Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №280/2600/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 жовтня 2026 рокуСправа № 280/2600/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.03.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі по тексту - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – третя особа), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 16.03.2026 №084050024280 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;

- зобов`язати відповідача та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 07.02.2026, зарахувавши до страхового стажу в одинарному розмірі період навчання згідно довідки №29 від 04.03.2026 та у подвійному розмірі період роботи з 18.08.2008 по 28.06.2024 у закладі з надання психіатричної допомоги відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про психіатричну допомогу».

Ухвалою суду від 30.03.2026 відкрито провадження у справі №280/2600/26, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін (в порядку письмового провадження).

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві. Зокрема зазначено, що після досягнення 50-річного віку позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, проте отримала безпідставну відмову, оформлену рішенням від 16.03.2026 №084050024280. Оскаржуване рішення вмотивоване недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного страхового стажу. Разом з тим відповідачем не було зараховано до пільгового стажу період роботи з 18.08.2008 по 28.06.2024 у закладі з надання психіатричної допомоги згідно довідки №69 від 12.02.2026 через недолучення наказів про атестацію робочих місць та до загального страхового стажу період навчання згідно довідки №29 від 04.03.2026 через нібито розбіжності в інформації про дату зарахування та відрахування. Вказує на те, що хоч відповідачем й не зазначено про незарахування періоду її роботи з безпосереднього обслуговування психічно хворих людей до страхового стажу у подвійному розміру, проте він це не здійснив. Таким чином, відповідачем визнається лише 25 років загального стажу та 2 роки пільгового стажу за списком №2, що є очевидно недостатнім для призначення пенсії. Позивач, вважаючи таке рішення відповідача про відмову в призначення пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулась до суду із цим позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позов не визнав, надавши свій письмовий відзив, в якому зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 є законним та обґрунтованим через відсутність необхідного пільгового стажу та недосягнення особою пенсійного віку. Відповідач наголошує, що пільговий порядок обчислення стажу у подвійному розмірі за статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за період після 01.01.2004 застосовується виключно для визначення права на пенсію, тоді як сам страховий стаж обчислюється в одинарному розмірі, а підстав для зарахування спірного періоду роботи до пільгового стажу немає через відсутність наказів про результати атестації робочих місць. Окрім цього, період навчання не підлягає зарахуванню у зв`язку з виявленими розбіжностями в датах документів. Також відповідач зазначає, що призначення та перерахунок пенсій є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду України, які діють чітко у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим просить повністю відмовити в задоволенні позовної заяви.

Від третьої особи жодних пояснень до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

09.03.2026 позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з досягненням 50-річного віку та наявністю необхідного стажу роботи із шкідливими та важкими умовами праці за списком №2.

За правилами екстериторіальності вказана заява була передана на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 16.03.2026 №084050024280 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 через відсутність необхідного пільгового стажу та недосягнення особою пенсійного віку.

Вважаючи таке рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до приписів частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За визначенням, наведеним у частині третій статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення».

В силу правового регулювання пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені статтею 60 Закону №1788-ХІІ, згідно якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 №1489-III встановлено, що заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Психіатрична допомога - це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.

Відповідно до частини першої статті 27 зазначеного Закону, професійні права, обов`язки лікаря-психіатра, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, при наданні психіатричної допомоги встановлюються Основами законодавства України про охорону здоров`я, цим Законом та іншими законами. Лікар-психіатр, інші працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, мають право на пільги, встановлені законодавством України для осіб, зайнятих на важких роботах та з шкідливими і небезпечними умовами праці.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 28.10.2002 №385 визначено, що закладами охорони здоров`я є: 1. Лікувально-профілактичні заклади. 1.1. Лікарняні заклади 1.1.1. Багатопрофільні: Заклад з надання психіатричної допомоги; 1.1.4. Особливого типу: Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги.

Отже, психіатрична лікарня є закладом охорони здоров`я, діяльність якого пов`язана з наданням психіатричної допомоги. Тому, робота у такому закладі зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

З огляду на системний аналіз зазначених норм, суд дійшов висновку, що Закон №1058-IV не передбачає обмежень щодо застосування статті 60 Закону №1788-ХІІ під час обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону №1788-ХІІ є чинною на теперішній час.

Стаття 24 Закону №1058-IV також не скасовує та не зупиняє дію статті 60 Закону №1788-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019 у справі №689/872/17, від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 08.06.2022 у справі №510/1593/16-а, від 27.04.2023 в справі №160/14078/22, які в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) повинні враховуватися судом.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до відомостей, які містяться у наявній в матеріалах копії трудової книжки позивача, остання згідно записів №13-23 в період з 18.08.2008 по 28.06.2024 працювала на різних посадах молодшого медичного персоналу в Комунальній установі «Запорізькій обласний протитуберкульозний клінічний диспансер» Запорізької обласної ради, де повний робочий день займалась обслуговуванням психічно хворих людей.

Крім того, позивачу були надані уточнюючі довідки, якими підтверджено, що вона дійсно працювала в Комунальній установі «Запорізькій обласний протитуберкульозний клінічний диспансер» Запорізької обласної ради з 18.08.2008 по 28.06.2024 із інформацією про характер виконуваної роботи, проведені атестації робочого місця за її спеціальністю та з додатковими відомостями про перейменування установи.

Відтак, у спірний період з 18.08.2008 по 28.06.2024 позивач працювала на посадах молодшого медичного персоналу в Комунальній установі «Запорізькій обласний протитуберкульозний клінічний диспансер» Запорізької обласної ради. Однак, такий період роботи не враховано у подвійному розмірі.

Таким чином, відповідач зобов`язаний при обчисленні страхового стажу враховувати вказаний період роботи позивача у психіатричному закладі охорони здоров`я у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

У спірних правовідносинах відповідач діяв всупереч та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, відтак вказаний період підлягає зарахуванню у подвійному розмірі.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання через наявні розбіжності в інформації про дату зарахування та відрахування, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Згідно із Інструкцією №58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, запис про час навчання у вищих навчальних закладах.

Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).

За оскаржуваним у справі рішенням пенсійним органом до страхового стажу не зараховано період навчання за уточнюючою довідкою №29 від 04.03.2026, оскільки наявні розбіжності в датах зарахування та відрахування. Дійсно, відповідно до записів трудової книжки позивача, вона навчалась в Запорізькому міському середньому професійно-технічному училищі №8 з 01.09.1991 по 24.06.1994, разом з тим в архівній довідці є розбіжність у даті відрахування, а саме: вказано 27.06.1994. Також наявні посилання на дати, номера та найменування наказів про зарахування та відрахування.

З огляду на положення порядку №637 та з урахуванням розбіжностей даних у трудовій книжці та уточнюючій довідці, проте приймаючи до уваги, що період навчання позивача з 1991 по 1994 рік є безспірним та підтверджується одразу двома джерелами інформації (трудової книжкою та довідкою), суд переконаний, що у пенсійного органу не було вагомих та достатніх підстав для не зарахування повного періоди до страхового стажу позивача за даними трудової книжки, що підтверджує стаж роботи (в даному випадку період навчання).

Таким чином, спірний період навчання позивача підлягає зарахуванню до її загального страхового стажу з 01.09.1991 по 24.06.1994 за даними трудової книжки, а не за даними уточнюючої довідки, як це просить позивач.

Предметом цього спору є правомірність рішення відповідача від 16.03.2026 №084050024280 в частині відмови позивачу у призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку слугував висновок пенсійного органу про відсутність необхідного пільгового стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку, та віку.

Тож, з урахуванням підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, викладених у рішенні відповідача від 16.03.2026 №084050024280, ключовим у цій справі є питання призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на підставі Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

Суд враховує, що відповідне питання було предметом розгляду Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №360/3611/20.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 зазначила, що відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема стаття 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: (...) жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ та на цій підставі вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний суд України встановив, що надалі підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

За наведених обставин на час виникнення спірних відносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення віку 50 років.

Як наслідок, на час виникнення спірних відносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для позивача у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Згідно з частиною третьою статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Верховний Суд у рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20 визначив такі ознаки типових справ:

а) позивач - особа, яка: звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону №1788-ХІІ; на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років; набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону №1788-ХІІ;

б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії;

в) предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

Суд враховує, що справа №280/2600/26 за вищевикладених фактичних обставин відповідає ознакам типової справи, з урахуванням того, що відповідачем протиправно не зараховано період роботи позивача з 18.08.2008 по 28.06.2024 в психіатричних закладах охорони здоров`я до пільгового стажу та період навчання з 01.09.1991 по 24.09.1994 в Запорізькому міському середньому професійно-технічному училищі.

Отже, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на відсутність необхідного пільгового стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.

Тому, досягнувши 50-річного віку та маючи більше 20 років загального стажу, з яких не менше 10 років пільгового стажу за списком №2, позивач 09.03.2026 правомірно звернулась за призначенням пенсії, а відповідач, відмовляючи в її призначенні, порушив вимоги частини другої статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..

Враховуючи наведене, а також те, що на час звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилось 50 років, її страховий стаж становить більше необхідних 20 років, пільговий стаж за списком №2, з урахуванням обставин встановлених в межах розгляду цієї справи, складає не менше 10 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 50-річного, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог даного позову, які стосуються зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.

Також суд зазначає, що в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області, проте обов`язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

За таких обставин, виплата пенсії повинна проводитись Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області після отримання від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області рішення про призначення пенсії та матеріалів пенсійної справи.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Водночас, визначаючись з приводу обраного позивачем способу захисту прав, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких вона просить.

Так, згідно з частиною другою вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз`ясненням поняття «виходу за межі позовних вимог», наведеним у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 «Про судове рішення». Так, відповідно до пункту третього цієї постанови, виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-IV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за нею відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою такого віку. Позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та досягла 50-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи, що між днем народження позивача та датою її фактичного звернення за призначенням пенсії (09.03.2026) не минуло трьох місяців, позивач повністю дотрималась встановленого законом строку.

Таким чином суд вважає, що позивач має право на призначення їй пенсії з 07.02.2026.

Зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, - суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 16.03.2026 №084050024280 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов`язати його зарахувати позивачу до пільгового стажу за списком №2 період її роботи з 18.08.2008 по 28.06.2024 у подвійному розмірі та до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1991 по 24.06.1994, у зв`язку із чим призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах згідно із пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 07.02.2026.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331 грн 50 коп., згідно квитанції №3 від 24.03.2026. Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1331,20 грн судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 887,47 грн (2/3 задоволених вимог).

Суд звертає увагу позивача на те, що належною сумою для сплати судового збору у 2026 році є 1331,20 грн, а не 1331,50 грн як це було сплачено. Переплачена сума судового збору може бути повернута за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, відповідно до вимог статті 7 Закону №3674-VI.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, код ЄДРПОУ 21084076), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158 Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 16.03.2026 № 084050024280 про відмову ОСОБА_1 у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 у подвійному розмірі до пільгового стажу за списком №2 період роботи з 18.08.2008 по 28.06.2024 та в одинарному розмірі до страхового стажу період навчання з 01.09.1991 по 24.06.1994, у зв`язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно із пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 07.02.2026.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в 887,47 грн (вісімсот вісімдесят сім гривень 47 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 07.10.2026.

Суддя Р.В. Сацький