Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №240/22790/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/22790/26

категорія 111030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.04.2024 № 0162078-2411-0650-UA18060130000061781 на суму 141401,00 грн за звітний 2022 рік, від 09.04.2024 № 0162159-2411-0650-UA18060130000061781 на суму 145751,80 грн за звітний 2023 рік та від 16.06.2025 № 0733858-2411-0626-UA18060130000061781 на суму 154453,40 грн за звітний 2024 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є власником комплексу нежитлових будівель та споруд № 3, розташованого на території Дібрівської сільської ради Малинського району Житомирської області, до складу якого входять корівник загальною площею 590,5 кв. м та телятник загальною площею 1584,9 кв. м, а сукупна площа обох об`єктів становить 2175,40 кв. м, право власності на які зареєстровано за ним 15.10.2014, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.10.2014 № 28120917. Позивачу на праві власності належить також земельна ділянка з кадастровим номером 1823483200:08:000:0160, цільове призначення якої визначене як ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Крім того, за твердженням позивача, він є засновником селянського (фермерського) господарства "Дібрівське" (код ЄДРПОУ 31531897), основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а належні йому нежитлові будівлі використовуються виключно для потреб цього господарства, не здаються в оренду, лізинг чи позичку. На переконання позивача, він, використовуючи вказане майно у сільськогосподарській діяльності, є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні податкового законодавства, а тому належне йому нерухоме майно не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Позивач зазначив, що звертався до Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Житомирській області зі скаргами про скасування спірних податкових повідомлень-рішень, проте отримав відмови, викладені у листах Державної податкової служби України від 04.12.2024 № 29918/6/99-00-06-03-03-06 та від 18.05.2026 № 22783/6/99-00-06-03-03-06, а також у листі Головного управління ДПС у Житомирській області від 22.05.2026 № 14552/6/06-30-24-11, і що раніше вже звертався до суду з тотожним предметом спору в межах справи № 240/5833/24, яка не була вирішена по суті.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Головне управління ДПС у Житомирській області подало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач не заперечив, що належні позивачу будівлі за їхніми технічними характеристиками можуть бути віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора ДК 018-2000, чинного до 01.01.2024, чи класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, чинного з 01.01.2024, і саме з урахуванням цієї обставини обчислив податкові зобов`язання із застосуванням ставки в розмірі одного відсотка мінімальної заробітної плати за один квадратний метр бази оподаткування, встановленої рішенням десятої сесії восьмого скликання Малинської міської ради від 12.07.2021 № 377 "Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території Малинської міської територіальної громади". Разом із тим відповідач наполягав на тому що позивач як фізична особа не є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, оскільки, за відомостями автоматизованих інформаційно-комунікаційних систем ДПС України, позивач як фізична особа-підприємець припинив підприємницьку діяльність 27.12.2017 і не поновлював її протягом 2022-2024 років, а тому не підпадає під визначення сільськогосподарського товаровиробника, яке охоплює лише юридичну особу або фізичну особу-підприємця. Відповідач також зазначив, що факт використання спірних об`єктів нерухомості у господарській діяльності селянського (фермерського) господарства "Дібрівське", засновником якого є позивач, не є підставою для застосування до позивача як власника цього майна пільги, передбаченої підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а може розцінюватися як фактична передача такого майна в користування іншій особі, що суперечить умовам застосування цієї пільги. Відповідач повідомив також, що за результатами проведеної звірки даних самостійно виявив і скасував (відкликав) два податкові повідомлення-рішення, якими податок за 2023 та 2024 звітні періоди було нараховано повторно (від 17.06.2025 № 0851990-2411-0626-UA18060130000061781 та від 16.06.2025 № 0741717-2411-0626-UA18060130000061781), що не є предметом цього спору.

Разом із відзивом до суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 01.10.2026 у задоволенні цього клопотання відмовлено.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель та споруд із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Головним управлінням ДПС у Житомирській області винесено податкові- повідомлення рішення № 0162078-2411-0650-UA18060130000061781 від 08.04.2024 на суму 141401,00 грн за звітний 2022 рік, № 0162159-2411-0650-UA18060130000061781 від 09.04.2024 на суму 145751,80 грн за звітний 2023 рік, № 0733858-2411-0626-UA18060130000061781 від 16.06.2025 на суму 154453,40 грн. за звітний 2024 рік.

Рішення винесені на підставі рішення десятої сесії восьмого скликання Малинської міської ради № 377 від 12.07.2021 “Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Малинської міської територіальної громади ”, яка становить 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр площі бази оподаткування на будівлі віднесені до класу “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства”.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до вимог частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі також ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 3 Податкового кодексу України визначено, що податкове законодавство України складається із Конституції України, цього Кодексу, Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи, чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування, а також нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи. При цьому частиною другою цієї статті прямо встановлено, що якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 цієї статті визначено, що об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема будівлі промислові та склади.

Підпункт 14.1.234 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу визначає сільськогосподарську продукцію (сільськогосподарські товари) як продукцію/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" визначене підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, і зміст цього визначення змінювався законодавцем.

У редакції, чинній до 01.01.2019, під сільськогосподарським товаровиробником для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу розумілася юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто в первинній редакції фізичні особи, включно з фізичними особами-підприємцями, взагалі не охоплювалися цим визначенням.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо стимулювання утворення та діяльності сімейних фермерських господарств" від 10.07.2018 № 2497-VIII, який набрав чинності з 01.01.2019, підпункт 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України було доповнено словами "або фізична особа - підприємець", унаслідок чого коло суб`єктів, які можуть набувати статусу сільськогосподарського товаровиробника для цілей оподаткування, було розширено за рахунок фізичних осіб-підприємців, що займаються виробництвом сільськогосподарської продукції.

Отже, законодавець імперативно визначав вичерпне коло суб`єктів, які можуть набувати статусу сільськогосподарського товаровиробника - це або юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, або фізична особа, яка зареєстрована як підприємець у порядку, встановленому законом. Тобто фізична особа, яка не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності, у буквальному значенні наведеної норми не охоплюється визначенням сільськогосподарського товаровиробника.

Безпосередньо порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульований статтею 266 Податкового кодексу України, якою визначено, що податок на майно, що складається з транспортного податку, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 цього Кодексу платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу об`єктом оподаткування визначено об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частку.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток, яка для об`єктів, що перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно, та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 цього Кодексу визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаної територіальної громади залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування, а підпунктом 266.7.3 пункту 266.7 цієї статті платнику податку надано право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних, зокрема щодо права на користування пільгою зі сплати податку, з наслідками у вигляді перерахунку суми податку та скасування (відкликання) попереднього податкового повідомлення-рішення в разі виявлення розбіжностей.

У підпункті 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України наведено вичерпний перелік об`єктів, які не є об`єктом оподаткування цим податком. Підпунктом "ж" цього підпункту, у редакції, чинній протягом спірних податкових періодів 2022-2024 років, встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (з 01.01.2024 - до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023), та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

З аналізу наведеної норми в сукупності з визначенням, наданим підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, вбачається, що застосування зазначеної податкової преференції можливе лише за одночасної (кумулятивної) наявності декількох умов, які повинні бути встановлені судом у їх сукупності, оскільки відсутність хоча б однієї з них виключає застосування норми в цілому: по-перше, власник об`єкта нерухомості повинен бути сільськогосподарським товаровиробником; по-друге, об`єкт нерухомості повинен бути віднесений до відповідного класу державного класифікатора будівель та споруд; по-третє, такий об`єкт нерухомості повинен використовуватися за призначенням саме у господарській діяльності платника податку як сільськогосподарського товаровиробника; по-четверте, цей об`єкт не повинен здаватися його власником в оренду, лізинг чи позичку.

Клас об`єктів нерухомості, на приналежність до якого посилається підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, визначається підзаконним нормативно-правовим актом - державним класифікатором будівель та споруд.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої і законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання України.

Згідно з цим класифікатором до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" віднесено клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який охоплює будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, зокрема корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо, з поділом на підкласи, серед яких підклас 1271.1 "Будівлі для тваринництва".

Наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573 з 01.01.2024 затверджено новий національний класифікатор НК 018:2023 "Класифікатор будівель і споруд", яким одночасно скасовано класифікатор ДК 018-2000.

За новим класифікатором аналогічний клас під тим самим кодом 1271 отримав назву "Нежитлові сільськогосподарські будівлі", що за змістовним наповненням є прямим правонаступником відповідного класу попереднього класифікатора і так само охоплює корівники та інші тваринницькі будівлі.

Отже, для податкових (звітних) періодів 2022 та 2023 років визначення класифікаційної належності спірних будівель підлягає здійсненню за правилами Державного класифікатора ДК 018-2000, тоді як для податкового (звітного) періоду 2024 року - за правилами Класифікатора НК 018:2023, що, однак з огляду на тотожність класифікаційного коду 1271 та збереження сільськогосподарського профілю відповідного класу в обох класифікаторах, не змінює по суті методології встановлення належності конкретного об`єкта нерухомості до відповідного класу для жодного зі спірних періодів.

Порядок встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території відповідної територіальної громади віднесений до компетенції органів місцевого самоврядування (пункт 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

На виконання наведених повноважень рішенням десятої сесії восьмого скликання Малинської міської ради від 12.07.2021 № 377 "Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території Малинської міської територіальної громади" встановлено ставку податку в розмірі одного відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за один квадратний метр бази оподаткування для будівель, віднесених до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства".

Наведене рішення органу місцевого самоврядування є підзаконним нормативно-правовим актом місцевого рівня, який конкретизує розмір податкового навантаження на території відповідної територіальної громади в межах, визначених підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, і саме на підставі цього рішення відповідачем обчислено суми податкових зобов`язань, зазначені в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях.

Крім податкового законодавства, для правильного вирішення цього спору істотне значення має законодавство, що визначає організаційно-правові форми провадження сільськогосподарської діяльності громадянами, а також загальні положення цивільного законодавства про правовий статус юридичної особи, оскільки саме зі змісту цих актів вбачається принципова відмінність між правовим статусом фізичної особи - власника майна та юридичної особи, утвореної цією фізичною особою для провадження діяльності у сфері сільського господарства.

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Частиною першою статті 96 цього Кодексу передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном, а частиною третьою цієї статті - що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Наведені загальні положення цивільного законодавства про майнову й особисту відокремленість юридичної особи від її засновника (учасника) мають визначальне значення для правильної кваліфікації спірних правовідносин, оскільки унеможливлюють ототожнення позивача як фізичної особи - власника спірного нерухомого майна із заснованим ним селянським (фермерським) господарством "Дібрівське" як самостійним суб`єктом права, що провадить господарську діяльність від власного імені, у власному інтересі та на власний ризик.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Частиною четвертою цієї статті передбачено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець та діє на основі установчого документа: для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства.

Статтею 4 цього Закону визначено, що головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа, яка представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами відповідно до закону, укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії.

З аналізу наведених норм випливає, що в разі створення фермерського господарства зі статусом юридичної особи саме це господарство, а не його засновник (голова) особисто, є самостійним суб`єктом права - юридичною особою, наділеною відокремленим майном, цивільною право- та дієздатністю, здатною від свого імені набувати майнові та немайнові права і нести обов`язки, бути стороною правовідносин, у тому числі й податкових.

Засновник (голова) такого фермерського господарства, залишаючись власником належного йому особисто майна, не ототожнюється з юридичною особою, яку він заснував, а його дії від імені фермерського господарства вчиняються не як власні дії фізичної особи, а як дії органу (представника) юридичної особи в силу наданих йому повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 № 742-IV особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, при цьому діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Статтею 3 цього Закону передбачено, що його дія поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, а частиною першою статті 6 - що до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.

Викладене регулювання дає підстави для висновку, що інститут особистого селянського господарства, на відміну від фермерського господарства зі статусом юридичної особи, передбачає безпосереднє (пряме, персональне) провадження фізичною особою господарської діяльності з використанням належного їй майна без утворення відокремленого суб`єкта права, унаслідок чого саме ця фізична особа, а не будь-яка інша юридична особа, залишається носієм прав та обов`язків, пов`язаних із такою діяльністю, включно, за наявності визначених законом умов, і правом на податкові преференції, встановлені для сільськогосподарських товаровиробників.

Судом установлено та не заперечується жодною зі сторін, що позивач ОСОБА_2 на праві приватної власності з 15.10.2014 володіє комплексом нежитлових будівель та споруд № 3, розташованим на території Дібрівської сільської ради Малинського району Житомирської області, до складу якого входять корівник загальною площею 590,5 кв. м та телятник загальною площею 1584,9 кв. м, а сукупна площа обох об`єктів становить 2175,40 кв. м, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.10.2014 № 28120917.

Позивачу на праві власності належить також земельна ділянка з кадастровим номером 1823483200:08:000:0160, цільове призначення якої визначене як ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі наведених даних Головним управлінням ДПС у Житомирській області обчислено податкові зобов`язання позивача з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.04.2024 № 0162078-2411-0650-UA18060130000061781 на суму 141401,00 грн за звітний 2022 рік, від 09.04.2024 № 0162159-2411-0650-UA18060130000061781 на суму 145751,80 грн за звітний 2023 рік та від 16.06.2025 № 0733858-2411-0626-UA18060130000061781 на суму 154453,40 грн за звітний 2024 рік.

Перевіряючи арифметичну правильність обчислення спірних сум податку, суд звертає увагу, що кожна із зазначених сум є результатом множення загальної площі обох об`єктів нерухомості (2175,40 кв. м) на ставку податку в розмірі одного відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного звітного року (65,00 грн, 67,00 грн та 71,00 грн за один квадратний метр у 2022, 2023 та 2024 роках відповідно), яка застосовується відповідно до рішення Малинської міської ради від 12.07.2021 № 377 саме до будівель, віднесених до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (з 2024 року - "Нежитлові сільськогосподарські будівлі").

Суд звертає увагу, що обираючи для обчислення податку саме ставку в розмірі одного відсотка, відповідач фактично визнав, що належні позивачу корівник і телятник за своїми технічними характеристиками та функціональним призначенням відповідають класу 1271 державного класифікатора будівель та споруд як такі, що призначені для використання в тваринницькій діяльності.

Цей висновок додатково підтверджується й безпосереднім змістом самого відзиву, у якому відповідач не заперечує класифікаційну належність спірних об`єктів, а прямо посилається на підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та наводить визначення відповідного класу як такого, що охоплює, серед іншого, корівники.

Судом установлено, що ОСОБА_2 як фізична особа-підприємець припинив підприємницьку діяльність 27.12.2017, що випливає з наданих контролюючим органом відомостей автоматизованих інформаційно-комунікаційних систем ДПС України і не спростовано позивачем жодним доказом протягом розгляду справи; жодних тверджень або доказів про поновлення позивачем підприємницької діяльності в подальшому, зокрема протягом спірних податкових (звітних) періодів 2022-2024 років, матеріали справи не містять, і сам позивач у позовній заяві на такі обставини не посилається.

Отже, протягом усього періоду, за який відповідачем нараховано спірні суми податку, позивач не мав статусу фізичної особи-підприємця.

Одночасно судом установлено, що позивач є засновником селянського (фермерського) господарства "Дібрівське", якому присвоєно код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України 31531897, що підтверджується наданим позивачем витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серії АВ № 878667.

Наведене підтверджує, що селянське (фермерське) господарство "Дібрівське" створене та зареєстроване як юридична особа в розумінні статті 1 Закону України "Про фермерське господарство", тобто є самостійним суб`єктом права, відмінним від позивача особисто, наділеним власною цивільною правоздатністю та дієздатністю.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач, будучи власником спірного нерухомого майна, особисто не є ані юридичною особою, ані фізичною особою-підприємцем, а отже, не відповідає жодній з двох ознак суб`єкта, визначеного підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України як сільськогосподарський товаровиробник, у його буквальному та найбільш вузькому тлумаченні.

Також суд зауважує, що сільськогосподарську діяльність із вирощування зернових, бобових культур і насіння олійних культур, на яку він посилається, провадить не він особисто, а створена ним юридична особа - селянське (фермерське) господарство "Дібрівське", що є окремим суб`єктом права з власною правосуб`єктністю, відокремленим майном та самостійною господарською компетенцією.

Саме це господарство, а не його засновник, є суб`єктом, який безпосередньо провадить виробництво сільськогосподарської продукції, набуває право власності на вироблену продукцію та здійснює операції з її постачання, тобто саме воно, а не позивач особисто, відповідає визначенню сільськогосподарського товаровиробника, наведеному в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Наведений висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.11.2023 у справі № 120/1337/21-а, згідно з якою статус сільськогосподарського товаровиробника має персоніфікований характер і виникає в силу приписів законодавства саме в особи, яка безпосередньо здійснює відповідну діяльність, а тому такий статус не може передаватися на підставі договірних чи корпоративних відносин між власником майна та особою, яка фактично провадить сільськогосподарську діяльність з використанням цього майна.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на постанову Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 140/2700/19, цитуючи з неї тезу про те, що не сплачують податок на нерухоме майно особи - власники цього нерухомого майна (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю.

Суд зазначає, що наведена теза процитована позивачем вибірково та поза контекстом її фактичного застосування Верховним Судом, адже зміст наведеної тези про "безпосереднє заняття сільськогосподарською діяльністю" був застосований Верховним Судом саме для відмови власнику нерухомого майна у визнанні за ним статусу сільськогосподарського товаровиробника з тієї причини, що фактичне виробництво сільськогосподарської продукції здійснювала інша особа, якій майно було передано в користування. Отже, наведена позивачем постанова, всупереч його переконанню, не підтверджує, а спростовує обґрунтованість позовних вимог, оскільки визначальним критерієм для застосування пільги є не сам факт власності на майно сільськогосподарського призначення та не факт використання цього майна будь-ким у сільськогосподарській діяльності, а факт безпосереднього, особистого провадження такої діяльності саме власником майна.

Водночас суд вважає за потрібне зауважити, що згідно з підпунктом 69.22 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (в редакції за станом на 31.12.2022) тимчасово положення статті 266 цього Кодексу застосовуються з урахуванням таких особливостей:

- тимчасово, на період з 01.03.2022 по 31 грудня року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 2102-ІХ, не нараховується та не сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об`єкти нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації. При цьому платники податку - юридичні особи протягом шести календарних місяців після місяця, в якому припинено чи скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 2102-IX, мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відображаються зміни розміру податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за відповідний податковий період. Для платників податку - фізичних осіб контролюючий орган самостійно обчислює податкове зобов`язання за період з 1 січня по 01.03.2022;

- перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії та територій тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 (в редакції за станом на 31.12.2022) було встановлено, що:

- перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії та територій тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій;

- до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (в редакції за станом на 31.12.2022) затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії та територій тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації. Суд зауважує, що до даного переліку не включений Малинський район Житомирської області.

Суд також зазначає, що відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на позивача покладався обов`язок довести обставини, що обґрунтовують його вимоги, зокрема обставини, які підтверджують наявність у нього права на застосування пільгового режиму оподаткування. Проте позивач, окрім посилання на факт заснування ним селянського (фермерського) господарства "Дібрівське" та опису видів діяльності цього господарства, не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що саме він особисто, а не заснована ним юридична особа, безпосередньо провадить виробництво сільськогосподарської продукції з використанням спірного нерухомого майна, набуває право власності на вироблену продукцію та самостійно здійснює операції з її постачання.

Оцінюючи водночас правомірність дій відповідача, суд зазначає, що Головне управління ДПС у Житомирській області під час обчислення спірних сум податку діяло на підставі наявних у нього відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо площі об`єктів нерухомості та на підставі рішення органу місцевого самоврядування щодо ставки податку, тобто в межах повноважень, наданих статтею 266 Податкового кодексу України, у визначений законом спосіб; при цьому відповідач самостійно виявив і виправив допущену ним рахункову помилку, що призвела до подвійного нарахування податку за 2023 та 2024 звітні періоди, скасувавши (відкликавши) податкові повідомлення-рішення від 17.06.2025 № 0851990-2411-0626-UA18060130000061781 та від 16.06.2025 № 0741717-2411-0626-UA18060130000061781, що додатково підтверджує добросовісність контролюючого органу під час адміністрування спірного податку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підстави для їх скасування відсутні, тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 44096781) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 07 жовтня 2026 р.

07.10.26