Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №280/3435/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 жовтня 2026 рокуСправа № 280/3435/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Романа Вікторовича, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом — ОСОБА_1

до — ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення комісії від 15.04.2026, оформлене протоколом № 15, в частині відмови йому у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також зобов`язати відповідача надати відстрочку на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В обґрунтування позову зазначає, що є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дитина проживає разом із ним, батько забезпечує її щоденний догляд, навчання та матеріальне утримання. Мати дитини, ОСОБА_3 , перебуває під вартою у кримінальному провадженні, що об`єктивно перешкоджає їй здійснювати повсякденний догляд за сином. Позивач вважає, що відповідач не оцінив сукупність поданих документів і відмовив у відстрочці з формальних підстав, без належного врахування фактичних обставин та інтересів дитини.

Ухвалою від 12.06.2026 відкрито провадження у справі № 280/3435/26 за правилами спрощеного позовного провадження. Про отримання цієї ухвали 15.06.2026 відповідач зазначив у своєму відзиві.

18.06.2026 через підсистему «Електронний суд» представником відповідача ОСОБА_4 подано відзив. До електронного подання долучено також сканований відзив відповідача від 15.06.2026 № 2858 і повідомлення про відмову у відстрочці. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову та покласти судові витрати на позивача.

Письмові заперечення відповідача зводяться до того, що стаття 23 Закону № 3543-XII та додаток 5 до Порядку № 560 передбачають визначені законом підстави й документи для відстрочки. На думку відповідача, позивач не надав вироку суду про відбування матір`ю покарання у місцях позбавлення волі або рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини. Ухвала про тримання під вартою, довідки та подана цивільна позовна заява не є такими документами, тому комісія діяла в межах повноважень.

22.06.2026 позивач подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти наведеної позиції. Послався на тримання матері під вартою, проживання дитини з ним, довідку навчального закладу та ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2026 про зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 74972869. Також пояснив зміну прізвища матері з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » після повторного шлюбу.

У клопотанні від 22.05.2026 позивач повідомив про продовження строку тримання матері під вартою ухвалою від 14.05.2026. Клопотанням від 24.06.2026 подав постанову державного виконавця про зупинення виконавчих дій. Клопотанням від 29.06.2026 долучив копію ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 23.06.2026 у справі № 128/158/26.

Суд оцінює доводи відзиву як письмові заперечення відповідача проти позову. Окремого поданого відповідачем документа із запереченнями на відповідь на відзив у наданих для розгляду матеріалах не встановлено.

Розглянувши письмові матеріали, дослідивши докази та їх взаємний зв`язок, суд установив такі обставини.

09.04.2026 позивач через центр надання адміністративних послуг подав заяву про надання відстрочки на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. Заяву зареєстровано відповідачем за № 768/зв від 09.04.2026. Цю обставину прямо підтверджує відзив.

Як зазначив відповідач, до заяви було додано копії свідоцтва про народження дитини, супровідного листа Вінницького районного суду, ухвали цього суду від 06.03.2026 у справі № 128/158/26, довідки гімназії № 97 від 12.03.2026, довідки районної адміністрації від 08.04.2026, цивільної позовної заяви від 01.04.2026, актового запису про шлюб № 27 та рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 16.11.2020 у справі № 322/931/20 про розірвання шлюбу.

Комісією відповідача ухвалено рішення від 15.04.2026, оформлене протоколом № 15, про відмову у відстрочці. Позивачу направлено повідомлення від 15.04.2026, яке, за відзивом, має вихідний номер 1429/1165. У ньому вказано, що за поданими документами відсутні підстави для відстрочки, передбачені пунктом 4 частини першої статті 23 Закону та переліком додатка 5 до Порядку № 560.

У повідомленні не наведено індивідуальної оцінки доказів щодо фактичного виховання дитини, тримання матері під вартою, зміни її прізвища та співвідношення цих обставин із заявленою підставою відстрочки. Причину відмови викладено загальним посиланням на відсутність підстав за поданими документами.

У тексті повідомлення та відзиву орган зазначений як ІНФОРМАЦІЯ_3 , а в реквізитах електронного подання — як ІНФОРМАЦІЯ_4 . Код ЄДРПОУ в обох документах — НОМЕР_1 , адреса — АДРЕСА_1 . Ця розбіжність найменувань сама по собі не спростовує, що оспорюване рішення прийнято органом, який виступає відповідачем і подав відзив щодо його правомірності.

Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 26.09.2013, підтверджено, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Дитина на час звернення за відстрочкою не досягла вісімнадцятирічного віку.

Довідка районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району від 08.04.2026 № Р-282, видана на підставі акта від 07.04.2026, засвідчує фактичне проживання дитини з батьком за адресою: АДРЕСА_2 . Наявність іншої адреси реєстрації дитини не спростовує встановленого довідкою місця її фактичного проживання.

Акт ОСББ «Новокузнецька-5», складений за участю голови об`єднання та мешканців будинку, підтверджує, що дитина постійно проживає за вказаною адресою з батьком із 06.11.2025. В акті зазначено, що саме батько забезпечує фактичний догляд, побутові потреби й виховання, а мати не проживає за цією адресою у зв`язку з перебуванням під вартою. Акт також містить відомості про проживання дружини батька — ОСОБА_8 , яка, за викладеними в акті даними, не бере участі в утриманні та вихованні дитини.

Довідкою Запорізької гімназії № 97 від 12.03.2026 № 01-22/046 підтверджено навчання ОСОБА_2 у 7-Б класі. Навчальний заклад зазначає, що мати не підтримує контакт із гімназією, вчителями та класними керівниками, а навчанням і вихованням дитини займається батько. Він регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться навчальними досягненнями та підтримує зв`язок із класним керівником. Дитина забезпечена необхідними для навчання речами.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 08.04.2026 у справі № 128/158/26 ОСОБА_3 продовжено строк тримання під вартою до 06.06.2026 включно. Кримінальне провадження стосується обвинувачення за частиною другою статті 111 КК України. Ухвалою від 23.06.2026 строк тримання під вартою продовжено до 21.08.2026 включно без визначення розміру застави.

Ці судові акти підтверджують застосування до матері запобіжного заходу й фактичне обмеження свободи в установлені ними строки. Вони не є обвинувальним вироком і не встановлюють її винуватості. Наявність обвинувачення суд не використовує як доказ неналежних особистих якостей матері або як самостійну підставу для обмеження її батьківських прав.

Ідентифікація матері дитини випливає із сукупності документів щодо народження дитини, актового запису про шлюб, поданого відповідачу, кримінальної справи та цивільного спору. Позивач пояснив зміну її прізвища після повторного шлюбу; відповідач визнав отримання актового запису про шлюб і не навів конкретних даних, що ці документи стосуються різних осіб.

01.04.2026 позивач сформував цивільний позов до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з батьком та звільнення від сплати аліментів. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2026 у справі № 333/3701/26 задоволено заяву про забезпечення позову та зупинено стягнення у виконавчому провадженні № 74972869 до набрання законної сили рішенням за результатами розгляду цивільної справи.

Постановою головного державного виконавця Аксьонової Анастасії Геннадієвни від 24.06.2026 на підставі пункту 2 частини першої статті 34 та статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» зупинено вчинення виконавчих дій у зазначеному провадженні.

Суд розмежовує правове значення цих доказів. Ухвала про забезпечення позову не вирішила цивільного спору по суті, не припинила аліментного обов`язку остаточно та не встановила з преюдиційною силою факт самостійного виховання дитини. Постанова виконавця підтверджує виконання заходу забезпечення. Обидва документи свідчать про існування реального сімейного спору та його процесуальний стан, але не замінюють оцінки основних доказів у цій адміністративній справі.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить із такого.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, установлені Конституцією і законами України. Статті 51 і 52 Конституції передбачають охорону дитинства, материнства і батьківства та державний захист дітей. Конституційний обов`язок захисту Вітчизни, визначений статтею 65, реалізується відповідно до закону, який установлює також підстави відстрочки.

За статтею 2 КАС України суд здійснює контроль за законністю рішень суб`єктів владних повноважень, зокрема перевіряє їх обґрунтованість, урахування істотних обставин, добросовісність, розсудливість та пропорційність. Формальна наявність у органу компетенції не звільняє його від обов`язку обґрунтувати застосування норми до конкретної особи.

Частина перша статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає проведення призову під час мобілізації у порядку, визначеному цим Законом і Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Підстави відстрочки врегульовано статтею 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII. Правомірність рішення від 15.04.2026 оцінюється за матеріальним законодавством, чинним на час його прийняття.

Пункт 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII передбачає, що не підлягають призову під час мобілізації жінки та чоловіки, які мають дитину віком до 18 років, якщо другий з батьків помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька здійснений відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Таким чином, відбування другим із батьків покарання та самостійне виховання й утримання дитини за рішенням суду є різними законними підставами. Посилання позивача на самостійне виховання вимагає дослідження як фактичного виховання, так і утримання дитини та юридичного значення судового встановлення відповідних обставин.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. Пункти 56 і 57 визначають законні підстави відстрочки та компетенцію комісій. Заява позивача фактично була прийнята й розглянута, тому спору щодо самого способу її подання через ЦНАП між сторонами немає.

За пунктом 60 Порядку № 560 комісія досліджує заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав, за потреби отримує інформацію від державних органів або з реєстрів та ухвалює рішення, оформлене протоколом. Повідомлення про відмову має містити її причини. Додаток 5 визначає документи для відповідних підстав, зокрема свідоцтво про народження та вирок щодо відбування покарання або судове рішення щодо самостійного виховання дитини.

Перелік документів має значення для адміністративної процедури та не може ігноруватися комісією. Водночас відмова, прийнята за результатами цієї процедури, підлягає судовому контролю, який охоплює оцінку доказів, застосування закону та вибір належного способу відновлення порушеного права.

Відповідно до статей 141, 150, 155, 157 та 180 СК України батьки мають рівні права й обов`язки щодо дитини, зобов`язані піклуватися про її розвиток і утримувати до повноліття. Розірвання шлюбу та окреме проживання самі по собі не припиняють цих обов`язків. Отже, проживання дитини з батьком або укладена батьками домовленість не є достатніми для автоматичного висновку про її самостійне виховання.

Статті 3 та 18 Конвенції про права дитини передбачають пріоритет найкращих інтересів дитини та відповідальність батьків за її виховання й розвиток. Ці приписи застосовуються при тлумаченні законних підстав відстрочки та оцінці пропорційності владного рішення. Вони не встановлюють необмеженої відстрочки для будь-якого батька і не дозволяють відмовитися від визначених законом умов.

За статтями 72–77 і 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу та достатність їх сукупності. Позивач доводить обставини своєї вимоги, а відповідач у справі щодо протиправності його рішення доводить правомірність такого рішення. Визнані відповідачем факти подання заяви та переліку документів враховуються відповідно до статті 78 КАС України.

У постанові від 04.03.2026 у справі № 381/95/25 Верховний Суд підтвердив, що спір із ТЦК щодо вже прийнятої відмови в оформленні відстрочки є публічно-правовим та вирішується адміністративним судом. Такий висновок стосується належного порядку захисту; він не означає автоматичного задоволення будь-якого позову про відстрочку. У тій справі були також остаточні цивільні рішення, тоді як у цій справі суд оцінює надані докази самостійно, не надаючи ухвалі про забезпечення позову значення рішення по суті.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 застерігає від установлення самостійного виховання у безспірному порядку всупереч реальним правам іншого з батьків та інтересам дитини. У постанові від 29.07.2026 у справі № 642/5482/25 Верховний Суд також розмежував встановлення такого факту для відстрочки та інші сімейні або військово-службові правовідносини. Ці рішення не дають підстав підмінити самостійне виховання фактом окремого проживання матері.

У справі, що розглядається, спір із відповідачем уже виник та стосується конкретного владного рішення. Суд не розглядає окрему заяву про встановлення юридичного факту, не позбавляє матір батьківських прав, не визначає остаточно місце проживання дитини й не припиняє її сімейних обов`язків. Дослідження фактичної участі батьків здійснюється в межах предмета доказування щодо відстрочки, а не для створення універсального сімейного статусу позивача.

Суд бере до уваги, що ця справа відрізняється від випадків лише окремого проживання або добровільного розподілу батьківських обов`язків. Об`єктивна неможливість матері здійснювати щоденний догляд підтверджується судовими актами про тримання під вартою, а фактичне виконання відповідних обов`язків батьком - незалежними за походженням документами навчального закладу, районної адміністрації та ОСББ. Саме їх сукупність підлягає оцінці.

Оцінюючи заперечення відповідача, суд зазначає наступне.

Довід про відсутність вироку є правильним у частині розмежування тримання під вартою та відбування покарання. За статтями 17 і 183 КПК України та статтею 62 Конституції України запобіжний захід не означає визнання особи винуватою. Тому суд не застосовує до позивача підставу відстрочки «другий з батьків відбуває покарання».

Проте зазначений довід не спростовує іншої заявленої підстави — самостійного виховання та утримання дитини. Відсутність вироку виключає використання однієї підстави, але не звільняє від оцінки доказів іншої. Вимога вироку як єдиного можливого підтвердження будь-якої заявленої підстави у цих обставинах не випливає із пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Щодо відсутності остаточного цивільного рішення суд зазначає, що це є суттєвим доводом відповідача та не може бути спростовано лише наявністю поданої цивільної позовної заяви. Водночас словосполучення «за рішенням суду» суд у цьому конкретному публічно-правовому спорі тлумачить як необхідність судового підтвердження самостійного виховання й утримання для застосування відповідної підстави, а не як заборону адміністративному суду оцінити ці обставини при оскарженні вже прийнятої відмови.

У межах такого тлумачення судова перевірка не завершується констатацією відсутності документа на момент адміністративного розгляду. Суд вирішує спір про право на відстрочку та досліджує, чи існували фактичні обставини, на які спирався позивач, і чи доведені вони належними доказами. Судове підтвердження в цьому рішенні має значення для вирішення саме цього спору; воно не замінює рішення цивільного суду з питань місця проживання дитини або аліментів.

Доводи про недостатність довідок оцінюються з огляду на їх реальний зміст. Довідка районної адміністрації доводить місце проживання, довідка гімназії — участь у навчанні й вихованні, акт ОСББ — побутове забезпечення та щоденний догляд. Жоден із цих доказів окремо не прирівнюється до остаточного судового рішення. Разом із судовими актами про ізоляцію матері вони підтверджують фактичну основу заявленої вимоги.

Відповідач не навів доказів, які спростовують викладені навчальним закладом та іншими установами відомості. У відзиві немає конкретних даних про участь матері у повсякденному догляді або матеріальному забезпеченні дитини у спірний період. Водночас обов`язок доказування не перекладається повністю на відповідача: відповідні позитивні обставини встановлено за документами позивача, а не лише через відсутність доказів протилежного.

Саме по собі проживання разом із позивачем його дружини не означає виконання нею обов`язків матері цієї дитини. Пункт 4 частини першої статті 23 не встановлює автоматичної втрати права через повторний шлюб батька. Акт ОСББ прямо містить відомості про відсутність її участі у вихованні та утриманні. Суд не робить висновку про усиновлення, опіку або фактичну участь дружини на підставі самого шлюбу.

Посилання на зміну прізвища матері не може бути достатньою причиною для відхилення всіх доказів, коли до заяви подано актовий запис про шлюб, а орган мав можливість перевірити відомості в установленому порядку. Разом із тим суд не вважає достатнім лише усне пояснення: значення мають саме сукупність і взаємна узгодженість документів.

Щодо ухвали від 18.05.2026 та постанови виконавця від 24.06.2026 суд погоджується, що вони не встановлюють остаточно самостійного виховання й не припиняють аліментного обов`язку. Але їх обмежене правове значення не спростовує інших доказів. Наявність попереднього судового наказу про аліменти відображає раніші правовідносини й не доводить, що дитина продовжувала проживати з матір`ю після зміни фактичних обставин.

Документи, прийняті після 15.04.2026, не підміняють обставин, які існували на момент відмови. Ухвала від 23.06.2026 підтверджує подальше продовження запобіжного заходу; ухвала про забезпечення позову та постанова виконавця відображають рух цивільного спору. Підставою оцінки фактичного становища на день відмови є також документи, що існували до її прийняття й були подані комісії.

Загальне твердження про законність рішення через наявність у комісії відповідних повноважень суд відхиляє. Повноваження розглядати заяву не означає права на невмотивовану відмову. Повідомлення не містить пояснення, чому сукупність поданих документів не підтверджує заявлених фактичних обставин та як орган оцінив неможливість матері здійснювати повсякденний догляд за дитиною.

Суд оцінює відзив і всі наведені в ньому заперечення по суті, а не виключає їх із розгляду. Правильні твердження відповідача про необхідність дотримання закону та про відсутність обвинувального вироку враховано. Проте висновок про відсутність підстав для судового захисту та необхідність повної відмови в позові не відповідає обраній судом оцінці доказів і застосуванню закону до цих відносин.

У сукупності встановлено, що в охоплений доказами період дитина фактично перебувала на вихованні та утриманні батька, який забезпечував її житлові, побутові потреби й навчання, тоді як мати перебувала під вартою. Це становище не створене домовленістю батьків для отримання відстрочки, а підтверджене об`єктивними обставинами та письмовими доказами з різних джерел.

Оцінюючи мотиви відмови, суд ураховує ризик переривання фактичного батьківського піклування за неможливості його здійснення матір`ю. Пріоритет інтересів дитини застосовується в межах установленої законом підстави й підтримує таке її тлумачення, яке забезпечує реальний судовий захист, не ототожнюючи самостійне виховання з будь-яким окремим проживанням іншого з батьків.

За наведеного тлумачення та оцінки доказів оспорюване рішення не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності, установленим частиною другою статті 2 КАС України, і підлягає скасуванню в частині, що стосується позивача.

Щодо способу захисту суд виходить із частин третьої та четвертої статті 245 КАС України. Після скасування індивідуального акта суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень учинити дії для відновлення права. Прийняття рішення на користь позивача можливе, коли виконано всі законні умови й орган не має права діяти на власний розсуд.

У межах правового підходу, застосованого в цій справі, батьківство, вік дитини та самостійне виховання й утримання підтверджені дослідженими доказами та судовою оцінкою. За наявності законної підстави комісія не має свободи відмовити у відстрочці з міркувань доцільності. Тому належним способом захисту є зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання відстрочки й оформити її в установленому порядку.

Повторний розгляд за тієї самої доказової основи та за вже вирішеного судом питання правової кваліфікації не забезпечить остаточного вирішення цього спору. Обов`язок надати відстрочку випливає з установленої судом підстави, а не з привласнення судом адміністративної компетенції щодо організації призову.

Відстрочка надається на період збереження відповідних законних підстав із дотриманням установлених Порядком № 560 правил її строку, оформлення, продовження та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Рішення не встановлює довічної відстрочки та не звільняє від перевірки подальшого припинення законних підстав у визначеному законом порядку.

Вимога відповідача покласти судові витрати на позивача за результатом задоволення позову не підлягає задоволенню. За статтею 139 КАС України відшкодування витрат залежить від результату розгляду, їх належного підтвердження та встановлених законом обмежень для суб`єкта владних повноважень. У наданих матеріалах немає документального підтвердження сум витрат, що підлягають стягненню на користь позивача; тому за наявними матеріалами конкретна сума не присуджується.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 19, 72–78, 90, 139, 241–246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_4 ; у повідомленні та відзиві — ІНФОРМАЦІЯ_5 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії — задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки з кодом ЄДРПОУ НОМЕР_1 від 15.04.2026, оформлене протоколом № 15, у частині відмови ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за його заявою від 09.04.2026 № 768/зв.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) забезпечити прийняття уповноваженою комісією рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням дитини — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на строк збереження відповідних законних підстав з дотриманням правил Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, та оформити відстрочку і відомості про неї в установленому цим Порядком порядку.

У задоволенні заявленої відповідачем вимоги про стягнення судових витрат із позивача — відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не подано. У разі апеляційного оскарження, якщо рішення не скасовано, воно набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті або закриття апеляційного провадження чи прийняття постанови апеляційним судом за наслідками перегляду.

Апеляційна скарга подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Рішення у повному обсязі складено та підписано суддею 07 жовтня 2026 року.

Суддя Р.В. Сацький