Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №320/41416/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року справа №320/41416/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просить:

- визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у поверненні позивачу суми сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна - протиправною;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2024 року у розмірі 78 274,37 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 02 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 18 жовтня 2024 року вперше придбала нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Під час укладення договору купівлі-продажу квартири позивачем сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 78 274,37 грн. Оскільки придбана квартира є першим житлом, яке позивач придбала у власність, вона вважає, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» була звільнена від сплати такого збору. Позивач звернулася до відповідача із заявою про повернення помилково сплачених коштів, однак листом від 22.07.2025 №2600-0503-8/131306 відповідач відмовив у поверненні коштів, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на відсутність достатніх доказів того, що позивач придбала житло вперше, а також на відсутність підстав для формування та подання подання про повернення коштів відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

18 жовтня 2024 року між позивачем та продавцем укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р.О.

За умовами вказаного договору позивач придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності позивача на придбану квартиру зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується відповідним витягом та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

18 жовтня 2024 року позивачем сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 78 274,37 грн, що підтверджується квитанцією про оплату №218642616 від 18 жовтня 2024 року.

Пунктом 21 договору купівлі-продажу квартири підтверджено сплату покупцем збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 відсотка від суми договору.

Водночас позивач зазначає, що придбана квартира є першим об`єктом житлової нерухомості, який вона набула у власність.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано Інформаційну довідку №434961263 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення сплаченої суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Листом від 22.07.2025 №2600-0503-8/131306 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило у поверненні позивачу коштів збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 78 274,37 грн, зазначивши, що надані документи не дають можливості встановити факт придбання житла вперше та відсутні підстави для підготовки відповідного подання про повернення коштів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 №400/97-ВР.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону №400/97-ВР платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Таким чином, законодавцем прямо встановлено виняток із загального правила щодо сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для громадян, які придбавають житло вперше.

При цьому нерухомим майном у розумінні зазначеного Закону визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 статті 2 Закону №400/97-ВР встановлено, що об`єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №400/97-ВР платники збору, визначені пунктом 9 статті 1 цього Закону, сплачують збір у розмірі 1 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону.

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом №400/97-ВР регулюється Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок №1740).

Згідно з пунктом 15-1 Порядку №1740 збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 15-3 Порядку №1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Таким чином, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в загальному випадку сплачується фізичними особами - покупцями нерухомого майна. Разом із тим законодавством встановлено виняток для громадян, які придбавають житло вперше.

Судом встановлено, що позивач 18 жовтня 2024 року придбала квартиру, тобто житло, яке відповідно до наведених положень законодавства є нерухомим майном у розумінні Закону №400/97-ВР.

Водночас із наданої позивачем Інформаційної довідки №434961263 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається відсутність відомостей про попереднє придбання позивачем житла.

Відтак, матеріали справи підтверджують, що придбана 18 жовтня 2024 року квартира є першим житлом, набутим позивачем у власність.

При цьому саме по собі укладення договору купівлі-продажу квартири та сплата покупцем збору на обов`язкове державне пенсійне страхування не свідчить про те, що така особа була платником збору у випадку, коли на неї поширюється встановлений пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №400/97-ВР виняток.

Отже, з огляду на те, що позивач придбала житло вперше, вона була звільнена від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Відтак сплачена позивачем сума збору у розмірі 78 274,37 грн є такою, що була сплачена за відсутності обов`язку щодо її сплати.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на недостатність доказів придбання позивачем житла вперше з огляду на наступне.

В Україні тривалий час був відсутній належний механізм перевірки інформації про те, чи придбавала конкретна особа нерухоме майно вперше.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України щодо надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», із визначенням кола осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень повинна доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, яка зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію.

В іншому випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу, а не на громадянина.

Відсутність у відповідача певного механізму перевірки інформації не може бути підставою для відмови особі у реалізації права, прямо передбаченого законом.

Відсутність єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно у попередні періоди та неможливість Пенсійного фонду України встановити факт придбання конкретною особою житла вперше не може ставитися у провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок щодо запровадження внутрішньої процедури встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяла б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Такий підхід відповідає принципу належного урядування, відповідно до якого державні органи зобов`язані діяти своєчасно, послідовно та у спосіб, який не створює для громадян негативних наслідків у зв`язку з недоліками державного регулювання.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на необхідності дотримання державними органами принципу «належного урядування».

Зокрема, у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia) та «Пінцова та Пінець проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. the Czech Republic) Європейський суд з прав людини підкреслював, що державні органи, які не дотримуються власних процедур, не повинні отримувати вигоду від неправомірності своїх дій або уникати виконання своїх обов`язків.

У справі «Гаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia) Суд також зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а не виправлятися за рахунок особи.

Аналогічний підхід викладений Європейським судом з прав людини у справі «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia).

Зазначені правові підходи підлягають врахуванню судом при оцінці правомірності відмови відповідача у поверненні позивачу помилково сплаченого збору.

Правова позиція щодо необхідності повернення сплаченого збору особам, які придбали житло вперше, також неодноразово висловлювалася Верховним Судом.

Зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №819/1249/17, від 20.02.2018 у справі №819/1730/17, від 14.02.2018 у справі №826/23087/15, від 31.01.2018 у справі №819/1667/17, від 30.01.2018 у справі №819/1498/17 та від 14.11.2019 у справі №819/442/17 сформовано правовий висновок про те, що особи, які придбавають житло вперше, звільняються від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, а сплачений ними збір підлягає поверненню у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Щодо можливості встановлення факту придбання житла вперше суд зазначає, що відповідно до статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» інформація про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом.

Порядок доступу до інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визначається законодавством.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703, а також нормативного регулювання функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державні органи у межах наданих їм повноважень мають можливість отримувати необхідну інформацію з відповідного реєстру.

Тому посилання відповідача на неможливість встановлення факту придбання позивачем житла вперше саме по собі не може бути підставою для відмови у поверненні помилково сплаченого збору.

Суд враховує, що позивачем надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є належним доказом на підтвердження відсутності відомостей про попереднє придбання позивачем житла.

При цьому відповідачем не надано доказів того, що позивач раніше придбавала житло, а відтак твердження відповідача про недостатність доказів не підтверджене належними та допустимими доказами.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності своєї відмови та не надав суду доказів того, що позивач раніше придбавала житло.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок №787).

Відповідно до пунктів 3, 5 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Казначейства з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих у Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки отримувачів коштів, відкриті в банках або Казначействі, вказані у поданні органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню, із зазначенням відповідної інформації, необхідної для здійснення повернення.

Разом із заявою про повернення коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія документа на переказ, або паперова копія електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Таким чином, Порядком №787 визначено відповідну процедуру повернення помилково сплачених до бюджету коштів, яка передбачає участь органу, що контролює справляння відповідного платежу, та Казначейства.

З огляду на викладене, саме відповідач як орган, уповноважений на адміністрування відповідного надходження, повинен підготувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

При цьому суд не погоджується з можливим посиланням відповідача на те, що позивач повинна була надати документи, передбачені пунктом 15-2 Порядку №1740, саме для вирішення питання про повернення вже сплаченого збору.

Пункт 15-2 Порядку №1740 регулює питання документального підтвердження права на звільнення від сплати збору під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Натомість спірні правовідносини виникли після укладення договору та сплати збору і стосуються повернення коштів, які були помилково зараховані до бюджету.

Порядок №787 не ставить можливість формування подання про повернення коштів у залежність від обов`язкового подання документів, передбачених пунктом 15-2 Порядку №1740, якщо факт сплати збору підтверджений, а особа обґрунтовує своє право на звільнення від його сплати.

Отже, відмова відповідача у формуванні та поданні відповідного подання до Казначейства не відповідає встановленій законом процедурі та порушує право позивача на повернення помилково сплачених коштів.

Суд також враховує, що відповідно до статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, а органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують повноту та своєчасність їх надходження.

Отже, відповідач, встановивши факт помилкової сплати позивачем збору, повинен був реалізувати передбачені законодавством повноваження та направити до органу Казначейства подання про повернення відповідних коштів.

Таким чином, враховуючи, що позивач була звільнена від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбанні житла вперше, але фактично сплатила цей збір у сумі 78 274,37 грн, що підтверджується квитанцією про оплату №218642616 від 18 жовтня 2024 року, остання має право на повернення суми такого збору у встановленому законом порядку.

Відмова відповідача у поверненні позивачу помилково сплаченого збору є протиправною.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язати відповідача вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача прийняти рішення на користь позивача, якщо для прийняття такого рішення виконано всі умови, визначені законом, і прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У даному випадку всі юридично значимі обставини, необхідні для повернення позивачу помилково сплаченого збору, встановлені.

Позивач придбала житло вперше, що підтверджується наданими доказами, та була звільнена від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Факт сплати збору у розмірі 78 274,37 грн підтверджується квитанцією №218642616 від 18 жовтня 2024 року.

Тому відповідач не має дискреційних повноважень для довільного вирішення питання про те, чи підлягають поверненню такі кошти.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень під дискреційними повноваженнями розуміються повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найбільш прийнятним.

Методологією проведення антикорупційної експертизи, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, визначено, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість обрати на власний розсуд один із декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Водночас у спірних правовідносинах відповідач не наділений правом на власний розсуд вирішувати питання про наявність у позивача права на повернення помилково сплаченого збору за умови встановлення передбачених законом обставин.

Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання відповідача сформувати і подати до відповідного органу Казначейства подання про повернення позивачу суми помилково сплаченого збору.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується відповідним платіжним документом.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено Законом України «Про судовий збір».

Такий правовий підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладену у листі від 22.07.2025 №2600-0503-8/131306, у поверненні ОСОБА_1 суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 78 274,37 грн.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, буд. 11-А, код ЄДРПОУ 37993783) подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2024 року у розмірі 78 274,37 грн, сплаченого відповідно до квитанції про оплату №218642616 від 18 жовтня 2024 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.