Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №320/4113/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/4113/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов"язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області та просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Обухівської районної державної адміністрації Київської області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме за період з 23.09.2020 по 28.11.2022 (включно) в сумі 443 406,23 грн, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 804,73 грн;

стягнути з Обухівської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме за період з 23.09.2020 по 28.11.2022 (включно) в сумі 443 406,23 грн, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 804,73 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працювала на посаді заступника голови Миронівської районної державної адміністрації Київської області та 22.09.2020 була звільнена з посади. У день звільнення відповідач не провів із нею повного розрахунку та не виплатив усіх належних сум.

Позивач вказує, що частина належних їй при звільненні виплат була перерахована вже після звільнення: 23.09.2020 - 5 042,22 грн, 07.10.2020 - 5 769,55 грн, 06.11.2020 - 59 255,36 грн. Крім того, компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері за 2012- 2019 роки відповідач добровільно не нарахував та не виплатив, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду.

Позивач вважає, що саме 29.11.2022 був проведений остаточний розрахунок при звільненні, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку - з 23.09.2020 по 28.11.2022 включно.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 2262. У березні 2018 року відповідачем на виконання Постанов № 988 та № 103 проведено перерахунок його пенсії з 01.01.2016, унаслідок чого виникла заборгованість із виплати пенсії за 2016- 2017 роки.

Водночас зазначена заборгованість виплачувалася частинами у порядку, передбаченому п. 3 Постанови № 103, та остаточно була виплачена лише у липні 2021 року. Позивач вважає, що несвоєчасна виплата належних йому сум пенсії є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України №2050-III та Порядку №159, оскільки право на таку компенсацію пов`язується з фактом затримки виплати нарахованого доходу на один і більше календарних місяців та не залежить від причин такої затримки чи порядку, в якому відповідні суми були виплачені.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 - реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Судом встановлено, що позивач працювала на посаді заступника голови Миронівської районної державної адміністрації Київської області, правонаступником якої є Обухівська районна державна адміністрація Київської області.

Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 22.09.2020 №34-к позивача звільнено із займаної посади 22.09.2020 на підставі п. 2 ч. 2 ст. 36 КЗпП України та положень Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

У день звільнення повний розрахунок із позивачем проведений не був.

Після звільнення відповідачем були здійснені окремі виплати, а саме: 23.09.2020 - 5 042,22 грн, 07.10.2020 - 5 769,55 грн, 06.11.2020 - 59 255,36 грн.

У зв`язку з відмовою відповідача у нарахуванні та виплаті зазначеної компенсації позивач 06.11.2020 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі №320/11614/20 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2021 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18.04.2022 у справі №320/11614/20 судові рішення попередніх інстанцій скасовано та позов задоволено повністю. Верховний Суд визнав протиправною відмову у виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері за 2012- 2019 роки, визнав протиправною бездіяльність щодо її ненарахування та невиплати та зобов`язав відповідача нарахувати і виплатити компенсацію за 80 календарних днів.

На виконання зазначеної постанови Верховного Суду відповідачем 29.11.2022 на банківський рахунок позивача перераховано 49 871,16 грн компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки.

Отже, загальний розмір виплат, які позивач вважає такими, що мали бути виплачені їй при звільненні, становить 119 938,29 грн, із яких 70 067,13 грн було сплачено у вересні-листопаді 2020 року, а 49 871,16 грн - 29.11.2022 на виконання судового рішення.

Позивач зверталася до відповідача з вимогою від 08.07.2022 щодо виконання постанови Верховного Суду та виплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку. У відповіді від 26.07.2022 відповідач повідомив про нарахування компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, однак питання про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку залишив без задоволення.

Вважаючи, що остаточний розрахунок при звільненні фактично завершено лише 29.11.2022, а відповідач не виплатив їй середній заробіток за час затримки відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст.12 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР (далі - Закону № 108), норми і гарантії в оплаті праці, передбачені ч. 1 цієї ст. та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116 КЗпП України) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Положення ст. 116, 117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці.

Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці.

Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

В постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами ст. 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами ст. 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 суд дійшов наступних висновків:

«Застосуванню до спірних правовідносин належать приписи ст. 117 КЗпП України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 23.09.2020 до 28.11.2022, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 23.09.2020 до 19.07.2022 регулюється редакцією ст. 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

Проте період з 19.07.2022 до 28.11.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Належить також враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відповідно до правової позиції викладно у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № 400/5427/24 суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що період стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється періодом з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу військової частини до дня, що передує дню фактичного розрахунку.

Отже до спірних правовідносин за період з 23.09.2020 (перший день затримки) до 28.11.2022 (кінцевий строк проведення розрахунку ) суд бере до уваги умови співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Абз. 3 п. 2 Порядку № 100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 23.09.2020 до 28.11.2022, суд прийшов наступного.

Вирішуючи питання про розмір відповідальності відповідача за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні, суд виходить із такого.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц звернула увагу, що механізм ст. 117 КЗпП України не містить вичерпних критеріїв забезпечення справедливого балансу між інтересами працівника та роботодавця, а тому суд вправі зменшити визначений арифметично розмір відшкодування залежно від конкретних обставин справи. При цьому підлягають урахуванню, зокрема, розмір простроченої заборгованості, період її невиплати, причини тривалості такого періоду, ймовірні майнові втрати працівника, поведінка обох сторін та співвідношення між заявленою компенсацією і наслідками порушення.

Подальша практика Верховного Суду конкретизувала зазначений підхід. В постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 Верховний Суд зазначив, що у випадку виплати працівникові частини належних при звільненні сум розмір відповідальності має визначатися пропорційно до розміру фактично невиплаченої частини. Верховний Суд у тій справі визначив співвідношення невиплаченої суми із загальною сумою належних виплат та застосував відповідний відсоток до розрахованого середнього заробітку.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 підтвердила, що принципи розумності, справедливості та пропорційності підлягають застосуванню і щодо правовідносин після 19.07.2022. Велика Палата наголосила, що навіть законодавче обмеження відповідальності шестимісячним періодом є лише максимальною межею та не позбавляє суд необхідності перевірити співмірність конкретної суми компенсації фактично допущеному порушенню.

Із установлених судом обставин убачається, що загальний розмір належних позивачці при звільненні виплат становив 119 938,29 грн.

Водночас розрахунок фактично здійснювався частинами. Позивачці було виплачено:

23.09.2020 - 5 042,22 грн;

07.10.2020 - 5 769,55 грн;

06.11.2020 - 59 255,36 грн.

Отже, вже протягом нетривалого періоду після звільнення відповідач виплатив:

5 042,22 + 5 769,55 + 59 255,36 = 70 067,13 грн.

Це становить: 70 067,13 / 119 938,29 Ч 100 = 58,4193 % від усіх належних позивачці сум.

Відповідно, після здійснення зазначених виплат невиплаченою залишалася сума: 119 938,29 - 70 067,13 = 49 871,16 грн.

Її частка у загальному обсязі розрахунку становить: 49 871,16 / 119 938,29 Ч 100 = 41,5807 %.

Отже, затримка розрахунку фактично стосувалася не всієї суми, належної позивачці при звільненні, а 41,58 % такого розрахунку.

Середньоденний заробіток позивачки становить 804,73 грн.

За період, який покладено в основу заявленого розрахунку, кількість робочих днів становить 551 день.

Тому сума середнього заробітку, визначена суто арифметично без застосування критеріїв пропорційності, становила б: 804,73 Ч 551 = 443 406,23 грн.

Однак такий результат сам по собі ще не означає, що саме 443 406,23 грн мають бути стягнуті з відповідача.

Зазначена величина: у більше ніж у 3 рази перевищує весь розмір належного при звільненні розрахунку: 443 406,23 / 119 938,29 = 3,697, та майже 9 раз перевищує суму, яка фактично залишалася невиплаченою тривалий час.

На переконання суду, таке співвідношення свідчить про очевидну неспівмірність повної арифметичної суми середнього заробітку фактичному обсягу порушеного права.

Стягнення 443 406,23 грн у ситуації, коли тривала прострочена заборгованість становила 49 871,16 грн, фактично надало б компенсації переважно штрафного, а не відновлювального характеру.

Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у справі № 480/3105/19, суд насамперед застосовує співвідношення невиплаченої суми до загальної суми належних при звільненні виплат.

Частка простроченої заборгованості становить 41,5807 %.

Відтак пропорційна сума середнього заробітку становить: 443 406,23 Ч 41,5807 % = 184 371,34 грн.

Таке зменшення не є довільним, оскільки ґрунтується безпосередньо на співвідношенні між усіма належними виплатами та реально невиплаченою їх частиною, тобто відповідає методології, застосованій Верховним Судом.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду виходить не лише із математичного співвідношення, а із необхідності оцінити всю сукупність фактичних обставин. Серед них - величина заборгованості, тривалість затримки, поведінка сторін, характер спірних сум, імовірні втрати працівника та співвідношення між такими втратами і результатом арифметичного розрахунку.

Ураховуючи сукупність наведених обставин, суд вважає суму 184 371,34 грн такою, що, хоча й істотно менша за первинні 443 406,23 грн, усе ще суттєво перевищує обсяг тривалої заборгованості.

Разом із тим тривалість порушення не дозволяє обмежити відповідальність лише розміром самої заборгованості - 49 871,16 грн, оскільки це недостатньою мірою враховувало б час, протягом якого позивачка була позбавлена можливості користуватися належними їй коштами.

Тому, забезпечуючи розумний баланс між належною компенсацією працівникові та недопущенням непропорційного майнового тягаря для роботодавця, суд вважає справедливим додатково зменшити суму відшкодування та визначити її у розмірі 120 000 грн.

При цьому суд наголошує, що визначення 120 000 грн не є застосуванням будь-якої наперед установленої математичної межі чи подвійного розміру заборгованості. Ця величина є результатом оцінки конкретних обставин справи у їх сукупності: значного часткового розрахунку невдовзі після звільнення, фактичного розміру тривалої заборгованості, співвідношення цієї заборгованості із формально розрахованим середнім заробітком, тривалості затримки та компенсаційної, а не штрафної природи відповідальності.

Тому позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення 120 000 грн.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не довів правомірність своєї бездіяльності.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Обухівської районної державної адміністрації Київської області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме за період з 23.09.2020 по 28.11.2022 (включно) в сумі 443 406,23 грн, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 804,73 грн;

Стягнути з Обухівської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ 04054725) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме за період з 23.09.2020 по 28.11.2022 (включно) в сумі 120 000,00 грн.

У задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.