного невиконання роботодавцем нормативу.

Інше тлумачення зазначених положень фактично означало б надання даним інформаційних систем наперед встановленої сили, що суперечило б положенням статті 90 КАС України, відповідно до яких жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили та кожен доказ підлягає оцінці з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємного зв`язку з іншими доказами.

Відтак, у разі виникнення спору щодо правильності відомостей, покладених в основу автоматизованого розрахунку, такі відомості підлягають перевірці судом у сукупності з іншими доказами, які безпосередньо підтверджують фактичні обставини щодо чисельності працівників та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Саме такий підхід відповідає принципу пріоритету фактичних обставин над технічними або інформаційними розбіжностями у випадках, коли останні спростовуються належними та допустимими доказами.

У даній справі автоматизований розрахунок Фонду виходить із того, що середньооблікова чисельність працівників з інвалідністю у відповідача становила 0 осіб. Водночас зазначені обставини спростовується документами, які безпосередньо підтверджують трудові відносини відповідача з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх статус осіб з інвалідністю та виконання ними роботи за основним місцем роботи у 2022 році.

За таких обставин саме первинні кадрові документи та документи, що підтверджують статус працівників як осіб з інвалідністю, дають можливість встановити дійсний стан відповідних правовідносин, тоді як автоматично сформований розрахунок відображає лише ті відомості, які були використані для його формування.

При цьому суд не ставить під сумнів передбачений законом автоматизований механізм визначення роботодавців, які потенційно не виконали норматив. Водночас застосування такого механізму не звільняє Фонд від обов`язку довести в суді наявність саме тих юридично значущих обставин, з якими закон пов`язує виникнення обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції застосовуються до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, у яких середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю є меншою, ніж установлений статтею 19 цього Закону норматив.

Отже, юридичною підставою для застосування таких санкцій є саме встановлений факт невиконання нормативу, а не лише наявність відповідного розрахунку Фонду.

У свою чергу, відповідно до частин першої та другої статті 238 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції є заходами організаційно-правового або майнового характеру, які застосовуються до суб`єктів господарювання за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Таким чином, застосування адміністративно-господарської санкції передбачає наявність передбаченої законом підстави її застосування та встановлення відповідного правопорушення. Саме по собі здійснення Фондом розрахунку санкцій не створює такого правопорушення, якщо фактичні обставини, необхідні для його існування, у судовому порядку не підтверджені.

Зазначене узгоджується з положеннями статті 218 Господарського кодексу України, відповідно до частини другої якої учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для вирішення питання про застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у цій справі необхідним є встановлення не лише арифметичного розміру відповідної санкції, а насамперед факту порушення відповідачем встановленого законом нормативу та наявності передбачених законом передумов відповідальності.

Як встановлено судом, такий факт відсутній. При середньообліковій чисельності штатних працівників 17 осіб у відповідача у 2022 році працювали дві особи з інвалідністю за основним місцем роботи, що відповідає встановленому законом нормативу.

Таким чином, розбіжність між відомостями, використаними для формування автоматизованого розрахунку Фонду, та фактичними обставинами працевлаштування особи з інвалідністю не може сама по собі породжувати обов`язок відповідача зі сплати адміністративно-господарських санкцій за відсутності факту невиконання нормативу.

Суд також враховує, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для виконання вимог статті 19 Закону № 875-XII, оскільки не лише створив відповідне робоче місце, а й фактично працевлаштував осіб з інвалідністю за основним місцем роботи.

При цьому суд звертає увагу, що недоліки або несвоєчасне відображення відповідних відомостей у звітності можуть мати значення для оцінки належності виконання роботодавцем встановлених законом інформаційних обов`язків, однак самі по собі не можуть підміняти встановлення основної юридично значущої обставини - фактичного виконання нормативу робочих місць.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої роботодавець ніс би майнову відповідальність не за невиконання встановленого законом нормативу, а фактично за технічну або звітну невідповідність інформації, незважаючи на доведене фактичне виконання такого нормативу. Такий підхід не відповідав би змісту статей 19, 20 Закону № 875-XII та загальним засадам юридичної відповідальності.

Відтак суд доходить висновку, що автоматично сформований розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій не може мати переваги перед сукупністю належних та допустимих доказів, які безпосередньо підтверджують фактичне виконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

На підставі викладеного, аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що відповідачем виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році.

Частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов не підлягає задоволенню.

У зв`язку із тим, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.