Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №260/5412/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2026 року м. Ужгород№ 260/5412/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Закарпатської митниці (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 20, код ЄДРПОУ 43985560) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інетерсах якої діє представник – адвокат Біловар Богдан Юрійович, звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Закарпатської митниці, в якому просить:

1. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.02.2026р. №UA305000202646 Закарпатської митниці.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.02.2026р. №UA305000202647 Закарпатської митниці.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 липня 2023 року позивачем ввезено на митну територію України автомобіль марки «SKODA», модель «KODIAQ», 2020 року випуску, який задекларовано за митною декларацією №23UA305160024322U3. Для митного оформлення, зокрема, було подано сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 20 липня 2023 року №D0443393 та документи щодо митної вартості автомобіля. За результатами проведеної Закарпатською митницею документальної перевірки позивачу визначено додаткові податкові зобов`язання зі сплати ввізного мита та податку на додану вартість у зв`язку з непідтвердженням преференційного походження товару та невключенням до митної вартості витрат на транспортування автомобіля до митного кордону України. Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, посилаючись на те, що під час митного оформлення нею було подано всі необхідні документи, у тому числі чинний сертифікат EUR.1 №D0443393, виданий митним органом країни експорту. На думку позивача, митний орган безпідставно поставив під сумнів підтвердження преференційного походження товару та безпідставно здійснив коригування податкових зобов`язань щодо митної вартості.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у поданому до суду відзиві проти задоволення позову заперечив та просив у задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування своєї позиції Закарпатська митниця зазначила, що за результатами документальної перевірки правильності визначення митної вартості товарів, достовірності відомостей, заявлених у митній декларації, та правомірності застосування преференційного режиму оподаткування встановлено порушення митного та податкового законодавства. Зокрема, митниця послалася на результати подальшої перевірки сертифіката з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 20 липня 2023 року №D0443393. За інформацією митного органу Угорщини, викладеною у листі від 28 серпня 2024 року №1702342616, статус походження товарів, зазначених у вказаному сертифікаті, не може бути перевірений, оскільки експортер не надав необхідних підтвердних документів, у зв`язку з чим такі товари не можуть вважатися товарами походження у розумінні відповідних положень про преференційне походження. У зв`язку з непідтвердженням преференційного походження товару митниця вважає безпідставним застосування позивачем пільгової ставки ввізного мита, що призвело до заниження суми митних платежів. Крім того, за результатами перевірки митницею встановлено невключення до митної вартості витрат на транспортування автомобіля до митного кордону України, що також вплинуло на розмір належних до сплати митних платежів та податку на додану вартість. Відповідач зазначив, що наявність виданого сертифіката EUR.1 сама по собі не виключає можливості його подальшої перевірки та не є безумовною підставою для застосування преференційного режиму оподаткування у разі непідтвердження походження товару компетентним митним органом країни експорту. З огляду на викладене Закарпатська митниця вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05 лютого 2026 року №UA305000202646 та №UA305000202647 правомірними та просить суд відмовити у задоволенні позову.

04 серпня 2026 року до суду надійшло клопотання від представника відповідача про долучення до матеріалів справи оригіналу офіційного перекладу листа від 28.08.2024 року №1702342616 уповноваженого митного органу Угорщини, здійсненого Закарпатською ТПП.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій з доводами відповідача не погоджується, оскільки вважає, що відповідачем не спростовано факту неправомірного застосування факту неправомірного застосування пільг та звільнення від оподаткування, адже сертифікати з перевезення (походження) товару EUR.1 від 08.06.2023 року №D0443393 є дійсними та правомірно видані митними органами країни експорту. Основним доказом, на який митниця посилалася при визначенні додаткових митних платежів, є лист уповноваженого органу Угорщини від 28.08.2024 щодо неможливості підтвердження преференційного походження товару за сертифікатом EUR.1 №D0443393. Позивач вважає, що зазначені документи не можуть бути належними та допустимими доказами, оскільки іноземний документ був складений англійською мовою, а його переклад українською мовою було засвідчено лише 30.07.2026, тобто після прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Також позивач ставить під сумнів належність оформлення перекладу та можливість використання таких документів як підстави для висновків перевірки. Крім того, позивач зазначає, що сертифікат EUR.1 №D0443393 був виданий митним органом країни експорту та не був визнаний недійсним чи підробленим, а під час митного оформлення митниця не вимагала подання додаткових документів щодо походження товару. На думку позивача, чинне законодавство не покладає на нього обов`язку самостійно перевіряти достовірність преференційного походження товару після отримання належного сертифіката EUR.1. У зв`язку з цим позивач вважає, що митницею не доведено неправомірність застосування тарифної преференції та, відповідно, правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

За результатами проведення документальної невиїзної перевірки дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 24.07.2023 року за №23UA305160024322U3 відповідачем складено акт №0014/26/7.7-19/3301205821 від 13.01.2026 року. Зі змісту вказано акту перевірки вбачається, що контролюючим органом встановлено порушення вимог:

- пункту 1 статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро- середземноморські преференційні правила походження, ратифікованої Законом України від 08 листопада 2017 року №2187-VII, в частині відсутності підтвердження статусу походження товару, ввезеного за декларацією походження, як такого, що походить з певної країни в розумінні Доповнення І та підпадає під дію Угоди, частини першої статті 257 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов?язання по оплаті ввізного мита за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 24.07.2023 №23UA305160024322U3, на загальну суму 75696,60 гривень;

- пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов?язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацієо типу ІМ 40 ДЕ від 24.07.2023 №23UA305160024322U3, на загальну суму 15139,32 гривень.

На підставі згаданого акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.02.2026 року за №UA305000202647, відповідно до якого згідно із підп.54.3.6 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України, п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання (крім лікарських засобів, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну) (код платежу 14070100) на загальну суму 16653 грн. 25 коп. (за податковим та/або іншим зобов`язанням + 15139,32 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 1513,93 грн.).

Також на підставі згаданого акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.02.2026 року за №UA305000202646, відповідно до якого згідно із підп.54.3.6 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України, п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання (код платежу 15010100) на загальну суму 83266 грн. 26 коп. (за податковим та/або іншим зобов`язанням + 75696,60 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 7569,66 грн.).

Не погодившись із податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Частиною 1 ст.1 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - МКУ) передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (ч.2 ст.1 МКУ).

Відповідно до ч.1 ст.36 МКУ положення цього Кодексу встановлюють непреференційні правила щодо визначення країни походження товарів, що переміщуються через митний кордон України, з метою застосування:1) ставок мита, правил щодо його справляння до товарів, яким надається режим найбільшого сприяння, крім тарифних пільг (преференцій), встановлених міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 2) заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; 3) інших заходів відповідно до вимог Світової організації торгівлі, пов`язаних із визначенням країни походження товару.

Відповідно до ч.2 ст.36 МКУ країною походження товару вважається країна, в якій: 1) товар був повністю отриманий; 2) товар був підданий останнім економічно обґрунтованим виробничим та технологічним операціям з переробки, що призвели до виробництва нового товару або є важливою стадією виробництва, за умови виконання в цій країні критеріїв достатньої переробки, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару або засвідчена декларація про походження товару, або декларація про походження товару, або сертифікат про регіональне найменування товару (ч.1 ст.41 МКУ).

Згідно із ч.2 ст.36 МКУ країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації, крім випадків, якщо обов`язкове подання оригіналу такого документа для цілей визначення країни походження товару передбачено законами України або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст.42 МКУ у разі переміщення товару через митний кордон України країна походження товару обов`язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат про походження товару: 1) на товари, до яких залежно від їх країни походження застосовуються кількісні обмеження (квоти) або заходи, вжиті органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в межах повноважень, визначених законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», «Про зовнішньоекономічну діяльність»; 2) якщо митним органом встановлено, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України; 3) якщо для цілей визначення країни походження товару це передбачено законами України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст.43 МКУ перевірка документів, що підтверджують країну походження товару, зазначених у статті 41 цього Кодексу, здійснюється відповідно до цієї статті після завершення митного оформлення.

Згідно із ч.2 цієї норми у разі виникнення сумнівів щодо дійсності документів про походження товару та/або правильності відомостей, що в них містяться, зокрема щодо відомостей про країну походження товару, митний орган може перевірити факт видачі сертифіката та/або його зміст на веб-сайті компетентного органу (організації), що видав сертифікат, або звернутися у паперовій або електронній формі до такого компетентного органу (організації) із запитом про проведення перевірки автентичності документа про походження товару та відповідності походження товару правилам походження, встановленим цим Кодексом.

Товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються митним органом у вільний обіг на митній території України, за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України (ч.2 ст.46 МКУ).

Частиною першою ст.257 МКУ передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до ст.278 МКУ датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Як передбачено абзацом першим ч.5 ст.280 МКУ ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно із абзацом другим ч.5 ст.280 МКУ до товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

Абзацом третім цієї норми передбачено, що до решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до ч.1 ст.351 МКУ предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Пунктом другим ч.2 цієї норми передбачено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПКУ).

Пунктом 54.1 ст.54 ПКУ передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях (підп.54.3.6 п.54.3 ст.54 ПКУ).

Згідно із п.54.4 ст.54 ПКУ у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Згідно із підп.«в» п.185.1 ст.185 ПКУ об`єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Законом України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» №2187-VIII від 08.11.2017 року Верховна Рада України постановила приєднатися до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Регіональна конвенція).

Частиною першою статті 15 Регіональної конвенції встановлено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару EUR-МЕD, зразок якого наведений у Додатку III b; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься декларацією походження або декларацією походження ЕUR-МЕD), надана експортером до інвойса.

Повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Статтями 31, 32 Доповнення І до Регіональної конвенції передбачено процедуру здійснення перевірки достовірності підтверджень походження товарів та правильності інформації, що в них міститься.

Відповідно до положень зазначених статей подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог Регіональної конвенції.

Таким чином, Регіональна конвенція надає уповноваженим органам право здійснювати перевірки підтверджень походження товарів після закінчення їх митного оформлення у країні імпорту як за наявності обґрунтованих сумнівів, так і вибірково.

Пунктом 2 статті 32 Доповнення І Регіональної конвенції визначено, що з метою реалізації перевірок митні органи Договірної сторони імпортера повинні повернути документ, що підтверджує походження, або його копію органам країни експорту, вказавши, за необхідності, причини запиту.

Відповідно до п.3 статті 32 Доповнення І Регіональної конвенції перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам Конвенції (п.5 ст.32 Доповнення І Регіональної конвенції).

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з наявністю відповіді компетентного органу країни, зазначеної як країна походження товару, щодо проведення перевірки документів про походження товару.

Відповідно до матеріалів справи позивач на підставі митної декларації типу ІМ 40 ДЕ від 24 липня 2023 року №23UA305160024322U3 ввезла на митну територію України легковий автомобіль, марки: «SCODA» модель «KODIAQ», 2020 року виготовлення, з двигуном бензин потужністю - 140 кВт, номер кузова НОМЕР_2 , за ціною 6750000,00 HUF, який заявлено до митного оформлення в режимі імпорту.

Експортер/продавець товару – угорська фірма «Hungarian Ma-Car-On Kft» (8900, Zalaegerszeg, Irinyi Janos utca 1/A, Hungary).

Для підтвердження преференційного походження товару до митного оформлення надано сертифікат з перевезення товарів EUR.1 від 20 липня 2023 року №D0443393, виданий митними органами Угорщини.

Для проведення перевірки сертифікатів з перевезення товару EUR.1, виданих уповноваженим органом Угорщини, Закарпатська митниця звернулась до Державної митної служби, з метою перевірки статусу походження товарів, оформлених із застосуванням тарифних преференцій.

Так, проведеною відповідачем перевіркою встановлено, що 10.11.2023 року Закарпатською митницею направлено запит №7.7-08-2/15/4/8326 до профільного департаменту Державної митної служби з метою перевірки уповноваженим органом іноземної держави преференційного походження товару, оформленого за сертифікатом з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №D0443393.

Відповідно до отриманої відповіді від 28.08.2024 року №1702342616 митної служби Угорщини, не підтверджено преференційне походження товару форми EUR.1 №D0443393.

Отже, уповноваженим органом Угорщини повідомлено Державну митну службу України, що статус походження товарів, зазначених у сертифікатах з перевезення №D0443393, не можуть бути перевірені, оскільки експортер не надав необхідні підтверджуючі документи. Товари, на які поширюється дія цих документів, не можуть вважатися товарами походження у розумінні відповідних положень щодо товарів походження. Надана інформація може використовуватися тільки виключно у розумінні Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.

Відповідно до ч.1 ст.351 МКУ предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Пунктом 2 ч.2 цієї норми передбачено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України

Отже, приписами ст.33 Протоколу І Угоди та вимогами статті 345, 351 МК України, визначено законодавче право суб`єкта владних повноважень адміністративного розсуду при вчиненні дій чи прийнятті рішення. У даному випадку суд виходить із суті самого права, де держава через контролюючий (митний) орган переслідує законні цілі державної політики, у тому числі щодо сприяння торгівлі, безпеці і запобіганню шахрайству, а також збалансованому підходу до них.

Крім того, стаття 32 Протоколу 1 визначає, що метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами відповідача про те, що оскільки експортером не підтверджено преференційне походження товару, вказаного у сертифікаті відповідно до Угоди, то відповідно товар не може вважатися таким, що походить з Європейського Союзу та не підлягає митному оформленню із застосуванням преференційної ставки ввізного мита.

У даному випадку формальна наявність сертифікату походження товару, за видачу якого несе відповідальність експортер, не є достатньою підставою для висновку про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій для отримання спірних преференцій. Діючи добросовісно та застосовуючи пільгові тарифи, позивач мав безсумнівно переконатися, що поставлений ним товар дійсно є товаром відповідного походження згідно з положеннями вищезазначеної Угоди, а не покладатися лише на відповідальність експортера за видачу відповідного сертифікату.

У спірних правовідносинах обов`язок з декларування, визначення і сплати мита та податку має саме позивач, а тому саме він, а не продавець товару, несе відповідальність за повноту виконання цього обов`язку.

Отже, оскільки відомості про опис товару, країну походження, код преференції та відомості про нарахування митних платежів заповнюються у митній декларації декларантом самостійно, то з моменту прийняття митної декларації до митного оформлення саме декларант несе юридичну відповідальність за недостовірність таких відомостей.

Враховуючи вищезазначене, так як позивачем самостійно у митній декларації зазначено код пільги « 410» (звільнення від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України), водночас, сертифікатом з перевезення товару EUR.1 від 20 липня 2023 року №D0443393, країна походження товару не підтверджена, як наслідок, суд вважає, що позивач не має права на застосування преференційного режиму і повинен при митному оформленні сплатити митні платежі у повному обсязі.

Окрім того, у постанові від 11.08.2022 року у справі №460/8509/21 Верховний Суд зазначив наступне: «Суди попередніх інстанцій установили, що після завершення митного оформлення контролюючий орган (відповідач у справі) звернувся до уповноваженого органу Республіки Польща щодо підтвердження автентичності та правильності декларацій інвойс, складених на інвойсах, та сертифікатів з перевезення товару EUR.1, поданих Товариством до митного оформлення. За результатами проведення перевірки цих документів про походження товару, уповноваженим органом Республіки Польща надано відповідь, у якій зазначено, що товари вказані в деклараціях про походження та сертифікатах з перевезення EUR.1 не підпадають під преференційний режим. В ході проведення перевірки експортер товарів не надав жодних доказів чи документів, що дозволяють застосувати преференційні правила походження товарів.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що компанія-експортер товару отримала сертифікати EUR.1 декларативно (повідомивши компетентні органи Республіки Польща про походження товарів з території ЄС), але в ході перевірки документально не змогла підтвердити походження вказаних товарів. Саме з цієї причини у вищевказаному листі-відповіді зазначено, що сертифікати EUR.1 є дійсними (видавалися), але не пройшли перевірку і не можуть застосовуватися для отримання товарами преференційного режиму.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши лист уповноваженого органу Республіки Польща №2401-ІОА1.4331.78 від 24 вересня 2020 року, визнав, що він є достатнім доказом для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості, оскільки в матеріалах справи та перевірки не містяться докази походження товару з Європейського Союзу.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, що зазначення Товариством відомостей про характеристики товарів (преференційне походження), які відрізняються від даних, отриманих від уповноважених органів іноземних держав (митний орган Республіки Польща), призвело до безпідставного застосування преференційних ставок ввізного мита, замість застосування повних ставок ввізного мита та сплати митних платежів.

…

Положення норм, які встановлюють вимоги до запиту митного органу країни імпорту не визначають обов`язкових умов щодо його оформлення в частині обґрунтування сумнівів, що виникли у контролюючого органу, а носять диспозитивний характер.

Крім того, як зазначає відповідач у відзиві на касаційну скаргу, що також підтверджено матеріалами справи, за 2018-2021 роки органами доходів та зборів та митними органами неодноразово направлялися запити до компетентних органів Республіки Польщі щодо перевірки автентичності та правомірності даних зазначених у документах компанії Мila.sp.z.о.о., а компетентні органи Республіки Польщі тричі надавали інформацію щодо не підтвердження преференційного походження товарів з території Польщі, які відправлялися в Україну компанією Мila.sp.z.о.о. На підставі вказаних документів Головним управлінням ДФС в Рівненській області та Поліською митницею Держмитслужби було проведено три документальні перевірки Товариства, за результатами яких встановлено безпідставне застосування преференційного режиму до товарів, як таких що походять з ЄС та, як наслідок, встановлено несплату ввізного мита при імпорті товарів у повному обсязі. Таким чином, відправник товарів компанія Мila.sp.z.о.о. жодного разу не надала митним органам Польщі належних документів про походження товарів з території ЄС та не підтвердила їх преференційне походження. За результатами перевірок позивачу направлялися податкові повідомлення-рішення, які після процедури адміністративного оскарження оплачені позивачем у повному обсязі.

Колегія суддів визнає, що наведені вище обставини обґрунтовують сумніви контролюючого органу щодо походження товару.

…

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в межах спірних відносин митний орган діяв на підставі та в межах своїх повноважень, а також обґрунтував свої твердження про порушення позивачем вимог частини другої статті 48, частини п`ятої статті 280, частини першої статті 281, частини першої статті 257 МК України, вимог пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 ПК України».

До аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 11.04.2022 року у справі №260/2805/20 та у постанові від 11.02.2026 року у справі №380/25552/24.

В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, суд враховує наведені висновки Верховного Суду.

Беручи до уваги зазначені правові висновки, а також встановлені обставини, суд дійшов висновку, що лист №1702342616 від 28.08.2024 року уповноваженого митного органу Угорщини, є належним доказом на підтвердження того, що товар, вказаний у поданих деклараціях, не має преференційного походження.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що позивач під час митного оформлення товару при поданні контролюючому органу митних декларацій занизила митну вартість згаданого товару, зазначаючи, що цей товар має преференційне походження, тобто, походить з країн Європейського Союзу, що у свою чергу не підтвердилось.

Відтак, суд вважає, що контролюючим органом було правомірно проведено документальну невиїзну перевірку позивача, за результатами чого складено акт перевірки №0014/26/7.7-19/3301205821 від 13.01.2026 року та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Щодо покликань представника позивача на те, що лист №1702342616 від 28.08.2024 року уповноваженого митного органу Угорщини, який став підставою для проведення документальної невиїзної перевірки, на момент прийняття рішення про проведення такої перевірки та під час її проведення, не був перекладений з іноземної мови на українську мову, суд зазначає наступне.

Як слідує з матеріалів справи, контролюючим органом було призначено перевірку та обґрунтування її висновків здійснювалось на підставі документу уповноваженого органу іноземної держави, що підтверджується матеріалами справи.

Так, копія документу, отриманого від митного органу Угорщини, на підставі якого відповідач зробив висновок про заниження позивачем податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість, дає можливість зробити обґрунтовані висновки щодо його змісту.

Наявність офіційного перекладу та відповідної дипломатичної або консульської легалізації/апостилю в даному випадку не є обов`язковим, адже відповідно до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, підписаної 05.10.1961, до якої Україна приєдналась 10.01.2022, на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій апостиль не проставляється.

Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі №380/2397/22 сформував позицію про те, що у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, стосовно країни походження при ввезенні (пересиланні) на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника на підставі відомостей, зазначених у таких документах, безвідносно до завершення митного оформлення товару та їх виписку.

Частина шоста статті 13 Закону України від 25 квітня 2019 року №2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної» регламентує, що органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом. В той же час, наступна норма, а саме частина сьома статті 13 даного Закону вказує, що органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності в листуванні з іноземними адресатами можуть застосовувати іншу мову, ніж державна.

Так, згідно статті 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.

У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок. Отже, використання митними органами в процесі здійснення їх повноважень документів складених іноземною мовою є законним та нормативно обґрунтованим.

Зважаючи, що документальна невиїзна перевірка по своїй семантичній суті та законодавчому врегулюванню є формою митного контролю, використання відповідей отриманих в рамках міжнародної взаємодії за наслідками проведеної перевірки документів про походження товарів від уповноважених митних органів іноземних країн та складених іноземною мовою міжнародного спілкування, є належним та правомірним.

Суд також зазначає, що решта доводів позовної заяви не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши оскаржувані податкові повідомлення-рішення на їх відповідність критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не встановлено порушень таких, а тому відсутні правові підстави вважати їх протиправним.

Відтак, у задоволенні позову належить відмовити.

Згідно приписів статті 139 КАС України у випадку прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст.19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Закарпатської митниці (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 20, код ЄДРПОУ 43985560) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич