Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №320/16791/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року Справа № 320/16791/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши в місті Києві у порядку письмового провадження із дотриманням правил спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 щодо невжиття заходів із встановлення правонаступництва.

2. Визнати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) правонаступником стягувача ОСОБА_2 у правовідносинах щодо виконання рішення ЄСПЛ від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18).

3. Замінити стягувача - ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_4.

4. Зобов`язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України забезпечити повне виконання рішення ЄСПЛ на користь ОСОБА_1 шляхом перерахування коштів у сумі 6 000 євро за офіційним курсом НБУ на день здійснення платежу з урахуванням нарахованої пені за весь період прострочення, починаючи з 05.03.2026.

5. Вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача на підставі частини 2 статті 9 КАС України.

В обґрунтування позову позивачка наполягає на не виконанні, не належному виконанні державними виконавцями у ВП № НОМЕР_3 та ВП № НОМЕР_4 положень діючого законодавства щодо виконання рішення ЄСПЛ від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18) згідно якого держава-Україна як відповідач повинна сплатити 12 000 (дванадцять тисяч) євро заявникам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, яка також має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.

Вказує, що згідно статті 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виплата здійснюється за офіційним курсом Національного банку України на день перерахування коштів, тобто на день їх фактичного надходження на рахунок позивачки - 6 березня 2026 року. Казначейством було списано кошти 3 березня 2026 року за курсом 50,6014 грн/євро, що в свою чергу не можна вважати виконаним зобов`язання держави - боржника за рішенням ЄСПЛ. Так, станом на 6 березня 2026 року офіційний курс НБУ становив 50,9036 грн/євро, в свою чергу було застосовано курс від 3 березня 2026 року та виплачено 303 608,40 грн замість 305 421,60 грн, що призвело до недоплати у розмірі 1 813,20 грн.

Зазначає також, що згідно принципу restitutio in integrum, застосовуваний у практиці ЄСПЛ, передання компенсації відбувається особі в повному обсязі, без будь-яких утримань. Відповідач мав можливість використати платіжну інструкцію типу «OUR», за якою витрати на переказ несе відправник утриманої банківської комісії у розмірі 50,00 грн.

При виконанні рішення ЄСПЛ у ВП № НОМЕР_3 у державного виконавця не було законних підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» постановою від 12.03.2026, оскільки розрахунок із позивачем проведено неналежним чином, не в повному обсязі.

Позивачка вказує, що на час виконання рішення ЄСПЛ у ВП № НОМЕР_4 державний виконавець мав встановити, що ОСОБА_1 є спадкоємицею майнових прав ОСОБА_3 за законом за ч. 3 ст. 1268 ЦК України та здійснити заміну стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_3 . Факт спільного її проживання з чоловіком станом на день його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується офіційними електронними довідками № 71 та № 72 від 26 березня 2026 року, виданими з кваліфікованим електронним підписом Управлінням адміністративних послуг Лисичанської міської військової адміністрації та наявними у державного виконавця. Вимога державного виконавця про надання нотаріального свідоцтва на спадщину в умовах, коли селище Білогорівка є окупованим і зруйнованим, а архіви державного нотаріату Лисичанського району недоступні, фактично покладає на позивача, яка на вдову переселенку тягар наслідків воєнних дій, що не узгоджується з принципом належного урядування, сформульованим у практиці ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України». Вказує також на необґрунтоване посилання відповідача на пункт 77 Моніторингу Комітету Міністрів Ради Європи щодо вини позивача та ї представника у затримці виплати за рішенням ЄСПЛ, вважає, що державні виконавці мали доступ до Єдиного державного реєстру актів цивільного стану та Державного реєстру фізичних осіб - платників податків і могли самостійно встановити факт смерті другого стягувача та місце проживання уповноважених осіб. Тому затримка у виплаті пов`язана насамперед з організацією роботи самого відповідача, а не з поведінкою позивача.

Щодо підстав виходу за межі позовних вимог, позивач вважає, що часткове задоволення позову шляхом скасування постанови про закінчення виконавчого провадження без вирішення питання правонаступництва та без стягнення суми недоплати не забезпечить повного відновлення прав позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання уточненої позовної заяви з урахуванням зауважень суду, зокрема щодо конкретизації позовних вимог відповідно до вимог статті 172 КАС України.

11.05.2026 представником позивача через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано уточнену позовну заяву.

12.05.2026 представником позивача через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано докази до справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання на 15.09.2026 о 11:00 та витребувано від відповідача належним чином завірені матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_3, із зазначенням інформації щодо ідентифікатору для повного доступу до інформації про виконавчі провадження.

18.08.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від відповідача надійшов до суду відзив із доказами, а також витребувані судом матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_3.

Відповідач у відзиві вказуючи на частину 5 статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477 IV, наполягає на правомірності закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Зазначає, що еквівалент євро для перерахування на спеціальний реєстраційний рахунок для обліку депозитних сум Міністерства юстиції України згідно курсу Національного банку України станом на 03.03.2025 становив 50,6014 грн за 1 євро.

На виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Романюк проти України» від 04.12.2025 (заява № 26039/18) кошти в сумі 303 608,40 грн (еквівалент 6000 євро), платіжною інструкцією від 05.03.2026 № 195 були перераховані на рахунок стягувача ОСОБА_1 .

Покликаючись на положення статті 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV, пункти 62, 63, 92, 122 «Моніторингу виплати сум, присуджених як справедлива сатисфакція: огляд поточної практики Комітету Міністрів» від 15.01.2009, вказує, що комісія за перерахування грошей Державним казначейством не стягується, за перерахуванням грошей на виконання рішення ЄСПЛ комісію за перерахування грошей утримано банком-отримувачем.

Щодо заміни її правонаступником у виконавчому провадженні № НОМЕР_4, відповідач вказує на відсутності правових підстав. Позивачкою було надано скановану копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Романюк проти України» від (заява № 26039/18) прийнято 04.12.2025, тобто через 4 роки після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_1 не оформила в установленому законом порядку право на спадщину. Відтак, позивачка не надала доказів того, що вона є правонаступником (спадкоємцем) ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що може свідчити про відмову від спадщини.

Вважає, що Департаментом прийнято всіх заходів щодо виконання Державою Рішення Європейського суду з прав людини від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (заява № 26039/18). Вважає, що на виконання рішення ЄСПЛ було дотримано строки розрахунку зі стягувачем, затримка у розрахунку виникла з вини стягувача.

Відповідач також зазначив, що Департамент не є належним відповідачем у цій справі, оскільки постанова від 12.03.2026 про закінчення виконавчого провадження, з правомірністю якої не погоджується позивач, була винесена державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень цього Департаменту, який відповідно до положень чинного законодавства є окремим органом державної виконавчої служби.

Просить суд в позові відмовити.

24.08.2026 представником позивача через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано відповідь на відзив.

Представник вказує зокрема, що виконавчі дії у справі, а саме відкриття виконавчих проваджень ВП № НОМЕР_3 та ВП № НОМЕР_4 на виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Романюк проти України» (заява № 26039/18), а також винесення відповідних постанов здійснювались посадовими особами Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (Григорян О. Г., Лазарєва А. О., Нещадим І. С.).Твердження про те, що Департамент державної виконавчої служби не може виступати самостійним відповідачем у суді через відсутність статусу окремої юридичної особи, повністю спростовується нормами частини 3 статті 287 КАС України (lex specialis) та сталою судовою практикою.

Також представник вважає, що відповідач не враховує різницю між оформленням спадщини у нотаріуса та її фактичним прийняттям в силу закону. Відповідач у відзиві не надає оцінки цим довідкам, обмежившись посиланням на відсутність нотаріального свідоцтва.

Додає, що ідентифікатори доступу по виконавчих провадженнях не повідомлялися позивачці протягом майже чотирьох місяців, лише після звернення 11 квітня 2026 року до Комітету Міністрів Ради Європи відповідач листом від 27 квітня 2026 року № 58462/66586-7 26/20.1 вперше повідомив номери проваджень.

У відповіді на відзив представник наполягає на обґрунтованості заявлених вимог до суду, просив позов задовольнити, відзив відповідача відхилити.

15.09.2026 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Мєдвєдєва Сергія Сергійовича.

Також, 15.09.2026 представник відповідача надав до суду заяву з проханням розглянути справу в письмовому провадженні.

Станом на 15.09.2026 інших клопотань чи заяв, а також додаткових документів, від сторін по справі до суду не надходило.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2026 судом вирішено здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

26 травня 2018 року Європейського суду з прав людини подали заяву (№ 26039/18) проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод двоє громадян України, пані ОСОБА_4 та пан ОСОБА_5 , 1970 та 1963 років народження відповідно, які проживають у с. Білогорівка (Луганська область, Україна), та яких представляв пан С. Мєдвєдєв, юрист, який практикує у м. Лисичанськ (Луганська область, Україна), на неефективність розслідування на національному рівні обставин смерті їхнього сина під час несення військової служби, як стверджується, усупереч статті 2 Конвенції та відшкодування в якості моральної шкоди 200 000 євро.

Так, Рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18) постановлено:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити 12 000 (дванадцять тисяч) євро заявникам спільно та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини з метою виконання рішення ЄСПЛ «Романюк проти України» направлено 12.12.2025 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України службову записку № 7077-5.2.2-25, з копією перекладу рішення та листа Європейського суду, яку отримано Департаментом 30.12.2025 за вх. №12255.

За результатами розгляду службової записки, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Оленою Грайровною 31.12.2025 було направлено листи Романюк О.А., ОСОБА_6 - представнику Романюк О.А. та Романюка О.В., в якому зазначалось про необхідність надати заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківських рахунків для перерахування коштів.

Постановою від 31.12.2025 державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 про примусове виконання рішення Європейський суду з прав людини від 04.12.2025 № 26039/18, за яким стягувачем є ОСОБА_1 .

Постановою від 02.01.2026 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 про примусове виконання рішення Європейський суду з прав людини від 04.12.2025 № 26039/18, за яким стягувачем є ОСОБА_3 .

Службовою запискою відділу № 7-20.1-26 від 02.01.2026 постанови про відкриття виконавчого провадження від 31.12.2026 № НОМЕР_3 та від 02.01.2026 № 79897624 було скеровано до Бухгалтерської служби Міністерства юстиції України для організації проведення виплати коштів в межах строків передбачених рішенням суду.

23.02.2026 від ОСОБА_1 надійшла заява про надання реквізитів для виплати справедливою сатисфакції на виконання рішення Європейського суду з прав людини до якої додані необхідні документи.

27.02.2026 до Бухгалтерської служби Мін`юсту направлено реквізити ОСОБА_1 для перерахування грошових коштів на виконання рішення ЄСПЛ.

Бухгалтерською службою Міністерства юстиції України було підготовлено та направлено до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) платіжне доручення від 03.03.2026 № 102 на суму 607 216,80 грн (гривневий еквівалент 12 000,00 євро згідно курсу Національного банку України, що станом на 03.03.2026 становив 50,6014 грн за 1 євро) для перерахування справедливої сатисфакції на спеціальний реєстраційний рахунок для обліку депозитних сум Міністерства юстиції України.

03.03.2026 на спеціальний реєстраційний рахунок з обліку депозитних сум Міністерства юстиції України надійшли кошти в розмірі 607 216,80 грн, скеровані на виконання ВП №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4.

Згідно виписки Казначейства списання коштів з рахунку загального фонду проведено 03.03.2026.

Кошти в сумі 303 608,40 грн (еквівалент 6000 євро), скеровані на виконання ВП № НОМЕР_3 в подальшому, платіжною інструкцією від 05.03.2026 № 195 перераховані на рахунок стягувача - ОСОБА_1 .

Кошти отримані ОСОБА_1 - 06.03.2026, через банк АТ КБ «Приватбанк» у національній валюті гривня.

10.03.2026 представник позивача звернувся зі скаргою щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Романюк проти України» від 04.12.2025 (заява № 26039/18), зазначено про негайне вчинення дій державним виконавцем щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_3 на стягувача ОСОБА_1 та виплатити присудженні судовим рішенням кошти їх 100% розміром протягом наступного дня.

Департаментом 11.03.2026 ОСОБА_1 було направлено листа №33477/36692-31-26/20.1 в якому, зокрема зазначалось, що у рішенні Європейського суду з прав людини відсутній реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача, у зв`язку з чим при реєстрації таких виконавчих документів відповідний номер не вноситься. 03.03.2026 на депозитний рахунок відділу надійшли кошти в розмірі 303 608,40 грн., які в подальшому, згідно відмітки Державної казначейської служби України, 06.03.2026 перераховані на рахунок ОСОБА_1 , зазначений у заявах від 17.02.2026. Рішення ЄССПЛ щодо сплати коштів ОСОБА_1 фактично повністю виконано.

12.03.2026 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

13.03.2026 за результатами розгляду скарги представника позивача від 23.02.2026, Департаментом у відповіді від 13.03.2026 №34475-2620-3-26/20.1 вказано про виконання рішення ЄСПЛ та надано ідентифікатор доступу до виконавчого провадження № НОМЕР_3.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком України виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України, врегульовані Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі - Закон № 3477-IV), у розмінні статті 1 якого Орган представництва - це орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень; рішення а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України.

Статтею 2 Закону № 3477-IV передбачено, що рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Згідно із ст. 3 цього Закону виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до статті 7 Закону № 3477-IV протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття рішенням статусу остаточного орган представництва:

а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів;

б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.

Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті «б» цієї частини, відкриває виконавче провадження.

Частинами 1-6 статті 8 Закону № 3477-IV передбачено, що виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення.

Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті «б» частини першої статті 7 цього Закону.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України.

Підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу приписів пункту 8 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

У свою чергу, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Вирішуючи спір судом встановлено, що Рішенням ЄСПЛ від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18) постановлено упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити 12 000 (дванадцять тисяч) євро заявникам спільно та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу та із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

05.03.2026, в межах відкритого виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 з виконання вищезазначеного рішення ЄСПЛ в частині, що стосується виплати справедливої сатисфакції ОСОБА_1 , бухгалтерською службою Міністерства юстиції України було підготовлено та направлено до Казначейства платіжне доручення від 03.03.2026 № 102 на суму 607 216,80 грн (гривневий еквівалент 12 000,00 євро згідно курсу Національного банку України, що станом на 03.03.2026 становив 50,6014 грн за 1 євро для перерахування справедливої сатисфакції на спеціальний реєстраційний рахунок для обліку депозитних сум Міністерства юстиції України.

Міністерством юстиції України було сформовано платіжну інструкцію від 05.03.2026 № 195 на перерахування коштів в сумі 303 608,40 грн (еквівалент 6000 євро станом на 03.03.2026) на користь ОСОБА_1 , які отримані позивачкою 06.03.2026 та, що відповідачем не заперечується.

Як вже зазначалося, за правилами, передбаченими частиною 4 статті 8 Закону № 3477-IV центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок.

Тобто законом встановлені чіткі темпоральні межі для вчинення органом державної казначейської служби дій щодо списання коштів державного бюджету на рахунок стягувача (отримувача) у процесі виконання рішення ЄСПЛ в частині виплати відшкодування.

При цьому суд вказує, що незалежно від дати фактичного перерахування Казначейством коштів стягувачу в межах зазначеного десятиденного строку, датою виплати коштів необхідно вважати дату видачі уповноваженим на те органом (Міністерством юстиції України) відповідного платіжного доручення.

Матеріалами справи підтверджується, що кошти в сумі 303 608,40 грн (еквівалент 6000 євро станом на 03.03.2026) надійшли на банківський рахунок позивачки 06.03.2026, наступного дня після формування платіжної інструкції № 195 від 05.03.2026.

Таким чином, з огляду на дату рішення ЄСПЛ (04.12.2025), дату видачі платіжного доручення (від 03.03.2026 №102) та дату фактичного списання коштів і їх отримання стягувачем (06.03.2026), відсутні підстави дійти висновку, що присуджена позивачці сума справедливої сатисфакції була виплачена несвоєчасно.

Враховуючи резолютивну частину рішення ЄСПЛ від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18) та зазначене вище, суд не бере до уваги посилання позивача на те, що виплата у сумі 303 608,40 грн не відповідає розміру, визначеному у рішенні ЄСПЛ, оскільки вона була здійснена за належним курсом (станом на 03.03.2026), який відповідає курсу Національного банку України на день направлення до Казначейства платіжне доручення від 03.03.2026 № 102 гривні до євро становив 50,6014 грн. Відповідно, заявлена несплачена частина суми в розмірі 1 813,20 грн. є необґрунтованою.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що саме дату платіжного доручення (від 03.03.2026 №102) слід вважати датою виплати грошового відшкодування на виконання рішення ЄСПЛ від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18).

Щодо утриманої банківської комісії у розмірі 50,00 грн заявленої позивачкою як протиправною, встановлено, що комісію за перерахування грошей утримано банком-отримувачем, внаслідок чого позивачці надійшли кошти в розмірі 303 558,40 грн замість 303 608,40 грн.

Суд вказує, що враховуючи справедливу сатисфакцію (just satisfaction) яку має сплатити держава Україна позивачці на виконання Рішення Європейського суду з прав людини від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18), сплата позивачці 303 558,40 грн є не належною сумою коштів, яка підлягала виплаті з Рішенням ЄСПЛ у відповідному визначеному еквіваленті до 1 євро - 303 608,40 грн, та як наслідок різниця у розмірі 50,00 грн. має бути компенсована позивачці.

Суд вказує, що держава Україна не може перекладати наслідки не належного виконання рішення національних судів на стягувача чи банківську установу, зокрема позивачка не повинна нести тягар майнових втрат з виконання Рішення ЄСПЛ боржником.

Суд зауважує відповідачу, що Рішення Європейського суду з прав людини від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18) має бути виконано в повному обсязі та належним чином.

В свою чергу, доказів повного виконання Рішення Європейського суду з прав людини від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18) відповідачем суду не надано.

У висновку суд вказує про протиправність постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 12.03.2026 про закінчення виконавчого провадження №79897610.

Слід зазначити, що використання платіжної інструкції типу «OUR» здійснюється виключно при здійсненні міжнародних валютних переказів (SWIFT), для здійснення платежів в національній валюті заявлений позивачкою тип «OUR» не застосовується. Згідно платіжної інструкції №195 від 05.03.2026 переказ коштів відбувався через банк АТ КБ «Приватбанк» у національній валюті гривня.

Суд також вважає необхідним зазначити, що під відшкодуванням, у розумінні Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» розуміють суму справедливої сатисфакції, яка визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь стягувача.

Виходячи з аналізу законодавства, суд вказує, що пеня вказана у резолютивній частині рішення суду застосовується лише до справедливої сатисфакції, присудженої Європейським судом і не застосовується до будь-яких інших сум, що мають бути стягнені внаслідок невиконання національних судових рішень.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду справа №820/3181/16 (№К/9901/12021/18).

Як встановлено судом за даною справою, рішення ЄСПЛ людини від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18) щодо виплати компенсації ОСОБА_1 є таким, що не виконано належним чином та в повному обсязі, враховуючи недоплату 50,00 грн. наявні підстави для нарахування та виплаті позивачці пені.

Суд враховує та зазначає, що в даній справі не є предметом спору розрахунок пені на заявлену суму недоплати 50,00 грн.

В наступному суд зазначає, що отримавши Рішення Європейського суду з прав людини від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18) державним виконавцем було винесено постанову від 02.01.2026 про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4, де стягувачем є ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається із копії свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 .

Позивачкою заявлено про заміну її правонаступником у зв`язку зі смертю чоловіка та було надано відповідачу докази на підтвердження спільного її проживання з чоловіком ОСОБА_1 станом на день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується офіційними електронними довідками № 71 та № 72 від 26 березня 2026 року, видані з кваліфікованим електронним підписом Управлінням адміністративних послуг Лисичанської міської військової адміністрації.

Суд вказує, що за правилами частини 5 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону № 3477-IV сума відшкодування, яка знаходиться на депозитному рахунку державної виконавчої служби, перераховується:

а) на рахунок Стягувача після подання ним відповідної заяви;

б) на рахунки спадкоємців Стягувача - фізичної особи після подання ними належним чином оформлених документів, які надають їм право на отримання спадщини.

За частини 1 статті 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина 3).

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно статті 1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

За статтею 1272 Цивільного кодексу України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 1273 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до статті 66 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року № 3425-XII на майно, що переходить у порядку спадкування до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, видається свідоцтво про право на спадщину.

Зокрема, згідно статті 68 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Спадкоємці за законом, які позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства, можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин із спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину.

Враховуючи вищезазначене слідує, зокрема, що особа набуває спадщину за законом внаслідок її прийняття, відмови на її користь інших спадкоємців за законом. Факт прийняття спадщини за законом обумовлюється відповідним зверненням особи до нотаріуса із відповідною заявою, та у разі не подання такої заяви протягом строку встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, вважається, що особа відмовилась від такої спадщини. Строк на право прийняття спадщини може бути поновлений судом. Прийняття спадщини, за наслідками вчинення нотаріальних дій, оформлюється нотаріусом шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину.

За встановлених обставин у даній справі суд вказує про відсутність доказів, які б підтверджували відмову позивачки від спадщини за законом, як і відсутні належні та достатні докази оформлення позивачкою спадщини у нотаріуса, не надано до суду свідоцтво про право на спадщину, а саме щодо успадкування позивачкою майнових прав її чоловіка ОСОБА_3 після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 та на час виконання відповідачем Рішення Європейського суду з прав людини від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18).

Суд вважає необхідним врахувати, що у пунктах 46, 48, 51, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції.

З матеріалів наданих до справи також встановлено, що 20.04.2026 в межах виконавчого провадження НОМЕР_4 державним виконавцем було направлено запит до Першої київської державної нотаріальної контори щодо отримання інформації про спадкоємців ОСОБА_3 .

Також встановлено, що 08.06.2026 до Департаменту надійшла скарга ОСОБА_1 від 04.06.2026 № 04066 та яка була скерована листом Офісу Президента України від 10.06.2026 № 22/024933-12, щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Романюк проти України» від 04.12.2025 (заява № 26039/18) щодо незастосування державними виконавчими органами частини 3 статті 128 ЦК України, якою встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї та посилається на статтю 1218 ЦК України, відповідно до якої до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Листом від 01.07.2026 № 97142/Р-15606/20.1 заступником директора Департаменту надана відповідь на скаргу ОСОБА_1 від 04.06.2026 № 04066 в якій, в тому числі зазначено, що право на спадщину обов`язково має бути оформлено у встановлений законодавством спосіб та порядку. Факт смерті особи, підтверджений свідоцтвом про смерть не є підставою для отримання іншою особою спадкового майна (коштів).

У висновку суд вказує, що позивачкою та/або її представником не доведено бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_4, не доведено наявності у державного виконавця правових підстав для заміни стягувача у вказаному виконавчому провадженні правонаступником ОСОБА_1 .

При цьому суд зазначає, що позивач не позбавлена права на оформлення спадщини у відповідності до норм діючого законодавства та звернення до відповідача із відповідною заявою в межах виконавчого провадження НОМЕР_4.

Належних та достатніх обставин, які б перешкоджали позивачці в оформленні спадщини до суду не надано, та таких обставин судом не встановлено.

В свою чергу суд зазначає, що Рішення Європейського суду з прав людини від 04.12.2025 у справі «Романюк проти України» (Заява № 26039/18) у виконавчому провадженні НОМЕР_4 на час вирішення справи судом боржником не виконано, державним виконавцем вчиняються дії щодо встановлення спадкоємців стягувача, та встановлення судом факту затримки виконання рішення ЄСПЛ є передчасним.

Решта матеріалів наданих сторонами до суду не змінюють висновків суду.

Щодо покликання відповідача на положення Моніторингу виплати сум, присуджених як справедлива сатисфакція Комітету Міністрів, суд враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 646/7855/18 та зазначає, що Моніторинг має інформаційний характер щодо практики виплати сум, присуджених ЄСПЛ як справедлива сатисфакція. Моніторинг не є нормативно-правовим актом та не є обов`язковим для застосування при прийнятті державами-учасницями відповідних рішень. Моніторинг не зобов`язує ні Комітет Міністрів, ні держави - члени Ради Європи (про що прямо зазначено у примітці до Моніторингу), а має виключно інформаційний характер. Відповідно висновки Моніторингу застосуванню не підлягають.

З огляду на встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги про відсутність висновку щодо застосування з метою визначення дати здійснення платежу за рішенням ЄСПЛ положень Моніторингу виплат сум, присуджених як справедлива сатисфакція, затвердженого Комітетом Міністрів Ради Європи 31 травня 2007 року, у подібних правовідносинах є неприйнятними, оскільки цей документ не є нормативним актом та не може бути правовою підставою вирішення спору у справі, що переглядається.

Суд вказує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України вихід за межі позовних вимог допускається судом якщо це необхідно для ефективного захисту прав особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи заявлені позовні вимоги позивачкою та встановлені судом обставини порушення її прав суд вважає можливим застосувати частину 2 статті 9 КАС України та визначити належний спосіб захисту порушеного права позивачки шляхом визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 12.03.2026 про закінчення виконавчого провадження №79897610 згідно пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»/

Щодо відповідача у справі суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої, третьої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

На підставі статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (в редакції чинній на час прийняття спірної постанови) органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень); відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень; відділи державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби).

Отже, на час розгляду цієї справи Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є окремим органом державної виконавчої служби, а тому є належним відповідачем у справі в розумінні статті 287 КАС України.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина 1 статті 90 КАС України).

Згідно з частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Підстави для розподілу витрат у справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 12.03.2026 про закінчення виконавчого провадження №79897610 згідно пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

В решті вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (підписання).

Суддя Войтович І. І.