Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №300/2502/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. справа №300/2502/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за 1381 день затримки повного розрахунку при звільненні за період з 20.06.2022 по 31.03.2026 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки розрахунку при звільненні, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) середній заробіток за 1381 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 20.06.2022 по 31.03.2026 включно обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №520/2031/24, за весь період затримки її виплати, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №520/2031/24, за весь період затримки її виплати з 20.06.2022 по 31.03.2026, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 20.06.2022 №167 звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу з 20.06.2022. При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що під час звільнення відповідач не здійснив з нею повного розрахунку, зокрема не було виплачено належну їй індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін – січня 2008 року. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №520/2031/24 відповідача зобов`язано здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача. ОСОБА_1 наголошує, що на виконання вищезазначеного рішення суду відповідач 31.03.2026, тобто із затримкою на 1381 день, здійснив виплату індексації грошового забезпечення в сумі 64 391,41 грн. З огляду на викладене, позивач переконана, що має право на виплату середнього заробітку за 1381 день затримки розрахунку при звільненні.

Також, на переконання ОСОБА_1 , оскільки така тривала невиплата грошового забезпечення сталася з вини роботодавця – ВЧ НОМЕР_1 , позивач має право на передбачену Законом України "Про компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III (далі – Закон №2050-IIІ) компенсацію втрати частини доходу.

Таким чином, вважаючи протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за 1381 день затримки повного розрахунку при звільненні за період з 20.06.2022 по 31.03.2026 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки розрахунку при звільненні, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 та бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №520/2031/24, за весь період затримки її виплати, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.24-26).

Пунктом 6 резолютивної частини коментованої ухвали витребувано у відповідача:

- належними чином оформлену довідку про середній заробіток ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р, № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати";

- інформацію про розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 29.04.2026 (а.с.30-36). Військова частина НОМЕР_1 вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Мотивуючи свою позицію відповідач зазначив, що відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) у редакції, чинній після 19.07.2022, у разі невиплати належних звільненому працівникові сум з вини роботодавця останній зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Якщо між сторонами існував спір щодо розміру належних сум, таке відшкодування підлягає виплаті лише у разі вирішення спору на користь працівника, а його розмір визначається судом, однак також у межах шестимісячного періоду. Таким чином, на переконання відповідача, вимога про стягнення середнього заробітку саме за 1381 днів прямо суперечить чинній редакції статті 117 КЗпП України, оскільки весь спірний період припадає на час дії норми, яка вже встановлювала граничне обмеження - не більш як за шість місяців.

Також, ВЧ НОМЕР_1 наголошує, що у цій справі відсутні підстави для автоматичного стягнення середнього заробітку за весь заявлений позивачем період, оскільки суми, які він вважає належними при звільненні, не були безспірними, а стали предметом окремих судових спорів. За таких обставин, відповідач вважає, що підлягає застосуванню саме частина друга статті 117 КЗпП України, згідно з якою розмір можливого відшкодування визначається судом з урахуванням характеру спору та конкретних обставин справи, а не шляхом механічного множення середнього заробітку на загальну кількість днів, зазначену позивачем.

Окрім цього, відповідач зазначив, що навіть за наявності підстав для застосування Закону №2050-III компенсація втрати частини доходу може бути визначена і присуджена виключно у спосіб, прямо встановлений законом, тобто виходячи із суми нарахованого, але не виплаченого доходу за кожний конкретний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів та індексу інфляції за період невиплати, причому виплата цієї компенсації здійснюється у тому ж місяці, коли виплачується відповідна заборгованість. З огляду на це, ВЧ НОМЕР_1 переконана, що вимога позивача в частині "одночасного відрахування 1,5 % військового збору" та "одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб" не відповідає спеціальному правовому регулюванню.

З урахуванням зазначеного, Військова частина НОМЕР_1 просила у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд, ухвалою суду від 30.09.2026, повторно витребував у Військової частини НОМЕР_1 :

- належними чином оформлену довідку про середній заробіток ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р, № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати";

- інформацію про розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат (а.с.37-39).

На виконання вищезазначеної ухвали суду, відповідач 05.10.2026 та 06.10.2026 сформував у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи додаткові пояснення у справі до яких долучив витребувані судом докази (а.с.42-46; а.с.47-49).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзиви на позов, додаткові пояснення у справі та докази, наявні в матеріалах цієї адміністративної справи, встановив такі обставини.

Як свідчить витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.06.2022 №167 сержант ОСОБА_1 , начальник відділення приймальних радіопристроїв радіо взводу роти зв`язку батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , яка звільнена у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17.06.2022 №25-РС, за пунктом "г" (через сімейні обставини або інші поважні причини – у зв`язку з необхідністю здійснення постійного нагляду за особою з інвалідністю І групи, та не висловила бажання продовжувати військову службу) та пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 20.06.2022 вважати такою, що справи та посаду здала і направлена для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14).

Відповідно до інформації, щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та інших виплат за період з 01.04.2022 по 31.05.2022 ОСОБА_1 від 05.10.2026 №148/15/657/510, ОСОБА_1 у квітні 2022 року нараховано 11 390,52 грн, грошового забезпечення, у травні 2022 року – 15 685,96 грн, грошового забезпечення та 10 645,16 грн, додаткової винагороди (зворотній бік а.с.49).

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 27.05.2024 у справі №520/2031/24 позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119302849).

Як свідчить, наявна в матеріалах справи, платіжна інструкція від 30.03.2026 №535, ВЧ НОМЕР_1 31.03.2026 перераховано ОСОБА_1 64 391,41 грн, призначення платежу: 2101020;2112; виплата перерахованої індексації ГЗ в березні 2026 р. згідно рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 №520/2031/24 від 27.05.2024 року**1/2;2112.011;** (а.с.16).

У відповідності до листа ВЧ НОМЕР_1 від 17.04.2026 №148/15/657/120, ВЧ НОМЕР_1 розглянувши заяву позивача від 02.04.2026 про нарахування та виплату середнього заробітку та компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушення строків виплати, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви в частині нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки спірні суми були виплачені на виконання судового рішення, а питання щодо наявності та розміру відповідальності за затримку розрахунку підлягає вирішенню з урахуванням характеру спірних правовідносин, підстав виникнення заборгованості та змісту судового рішення. Також, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у запропонованому позивачем порядку, оскільки така компенсація здійснюється лише за наявності визначених законом умов та після встановлення підстав і проведення відповідного розрахунку (а.с.21).

Таким чином, вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 в частині проведення вищевказаних виплат, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі – Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Стратегія залучення, розвитку та утримання людського капіталу в силах оборони України визначається Міністерством оборони України.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положення статті 3 Кодексу законів про працю України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

При цьому, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби військовослужбовців.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15.

Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

Статтею 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено з особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 20.06.2022, а остаточний розрахунок з позивачем виплат, які мали були виплачені позивачу проведено 31.03.2026.

Тому доводи позивача про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими.

Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 20.06.2022 в день звільнення.

Натомість належні до виплати суми були виплачені лише 31.03.2026.

Судом встановлено, що днем звільнення позивача є саме 20.06.2022, а тому першим днем затримки розрахунку є 21.06.2022.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 31.03.2026, а тому останнім днем є 30.03.2026.

Стосовно періодів, за які необхідно стягнути середній заробіток, суд зазначає наступне.

З моменту набрання чинності Законом №2352-IX (з 19.07.2022) положення статті 117 КЗпП України (в попередній редакції) втратили чинність, внаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію цієї статті.

Тобто, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.

При цьому, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону №3248-IV та були припинені на момент чинності дії цієї статті в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції), а у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми цієї статті (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Тобто, спірний період щодо стягнення середнього заробітку у цій справі та застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України умовно варто поділити на дві частини: до 19.07.2022 (до набрання чинності Закону № 2352-IX) та після запроваджених до неї змін, що діють з 19.07.2022.

Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.04.2024 у справі №360/380/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22.

Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 21.06.2022 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 30.03.2026.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП (станом на період з 21.06.2022 по 18.07.2022), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, до 18.07.2022, законодавство передбачало обов`язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за весь період затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції станом на період з 21.06.2022 по 18.07.2022) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період такої затримки, у зв`язку із чим в даному випадку період затримки з 21.06.2022 по 18.07.2022 становить 28 календарних днів.

Період стягнення з 19.07.2022 по 30.03.2026 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, роботодавець повинен виплатити середній заробіток на користь позивача за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.

За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції відповідно до Закону від 01.07.2022 №2352-ІХ) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, у зв`язку із чим в даному випадку період затримки з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 184 календарних дня.

Таким чином, загальний період затримки, який підлягає стягненню становить 212 календарних днів (28 + 184).

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100).

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.

Як встановлено судом, відповідно до інформації, щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та інших виплат за період з 01.04.2022 по 31.05.2022 ОСОБА_1 від 05.10.2026 №148/15/657/510, ОСОБА_1 у квітні 2022 року нараховано 11 390,52 грн грошового забезпечення, у травні 2022 року – 15 685,96 грн грошового забезпечення та 10 645,16 грн додаткової винагороди, усього 37 721,64 грн.; при діленні цієї суми на 61 день середньоденне (в календарних днях) грошове забезпечення становить – 618,39 грн.

Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 21.06.2022 (наступний день після виключення зі списків особового складу частини) по 18.07.2022 в розмірі 17 314,92 гривень, обчисленої за формулою 618,39 гривень (середньоденне грошове забезпечення) х (помножено на) 28 (календарні дні періоду затримки виплат) та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 в розмірі 113 783,76 гривень, обчисленої за формулою 618,39 гривень (середньоденне грошове забезпечення) х (помножено на) 184 (календарні дні періоду затримки виплат).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яку відповідачу необхідно сплатити позивачу складає – 131 098,68 грн (17 314,92 грн (за період з 21.06.2022 по 18.07.2022) + 113 783,76 (за період з 19.07.2022 по 18.01.2023).

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду, за весь період затримки її виплати, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону №2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону №2050-III ).

Стаття 4 Закону №2050-III визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 22.11.2018 у справі № 522/1404/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 14.05.2019 у справі № 487/6312/16-а, які відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов`язковими для врахування судом при вирішенні даної справи.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що первинною умовою нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати є наявність вини відповідача.

Як вже було встановлено судом, відповідно до копії витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.06.2022 №167 позивача з 20.06.2022 виключено зі списків особового складу частини (а.с.14).

Як свідчить, наявна в матеріалах справи, платіжна інструкція від 30.03.2026 №535, ВЧ НОМЕР_1 31.03.2026 перераховано ОСОБА_1 64 391,41 грн, призначення платежу: 2101020;2112; виплата перерахованої індексації ГЗ в березні 2026 р. згідно рішення ХОАС №520/2031/24 від 27.05.2024 року**1/2;2112.011;** (а.с.16).

Таким чином, несвоєчасне нарахування грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправомірними діями відповідача, що встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №520/2031/24, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати.

З огляду на викладене, суд вважає, що у спірному випадку слід визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №520/2031/24, за весь період затримки її виплати та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №520/2031/24, за весь період затримки її виплати з 20.06.2022 по 31.03.2026.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання здійснення виплати з відрахуванням військового збору в розмірі 1,5%, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.

Порядок №44 визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням ними обов`язків під час проходження служби.

За правилами пункту 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до пункту 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пунктами 4, 5 Порядку №44, передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених положень Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44, дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Разом з цим, пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі ПК України) передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що виплата грошової компенсації сум податку, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців має бути здійснена одночасно з виплатою їм такого грошового забезпечення.

За таких обставин вимога про зобов`язання відповідача одночасно виплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб є передчасною та задоволенню не підлягає.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні .

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач повністю не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що за подання даної позовної заяви позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі 2 662, 40 грн, що підтверджується квитанцією ID:1833-6139-2843-3402 від 17.04.2026 (а.с.1).

Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частина сплаченої ним суми судового збору у розмірі 1 331,20 грн, що пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 ) середнього заробітку за 212 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 21.06.2022 по 18.01.2023 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 131 098 (сто тридцять одна тисяча дев`яносто вісім) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №520/2031/24, за весь період затримки її виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №520/2031/24, за весь період затримки її виплати з 20.06.2022 по 31.03.2026.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 ;

відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 .

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.