Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №760/14243/20 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Київ справа №760/14243/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур, третя особа Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- скасувати рішення Міністерства оборони України, викладене в пункті 5.7 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур від 21 жовтня 2019 року № 15 про відмову позивачу у виключенні зі складу службових приміщень наданої квартири у зв`язку з відсутністю вислуги на військовій службі;

- визнати за позивачем право на виключення з числа службового житла квартири жилою площею 18,2 кв.м., у якій він проживає;

- зобов`язати Міністерство оборони України в особі об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур прийняти рішення про надання йому житлового приміщення для постійного проживання шляхом виключення зі складу службового приміщення за відповідною адресою та передати матеріали до відповідного КЕУ, КЕВ (КЕЧ) для підготовки та видачі відповідного клопотання до виконавчого органу відповідної ради.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що він у 2014-2015 роках брав безпосередньо участь у антитерористичній операції, та з 10.04.2015 має статус учасника бойових дій. 03.06.2014 отримав поранення, внаслідок чого йому 06.12.2018 було встановлено 2 групу інвалідності. З 09.06.2016 його було зараховано на квартирний облік та включено до списку осіб, які мають право на першочергове отримання житла як учасник бойових дій відповідно до рішення житлової комісії Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур №29 від 14.12.2016. Рішенням Міністра оборони України від 02.03.2018 №3799/з йому було надано однокімнатну службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в якій він проживає та зареєстрований з 19.07.2018. Оскільки в п.3 та 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженими постановою КМ України №1081 від 03 серпня 2006 року передбачено забезпечення військовослужбовців житлом для постійного проживання шляхом надання один раз протягом строку служби та порядок виключення житла з числа службових, він 18.09.2019 звернувся до житлової комісії Міністерства оборони України та підпорядкованих структур про виключення вказаної квартири з числа службових, однак рішенням комісії від 21.10.2019 йому було відмовлено у виключенні вказаної квартири з числа службових. В зв`язку з чим позивач просив: скасувати рішення, викладене в п.5.7 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур №15 від 21 жовтня 2019 року про відмову у виключенні зі складу службових приміщень наданої квартири у зв`язку з відсутністю вислуги на військовій службі 20 років та визнати за ним право на виключення з числа службового житла відповідної квартири та зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання йому житла.

Солом`янський районний суд міста Києва рішенням від 22 квітня 2021 року позов задовольнив частково. Скасував рішення Міністерства оборони України, викладене в пункті 5.7 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур від 21 жовтня 2019 року № 15 про відмову позивачу у виключенні зі складу службових жилих приміщень наданої квартири у зв`язку з відсутністю вислуги на військовій службі 20 років. Визнав за позивачем право на виключення з числа службового житла квартири, житловою площею 18,2 кв. м. В іншій частині позову відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 18 липня 2022 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Компенсував Міністерству оборони України за рахунок державного бюджету судовий збір у розмірі 2 522,41 грн.

Верховний Суд постановою від 07 вересня 2022 року касаційну скаргу позивача задовольнив частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року скасував. Провадження у цій справі закрив. Повідомив позивача про те, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року адміністративну справу № 760/14243/20 прийнято до провадження та визначено розглядати одноособово суддею Панченко Н.Д. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що позивач проходить військову службу з 2007 року та його вислуга становить близько 13 років, а тому права на виключення з числа службових жилих приміщень наданої квартири немає.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 має статус капітана та на час виникнення спірних правовідносин і звернення до суду є військовослужбовцем та проходить військову службу за контрактом осіб офіцерського складу на посаді заступника начальника відділу організації приймання речового майна Управління контролю якості.

З 10.04.2015 року позивачу надано статус учасника бойових дій.

06.12.2018 року під час первинного огляду органами МСЕК позивачу довічно встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Відповідно до Витягу з протоколу засідання житлової комісії Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур №29 від 14.12.2016 року позивача зараховано на квартирний облік з 09.06.2016 року та включено до списку осіб, які мають право на першочергове отримання житла як учасника бойових дій.

Відповідно до рішення Міністра оборони України від 02.03.2018 року №3799/з позивачу надано однокімнатну службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що з 19 липня 2018 року позивач зареєстрований та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

18 вересня 2019 року позивач звернувся до житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур із заявою про надання займаного ним житлового приміщення для постійного проживання шляхом його виключення з числа службових жилих приміщень.

Рішенням, оформленим пунктом 5.7 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур № 15 від 21 жовтня 2019 року, позивачу відмовлено у виключенні зазначеної квартири з числа службових з мотивів відсутності у нього вислуги на військовій службі 20 років.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Статтею 47 Конституції України гарантовано право кожного на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, а громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, приватизації не підлягають. Отже, вирішення питання про виключення житлового приміщення з числа службових є передумовою для можливості його подальшої приватизації на умовах та в порядку, визначених законом.

За змістом статті 118 Житлового кодексу Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадян, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Основні засади державної політики у сфері соціального та правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який, зокрема, встановлює гарантії реалізації права військовослужбовців та членів їх сімей на житло.

Згідно з частиною першою статті 12 зазначеного Закону держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або, за їх бажанням, грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку та відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Військовослужбовці, за винятком військовослужбовців строкової військової служби, та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Водночас частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, а також звільнені з військової служби особи, які стали особами з інвалідністючи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, мають право на безоплатне одержання у приватну власність жилого приміщення, яке вони займають у будинках державного житлового фонду.

При цьому суд вважає за необхідне розмежувати правове регулювання права на безоплатне одержання у приватну власність жилого приміщення, передбаченого частиною першою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та права на виключення службового житлового приміщення з числа службових, передбаченого пунктом 10 розділуІнструкції № 380.

Зазначені норми регулюють різні за своїм змістом правовідносини та різні етапи реалізації житлових прав військовослужбовців. Положення частини першої статті 12 Закону визначають умови, за яких певні категорії військовослужбовців та членів їх сімей набувають право на безоплатне одержання у приватну власність жилого приміщення, яке вони займають у будинках державного житлового фонду. Натомість пункт 10 розділу VII Інструкції № 380, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, регулює питання виключення службового житлового приміщення з числа службових та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування відповідної особи на відповідному обліку та дотримання порядку, визначеного пунктами 3- 7 цього розділу.

Отже, наявність чи відсутність передбачених законом умов для набуття права на безоплатне одержання жилого приміщення у приватну власність не може ототожнюватися з умовами та порядком вирішення питання про виключення такого приміщення з числа службових. Вирішення питання про виключення житла з числа службового є самостійною процедурою, яка передує можливості подальшого вирішення питання щодо його передачі у приватну власність у порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, сама по собі норма частини першої статті 12 Закону, яка встановлює умови безоплатного одержання певними категоріями осіб житлового приміщення у приватну власність, не може бути безпосередньою правовою підставою для відмови у вирішенні питання про виключення службового житлового приміщення з числа службових, якщо відповідне право на таке виключення встановлене іншим нормативно-правовим актом.

Разом із тим предметом спору у цій справі є не безпосереднє набуття позивачем права власності на спірну квартиру та не реалізація права на її безоплатну приватизацію, а правомірність рішення відповідача, яким позивачу відмовлено у виключенні займаного ним службового житлового приміщення з числа службових з підстави відсутності 20 років вислуги на військовій службі.

Тому при вирішенні цього спору визначальним є встановлення того, чи передбачає законодавство таку вимогу саме як умову для виключення службового житлового приміщення з числа службових щодо особи, яка звернулася з відповідною заявою та належить до категорії осіб з інвалідністючи II групи.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок № 1081).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 1081 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання здійснюється, зокрема, шляхом надання житла, у тому числі житла, виключеного з числа службового.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 1081 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в його використанні як службового, а також в інших випадках, визначених законодавством.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Питання організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями врегульовано також Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2018 року за № 1020/32472 (далі - Інструкція № 380).

Пунктом 10 розділуІнструкції № 380 передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю I чи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, які забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця їх знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на відповідному обліку та в порядку, визначеному пунктами 3- 7 цього розділу.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що законодавцем визначено декілька самостійних категорій осіб, які за встановлених Інструкцією умов можуть претендувати на виключення займаного службового житлового приміщення з числа службових.

Зокрема, однією з таких категорій є військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше. Окремою категорією визначено осіб з інвалідністю I чигрупи.

При цьому граматична конструкція пункту 10 розділу VII Інструкції № 380 не дає підстав для висновку про те, що вимога щодо наявності 20 років вислуги поширюється на всіх осіб, зазначених у подальшому переліку.

Застосування сполучника «а також» у наведеній нормі свідчить про послідовне визначення самостійних категорій осіб, а не про встановлення для кожної з них сукупності однакових умов.

Більше того, щодо осіб з інвалідністючи II групи Інструкція № 380 безпосередньо не встановлює ані вимоги про наявність 20 років вислуги, ані вимоги про обов`язкове попереднє звільнення з військової служби.

Інше тлумачення цієї норми призвело б до фактичного доповнення її змісту умовою, яка безпосередньо нормативним актом не встановлена, що не відповідає принципу правової визначеності та вимогам частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку суб`єктів владних повноважень діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як установлено судом, на момент звернення позивача із заявою про виключення квартири з числа службових він мав інвалідність II групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, та продовжував проходити військову службу за контрактом.

Отже, позивач належав до окремої категорії осіб, визначеної пунктом 10 розділу VII Інструкції № 380, - осіб з інвалідністю I чигрупи.

Таким чином, відсутність у позивача 20 років вислуги на військовій службі сама по собі не могла бути належною правовою підставою для відмови йому у вирішенні питання щодо виключення займаного ним службового житлового приміщення з числа службових.

Водночас суд звертає увагу, що встановлення належності позивача до категорії осіб з інвалідністю II групи не означає автоматичного виникнення у нього безумовного права на виключення саме спірної квартири з числа службових.

Пункт 10 розділу VII Інструкції № 380 пов`язує реалізацію відповідного права також із перебуванням особи на відповідному обліку та дотриманням порядку, визначеного пунктами 3- 7 цього розділу. Крім того, пунктом 11 Порядку № 1081 встановлено окрему процедуру виключення жилого приміщення з числа службових, яка передбачає прийняття відповідного рішення уповноваженим органом місцевого самоврядування на підставі клопотання визначених законодавством суб`єктів.

Отже, належність позивача до категорії осіб з інвалідністю II групи є юридично значимою обставиною, яка унеможливлює відмову йому у вирішенні питання про виключення займаного службового житла з числа службових виключно з мотивів відсутності 20 років вислуги, однак сама по собі не є достатньою підставою для висновку про те, що спірна квартира підлягає безумовному виключенню з числа службових.

Визнання за позивачем права на виключення саме спірної квартири з числа службових за наведених обставин фактично означало б встановлення судом того, що ним виконані всі передбачені законодавством умови для позитивного вирішення цього питання, тоді як відповідні обставини мають бути встановлені та оцінені в межах передбаченої нормативно-правовими актами процедури.

При цьому суд не може підміняти суб`єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесено вирішення відповідного житлового питання, та перебирати на себе їхні повноваження щодо встановлення всіх необхідних обставин, підготовки відповідних документів, погоджень та прийняття остаточного рішення.

Саме по собі встановлення судом незаконності мотиву, з якого відповідач відмовив позивачу у вирішенні питання, не є тотожним встановленню факту наявності всіх інших передбачених законодавством умов для позитивного вирішення такого питання.

За таких обставин суд не вбачає підстав для безпосереднього визнання за позивачем права на виключення конкретної квартири з числа службових, оскільки це означало б передчасне вирішення питання, яке має бути розглянуте уповноваженими органами в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень - прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У цій справі судом встановлено незаконність конкретної підстави, покладеної відповідачем в основу відмови, однак не встановлено виконання позивачем усіх інших умов, необхідних для остаточного позитивного вирішення питання про виключення спірної квартири з числа службових.

Як убачається з положень Інструкції № 380, процедура забезпечення військовослужбовця житлом для постійного проживання шляхом виключення службового житлового приміщення з числа службових складається з декількох послідовних етапів та передбачає участь відповідних житлових комісій і квартирно-експлуатаційних органів.

Крім того, відповідно до пункту 11 Порядку № 1081 остаточне виключення жилого приміщення з числа службових здійснюється за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування за наявності відповідного клопотання уповноважених суб`єктів.

Отже, на момент прийняття оскаржуваного рішення передбачена законодавством процедура не була завершена, а тому суд не має підстав для висновку про те, що всі юридично значимі умови для прийняття остаточного позитивного рішення вже були виконані.

За таких обставин задоволення позовних вимог у спосіб безпосереднього зобов`язання відповідача прийняти позитивне рішення про виключення квартири з числа службових означало б фактичне підмінення судом відповідного суб`єкта владних повноважень та передчасне визначення результату адміністративної процедури.

Водночас скасування незаконного рішення відповідача саме по собі не забезпечувало б повного та ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки залишало б невирішеним питання, з яким він звертався до суб`єкта владних повноважень.

З огляду на це належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути його заяву про виключення займаної квартири з числа службових з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

При повторному розгляді відповідач має врахувати, що позивач належить до категорії осіб з інвалідністюгрупи, визначеної пунктом 10 розділу Інструкції № 380, а тому відсутність у нього 20 років вислуги на військовій службі не може бути самостійною підставою для відмови у вирішенні питання про виключення займаного ним службового житлового приміщення з числа службових.

Водночас відповідач має перевірити наявність інших передбачених законодавством умов, необхідних для вирішення цього питання, дотримання позивачем встановленого порядку перебування на відповідному обліку, а також забезпечити проходження передбаченої законодавством процедури з урахуванням компетенції інших уповноважених суб`єктів.

За результатами повторного розгляду відповідач зобов`язаний прийняти мотивоване та обґрунтоване рішення відповідно до вимог Конституції України, законів України, Порядку № 1081 та Інструкції № 380.

Таким чином, суд доходить висновку, що рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 5.7 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур № 15 від 21 жовтня 2019 року, яким позивачу відмовлено у виключенні спірної квартири з числа службових з мотивів відсутності 20 років вислуги на військовій службі, прийнято без належного врахування положень пункту 10 розділу VII Інструкції № 380 та є протиправним у цій частині.

Відтак зазначене рішення підлягає скасуванню, а Міністерство оборони України - зобов`язанню повторно розглянути заяву позивача про виключення займаної ним квартири з числа службових з урахуванням правової оцінки суду.

У задоволенні позовних вимог про безпосереднє визнання за позивачем права на виключення квартири з числа службових, а також про зобов`язання відповідача прийняти конкретне позитивне рішення щодо виключення квартири з числа службових та вчинити подальші дії, пов`язані з реалізацією такого рішення, слід відмовити, оскільки на момент розгляду справи встановлена законодавством процедура не завершена, а суд не може підміняти відповідних суб`єктів владних повноважень та наперед визначати результат такої процедури.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував , оскільки є звільненим від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 5.7 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур № 15 від 21 жовтня 2019 року, в частині відмови ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) у виключенні квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових жилих приміщень з мотивів відсутності у нього вислуги на військовій службі 20 років.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 18 вересня 2019 року про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових жилих приміщень та забезпечення нею для постійного проживання, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.10.2026.

Суддя Панченко Н.Д.