Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №160/23372/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокуСправа №160/23372/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качанка О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі справу за позовом адвоката Кабанова Євгена Ігоревича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Кабанова Євгена Ігоревича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо припинення нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за період військової служби з 31.01.2023 по 20.04.2024;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період військової служби з 31.01.2023 по 20.04.2024;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової пільгової відпустки як учаснику бойових дій з розрахунку по 14 календарних днів за 2022 та 2023 роки загалом за 28 діб, при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової пільгової відпустки як учаснику бойових дій з розрахунку по 14 календарних днів за 2022 та 2023 роки загалом за 28 діб, при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідно до записів у військовому квитку серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 22.03.2022 по 27.05.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Після закінчення зазначеного періоду позивача було переведено для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини.

З 28.05.2024 по 01.05.2026 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

Позивач вказує, що у період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 відносно нього було розпочато кримінальне провадження № 42023041110000094 від 08.07.2023 в частині самовільного залишення 31.01.2023 військової частини НОМЕР_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.

Разом з тим постановою слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 20.04.2024 зазначене кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України, про що було повідомлено командира військової частини НОМЕР_1 листом ТУ ДБР у м. Полтаві № 13713-24/15-02-3 від 20.04.2024.

Незважаючи на закриття кримінального провадження та відсутність правових підстав для обмеження права позивача на отримання належних виплат, відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу грошове забезпечення за період з 31.01.2023 по 20.04.2024, який припадає на час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

Крім того, на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з переведенням до іншого місця служби, відповідач не здійснив повного нарахування та виплати належних позивачу сум грошового забезпечення та інших обов`язкових виплат.

Також відповідачем не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з розрахунку по 14 календарних днів за 2022 та 2023 роки загалом 28 діб.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 21.08.2026 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідач вказав, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2024 № 165-рс позивача було призначено на посаду водія-санітара медичного пункту військової частини НОМЕР_3 , та він вважався таким, що здав справи та посаду 27 травня 2024 року та вибув до нового місця служби.

Таким чином, позивача було переміщено, згідно з положеннями розділу ІV Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України». Звільнення з військової служби в свою чергу відбувається відповідно до положень розділу ХІІ цього ж Указу.

Тобто фактично, позивача було переміщено на нове місце служби, під час якого особову справу, грошовий, продовольчий та речовий атестати позивача було передано відповідачем до військової частини, в яку позивача було переведено, отже, за ним зберігається право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової пільгової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки на новому місці проходження військової служби.

Тож, відповідач наголошує, що право на компенсацію за невикористані дні додаткової пільгової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки, зберігається за позивачем до його звільнення з військової служби, але може бути реалізовано виключно під час фактичного звільнення з військової служби.

Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 31.01.2023 по 20.04.2024, відповідач зазначив, що після закриття кримінального провадження за фактом самовільного залишення військової частини, позивача було поновлено на військовій службі та на підставі наказу командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади (військової частини НОМЕР_1 ) від 25.04.2024 № 116-рс, командиром частини було прийнято рішення виплатити позивачу грошове забезпечення за період призупинення військової служби.

11.09.2024 до вищезазначеного наказу були внесенні зміни щодо періоду виплати позивачу грошового забезпечення за час призупинення військової служби з 08.07.2023 по 25.04.2024.

Вищезазначене виключає факт неправомірної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні позивачу грошового забезпечення за період призупинення військової служби з 08.07.2023 по 20.04.2024.

Разом з тим, щодо періоду відсутності на місці проходження служби позивача з 31.01.2023 по 07.07.2023, відповідач зазначив, що у відповідності до пункту 15 Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

У матеріалах справи відсутні докази щодо поважності причин відсутності позивача на місці проходження військової служби за період з 31.01.2023 по 07.07.2023.

Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає, що не здійснював нарахування грошового забезпечення позивачу в період з 31.01.2023 по 07.07.2023 у відповідності до норм законодавства.

28.08.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначено, що після звільнення з військової служби позивач реалізував своє право на звернення за виплатою грошової компенсації за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки як учасник бойових дій та подав до військової частини НОМЕР_1 відповідну заяву від 05.06.2026. Разом із тим, після отримання заяви відповідач не здійснив належного її розгляду по суті, не прийняв рішення щодо нарахування або відмови у нарахуванні відповідної компенсації та не надав належного правового обґрунтування відсутності у нього повноважень щодо вирішення порушеного позивачем питання.

Також на думку представника позивача, доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення грошового забезпечення за період з 31.01.2023 по 20.04.2024 є необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами. Зокрема, відповідач посилається лише на факт відкриття кримінального провадження та відсутність позивача на місці проходження служби, однак не надає жодного доказу щодо фактичного нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за вказаний період або його невиплати із зазначенням правових підстав такого рішення.

На підставі викладеного просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 07.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 27.08.2026 витребувано у відповідача додаткові докази, необхідні для з`ясування всіх обставин справи.

Ухвалою суду від 21.09.2026 продовжено військовій частині НОМЕР_1 процесуальний строк для виконання вимог ухвал суду від 07.08.2026 та 27.08.2026.

Ухвалами суду від 06.10.2026 та 07.10.2026 долучено до матеріалів справи подані відповідачем докази.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, у період з 22.03.2022 по 27.05.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується паспортом громадянина України, карткою фізичної особи - платника податків, посвідченням серії НОМЕР_6 , військовим квитком серії НОМЕР_2 , витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.03.2022 № 66, витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.05.2024 № 446 та від 02.10.2024 № 836.

Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.03.2022 № 66 ОСОБА_1 зараховано з 22.03.2022 до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

За змістом витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.01.2023 № 35 визначено вважати таким, що вибув з пункту постійної дислокації солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , а також вважати таким, що 30 січня 2023 року самовільно залишив військову частину в пункті постійної дислокації. Виключено з грошового та речового забезпечення військової частини з 30 січня 2023 року.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.07.2023 № 514 призупинено військову службу та дію контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину 30 січня 2023 року, згідно з ЄРДР від 08 липня 2023 року № 42023041110000094 - з 08 липня 2023 року.

Постановою третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві від 20.04.2024 кримінальне провадження № 42023041110000094 від 08.07.2023 в частині самовільного залишення 31.01.2023 солдатом ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 закрито, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.04.2024 № 350 ОСОБА_1 вважати таким, що прибув та приступив до виконання службових обов`язків в пункті дислокації військової частини з 25.04.2024.

Також у пункті 11 згаданого наказу зазначено, серед іншого, виплатити грошове забезпечення за період призупинення військової служби.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2024 № 772 внесено зміни до пункту 11 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25 квітня 2024 року № 772, зокрема, абзац «Виплатити грошове забезпечення за період призупинення військової служби», замінено абзацом «Виплатити грошове забезпечення за період призупинення військової служби з 08 липня 2023 року по 25 квітня 2024 року».

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.05.2024 № 446 ОСОБА_1 вважати таким, що здав справи та посаду 27 травня 2024 року та вибув до нового місця служби. З 27 травня 2024 року виключити зі списків особового складу зі списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 28 травня 2024 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.10.2024 № 836 внесено зміни до підпункту 4.4 пункту 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27 травня 2024 року № 446 та викладено в наступній редакції, зокрема: солдата військової служби за призовом по мобілізації ОСОБА_2 , солдата резерву 2 запасної роти, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_7 від 23 травня 2024 року № 165-рс на посаду водія-санітара медичного пункту військової частини НОМЕР_3 , вважати таким, що здав справи та посаду 27 травня 2024 року та вибув до нового місця служби. З 27 травня 2024 року виключити із списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 28 травня 2024 року.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2025 № 6225/ФЕС було повідомлено, що солдат за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , колишній стрілець-зенітник 2 зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу НОМЕР_8 мотопіхотного батальйону, 30 січня 2023 року самовільно залишив військову частину в пункті постійної дислокації, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.01.2023 № 35. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.07.2023 № 514 ОСОБА_1 було увільнено від займаної посади та призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України згідно ЄРДР від 08 липня 2023 року № 42023041110000094. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.04.2024 № 350 солдат за призовом по мобілізації ОСОБА_1 25 квітня 2024 року повернувся до розташування військової частини в пункт постійної дислокації. Всі належні кошти були нараховані та виплачені згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 з урахуванням законних підстав. Змін до наказу командира частини НОМЕР_1 по виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.01.2023 по 07.07.2023 не було, тому виплата не може бути здійснена.

Згідно з довідкою відповідача від 06.10.2026 № 14990, відпустка (як учасника бойових дій) позивачем не використовувалась за наступні роки: 2022 рік - 14 діб, 2023 рік - 14 діб. 2024 рік - 14 діб.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок;

бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;

беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;

дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;

поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;

бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;

вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання.

Згідно з статтею 12 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтею 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Дисциплінарний Статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Положення Статуту поширюються на громадян, звільнених з військової служби у відставку або у запас з правом носіння військової форми одягу, під час носіння ними військової форми одягу.

Згідно з статтею 83 вказаного Статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (стаття 84 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України).

Відповідно до статті 85 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Згідно з частиною 4 статті 85 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі -Закон № 2011-XII).

Відповідно до пунктів 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 260 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Згідно з пунктом 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Згідно з пунктом 15 розділу 1 Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частин 1 - 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Для військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні, з дня початку відбування такого покарання військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.

Військовослужбовці, яким судовим рішенням, що набрало законної сили, призначено кримінальне покарання у виді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 і 2 частини п`ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону, крім випадків, передбачених цим Законом.

Під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану для військовослужбовців, яким судовим рішенням, що набрало законної сили, призначено кримінальне покарання у виді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, звільнено від відбування покарання на підставі амністії, а також яких звільнено від відбування покарання з випробуванням, з дня прибуття їх до військових частин (місць проходження військової служби) військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.

Для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством України для військовослужбовців.

За весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Пунктом 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, (далі – Положення про проходження військової служби) визначено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Пунктом 144-2 Положення про проходження військової служби регламентовано, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпункту "е" пункту 1, підпункту "е" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні (пункт 144-5 вказаного Положення).

Відповідно до пункту 144-6 Положення для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Як встановлено судом, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.01.2023 № 35 визначено вважати ОСОБА_1 таким, 30 січня 2023 року самовільно залишив військову частину в пункті постійної дислокації та виключено останнього з грошового та речового забезпечення військової частини з 30 січня 2023 року.

Надалі наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.07.2023 № 514 призупинено військову службу ОСОБА_1 , який, як вказано у наказі, самовільно залишив військову частину 30 січня 2023 року.

Разом з тим постановою третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві від 20.04.2024 кримінальне провадження № 42023041110000094 від 08.07.2023 в частині самовільного залишення 31.01.2023 солдатом ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 закрито, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

У вказаній постанові, серед іншого, зазначено, що аналізуючи в сукупності усі зібрані в ході слідства матеріали, орган досудового розслідування приходить до висновку, що під час досудового розслідування не здобуто та не встановлено достатніх даних, які б свідчили про вчинення солдатом в/ч НОМЕР_9 ОСОБА_1 , кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а його відсутність на службі з 31.01.2023 обумовлена поважними причинами - лікуванням, що підтверджено медичними документами.

У зв`язку з наведеним відповідачем видано наказ від 25.04.2025 № 350, яким продовжено військову службу ОСОБА_1 та визначено виплатити позивачу грошове забезпечення за період призупинення військової служби.

Однак в подальшому командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 11.09.2024 № 772, яким внесено зміни до наказу від 25.04.2025 № 350, зокрема, в частині виплати грошового забезпечення за період призупинення військової служби, обмеживши період виплати грошового забезпечення періодом з 08.07.2023 по 25.04.2024.

Суд зазначає, що з аналізу наведених правових норм у їх системному взаємозв`язку вбачається, що призупинення військової служби та відповідне призупинення виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, стосовно якого до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо самовільного залишення військової частини, є тимчасовим превентивним заходом, який застосовується на період досудового розслідування.

Прийняття органом досудового розслідування постанови про закриття кримінального провадження, зокрема, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення) має реабілітуючий характер. Це свідчить про те, що вчинення військовослужбовцем інкримінованого йому кримінального правопорушення не знайшло свого підтвердження, а отже, факт протиправної поведінки такого військовослужбовця відсутній.

Згідно з імперативними приписами наведених положень частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пункту 144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, для військовослужбовців, стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 КПК України:

- військова служба та дія контракту продовжуються;

- строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років, призначення пенсії та присвоєння чергового військового звання;

- за весь час безпідставного (необґрунтованого) призупинення військової служби виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Законодавством не передбачено можливості часткового або вибіркового відновлення майнових прав військовослужбовця у разі закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 КПК України.

Крім того, постановою органу досудового розслідування про закриття кримінального провадження чітко визначено, що відсутність позивача на службі з 31.01.2023 обумовлена поважними причинами - лікуванням.

Обмеження відповідачем періоду виплати недоотриманого грошового забезпечення часовими рамками з 08.07.2023 по 25.04.2024 (з виключенням періоду з 31.01.2023 по 07.07.2023) не ґрунтується на вимогах закону, звужує обсяг гарантованих державою соціальних і майнових прав позивача як військовослужбовця та є протиправним.

До того ж відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження підстав для такого обмеження періоду виплати недоотриманого позивачем грошового забезпечення за час безпідставного призупинення військової служби.

В свою чергу, суд повторює, що закриття кримінального провадження щодо військовослужбовців, стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України є належною, необхідною та достатньою юридичною підставою для нарахування та виплати військовослужбовцю недоотриманого грошового забезпечення за весь період безпідставного призупинення військової служби.

Тож враховуючи наведене, суд зазначає, що позовні вимоги в частині виплати позивачу грошового забезпечення за період військової служби з 31.01.2023 по 07.07.2023 включно підлягають задоволенню.

Разом з тим щодо відповідних позовних вимог, що стосуються виплати позивачу грошового забезпечення за період з 08.07.2023 по 20.04.2024, суд зазначає таке.

Як вже мовилось, командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 11.09.2024 № 772, яким внесено зміни до наказу від 25.04.2025 № 350, зокрема, в частині виплати грошового забезпечення за період призупинення військової служби, визначивши період такої виплати з 08.07.2023 по 25.04.2024.

З карток про грошове забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що на виконання вищезгаданого наказу позивачу у вересні та жовтні 2024 року виплачено відповідні суми грошового забезпечення.

Таким чином, посилання позивача на невиплату йому грошового забезпечення за період з 08.07.2023 по 20.04.2024 є незмістовними.

Окрім того, судом встановлено, що в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала справа № 160/31589/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач, серед іншого, просив зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення за період з 30.01.2023 по 07.07.2023, тобто за період призупинення військової служби, за який грошове забезпечення залишилось невиплаченим.

У вказаній справі позов було залишено без розгляду на підставі заяви позивача.

При цьому, дослідивши позовну заяву у справі № 160/31589/25 судом встановлено, що у позові вказано, серед іншого, таке: «Наказом № 350 від 25.04.2024 позивач був поновлений на військовій службі, строк призупинення військової служби з 08.07.2023 року - по 25.04.2024 року зараховано до вислуги років, за цей період виплачене грошове забезпечення, крім додаткової винагороди. Грошове забезпечення за період необґрунтованого призупинення військової служби з 08.07.2023 по 25.04.2024 було виплачено на підставі наказу № 772 від 11.09.2024р. Відповідно до інформації з банківської виписки позивача за 13.09.2024 вбачається, що позивач отримав суму в розмірі 15803,12 грн.».

Тобто позивач фактично визнав факт виплати йому грошового забезпечення за період з 08.07.2023 по 25.04.2024.

До того ж до позову було додано виписки по картковому рахунку позивача, зокрема, за вересень 2024 року, якими підтверджується факт зарахування на картковий рахунок позивача зазначених коштів.

При цьому до позовної заяви у даній справі вказаних виписок по картковому рахунку позивача, зокрема, за вересень та жовтень 2024 року не надано.

Також слід зазначити, що розмір виплаченого грошового забезпечення за період з 08.07.2023 по 25.04.2024 не є спірним у даній справі.

Підсумовуючи, суд зазначає, що за таких обставин позовні вимоги про виплату позивачу грошового забезпечення за період з 08.07.2023 по 20.04.2024 задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог, які стосуються виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 та 2023 роки, суд зазначає таке.

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі – Закон № 3551-ХІІ).

Відповідно до статті 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з грудня 2019 року.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Також відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Водночас, як вже зазначалось, відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з статтею 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом першим цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації та під час дії воєнного стану припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки учасникам бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Отже, у разі невикористання вищевказаної додаткової відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Разом з тим, відповідно до пунктів 3, 5 розділу XXXI Порядку № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року № 640/21771/20 зазначив, що у наступному календарному році, в тому числі, і за умови, що він є роком звільнення, військовослужбовці мають право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, незалежно від часу набуття права на такі відпустки, оскільки відпустки за попередні роки, також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з військовослужбовцями, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Подібні правові висновки також викладено в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 420/9834/22.

Водночас, відповідно до частини 13 статті 6 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.

За змістом витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.05.2024 № 446 судом встановлено, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з його призначенням наказом командира військової частини НОМЕР_7 від 27.05.2024 № 446 на посаду водія-санітара медичного пункту військової частини НОМЕР_3 та вибуттям для подальшого проходження служби.

Наведене також підтверджується письмовими поясненнями відповідача у відзиві на позовну заяву.

Таким чином з наведеного вбачається, що позивача не було звільнено з військової служби, оскільки виключення зі списків особового складу військової частини з метою подальшого проходження служби в іншій військовій частині не є тотожним звільненню з військової служби.

Отже позивач, після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , продовжував проходити військову службу в іншій військовій частині, а тому підстави для виплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій на момент його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (27.05.2024) були відсутні та, відповідно, обов`язок відповідача щодо такої виплати не настав.

Суд зазначає, що грошова компенсація за невикористані дні відпусток виплачується військовослужбовцю виключно при його звільненні з військової служби під час здійснення остаточного розрахунку.

Однак відповідач не проводив остаточного розрахунку з позивачем, оскільки, як вже мовилось, позивач при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не звільнявся з військової служби.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено з військової служби за станом здоров`я з військової частини НОМЕР_3 та, відповідно, виключено зі списків особового складу цієї військової частини з 01.05.2026, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 01.05.2026 № 108. Ця військова частина проводила остаточний розрахунок з позивачем при його звільненні з військової служби, у тому числі, щодо компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2024 та 2026 роки, та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024, 2025 та 2026 роки, що також підтверджується згаданим наказом.

Отже, обов`язок щодо виплати відповідної компенсації покладається на військову частину, з якої позивача звільнено з військової служби та яка проводила відповідний остаточний розрахунок з позивачем при звільненні.

При цьому суд зауважує, що перевірка правомірності дій чи бездіяльності щодо виплати компенсації за невикористані дні відпусток саме при звільненні позивача з військової служби (з 01.05.2026) виходить за межі предмета позову та, відповідно, спору в цій справі, оскільки відповідних вимог позивачем не заявлялося, а позовні вимоги, зокрема, до військової частини за місцем звільнення зі служби не пред`являлися.

За таких обставин у задоволенні відповідних позовних вимог про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 та 2023 роки, слід відмовити.

Не підлягають також задоволенню й вимоги щодо виплати позивачу «всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 », оскільки жодних доказів або обґрунтувань щодо невиплати відповідачем обов`язкових виплат чи складових грошового забезпечення при виключенні позивача зі списків особового складу матеріали справи не містять.

До того ж позовна вимога про стягнення «всіх видів забезпечення» носить абстрактний та невизначений характер. Позивачем не деталізовано та не обґрунтовано, які саме конкретні види забезпечення (грошове, продовольче, речове тощо), за які конкретно періоди та у яких саме сумах, на його думку, не були виплачені відповідачем при переведенні до іншої військової частини.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003р визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи вищевикладене, а також обсяг задоволених вимог, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача буде ухвалення рішення про:

- визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження ним військової служби з 31.01.2023 по 07.07.2023;

- зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період військової служби з 31.01.2023 по 07.07.2023.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов адвоката Кабанова Євгена Ігоревича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_10 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження ним військової служби з 31.01.2023 по 07.07.2023.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період проходження ним військової служби з 31.01.2023 по 07.07.2023.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 07.10.2026.

Суддя О.М. Качанок