Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №240/25393/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/25393/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

встановив:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 197000,00 грн у рахунок повернення виплаченої одноразової грошової допомоги у зв`язку з невиконанням умов контракту про проходження військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 11.11.2025 уклав з Міністерством оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 контракт про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби. На виконання вимог Порядку № 153 військовою частиною НОМЕР_1 виконано умови контракту з та 20.11.2025 виплачено позивачу 197000,00 грн. Актом службового розслідування № 27822 від 20.06.2026 встановлено, що солдат за контрактом ОСОБА_1 з 23.05.2026 самовільно залишив місце служби, а саме не повернувся із лікувального закладу до військової частини НОМЕР_1 . На даний час позивач до військової частини НОМЕР_1 не прибув, обов`язки військової служби не виконує, продовжує перебувати у самовільному залишенні місця служби. Таким чином, ОСОБА_1 безпідставно отримав виплату в сумі 197000,00 грн.

Ухвалою суду від 24.07.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Станом на дату розгляду справи відповідач своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав, хоча про розгляд справи був належно повідомлений рекомендованим поштовим відправленням.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив таке.

11.11.2025 відповідач уклав контракт з Міністерством оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 строком на 2 роки до 11.11.2027 про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби.

20.11.2025 на виконання вимог Порядку № 153 військовою частиною НОМЕР_1 виконано умови контракту з ОСОБА_1 та виплачено останньому 197000,00 грн.

20.06.2026 актом службового розслідування № 27822 встановлено, що солдат за контрактом ОСОБА_1 з 23.05.2026 самовільно залишив місце служби, а саме не повернувся із лікувального закладу до військової частини НОМЕР_1 .

Наявним у матеріалах справи розрахунком переплати за Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 від 17.06.2026 № 63/42409/ підтверджується заборгованість відповідача у зв`язку із самовільним залишенням частини на загальну суму 197000,00 грн.

З метою позасудового врегулювання спору та добровільного повернення суми заборгованості на адресу відповідача позивачем направлено вимогу від 29.06.2026 № 693/37552, яку відповідач залишив без реагування.

Вважаючи, що неправомірно набуті кошти підлягають стягненню з відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XІI).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок № 153).

Відповідно до пункту 21 Порядку № 153 у разі систематичного невиконання військовослужбовцем умов контракту він відшкодовує в повному обсязі виплачену йому одноразову грошову допомогу, а неотримана частина такої допомоги не виплачується. При цьому систематичним невиконанням військовослужбовцем умов контракту вважається неналежне виконання ним або відмова від виконання взятих на себе під час укладення контракту обов`язків.

Аналогічні умови щодо обов`язку повернення виплаченої одноразової грошової допомоги у разі невиконання умов контракту закріплено у Розділі IV Контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби, укладеного між сторонами 11.11.2025.

Відповідно до положень ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 02.07.2014 у справі № 6-91цс14, безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених абзацом 2 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.

Аналіз ст.ст. 1212, 1215 Цивільного кодексу України та вказаної правової позиції Верховного Суду України дає підстави для висновку, що у разі виплати особі без необхідності чи без правової підстави грошової допомоги або якщо відпала підстава для такої виплати, то платнику ці кошти поверненню не підлягають, крім випадків наявності рахункової помилки з боку платника і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, законодавство передбачає виключні випадки повернення набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Під час розгляду справи судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти є виконанням умов контракту, яких відповідач не дотримався.

Суд зазначає, що на виконання умов укладеного 11.11.2025 контракту позивачем відповідачу було виплачено першу частину одноразової грошової допомоги за Порядком № 153 у розмірі 197000,00 грн (після утримання передбачених законом податків та зборів з розрахункової суми 200000,00 грн).

Свої зобов`язання щодо виплати вказаної грошової допомоги позивач виконав у повному обсязі 20.11.2025.

Натомість відповідач, узявши на себе обов`язок чесно та сумлінно проходити військову службу, порушив вимоги статей 6, 11, 12, 14, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та з 23.05.2026 самовільно залишив місце служби, не повернувшись із лікувального закладу.

Самовільне залишення військової частини є грубим порушенням військової дисципліни та відмовою від виконання взятих за контрактом обов`язків, що згідно з пунктом 21 Порядку № 153 та Розділом IV Контракту тягне за собою обов`язок військовослужбовця повернути отримані кошти одноразової грошової допомоги.

При оцінці доводів позивача суд також ураховує приписи статей 1212, 1215 Цивільного кодексу України та Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Недобросовісність відповідача полягає у свідомому невиконанні обов`язків військової служби після отримання державних коштів та ухиленні від їх добровільного повернення після вибуття з розташування військової частини.

Оскільки відповідач не надав до суду жодних доказів поважності причин відсутності на службі чи повернення отриманих коштів, позовні вимоги про стягнення 197000,00 грн є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінюючи дотримання позивачем процесуальних строків, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" позов про стягнення суми завданої шкоди може бути подано протягом одного року з дня виявлення шкоди. Як вбачається з матеріалів справи, факт переплати та її точний розмір було остаточно встановлено актом службового розслідування та затвердженим наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.06.2026 № 4742.

Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду у липні 2026 року, встановлений спеціальним законом річний строк звернення до суду не пропущено.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, тому підстави для стягнення судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2-12, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 22, 263, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 197000,00 (сто дев`яносто сім тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 06 жовтня 2026 р.

06.10.26