Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №240/23801/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/23801/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати додаткової грошової винагороди в сумі 29450,00 грн за липень 2024 року, а також грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 16.08.2024 в розмірі 22457,00 грн;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити додаткову грошову винагороду в сумі 29450,00 грн за липень 2024 року, а також грошове забезпечення за період з 01.08.2024 по 16.08.2024 в розмірі 22457,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що проходив військову службу за посадою навідника у НОМЕР_2 окремому батальйоні територіальної оборони (військова частина НОМЕР_3 ) у складі НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони (військова частина НОМЕР_1 ) у період з 25.02.2022 по 16.08.2024. 06.01.2026 позивача було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_5 наказом командира військової частини НОМЕР_5 № 06 від 06.01.2026 на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 02.12.2025 у справі № 336/10685/25. Наказом командира військової частини НОМЕР_5 № 46 від 13.02.2026 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_5 . Наказом командира військової частини НОМЕР_6 № 150 від 26.05.2026 позивача було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_6 , у якій він і нині проходить військову службу. Однак на думку позивача, військова частина НОМЕР_1 невиплатила йому належні кошти, а саме додаткову грошову винагороду в сумі 29450,00 грн за липень 2024 року та грошове забезпечення за період з 01.08.2024 по 16.08.2024 в розмірі 22457,00 грн.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 240/23801/26 та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 14.08.2026 суд задовольнив клопотання представника відповідача про продовження строку для подання відзиву та встановив відповідачу додатковий п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов з дня вручення копії цієї ухвали.

03.09.2026 до суду надійшло повторне клопотання представника відповідача про надання додаткового часу для подання відзиву. Ухвалою від 04.09.2026 суд задовольнив це клопотання та встановив відповідачу додатковий десятиденний строк для подання відзиву на позов з дня вручення копії цієї ухвали.

25.09.2026 через систему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . 16.08.2024 позивач самовільно залишив місце служби та був відсутній на військовій службі до 22.09.2025. З посиланням на пункт 15 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), відповідач стверджує, що з 16.08.2024 було зупинено виплату додаткової грошової винагороди в розмірі 30000,00 грн (29450,00 грн після утримання) за липень 2024 року, яка мала бути проведена після 20.08.2024, а також виплату грошового забезпечення за серпень 2024 року, яке мало бути виплачено у вересні 2024 року. Також відповідач посилається на те, що відповідно до пункту 8 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні, тому позивач, повернувшись на військову службу до іншої військової частини, має отримувати зупинені виплати в тій військовій частині, у якій перебуває на грошовому забезпеченні. Крім того, відповідач стверджує, що військову частину НОМЕР_3 було переформовано у військову частину НОМЕР_1 відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-321/65/дск, а після 31.07.2025 до військової частини НОМЕР_1 не надходило жодних звернень щодо надання інформації про розмір зупинених грошових виплат та/або грошового атестата позивача. З цих підстав відповідач вважає, що не має права здійснювати виплату зупинених сум позивачу, оскільки той не перебуває на грошовому забезпеченні в цій військовій частині.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 у період з 25.02.2022 до 16.08.2024.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 25.02.2022 № 23 його було призначено на посаду старшого стрільця, а згодом переведено на посаду навідника в цій самій військовій частині; військове звання позивача - "старший солдат".

Військова частина НОМЕР_3 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .

16.08.2024 позивач без поважних причин самовільно залишив місце служби. Таке самовільне залишення військової частини або місця служби (далі - СЗЧ) мало місце в умовах воєнного стану і тривало понад три доби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_5 № 06 від 06.01.2026 позивача було зараховано до списків особового складу іншої військової частини - НОМЕР_5 . Підставою для цього стала ухвала Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 02.12.2025 у справі № 336/10685/25, якою задоволено клопотання прокурора - начальника Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності.

Цією ухвалою позивача звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, кримінальне провадження стосовно нього за підозрою у вчиненні цього кримінального правопорушення закрито, позивача зобов`язано не пізніше 72 годин після набрання ухвалою законної сили прибути до військової частини НОМЕР_5 для продовження проходження військової служби, а командира військової частини НОМЕР_5 зобов`язано поновити позивача на військовій службі негайно після його прибуття до військової частини.

У подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_5 № 46 від 13.02.2026 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_5 , а наказом командира військової частини НОМЕР_6 № 150 від 26.05.2026 позивача було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_6 , у якій він наразі проходить військову службу.

Не погоджуючись із невиплатою додаткової грошової винагороди в сумі 29450,00 грн за липень 2024 року та грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 16.08.2024 в розмірі 22457,00 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (стаття 9 Закону № 2011-XII).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначені Порядком № 260.

Відповідно до пункту 15 розділу I Порядку № 260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, загальним правилом є призупинення виплати грошового забезпечення на період самовільного залишення військової частини та її поновлення з дня повернення військовослужбовця.

Водночас наведене загальне правило не може застосовуватися ізольовано від спеціальних положень законодавства, якими врегульовано правовий статус військовослужбовців, щодо яких судом постановлено ухвалу про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі частини п`ятої статті 401 Кримінального кодексу України.

Так, Законом України від 20.08.2024 № 3902-IX "Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану" статтю 401 Кримінального кодексу України доповнено частиною п`ятою.

Відповідно до частини п`ятої статті 401 Кримінального кодексу України особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.

Зазначена правова норма спрямована на забезпечення можливості продовження військової служби особами, які самовільно залишили військову частину або місце служби, але в подальшому виявили намір повернутися до проходження військової служби.

У розвиток зазначеного правового регулювання законодавцем встановлено спеціальні наслідки постановлення судом ухвали про звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності на підставі частини п`ятої статті 401 Кримінального кодексу України.

Так, відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військовослужбовці, стосовно яких судом постановлено ухвалу про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі, передбаченій частиною п`ятою статті 401 Кримінального кодексу України, зобов`язані невідкладно, але не пізніше трьох діб після набрання такою ухвалою законної сили, прибути до вказаних в ухвалі військових частин (місць проходження військової служби) для продовження проходження військової служби.

Цією ж нормою встановлено, що з дня прибуття до військової частини (місця проходження військової служби), але не пізніше набрання такою ухвалою законної сили, для таких військовослужбовців військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового забезпечення та здійснення продовольчого, речового й інших видів забезпечення, а також пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.

Таким чином, законодавець прямо пов`язує виникнення права військовослужбовця на поновлення грошового забезпечення з фактом його прибуття до військової частини, визначеної в ухвалі суду, для продовження проходження військової служби. Водночас ця норма визначає момент, з якого поновлюється виплата грошового забезпечення, і не передбачає, що суми, нараховані за час проходження служби до самовільного залишення, втрачаються або що обов`язок їх виплати переходить до іншої військової частини.

Отже, для вирішення цього спору визначальними є, по-перше, дата початку самовільного залишення військової частини, яка визначає межі періоду, за який виплату грошового забезпечення могло бути призупинено, і, по-друге, факт повернення позивача до проходження військової служби в порядку, передбаченому частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII.

На виконання ухвали суду у справі № 336/10685/25 від 02.12.2025 позивач прибув до військової частини НОМЕР_5 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 06.01.2026 № 06 приступив до виконання обов`язків військової служби.

Крім того, суд звертає увагу, що у вищевказаному наказі зазначено: ОСОБА_1 прибув із Шевченківського районного суду міста Запоріжжя 06.01.2026; підстава - наказ командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 06.01.2026 № 4-РС, рапорт старшого солдата ОСОБА_1 № 2112/330-в від 06.01.2026, ухвала Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 02.12.2025 у справі № 336/10685/25.

Таким чином, офіційно встановлено та підтверджено факт повернення позивача після самовільного залишення військової частини саме 06.01.2026.

З цього моменту позивач перестав перебувати у стані самовільного залишення військової частини та продовжив проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_5 на підставі та на виконання судового рішення.

Суд зауважує, що в ухвалі Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 02.12.2025 відсутність позивача на військовій службі встановлено до 22.09.2025, тоді як до військової частини НОМЕР_5 він прибув 06.01.2026. З`ясування причин цієї розбіжності не має значення для вирішення спору, оскільки позивач просить виплатити суми за липень 2024 року та за період, що передував самовільному залишенню (до 16.08.2024), а не за період самовільної відсутності; виплата грошового забезпечення за період самовільного залишення не є предметом позову і судом не розглядається.

При цьому суд ураховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що після 06.01.2026 позивач знову самовільно залишав місце служби, не приступав до виконання обов`язків військової служби або іншим чином втратив статус військовослужбовця, військова служба якого була продовжена; навпаки, з наказів про зарахування до списків особового складу вбачається, що позивач продовжує службу у військовій частині НОМЕР_6 .

Водночас суд зазначає, що вирішує справу на підставі наявних доказів і самостійно досліджує тривалість та періоди перебування позивача в стані самовільного залишення військової частини.

Для встановлення точних строків відсутності позивача на службі суд досліджує як письмовий доказ ухвалу Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 02.12.2025 у справі № 336/10685/25, яка набрала законної сили (копію ухвали додано відповідачем до відзиву). Як вбачається з тексту цього судового рішення, 16.08.2024 старший солдат ОСОБА_1 , діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, самовільно залишив місце несення служби (місце тимчасової дислокації військової частини) та був відсутній на військовій службі до 22.09.2025. У цьому судовому рішенні констатовано, що в період з 16.08.2024 по 22.09.2025 ОСОБА_1 без поважних причин обов`язки військової служби не виконував, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення до військової частини для подальшого проходження військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього.

З цього приводу суд зазначає, що факт перебування позивача в СЗЧ саме з 16.08.2024 встановлено дослідженими доказами та судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Отже, у період з 01.08.2024 по 15.08.2024 позивач фактично проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 (яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 ), що виключає можливість визнання цього періоду часом самовільного залишення військової частини. Водночас 16.08.2024 є днем самовільного залишення, з якого відповідно до пункту 15 розділу I Порядку № 260 виплату грошового забезпечення призупиняється, тому підстав для виплати грошового забезпечення за цей день немає.

Відповідач зазначених обставин не спростовує; навпаки, у відзиві він підтверджує, що самовільне залишення місця служби позивачем відбулося 16.08.2024 і що з цієї дати виплату призупинено.

Як зазначено вище, відповідно до пункту 15 розділу I Порядку № 260 виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Ураховуючи, що судом установлено факт повернення позивача на військову службу до військової частини НОМЕР_5 06.01.2026 на виконання судового рішення, позивачем виконано порядок повернення, визначений частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII. Ця норма прямо передбачає прибуття до військової частини, зазначеної в ухвалі суду (а не обов`язково до тієї, яку військовослужбовець залишив), тому прибуття позивача саме до військової частини НОМЕР_5 є належним виконанням цієї вимоги. Таким чином, визначальним правовим фактом для поновлення виплати грошового забезпечення є офіційне повернення особи до виконання обов`язків військової служби та припинення стану СЗЧ, що в цьому випадку відбулося відповідно до закону.

Отже, невиплата позивачу грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 15.08.2024, а також додаткової грошової винагороди за липень 2024 року є протиправною з таких підстав.

Грошове забезпечення військовослужбовців є гарантованою державою виплатою, пов`язаною з проходженням військової служби, а тому його невиплата допускається лише у випадках, прямо передбачених законом.

У цьому випадку призупинення виплати на підставі пункту 15 розділу I Порядку № 260 не поширюється на період до 16.08.2024, а підстава для призупинення виплати на подальший період припинила існувати з 06.01.2026, оскільки позивач прибув до визначеної судом військової частини та продовжив проходження військової служби. Тому підстав для невиплати позивачу спірних сум відповідач не мав.

Пункт 15 розділу I Порядку № 260 та частина друга статті 24 Закону № 2232-XII регулюють призупинення виплати грошового забезпечення з дня самовільного залишення та її поновлення з дня повернення (прибуття), тобто визначають, за який період грошове забезпечення не виплачується. Вони не містять положень, які б позбавляли військовослужбовця права на грошове забезпечення за час служби, що передував самовільному залишенню. Тлумачення пункту 15 розділу I Порядку № 260 як такого, що поширюється на суми, належні за період до самовільного залишення, суперечить його буквальному змісту та статті 9 Закону № 2011-XII.

Щодо додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", виплата якої здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), суд зазначає таке. Відповідно до пункту 15 розділу XXXIV Порядку № 260 додаткова винагорода не виплачується військовослужбовцям, які самовільно залишили військову частину, за місяць, у якому допущено порушення, та за весь період самовільної відсутності. Самовільне залишення мало місце 16.08.2024, тобто в серпні 2024 року, тож липень 2024 року, за який позивач просить виплатити винагороду, до цих періодів не належить. Відповідач у відзиві не заперечує, що додаткова грошова винагорода за липень 2024 року в розмірі 30000,00 грн (29450,00 грн після утримання) підлягала виплаті, і пояснює її невиплату виключно призупиненням виплат з 16.08.2024.

Доводи відповідача про те, що він не має права здійснювати виплату, оскільки позивач перебуває на грошовому забезпеченні в іншій військовій частині, суд відхиляє. Пункт 8 розділу I Порядку № 260, на який посилається відповідач, визначає місце виплати грошового забезпечення (за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні), тобто регулює поточні виплати за час служби в тій військовій частині, у якій військовослужбовець перебуває на забезпеченні. Ця норма не передбачає, що обов`язок виплатити суми, нараховані за час служби в іншій військовій частині та не виплачені, переходить до військової частини, до якої військовослужбовця зараховано пізніше, а відповідач не навів жодних положень законодавства, які б це передбачали. Такі суми є заборгованістю тієї військової частини, у якій вони були нараховані, перед військовослужбовцем.

Не може бути підставою для відмови в позові й посилання відповідача на відсутність звернень щодо надання інформації про розмір зупинених виплат та/або грошового атестата позивача: обов`язок нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час служби покладено на військову частину законом, він не поставлений у залежність від звернення військовослужбовця чи іншої військової частини, а доказів вчинення відповідачем будь-яких дій для виплати спірних сум після припинення підстав для їх призупинення він не надав. Крім того, відповідач сам стверджує, що військова частина НОМЕР_3 , у якій позивач проходив службу, перебувала на його фінансовому забезпеченні та була переформована у військову частину НОМЕР_1 (умовне найменування та ідентифікаційний код військової частини НОМЕР_3 анульовано). За таких обставин військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем у справі як військова частина, що забезпечувала позивача грошовим забезпеченням у спірний період і до якої переформовано військову частину НОМЕР_3 .

Суд також звертає увагу на надану позивачем довідку форми ОК-5 з Пенсійного фонду України, яка містить відомості про суми, нараховані позивачу. Зокрема, у зазначеній довідці відображено такі дані:

- у 7-му місяці (липні) 2024 року позивачу було нараховано 52457,25 грн;

- у 8-му місяці (серпні) 2024 року позивачу було нараховано 22457,25 грн;

- у 9-му місяці (вересні) 2024 року позивачу було нараховано 0,00 грн.

Аналізуючи ці відомості у сукупності з іншими матеріалами справи, зокрема з відзивом, у якому відповідач підтверджує, що виплату було зупинено, суд дійшов висновку, що відповідач дійсно невиплатив позивачу зазначені суми. Проте оскільки самовільне залишення військової частини розпочалося лише 16.08.2024, нарахування за період з 01.08.2024 по 15.08.2024 та додаткова грошова винагорода за липень 2024 року мали бути виплачені у повному обсязі відповідно до фактично відпрацьованого часу. Таким чином, дані довідки ОК-5 у сукупності з поясненнями відповідача підтверджують обґрунтованість позовних вимог щодо наявності невиплачених сум за спірний період.

Таким чином, суд вважає обґрунтованою вимогу про покладення на відповідача обов`язку виплатити позивачу основне грошове забезпечення за період з 01.08.2024 по 15.08.2024 та додаткову грошову винагороду за липень 2024 року, які йому належать.

Довідка ОК-5 відображає лише нараховані суми і не містить відомостей про фактично виплачені суми та їх складові, а розмір належного позивачу грошового забезпечення залежить від посади, військового звання, вислуги років та інших умов служби і визначається відповідачем відповідно до Порядку № 260. Тому суд не перевіряє наведений позивачем розрахунок сум (29450,00 грн і 22457,00 грн) та зобов`язує відповідача нарахувати і виплатити належні позивачу суми з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням податків і зборів, передбачених законом. Таке зобов`язання за своїм змістом охоплює вимогу позивача про виплату зазначених у позові сум і відповідає частині другій статті 245 КАС України.

У частині виплати грошового забезпечення за 16.08.2024 вимогу суд залишає без задоволення, оскільки цей день є першим днем самовільного залишення, з якого відповідно до пункту 15 розділу I Порядку № 260 виплату призупинено.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, тоді як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.

Обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень - довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Хоча в прохальній частині позовної заяви позивач просить визнати протиправними "дії" відповідача, з назви позовної заяви ("про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії") та з її змісту вбачається, що предметом спору є невиплата відповідачем належних позивачу сум, тобто бездіяльність. Тому суд, не обмежуючись формулюванням прохальної частини, розглядає спір як такий, що стосується протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу додаткової грошової винагороди за липень 2024 року та грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 16.08.2024.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інших судових витрат він не поніс і доказів їх понесення не надав, тому відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати додаткової грошової винагороди за липень 2024 року та грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 15.08.2024.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду за липень 2024 року, а також грошове забезпечення за період з 01.08.2024 по 15.08.2024 з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням податків і зборів, передбачених законом.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 06 жовтня 2026 р.

06.10.26